| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено ступінь вивчення проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи; виокремлено наукову новизну, розкрито практичне значення одержаних результатів; визначено особистий внесок здобувача; надано відомості про апробацію результатів дослідження, публікації.
Розділ 1 «Теоретичні засади криміналістичного забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» складається з трьох підрозділів і присвячений теоретичному підґрунтю роботи, що полягає у формуванні теоретичного уявлення про поняття, зміст і завдання криміналістичного забезпечення, визначенні методологічних засад дослідження.
У підрозділі 1.1. «Криміналістичне забезпечення як наукова категорія та практична діяльність» на основі вивчення наукових праць зазначено, що термін «криміналістичне забезпечення» залучено до наукового обігу в кінці 70-х – початку 80-х років минулого сторіччя. З 90-х років і донині відбувається активне розроблення фундаментальних питань криміналістичного забезпечення, а також його окремих складових.
Власне «забезпечення» є багатозначним науковим поняттям, що використовується в різних галузях суспільного життя. Особливе значення термін «забезпечення» має у криміналістиці, адже спрямовується на розроблення теоретичних положень та криміналістичних рекомендацій, створення необхідних умов, засобів і прийомів діяльності з розслідування злочинів та інших правопорушень. Різним аспектам забезпечення досудового розслідування були присвячені докторські дисертації вітчизняних вчених К.В. Антонова, В.В. Бірюкова, А.Ф. Волобуєва, В.П. Захарова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, Є.Д. Лук’янчикова, В.Г. Хахановського, Б.В. Щура та інших. Безпосередньо питання криміналістичного забезпечення розслідування злочинів розглядали І.В. Гора, А.В. Іщенко, В.А. Колесник, В.В. Лисенко, К.О. Чаплинський, П.В. Цимбал.
Зміст криміналістичного забезпечення як наукової категорії обумовлюється тлумаченням предмета криміналістики. Сьогодні вчені влучно наголошують на розширенні меж предмета криміналістики шляхом вирішення значно ширшого кола завдань, які зумовлені характером сучасної злочинності та необхідністю боротьби з нею (В.Г. Гончаренко, А.В. Іщенко, В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.Ю. Шепітько). Новий погляд на предмет та завдання криміналістики відображає закономірний процес розвитку науки й отримує все більшу підтримку в наукових колах.
Завдання криміналістики спрямовуються на забезпечення боротьби зі злочинністю на державному та міжнародному рівнях. Успішність їх досягнення значною мірою залежить від розроблення належного криміналістичного забезпечення розслідування злочинів міжнародного характеру, зокрема, що здійснюється у формі досудового слідства та спрямовується на досягнення завдань кримінального провадження.
У підрозділі 1.2. «Зміст криміналістичного забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» зазначається, що це питання можна розглядати в різних аспектах, що зумовлено багатогранністю поняття, широким колом суб’єктів, які взаємодіють між собою, різноманіттям вирішуваних завдань. У межах дослідження був обраний підхід до розгляду криміналістичного забезпечення відповідно до техніко-криміналістичної, тактико-криміналістичної й методико-криміналістичної складової.
Техніко-криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру спрямовується на створення наукового підґрунтя та криміналістичних рекомендацій щодо застосування методів, засобів, прийомів діяльності, пов’язаних із залученням до вирішення практичних завдань спеціальних знань і технічних засобів. Тактико-криміналістичне забезпечення за вказаних умов полягає в розробленні наукових засад і криміналістичних рекомендацій застосування тактико-криміналістичних засобів (тактичних прийомів, тактичних комбінацій, тактичних операцій). Відповідно, методико-криміналістичне забезпечення ґрунтується на загальнотеоретичних положеннях криміналістичної методики, передбачає розроблення криміналістичних рекомендацій щодо розслідування певних видів (груп) злочинів міжнародного характеру. Вказані види забезпечення спрямовуються на формування наукового підґрунтя застосовуваних прийомів, засобів і методів діяльності з розслідування злочинів міжнародного характеру, криміналістичних рекомендацій їх практичного застосування.
У підрозділі 1.3. «Методологічні засади дослідження криміналістичного забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» наголошується, що існуючі відмінності стосовно тлумачення поняття та змісту криміналістичного забезпечення зумовлені недостатньою увагою до висвітлення власне методологічних питань, що становлять підґрунтя будь-якого наукового дослідження.
