КРАВЦОВА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА Кіберзлочинність кримінологічна характеристика та запобігання органами внутрішніх справ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв’язок з програмами та планами наукових досліджень, окреслюється рівень наукової розробленості порушеної проблематики, формулюються об’єкт, предмет, мета, задачі дослідження, описуються його методологічні й методичні засади, основні елементи наукової новизни, відомості щодо їх апробації.
Розділ 1 «Кримінологічна характеристика кіберзлочинності» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Поняття кіберзлочинності та класифікація кіберзлочинів» сформовано авторське бачення поняття «кіберзлочинність», під якою запропоновано розуміти соціально-правовий феномен, що проявляється в забороненій законом про кримінальну відповідальність предметній діяльності (кримінальній активності) частини населення з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), телекомунікаційних систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
Доводиться, що кримінально-правовий обсяг поняття «кіберзлочинність» складають злочини, передбачені ст.ст. 361, 361-1, 361-2, 362, 363, 363-1 КК України, сконцентровані у Розділі ХVІ «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку». Відстоюється думка, що предметно-діяльнісна природа злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку визначається посяганнями на віртуалізовану частину (певні складові об’єкту та змісту) суспільних відносин іншого роду – власності, господарських відносин, службової діяльності тощо, – переміщену до кіберпростору, функціонування в якому можливе виключно з використанням вказаних систем і засобів. Відтак, й самі посягання характеризуються, по-перше, специфічною, комбінаційно-цифровою, обстановкою кіберпростору, по-друге, технологічно, системно-технічно та програмно визначеною операційною складовою кримінальної активності, спрямованої на віртуальні компоненти суспільних відносин, спричинення істотної шкоди яким знаходить свій опосередкований прояв у реальній дійсності.
Здійснено класифікацію кіберзлочинів. На підставі 8 критеріїв виділено 61 різновид суспільно небезпечних діянь цієї категорії.
Підрозділ 1.2 «Сучасний стан кіберзлочинності в Україні» містить кримінологічний аналіз показників кіберзлочинності. Аналіз даних офіційної статистичної звітності за останні чотирнадцять років свідчить про тенденцію стабільного та стрімкого зростання рівня кіберзлочинів. Їх середньорічний рівень в інтервалі 2002–2015 рр. склав 205 злочинів. В той же час лише у 2015 році абсолютна кількість зареєстрованих кіберзлочинів сягнула 556, що на 1753,3 % більш ніж у 2002 році та на 33 % більше ніж у 2014. Середньорічний темп приросту протягом 2002–2015 рр. склав 107,5 %. Середньорічний темп зростання за цей же період – 2,075.
Показники динаміки кіберзлочинності в цілому є протилежними відповідним показникам загальної злочинності в країні. Це свідчить: а) про специфічність детермінаційного комплексу кіберзлочинності, в якому протягом 2014–2015 рр. суттєву роль відіграє кібернетична складова зовнішньої агресії проти України; б) про відставання можливостей правоохоронних органів від сучасного рівня технологічного та програмного забезпечення кримінальної активності, в основному наздоганяючого, а не випереджаючого характеру превентивної та юрисдикційної діяльності поліції.
На підставі аналізу та узагальнення експертних оцінок, матеріалів наукових досліджень встановлено, що рівень латентності кіберзлочинів складає близько 95 %, що дозволяє віднести їх до категорії високолатентних. Серед факторів їх латентності виділено три основні групи: 1) фактори, що обумовлюють природну латентність, в силу яких про вчинений кіберзлочин відомо лише самому винному; 2) фактори, пов’язані з негативною поведінкою жертви (очевидців) злочину та їх незверненням до правоохоронних органів, неповідомленням про факт вчинення злочину; 3) фактори, пов’язані з недоліками роботи правоохоронних органів в частині реагування на звернення та повідомлення про кіберзлочини: а) пов’язані з помилками при прийнятті працівниками правоохоронних органів рішень щодо наявності чи відсутності у вчиненому діянні складу злочину або щодо його кваліфікації; б) пов’язані з приховуванням злочинів від обліку.
