КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИ ЗА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ПРИ ВИКОНАННІ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЧИ РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ЧИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Однією із законодавчих новел КК України 2001 року (далі КК), є стаття 43 КК, частина перша якої передбачає, що «не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності». Частина 2 ст. 43 КК встановлює, що «особа, яка зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків». Нарешті, частина 3 ст. 43 закріплює межі кримінальної відповідальності таких осіб, а саме: «особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин».

Оцінка юридичної природи заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання, а також передбачених законом ознак підстави кримінальної відповідальності особи за таке заподіяння в кримінально-правовій науці є дискусійною. Розробці цієї теми в тій чи іншій частині присвятили свої дослідження Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Є.В. Благов, Ю.В. Баулін, Т.А. Лєснієвски-Костарєва, С.Г. Келіна, М.Й. Коржанський, Ю.В. Мантуляк, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, В.І. Осадчий, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, В.В. Полтавець, О.М. Плешаков, А.М. Ришелюк, А.А. Піонтковський, В.Г. Смирнов, О.В. Федоров, П.Л. Фріс, О.В. Шахматов, Г.С. Шкабін та інші вчені.

Незважаючи на це, детальної розробки проблем кримінальної відповідальності особи за вчинення злочину при виконанні нею спеціального завдання в науковій літературі не проводилося, внаслідок чого цілий ряд актуальних питань цієї теми залишаються невирішеними. Це, по-перше: визначення правової природи вимушеного вчинення злочинів під час виконання спеціального завдання; підстави кримінальної відповідальності за їх вчинення, а саме визначення конкретного кола злочинів, передбачених КК, а також їх кваліфікація. По-друге, це питання меж кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, що включає в себе не тільки дослідження виду і розміру покарання чи правил його призначення, а й проблеми удосконалення кримінальної відповідальності за вчинення таких діянь. По-третє, це наявність певних протиріч у окремих дослідженнях ч. 2 ст. 43 КК, зокрема, у науково-практичних коментарях КК та у підручниках з кримінального права, що свідчить, як уявляється, про необхідність подальшого вивчення зазначеної проблеми. Нарешті, не дозволяють дійти до єдиного рішення з цих питань і певні проблеми в правозастосуванні, адже судова практика та судова статистика останнього часу не містять даних про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання.

Викладене свідчить про те, що дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочину під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації є актуальним як для науки кримінального права, так і для подальшого вдосконалення положень кримінального закону, а також практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого права і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.070883), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, та передбачене планом наукових досліджень кафедри. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 6 від 17 січня 2003 р.)

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо правової природи вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час виконання особою спеціального завдання, визначення підстав кримінальної відповідальності такої особи за вчинення нею злочинів, обґрунтування рекомендацій щодо кваліфікації таких злочинів та встановлення меж кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі завдання:

1. Визначити правову природу вимушеного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час виконання особою спеціального завдання

2. Встановити підставу кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину під час виконання спеціального завдання шляхом окреслення конкретного кола злочинів, які вимушено вчиняє особа при виконанні такого завдання.

3. Проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів, згаданих у ч. 2 ст. 43 КК, за вчинення яких під час виконання спеціального завдання особа підлягає кримінальній відповідальності, а також сформулювати рекомендації щодо їх кваліфікації.

4.Визначити та описати правила призначення покарання за вчинення таких злочинів.

5. Сформулювати на підставі здійсненого дослідження відповідні рекомендації щодо удосконалення КК та практики його застосування.

Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди при обставинах, що виключають злочинність діяння. Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за вчинення при виконанні спеціального завдання злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК.

Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалася юридична природа заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання тощо. Застосовуючи метод системного аналізу соціальних (зокрема – правових) явищ, було розглянуто коло злочинів, які є підставою кримінальної відповідальності за вчинення особою злочинів під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Застосування системно-структурного методу дозволило виділити та дослідити види таких злочинів; догматичного – проаналізувати зміст законодавчих положень про підставу та межі кримінальної відповідальності за вчинення злочину при виконанні спеціального завдання; порівняльно-правового – порівняти ці положення чинного законодавства України з відповідними положеннями кримінального законодавства зарубіжних країн, а історичного і порівняльно-історичного – дослідити та порівняти окремі чинні положення про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з положеннями попереднього, вже нечинного законодавства України. Застосування методу соціологічного опитування (було опитано 244 особи, які мають досвід роботи у правоохоронних органах не менше трьох років, з них переважна більшість – співробітники СБУ України) допомогло з’ясувати позицію практичних працівників відносно юридичної природи виконання спеціального завдання, кола злочинів, за вчинення яких особа повинна підлягати кримінальній відповідальності та меж призначення покарання такій особі.

Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих нею результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:

1. Наведено додаткові аргументи щодо визнання виконання спеціального завдання самостійною обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам; звідси, злочини, передбачені ч.2 ст.43 КК, за правовою природою пропонується визнавати перевищенням меж правомірного заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання.

2. Вперше піддані детальному аналізу підстави кримінальної відповідальності особи за вчинення нею злочину при виконанні спеціального завдання, якими є коло злочинів, передбачених ч. 2 ст. 43 КК.