Методологія криміналістичного забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру спрямовується на пошук шляхів вирішення ключової проблеми, яка полягає в суперечності між двома видами діяльностей – злочинної, що в аспекті дослідження виражається у вчиненні злочинів міжнародного характеру, та правоохоронної, спрямованої на розслідування злочинів. Ці два види діяльності реалізують різні суб’єкти з протилежною метою, з використанням необхідних для їх досягнення методів, засобів, прийомів діяльності. Дослідження таких протилежних видів діяльностей належить до предметної сфери науки криміналістики, здійснюється із залученням низки методів наукового пізнання.
Розділ 2 «Поняття та криміналістична характеристика злочинів міжнародного характеру» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду злочинів міжнародного характеру в контексті науки криміналістики.
У підрозділі 2.1. «Поняття злочинів міжнародного характеру» висвітлюються злочини міжнародного характеру у структурі міжнародної злочинності та з’ясовуються їх ознаки.
За результатами вивчення міжнародного та національного законодавства, праць вчених визначено такі ознаки злочинів міжнародного характеру: а) суспільна небезпечність, що виражається в заподіянні шкоди суспільним відносинам з різних сфер міжнародного правопорядку; б) міжнародна протиправність, що закріплена за змістом міжнародних договорів; в) караність, що передбачена нормами національного законодавства; г) реалізація завдань кримінального провадження здійснюється компетентними органами держав.
Крім того, злочинам міжнародного характеру притаманні криміналістичні ознаки, які перебувають у взаємозв’язку з елементами криміналістичної характеристики злочинів, зумовлюють необхідність застосування заходів міжнародного співробітництва. Реалізація останніх сприяє виконанню завдань кримінального провадження – швидкому, повному та неупередженому розслідуванню злочинів міжнародного характеру (засвідчують результати вивчення 76,7 % справ). Такі висновки підтверджуються результатами анкетування слідчих (91,4 %) і співробітників Робочого апарату Укрбюро Інтерполу (94,4 %).
У підрозділі 2.2. «Види злочинів міжнародного характеру» визначається, що, згідно з міжнародним і національним законодавством, до злочинів міжнародного характеру належать такі: тероризм; захоплення заручників; торгівля людьми; катування; злочини проти осіб та установ, які користуються міжнародним захистом; незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; контрабанда; фальшивомонетництво; нелегальна міграція; кіберзлочини; порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії; корупційні злочини; посягання на культурні цінності; незаконне поводження з ядерними матеріалами; поширення порнографії; порушення авторських і суміжних прав; піратство; злочини проти безпеки морського судноплавства та цивільної авіації; найманство та ін.
За змістом підрозділу надається характеристика окремих, найбільш поширених, злочинів міжнародного характеру згідно з даними статистики та емпіричних досліджень. Це злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (35,4 % вивчених справ); торгівля людьми (29,3 %); контрабанда (12,9 %); кіберзлочини (9,5 %), легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом (6,0 %); фальшивомонетництво (5,2 %) та ін. Підсумовується, що хоча злочини міжнародного характеру є досить різноманітними, однак їм притаманні й спільні криміналістичні ознаки, які можуть бути використані при побудові криміналістичної характеристики злочинів.
У підрозділі 2.3. «Криміналістична характеристика злочинів міжнародного характеру» визначається, що криміналістична характеристика надає повний і системний опис механізму злочинного діяння та причино пов’язаних з ним елементів.
Як предмет злочинного посягання у справах про злочини міжнародного характеру розглядаються різні речі матеріального світу, відомості про які в загальних рисах визначено міжнародними договорами та конкретизовано в національному законодавстві держав. Вивчення слідчої та судової практики свідчить, що сьогодні найбільш поширеними предметами злочинного посягання є такі: наркотичні засоби, психотропні речовини, прекурсори; людина, її тілесна недоторканість; національна або іноземна валюта у готівковій формі; інформація, інформаційна безпека; культурні цінності; національна або іноземна валюта у безготівковій формах, що перебуває на банківських рахунках; підроблена національна та іноземна валюта; майнові права на нерухомість; отруйні, сильнодіючі, вибухові речовини, радіоактивні матеріали. Дані про предмет злочинного посягання мають вагоме значення для з’ясування характеристики ймовірного злочинця та його встановлення.
