Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / ЮРИДИЧНІ НАУКИ / Філософія права
Назва: | |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано стан дослідження проблеми, на розв’язання якої спрямовується науковий пошук, зазначено зв’язок роботи з науковими планами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, його наукову новизну та положення, винесені на захист. Розділ 1 «Стан дослідження філософсько-правових проблем конвергенції справедливості і права» вміщує аналіз наукової літератури з предмету дослідження, що дозволяє виокремити певні тенденції у вивченні конвергенції справедливості і права. Перша – це комплексний підхід, що розглядає справедливість як складну етико-соціальну і філософсько-правову категорію. Друга – вбачається в дослідженні правових можливостей справедливості, в обговоренні її функцій, виявів у правовій площині, а саме, у праві, правовому регулюванні, зокрема правотворчості та правозастосуванні. Третя – дослідження справедливості та супроводжуючих її категорій у праві, таких як свобода, рівність, еквівалентність, толерантність, законність, доцільність, довіра, користь, юридична відповідальність. Четверта – простежується у наявності в поняттєво-термінологічному апараті правових досліджень лексем на взірець: «надправо», «неправове право», «неправо», «сила права», які теж уводять у сферу правового аналізу категорію справедливості при дослідженні проблеми обумовленості права, його джерельності. У юридичній літературі трапляються поняття конвергенції різноманітних правових явищ, а саме правової і моральної систем, юридичного позитивізму і теорій природного права. В контексті таких досліджень визріла методологічна необхідність по-новому осмислити зв’язок справедливості й права. Розділ 2 «Формування і розвиток ідеї справедливості у праві» складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Ідея справедливості у філософії права Стародавнього Сходу» обґрунтовано, що первинні уявлення про справедливість пов’язувалися із облаштуванням земного життя людини. На підставі цього формувалися: критерії «мудрого правління», що мали на меті утвердження «єдиного зразка справедливості» (Китай); внутрішня політика, що виявилася в соціальному захисті знедолених: бідняків, сиріт, удів (держави Месопотамії); принципи правосуддя, зокрема заборона суддівського угляду, співрозмірність покарання ступеню правопорушення (Стародавній Єгипет); практика прийняття рішень з огляду на скрутне становище особи (вільних общинників) (Вавилон). У підрозділі 2.2. «Філософсько-правове розуміння справедливості в епоху Античності та Середньовіччя» досліджено праці мислителів, в яких справедливість виявилася: у протиставленні силі і насильству як можливим засобам забезпечення упорядкованості суспільного життя і дії права як закону (Гесіод); в обумовленості законів людським розумом і природою (Демокрит); у розмежуванні законів полісу і законів природи (софісти), що сформувало підґрунтя для виокремлення права природного і позитивного, появи поняття писаного закону і неписаної справедливості – «сутності справ», «божественного і всезагального закону»; у пов’язаності із законністю (Сократ); у концепції «кожному своє», що проектувала необхідність держави, яка здійснює оцінку придатності людини (Платон); у праві, яке було визнано мірилом справедливості, регулюючою нормою політичного спілкування (Аристотель); як основа для формування правосвідомості (Епікур); у поєднанні із правом власності, що окреслило усю проблематику справедливості у її взаємозв’язках із правом (Цицерон); поняттям «справедливого закону» (Тит Лукрецій Кар). Мислителі Середньовіччя виокремили право, що залежить від людської волі (волевстановлене), право Боже та природне право, з огляду на категорію справедливості. Цій категорії надавали характеристик просторової сталості і часової відносності та передбачали її поділ на приватну (або обмежену, «як розуміється справедливість окремою людиною») і публічну («що визнається справедливим багатьма, усіма або за законами держави чи законами моралі») (М. Монтень). У підрозділі 2.3. «Справедливість у філософсько-правовій думці Відродження та Нового часу» з’ясовано, що зв’язок справедливості і права розвивався в процесі рецепції римського права, розуміння права як «універсального судді громадянської справедливості» (М. Падуанський), його подальшого відмежування від закону та класифікації законів за змістом («справедливих», що протистоять насильству, охоплюють принцип «правової рівності» і виражають вимоги «всезагальної справедливості») та формальних законів (законів лише за формою, несправедливих, насильницьких, антиправових) (Ф. Бекон, Д. Дідро). У підрозділі 2.4. «Сучасне філософсько-правове розуміння справедливості» проаналізовано основні сучасні концепції справедливості, які відображають істотні відмінності між ученням про природне право і правовим позитивізмом, незважаючи на чинність позитивного права, що визначається його відношенням до певної норми справедливості (Г. Кельзен, Дж. Ролз). При цьому виокремлюють закони справедливості (Х. Перельман) або її принципи (Г. Кельзен, Ф. Селзнік), уважають справедливість моральною якістю, застерігаючи, що обсяг норм моралі ширший, ніж норм справедливості (Г. Кельзен), виявляють співвідношення справедливості та істинності (П. Рікер). Розділ 3 «Методологічні аспекти конвергенції справедливості і права» складається із двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Виміри взаємодії справедливості і права» досліджено різні аспекти взаємодії справедливості і права з огляду на багатовимірність категорії справедливість, зокрема її приналежність до сфери моралі, цінностей, та інші якості, значимі для права. З’ясовано, що класифікація справедливості як правової цінності різна, а саме, як: вищої цінності (В. Бачинін); ключової цінності (І. Кальной, О. Грищук) або основоположної (Н. Алексєєв, В. Нерсесянц, О. Данильян); ейдетичної (А. Поляков), яка набуває свого соціокультурного змістовного навантаження; привнесеної (у правову площину зі сфери моралі) (М. Марченко); зумовленої конфліктом інших рівнозначних цінностей (Г. Гурвіч) - що є свідченням різної ролі, яку здатна виконувати справедливість у житті права. У підрозділі 3.2. «Причинність як методологічна основа взаємозв’язку справедливості і права» співвідношення справедливості і права аналізується на основі вчення про детермінізм, крізь призму його основних категорій, таких як «зв’язок», «взаємодія», «причина», «наслідок», «закономірність», «необхідність», «можливість» і «реальність». Це дає змогу констатувати, що методологічну основу для дослідження конвергенції справедливості і права становить причинність. Зокрема, класифікація причин на: формальну, матеріальну, діючу та цільову – цілком співвідноситься із можливостями справедливості щодо права. Розділ 4 «Філософсько-правові особливості конвергенції справедливості і права» складається із двох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Багатоманітність філософсько-правових підходів до визначення сутності права» наводиться загальнофілософська характеристика права, зокрема вияву його як природного явища, що дозволяє простежити обумовленість такого права, у тому числі справедливістю. Окрім того, розмежування права і закону, що є закономірним при такому аналізі, дає нам можливість виявити та оцінити результат процесу обумовленості права, здатність права виступити змістом закону. У підрозділі 4.2. «Справедливість як джерело формування природного права» аналізуються джерела природного права, їхня природа та різновиди і обґрунтовується джерельна здатність справедливості щодо права (що відповідає якостям «діючої» причини). |