Основну частку в структурі кіберзлочинності в Україні складають несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (56,5 %) та несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (31,5 %). Характерною ознакою структури кіберзлочинності є стабільне зростання частки тяжких злочинів, яка з 2008 року коливається на рівні 45–59 %.
Виявлено, що визначальну роль у відновленні тенденції до зростання рівня кіберзлочинності у 2015 році, після певного спаду у 2014, відіграли злочини, передбачені ст. 361 КК та ст. 361-2 КК України. Загалом у 2015 році відбувся позитивний приріст всіх складових кіберзлочинності, окрім злочинів, передбачених ст. 362 КК України, що є нетиповим з огляду на традиційно вагому частку останніх та їх провідну роль у визначенні характеристик структури кіберзлочинності. Натомість, починаючи з 2013 року темпи приросту цих злочинів суттєво уповільнились, набувши у 2014 та 2015 років негативних значень (- 51,4 % та - 57,7 % відповідно).
У складі групи вчиняється кожен десятий кіберзлочин. З 2006 року фіксується тенденція до зниження частки неповнолітніх з повною їх відсутністю у структурі кіберзлочинності протягом останніх п’яти років.
Встановлено, що розкриваються лише 35–45 % зареєстрованих кіберзлочинів. Засуджується тільки 25 % з числа встановлених осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів цієї категорії. Таким чином, лише за кожний десятий вчинений кіберзлочин (із зареєстрованих) винні несуть кримінальну відповідальність. Відстоюється думка, що така ситуація є наслідком системних дисфункцій в структурах протидії злочинності, що проявляються у недостатньому науково-методичному, матеріально-технічному, кадровому забезпеченні підрозділів кіберполіції та органів досудового розслідування.
Наголошено на невідповідності судової практики щодо призначення покарань за кіберзлочини характеру й ступеню їх суспільної небезпечності. В переважній більшості засуджені особи звільняються судом від кримінальної відповідальності, покарання чи його відбування (67 %); серед призначених покарань переважає штраф; в половині випадків призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом; лише у незначній кількості випадків суд призначає додаткове покарання у виді конфіскації майна (3 %).
Аналіз географії кіберзлочинів в Україні виявив залежність її поширення від фактору урбанізації. Найвища кіберкримінальна активність фіксується за ранжиром в Дніпропетровській області, м. Києві, а також Харківській, Запорізькій та Черкаській областях. Найнижча – в Чернівецькій, Херсонській, Сумській, Кіровоградській областях. Крім того, слід відзначити випадки реєстрації кіберзлочинів на залізниці (Одеська залізниця), що засвідчує поступову експансію кіберзлочинності на більшість сфер життєдіяльності нашого суспільства.
Розділ 2 «Особистість кіберзлочинця та особливості детермінації кіберзлочинності» містить два підрозділи.
У підрозділі 2.1 «Особистість кіберзлочинця» здійснено аналіз соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних ознак осіб, винних у вчиненні кіберзлочинів на підставі усереднених даних статистичної звітності Державної судової адміністрації України за 2004–2015 рр. та узагальнень відомостей з матеріалів кримінальних справ й проваджень. У результаті проведеного аналізу встановлено, що в більшості своїй кіберзлочинці – це працездатні, але не працюючі (43,7 %), неодружені (58 %) або одружені, але такі, що з родиною не живуть (16 %), чоловіки (90,8 %), віком 30–50 років (43,1 %), громадяни України (95,5 %), які мають вищу освіту (48,1 %). Розподіл засуджених за вчинення кіберзлочинів за родом їх занять виявив, що першою за поширеністю після працездатних непрацюючих осіб є група службовців, на частку яких припадає 17 % (з них 1,7 % – державні службовці). Другою – робітники (16,1 %) та приватні підприємці (11,4 %). На третьому місці за поширеністю перебувають особи, які навчаються – 7,4 % (6,9 % складають студенти навчальних закладів, 0,5 % – учні шкіл, ліцеїв, коледжів, гімназій). На четвертому – працівники господарських товариств (3,3 %), на п’ятому – пенсіонери (1,1 %).