Дії з підготовки, вчинення та приховування злочину утворюють єдиний спосіб вчинення злочину, оскільки спрямовані на досягнення кінцевого результату та охоплюються загальною метою. Можна констатувати, що складна система дій з підготовки та реалізації злочинного наміру, приховування його наслідків спостерігається при вчиненні переважної більшості злочинів міжнародного характеру. При цьому дії з підготовки, вчинення та приховування даних злочинів учиняються як на території України, так і реалізуються на території інших держав (74,1 % вивчених справ). Такі дані підтверджуються результатами анкетування слідчих (80,9 %), співробітників Робочого апарату Укрбюро Інтерполу (83,3 %).
Спосіб вчинення злочинів міжнародного характеру реалізується в межах відповідної обстановки, тобто умов учинення злочину, що склалися як об’єктивно, так і були створені злочинцями. Вказана діяльність позначається на матеріальному середовищі, що зумовлює виникнення слідової картини злочину.
Характеризуючи особу злочинця, слід відзначити, що злочинні дії переважно реалізуються за різних форм співучасті (94 % справ), із залученням до підготовки, вчинення злочину міжнародного характеру чи приховування його наслідків громадян різних держав (згідно з вивченими справами, було залучено 31,9 % іноземців). Викликає стурбованість злочинна діяльність організованих злочинних угруповань з міжнародними зв’язками, що характеризуються низкою криміналістичних ознак, зумовлених як специфікою злочинів, масштабом діяльності, так і характеристикою осіб, які входять до складу угруповань.
Різноманіття злочинів міжнародного характеру, способів їх вчинення зумовлює й досить широке коло потерпілих. Важливим є встановлення взаємозв’язку між особою потерпілого та злочинця, адже вони, хоча й нерідко є представниками різних держав, однак мають спільні інтереси, схожі сфери діяльності. Примітно, що «вибір» потерпілого може бути зумовлений і державою його проживання, тими умовами, які склалися для реалізації злочинного наміру, його характеристикою (що підтверджується у 96 % справ).
У розділі 3 «Правові та організаційні засади досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру», що складається із чотирьох підрозділів, акцентується увага на правових засадах та особливостях реалізації досудового слідства.
У підрозділі 3.1. «Міжнародне та національне законодавство, що регламентує досудове слідство у справах про злочини міжнародного характеру» дослідження проводилося в межах «двох блоків» – міжнародного та національного законодавства. Вказане узгоджується зі ст. 1 КПК України, що визначає складовими кримінального процесуального законодавства України відповідні положення Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України.
Наголошується на визначальному значенні Конституції України 1996 року, яка регламентує основи кримінального судочинства та передбачає, що «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» (ч. 1. ст. 9).
Порядок досудового слідства регламентовано КПК України, що враховує положення міжнародних договорів України, позитивний досвід іноземних держав.
Пріоритетне значення у правовому регулюванні заходів міжнародного співробітництва мають міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Підкреслюється важливість й інших міжнародних договорів, зокрема, міжвідомчих, які укладаються міністерствами, центральними органами виконавчої влади (МВС України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України та ін.). З’ясовано, що міжнародні міжвідомчі договори укладаються згідно з чинним законодавством, спрямовуються на удосконалення практичних механізмів реалізації міжнародного співробітництва правоохоронних органів держав, що дає змогу підвищити ефективність їх діяльності в розслідуванні злочинів міжнародного характеру.
Окрему увагу звернено на закони України, інші нормативно-правові акти, які регламентують окреслені питання, рішення Європейського суду з прав людини, а також особливості реалізації принципу взаємності.
У підрозділі 3.2. «Досудове слідство України та його відповідність міжнародно-правовим нормам» відзначається, що важливим завданням є приведення правових основ досудового слідства та практики його реалізації у відповідність з міжнародними договорами України, рішеннями Європейського суду з прав людини. І якщо для вирішення першого аспекту питання ключове значення має прийняття нового КПК України, що значною мірою узгоджується з положеннями міжнародних договорів України, то другий аспект – забезпечення належної практичної реалізації законодавчих положень – лишається актуальним через низку проблем об’єктивного і суб’єктивного характеру.
Об’єктивні причини пов’язані з необхідністю опрацювання положень нового КПК України, розроблення нормативно-правових актів, що деталізуватимуть законодавчі положення, запровадження до слідчої практики криміналістичних рекомендацій щодо організації і тактики проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.