3. На відміну від висловлених у літературі позицій відзначено, що у ст. 43 КК йде мова про суб’єктів, які підлягають привілейованій кримінальній відповідальності. Такими суб’єктами можуть бути дві групи осіб: 1) працівники правоохоронного органу та 2) особи, які співробітничають з правоохоронним органом. При цьому останні також поділяються на дві групи: а) особи, які вже перебували в складі організованої групи чи злочинної організації та б) особи, які надали згоду увійти до такої організації для виконання спеціального завдання.

4. По-новому здійснено підхід до дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених в ч. 2 ст. 43 КК, а саме: виділяються загальні та обмежувальні ознаки таких складів злочинів, а їх структура розглядається в такому порядку: суб’єкти, об’єктивні та суб’єктивні ознаки, об’єкти злочинів.

5. Розвинуто положення про необхідність звуження кола злочинів, за вимушене вчинення яких при виконанні спеціального завдання особа повинна підлягати кримінальній відповідальності. Так, вперше сформульовано висновок, що під тяжкими та особливо тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 43 КК слід розуміти лише шкоду, умисно заподіяну життю або здоров’ю потерпілого. Крім того, сформульовано висновок, що злочини зі складною формою вини, які визнаються в цілому необережними, не належать до підстави кримінальної відповідальності осіб за заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання.

6. Вперше наведено конкретний перелік складів злочинів, які згідно чинної ч. 2 ст. 43 КК складають підставу кримінальної відповідальності за вимушене вчинення особою злочину при виконанні спеціального завдання. При цьому відзначено, що деякі склади злочинів, що передбачені Особливою частиною КК, обов’язково відносяться до підстави кримінальної відповідальності такої особи, а деякі - лише за певних умов. З урахуванням цього запропоновано поділ таких злочинів на ті, що є підставою кримінальної відповідальності обов’язково та ті, що є підставою кримінальної відповідальності такої особи факультативно.

7. У розвиток ідей про вдосконалення закону щодо підстави кримінальної відповідальності осіб за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання та на підставі сформульованих висновків щодо обмеження кола таких злочинів, вперше запропоновано до підстави кримінальної відповідальності осіб, які виконують спеціальне завдання, відносити лише умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, а також їх спеціальні види, загалом 15 складів злочинів, що передбачені: ст.ст. 112, 113, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 345, ч. 3 ст. 346, 348, ч. 3 ст. 350; ч. 3 ст. 377, 379, ч. 3 ст. 398, 400; 443 КК.

8. На відміну від висловлених у літературі позицій обґрунтовано необхідність визнання у якості підстави кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини при виконанні спеціального завдання, лише складів закінчених злочинів, що передбачені відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

9. Вперше сформульовано правило щодо необхідності кваліфікації злочинів, за які особа при виконанні спеціального завдання підлягає кримінальній відповідальності, без урахування ознаки вчинення їх у співучасті.

10. Вперше досліджено кваліфікацію злочинів, що вимушено вчинюються штатними співробітниками правоохоронних органів при виконанні спеціального завдання, та обґрунтовано висновок щодо відсутності у їх діях перевищення влади чи службових повноважень.

11. По-новому визначається правова природа положень, передбачених у ч. 3 ст. 43 КК, як однієї із спеціальних засад призначення покарання особам за злочини, вимушено вчинені ними при виконанні спеціального завдання. Наведено додаткові аргументи щодо доцільності обов’язкового зниження покарання таким особам.

12. Вперше проаналізовані санкції злочинів, які входять до кола злочинів, окреслених у ч. 2 ст. 43 КК. Встановлено, що при призначенні покарання в більшості з цих випадків суди, застосовуючи ч. 3 ст. 43 КК, будуть змушені застосовувати і положення ст. 69 КК як підставу для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено санкціями відповідних статей Особливої частини, відшукуючи у діянні таких осіб декілька обставин, що пом’якшують покарання. У зв’язку з цим запропоновані доповнення до ст. 65 КК, які усувають зазначене протиріччя.

13. На підставі зроблених висновків обґрунтовуються та сформульовані пропозиції щодо удосконалення КК.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має теоретичне і прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані як інформаційний матеріал або як відправна позиція для подальших досліджень обставин, що виключають злочинність діяння, як самим дисертантом, так і іншими вченими. Прикладне ж значення можуть мати ті положення роботи, які стосуються:

1. Обґрунтування удосконалення законодавчого регулювання кримінальної відповідальності особи за вчинення злочинів при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

2. Формулювання правил кваліфікації таких злочинів та призначення покарання за їх вчинення.

Крім того, окремі положення роботи могли б бути введені і до курсу як Загальної частини, так і Особливої частини кримінального права України, які викладаються студентам вищих юридичних навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться у цій дисертації, викладені для ознайомлення наукової громадськості у дев’яти наукових публікаціях дисертанта. Вони також доповідалися і обговорювалися на чотирьох наукових конференціях. Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2007 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень використовуються автором при проведенні практичних занять із Загальної частини кримінального права України зі студентами Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» (2003-2007 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в дев’яти опублікованих дисертантом наукових роботах, загальним обсягом 5,5 авторських аркушів, в тому числі в шістьох наукових статтях (з них чотири опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук) та тезах трьох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, які разом містять дванадцять підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи) та списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи – 210 сторінок, з них основного тексту – 191 сторінка ; кількість використаних джерел-212.

Література та законодавство використані станом на 1 грудня 2006.