Питома вага осіб, які на момент вчинення кіберзлочину мали не зняту та непогашену судимість, у структурі засуджених є відносно сталою протягом останніх 5 років та складає 5,8 %. З них 5 % мають одну, 0,8 % – дві судимості. Основну частину цих осіб складають такі, попередня судимість яких пов’язана із вчиненням злочинів проти власності (67 %), злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів (27 %), злочинів проти життя та здоров’я особи (3 %), проти громадського порядку та моральності (2 %), інших злочинів – 1 %. В результаті дослідження не виявлено жодного кіберзлочинця, який би вчинив злочини у стані сп’яніння.
Серед мотивів кіберзлочинів переважають корисливі, ігрові, політичні та хуліганські (нігілістичні, самоствердження тощо). Відтак, серед морально-психологічних рис кіберзлочинців превалюють корисливість, авантюризм, правовий та моральний нігілізм, поєднані з детермінованим специфікою кіберпростору комплексом сваволі та ілюзій.
У підрозділі 2.2 «Особливості детермінації кіберзлочинності» відстоюється думка про те, що детермінаційний комплекс кіберзлочинності репрезентований широким спектром суспільних протиріч політико-правового, соціально-економічного, організаційно-управлінського та культурно-психологічного характеру.
Політико-правові фактори детермінації кіберзлочинності полягають у неузгодженості позицій урядів різних держав з питань інформаційної політики та дотримання прав особи у кіберпросторі; відсутності єдиної державної стратегії України щодо забезпечення кібернетичної безпеки; нестачі політичної волі для належного правового врегулювання інформаційних відносин в частині запобігання інтенсифікованим як внутрішнім, так і зовнішнім, транскордонним кіберзагрозам, в тому числі кримінальним.
Відстоюється думка, що соціально-економічні фактори кіберзлочинності не є для неї специфічними, але, тим не менш, суттєвими. Традиційно криміногенними з тенденцією до загострення лишаються такі з них: розшарування населення за майновою ознакою, падіння рівня життя, безробіття, інфляція. Акцентовано увагу на тому, що окремим, похідним від глобалізаційних процесів, соціально-економічним фактором кіберзлочинності є трансформація господарської діяльності міжнародного рівня з превалюванням її сегменту в кіберпросторі. Нарощування обсягів міжнародних безготівкових розрахунків (в тому числі й з активізацією трудової міграції), інтернет-банкінгу є кореляційними та обумовлюючими чинниками кіберзлочинності.
Організаційно-управлінські фактори кіберзлочинності полягають у недоліках соціального контролю, що виражаються в ігноруванні користувачами всіх рівнів вимог інформаційної безпеки, вадах фінансового та наукового забезпечення її функціонування; дефектах в системі організації і практичного забезпечення технічного захисту комп’ютерних мереж як одного з найуразливіших елементів сучасного технологічно залежного суспільства; низькому рівні підготовленості правоохоронних органів з питань протидії кіберзлочинності, нестачі кваліфікованих кадрів, неналежних матеріально-технічних умовах превентивної діяльності, ефективного науково-методичного супроводження практики виявлення, розкриття та розслідування кіберзлочинів тощо.
Культурно-психологічні фактори обумовлюються соціально значущою активністю у віртуальному середовищі, для певних секторів якого характерним є ціннісно-світоглядний вакуум, знеособлення суспільних відносин та девальвація їх олюдненого значення, деформація нормативних систем координат. Функціонування індивідууму в таких умовах сприяє його соціальній дезорганізації, конфлікту зі складовими реальних сфер життєдіяльності, який вирішується на базі закріплених антисуспільних установок, концентровано виражених у комплексі сваволі та ілюзій.