Причини суб’єктивного характеру пов’язані з психологічним змістом слідчої діяльності, а за умови негативних чинників (дефіцит часу, необхідність подолання протидії розслідуванню, недостатній рівень професійної підготовки) можуть негативно впливати на діяльність слідчого.
Інший аспект дослідження пов’язаний із з’ясуванням засад кримінального провадження України та інших держав, адже реалізація заходів міжнародного співробітництва пов’язана із взаємодією їх правових систем, екстратериторіальною дією кримінального процесуального закону.
Аналіз слідчої та судової практики свідчить, що більш поширеним та результативним є співробітництво з державами СНД, зокрема, державами, що мають з Україною спільні кордони. Так, наприклад, 2012 року до Головного слідчого управління МВС України надійшов 781 запит про надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, зокрема 536 – від компетентних органів Російської Федерації, 142 – від Республіки Білорусь. Підкреслюється важливість застосування низки заходів, спрямованих на підвищення ефективності взаємодії із країнами як далекого, так і близького зарубіжжя.
Удосконалення реалізації досудового слідства потребує комплексних заходів, у тому числі й криміналістичного забезпечення. За нових умов важливого значення набуває розроблення криміналістичних рекомендацій щодо забезпечення реалізації процесуальних норм, які визначають змагальність кримінального провадження.
У підрозділі 3.3. «Правові та організаційні засади взаємодії органів досудового розслідування України та компетентних органів іноземних держав» розглядаються різні питання діяльності компетентних суб’єктів з метою вирішення завдань досудового слідства, взаємодії при реалізації заходів міжнародного співробітництва.
Відповідно до положень міжнародних договорів та КПК України, центральним (уповноваженим) органом України з питань міжнародного співробітництва на досудовому слідстві є Генеральна прокуратура України. Однак у разі, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено безпосередній порядок зносин, визначеним компетентним органам надаються повноваження уповноваженого органу щодо розгляду відповідних запитів, організації заходів з їх виконання. Проведені дослідження свідчать, що такими компетентними органами можуть виступати МВС України, Державна податкова служба України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, а також визначені ними в установленому порядку територіальні органи.
Діяльність органів досудового розслідування України та компетентних органів іноземних держав пов’язана з реалізацією різних форм взаємодії, яким притаманні як процесуальні, так і криміналістичні особливості. Як свідчить вивчення емпіричних джерел, така взаємодія найчастіше здійснюється з метою: обміну інформацією; планування та проведення скоординованих заходів з метою розслідування злочинів; розшуку осіб та предметів; обміну законодавчими джерелами, статистичною інформацією, методичними рекомендаціями, досвідом роботи; проведення спільних наукових досліджень та ін.
У підрозділі 3.4. «Взаємодія органів досудового розслідування України з міжнародними організаціями у справах про злочини міжнародного характеру» звертається увага на особливості взаємодії органів досудового розслідування України та міжнародних організацій глобального й регіонального рівнів.
Проведені дослідження засвідчили, що найбільш ефективною є взаємодія органів досудового розслідування України з Робочим апаратом Укрбюро Інтерполу (на думку 89,6 % слідчих), що здійснюється, головним чином, з метою: 1) обміну інформацією; 2) ідентифікації та перевірки осіб, предметів за обліками Інтерполу та органів поліції іноземних держав; 3) проведення міжнародного розшуку каналами Інтерполу, забезпечення реалізації видачі особи (екстрадиції); 4) допомоги при виконанні процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.
За змістом підрозділу детально аналізуються вказані форми взаємодії, підкреслюється їх криміналістична складова. Констатується, що обсяг інформації, яку можна запитувати при розслідуванні злочинів міжнародного характеру, є досить широким. Крім того, її слід віднести саме до криміналістичної інформації, адже вона безпосередньо характеризує вчинені злочини чи сприяє їх розслідуванню.
Вирішення завдань з міжнародного розшуку, ідентифікації й перевірки за обліками осіб, предметів, які мають відношення до події злочину, теж пов’язано з використанням даних криміналістики: методів криміналістичної ідентифікації та діагностики, із залученням даних трасології, дактилоскопії, габітології, криміналістичної фотографії та інших галузей криміналістичної техніки.
Звертається увага на деяку застарілість низки положень чинної Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів 1997 року, обґрунтовується необхідність підготовки нового документа, який відповідатиме потребам практичних органів.
Розділ 4 «Міжнародне співробітництво на досудовому слідстві у справах про злочини міжнародного характеру» складається з чотирьох підрозділів і присвячений детальному розгляду теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо реалізації заходів міжнародного співробітництва.
У підрозділі 4.1. «Загальні засади міжнародного співробітництва при розслідуванні злочинів міжнародного характеру» зазначається, що міжнародне співробітництво за вказаних умов характеризується низкою ознак. Одна з них полягає в тому, що відповідні заходи можуть проводитися як на підставі багатосторонніх міжнародних договорів з питань міжнародної правової допомоги та інших форм міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні (Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. з Додатковим протоколом 1975 р. та Другим додатковим протоколом 1978 р.; Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1959 р. з Додатковим протоколом 1978 р. та Другим додатковим протоколом 2001 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. з Протоколом 1997 р.), так і на підставі багатосторонніх міжнародних договорів з питань боротьби зі злочинами міжнародного характеру (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.; Конвенція про кіберзлочинність 2001 р. з Додатковим протоколом 2003 р.; Конвенція ООН проти корупції 2003 р. та ін.). Остання група міжнародних договорів максимально враховує специфіку розслідуваних злочинів міжнародного характеру, передбачає додаткові заходи співробітництва.
Міжнародне співробітництво при розслідуванні злочинів міжнародного характеру реалізується згідно з певними напрямами, рівнями та формами, що розглядаються в підрозділі. Особлива увага звертається на основні форми міжнародного співробітництва, зокрема: міжнародну правову допомогу; видачу особи (екстрадицію); перейняття кримінального провадження.
У підрозділі 4.2. «Міжнародна правова допомога на досудовому слідстві у справах про злочини міжнародного характеру» з’ясовується зміст вказаної, найбільш поширеної, форми міжнародного співробітництва.
Згідно даних Генеральної прокуратури України, 2012 року надійшло 1807 запитів від компетентних органів іноземних держав про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій. Відповідно, органами досудового розслідування України підготовлено 475 запитів про надання міжнародної правової допомоги, у тому числі й органами внутрішніх справ – 210. За безпосереднього порядку зносин Головне слідче управління МВС України отримало 689 запитів компетентних органів іноземних держав про надання міжнародної правової допомоги й направило 132 запити про її надання.
Відзначається, що переважна більшість запитів про надання міжнародної правової допомоги передбачає здійснення низки процесуальних дій та інших заходів, пов’язаних з розшуком осіб чи предметів, наданням даних, що містять їх певні характеристики; перевіркою об’єктів за криміналістичними обліками, і реальні обсяги міжнародної правової допомоги є більш ємнісні, ніж наведені дані.
Аналізуючи проблемну ситуацію, пов’язану з тлумаченням міжнародної правової допомоги у вузькому розумінні (як окремої форми міжнародного співробітництва) та в широкому розумінні (як комплексного міжгалузевого інституту, що об’єднує кілька форм міжнародного співробітництва держав), підтримується перша точка зору. За цих умов характерною ознакою міжнародної правової допомоги є часткова передача запитуючою державою компетенції у власному кримінальному провадженні іншій державі.
Аналіз КПК України надав можливість сформувати перелік процесуальних дій, які проводяться у межах міжнародної правової допомоги. Окрему увагу звернено на процесуальні дії, проведення яких передбачено міжнародними договорами України. Сформований перелік узгоджується із ст. 561 КПК України, яка визначає: «на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені цим Кодексом чи міжнародним договором».
Підсумовується, що в межах міжнародної правової допомоги на досудовому слідстві у справах про злочини міжнародного характеру можуть проводитись будь-які процесуальні дії, у тому числі слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії. Окрему групу становлять дії, які передбачені міжнародними договорами України. Міжнародні договори України, КПК України (розділ ІХ) за таких умов оперують узагальненим терміном «процесуальні дії», що охоплює всі їх види, розглянуті вище, та використовується у законодавстві та практиці співробітництва з іншими державами.
У підрозділі 4.3 «Особливості проведення окремих процесуальних дій у межах міжнародної правової допомоги» акцентується увага на процесуальних положеннях та криміналістичних рекомендаціях проведення окремих процесуальних дій на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги.