Розділ 3 «Запобігання кіберзлочинності органами внутрішніх справ та Національною поліцією» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Правове регулювання запобігання кіберзлочинності органами внутрішніх справ та Національною поліцією» охарактеризовані правові засади діяльності ОВС та Національної поліції у сфері запобігання кіберзлочинності. Акцентовано увагу на окремих системно-правових недоліках, пов’язаних із незавершеністю процесу реформування правоохоронних органів, прогалинах у правовому регулюванні деяких аспектів кримінально-превентивної практики як Національної поліції, так і ОВС. Наведено додаткові аргументи на користь необхідності розробки та прийняття Закону України «Про органи внутрішніх справ», в якому має бути передбачено структурно-функціональні елементи ОВС, відповідальні за розробку державної політики та моніторинг діяльності у сфері запобігання кіберзлочинності. З цією метою запропоновано створити на рівні апарату Міністра внутрішніх справ моніторинговий центр протидії злочинності з відповідним сектором у його складі, який відповідатиме за спостереження, оцінку стану кіберзлочинності, контроль реалізації антикримінальних програм.
У підрозділі 3.2 «Система заходів запобігання кіберзлочинності органами внутрішніх справ та Національною поліцією» надано характеристику спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів запобігання кіберзлочинності ОВС і Національною поліцією. Серед пріоритетних напрямів їх удосконалення запропоновано формування та ведення оперативних і профілактичних обліків визначених груп суб’єктів підвищеного кіберкриміногенного ризику, а також посилення контролю за обігом технічних засобів, заборонених або обмежених у цивільному обігу. Акцентовано увагу на необхідності активізації превентивної діяльності щодо виявлення осіб, схильних до вчинення кіберзлочинів, запобігання й припинення їх кримінальної активності. Визначено групу пріоритетного превентивного впливу, яка складається з 18 категорій осіб, штатні посади яких на підприємствах, установах і організаціях обумовлюють високий ризик вчинення кіберзлочинів.
Доводиться необхідність інтенсифікації практики планових та позапланових перевірок підприємств, установ та організацій, основна діяльність яких безпосередньо пов’язана з використанням комп’ютерних технологій або наданням інформаційних послуг та забезпечення заходів безпеки на об’єктах, що призначені для передачі інформації. Важливими аспектами удосконалення запобіжної діяльності лишаються: а) впровадження передового досвіду діяльності зарубіжних правоохоронних органів у цій сфері; б) активізація міжнародного співробітництва щодо розкриття, розслідування та запобігання кіберзлочинам; в) формування сучасних комплексних механізмів захисту від кібератак мережевих ресурсів органів державної влади.
Обґрунтовується необхідність розробки та затвердження МВС Стратегії протидії кіберзлочинності як результату діяльності спільної робочої групи МВС та Національної поліції. В її основу повинно бути покладено комплексне опрацювання кримінологічної інформації про стан, тенденції відтворення кіберзлочинності, відповідних кримінологічних прогнозів, а також відповідна концепція кримінально-превентивої діяльності щодо деструкції детермінаційного комплексу кіберзлочинності, науково обґрунтовані стратегічні й тактичні заходи антикримінального впливу, моніторингові механізми забезпечення його якості.
У підрозділі 3.3 «Взаємодія органів внутрішніх справ та Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання кіберзлочинності» запропоновано напрями здійснення та розвитку взаємодії ОВС й Національної поліції з СБУ, Міністерством освіти і науки, Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України, Інтернет-провайдерами, приватними ІТ-компаніями, громадськими організаціями з метою підвищення ефективності запобігання кіберзлочинності. Акцентовано увагу на необхідності розширення спектру заходів міжнародного співробітництва щодо протидії транскордонним проявам кіберзлочинності, зокрема розроблення національних організаційно-правових, технічних і технологічних механізмів приєднання до мережі щоденного цілодобового доступу «24/7 Network» з метою активізації співпраці та надання допомоги при розкритті й розслідуванні кіберзлочинів.