Ґрунтуючись на емпіричних даних, розглянуто особливості проведення поширених процесуальних дій у межах міжнародної правової допомоги – вручення документів (що засвідчують 81,5 % слідчих, 43,1 % вивчених кримінальних справ) та допиту (98,4 % слідчих, 93,1 % справ). Окрему увагу звернено на проведення експертизи, що за вказаних умов викликає низку проблемних питань.
Важливе значення має зберігання та передання речових доказів і документів (ст. 549 КПК України), що здійснюється на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги. Така передача може відбуватися й за умови видачі особи (екстрадиції), стосовно об’єктів, що додаються на виконання відповідного клопотання, а також за умови перейняття кримінального провадження – речові докази та документи передаються разом з матеріалами кримінального провадження.
Розглянуто порядок участі представників компетентних органів запитуючої держави при проведенні процесуальних дій на території запитуваної на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги. Цей захід передбачено низкою міжнародних договорів України, ст. 563 КПК України. З’ясовано, що присутність представників компетентного органу іноземної держави передбачає їх участь як спостерігачів, що наділені відповідними правами та обов’язками.
Вищою формою організації взаємодії компетентних органів держав при розслідуванні злочинів міжнародного характеру є діяльність спільних слідчих груп. І хоча вітчизняний практичний досвід з цього питання потребує напрацювання, проведення розслідування такими спільними слідчими групами повинно значно підвищити ефективність практичної діяльності (вважають 88,8 % опитаних слідчих, 83,3 % співробітників Робочого апарату Укрбюро Інтерполу).
У підрозділі 4.4. «Порядок видачі особи (екстрадиції) та перейняття кримінального провадження у справах про злочини міжнародного характеру» відзначається, що проведення видачі особи (екстрадиції) за таких умов відповідає загальним вимогам, однак має й чимало особливостей, що обумовлені, насамперед, правовими підставами та порядком реалізації взаємодії компетентних органів, адже злочини міжнародного характеру в науковій літературі розглядаються як «екстрадиційні».
Констатуються позитивні зміни в новому законодавстві, що стосуються інституту екстрадиції і пов’язані із забезпеченням прав та свобод особи (ст. 581 КПК України), прийняття рішення про екстрадиційний арешт судом (ст. 584 КПК України), можливості оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію) (ст. 591 КПК України).
З’ясовано, що реалізація видачі особи (екстрадиції) супроводжується низкою обмежень та складнощів. Одна з них полягає в тому, що держави, зокрема й Україна, згідно зі ст. 25 Конституції, не видають своїх громадян. Дієвим механізмом забезпечення принципу невідворотності кримінальної відповідальності є перейняття кримінального провадження. Відповідно до міжнародних зобов’язань, кожна держава за проханням іншої зобов’язана порушити або перейняти кримінальне провадження щодо свого громадянина, підозрюваного у вчиненні злочину на території іншої держави. За змістом підрозділу аналізуються основні ситуації щодо перейняття кримінального провадження при розслідуванні злочинів міжнародного характеру, розглядаються окремі проблемні питання.
Розділ 5 «Актуальні питання реалізації криміналістичного забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» складається із трьох підрозділів і присвячений вирішенню практичних питань криміналістичного забезпечення.
У підрозділі 5.1. «Техніко-криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» відзначається, що без розроблення криміналістичних рекомендацій як науково обґрунтованих порад щодо залучення спеціальних знань, застосування технічних засобів, неможливо забезпечити їх повноцінне впровадження до практичної діяльності з розслідування злочинів міжнародного характеру.
За змістом підрозділу розглядаються критерії допустимості технічних засобів, які застосовуються при розслідуванні вказаних злочинів. З’ясовано, що більшість з них традиційно пов’язані із застосуванням фотографування, звуко- чи відеозапису, забезпечують фіксацію слідів злочину. Актуальним питанням є застосування нових технічних засобів, які передбачені міжнародними договорами, відповідають кращому досвіду іноземних держав. Зокрема, звертається увага на проведення процесуальних дій за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом відеоконференції. У зв’язку з цим, аналізується кримінальне процесуальне законодавство, формуються криміналістичні рекомендації.
Пропонується низка доповнень до КПК України, зокрема, розширення переліку процесуальних дій, при проведенні яких на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги доцільно застосовувати відеоконференцію, а не обмежуватися лише допитом, як визначено у ст. 567 КПК України.
Відзначається, що безпосереднє виконання завдань, пов’язаних із практичним залученням до діяльності з розслідування злочинів спеціальних знань і технічних засобів, застосування відповідних засобів, методів і прийомів діяльності, значною мірою покладається на Експертну службу МВС України, її структурні підрозділи (ДНД ЕКЦ МВС, територіальні експертно-криміналістичні підрозділи). Важливе значення має реалізація міжнародного співробітництва у сфері експертних досліджень: проведення експертиз за запитом про міжнародну правову допомогу, залучення фахівців іноземних держав, здійснення наукових досліджень.
У підрозділі 5.2. «Тактико-криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» увага звертається на тактичні особливості проведення процесуальних дій, головним чином тих, які проводяться на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги. До основних особливостей останніх слід віднести: врахування норм міжнародного та національного законодавства запитуваної та запитуючої держави, що стосуються як забезпечення прав та свобод осіб – учасників процесуальної дії, так і порядку її проведення; підготовка, безпосереднє проведення процесуальної дії, фіксація, оцінка результатів може здійснюватися розширеним колом уповноважених суб’єктів, у тому числі й представниками компетентних органів іноземної держави.
Важливе значення для забезпечення ефективного співробітництва має підготовка запиту про надання міжнародної правової допомоги. З’ясовано, що крім обов’язкових процесуальних вимог, за змістом вказаного запиту може надаватися й додаткова криміналістична інформація, що покликана сприяти його виконанню. Її доцільно надавати шляхом складення відповідних додатків. Щодо цього обґрунтовується доцільність доповнення ст. 552 КПК України таким положенням: «за необхідності запит про міжнародну правову допомогу може бути доповнений додатками, що містять додаткові дані, документи й сприятимуть його виконанню».
Окрему увагу за змістом підрозділу звернено на питання допустимості тактичних прийомів, що застосовуються при проведенні процесуальних дій у межах міжнародної правової допомоги. Зауважується, що хоча теоретичні дослідження з цієї проблематики характерні для вітчизняної криміналістики, а також держав СНД, східноєвропейських держав, однак, якщо проведення процесуальної дії пов’язано з вибором найбільш доцільної лінії поведінки, ґрунтується на психологічному механізмі реалізації, то за будь-яких умов відповідна процесуальна дія характеризується тактичним змістом, пов’язана із застосуванням тактичних прийомів, що повинні ґрунтуватися на положеннях міжнародного та національного законодавства, враховувати рішення Європейського суду з прав людини.
У підрозділі 5.3. «Методико-криміналістичне забезпечення досудового слідства у справах про злочини міжнародного характеру» підкреслюється необхідність розроблення методики розслідування злочинів міжнародного характеру, формування криміналістичних рекомендацій (вказали 85,5 % опитаних слідчих, 86,1 % співробітників Робочого апарату Укрбюро Інтерполу).
Розглядається криміналістична класифікація злочинів міжнародного характеру. Критеріями для класифікації обрано різні аспекти їх криміналістичної характеристики. Спільним є те, що в усіх класифікаційних групах виділено ознаки, які свідчать про причинний зв’язок криміналістичної характеристики з «іноземним елементом», що знаходить вираз стосовно місцезнаходження предмета злочинного посягання, поширення способу вчинення злочину та утворення слідової картини злочину, місця перебування особи потерпілого, особи злочинця на території іноземних держав. Підсумовується, що криміналістична класифікація може бути використана для розроблення відповідної криміналістичної методики розслідування злочинів міжнародного характеру.
Акцентується увага на тому, що завданням криміналістичної методики розслідування злочинів є формування відповідних криміналістичних рекомендацій. Обґрунтовується, що вказане актуально й відносно криміналістичної методики розслідування злочинів міжнародного характеру.
За змістом підрозділу деталізується зміст обставин, які підлягають з’ясуванню, розглядаються етапи розслідування злочинів міжнародного характеру. Важливо, що за умови виявлення злочину міжнародного характеру на території України, кримінальне провадження розпочинається згідно з КПК України. Однак на цьому етапі важливо з’ясувати обставини, що свідчать про міжнародний характер злочину, зумовлюють необхідність застосування заходів міжнародного співробітництва.
|
