КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДОВЕДЕННЯ ДО БАНКРУТСТВА

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено мету і задачі дослідження, його теоретичну й емпіричну базу, розкрито наукову новизну одержаних результатів, сформульовано основні положення, винесені на захист,  висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо  їхньої  апробації.

Розділ 1 «Історичні та соціальні передумови запровадження кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Історія розвитку кримінально-правової охорони інституту банкрутства в Україні та зарубіжних державах» з’ясовано, що початок розвитку інституту банкрутства та неспроможності на Русі й у зарубіжних державах характеризувався переважно каральними заходами щодо боржника. Основна особливість регулювання статусу та становища боржника в ті часи полягала в тому, що кредитор мав право скерувати стягнення на особу боржника, а не тільки на його майно. Боржник передавався кредитору, який міг перетворити його у раба або вбити. Така ситуація відповідала духу, економічним умовам і моральним поняттям тієї доби, пояснювалася недостатнім розвитком грошових відносин і грошової системи.

У XVI столітті і у Західній Європі, і на українських землях розпочинає диференціюватися особиста та майнова відповідальність боржника залежно від наявності в його діях вини. У той період починають формуватися перші ознаки цивільно-правових засобів регулювання та кримінально-правових засобів охорони цих інститутів у їхньому теперішньому розумінні. З початком радянської доби на українських землях конкурсне право припинило існування, а отже, зникла необхідність його кримінально-правової охорони. І тільки після проголошення незалежності України виникла потреба перегляду принципів правового регулювання всіх видів відносин, що виникають у суспільстві. Результатом цього було уведення в Україні кримінально-правової охорони інституту банкрутства.

У підрозділі 1.2 «Соціальні передумови запровадження кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства» доведено, що метою інституту банкрутства в розвинутих країнах можна вважати процедури щодо запобігання банкрутству, відносини, що виникають у період ініціювання або провадження процедур банкрутства. Як свідчать численні публікації в пресі, під час провадження процедур щодо запобігання банкрутству, в період ініціювання або провадження процедур банкрутства є чимало порушень чинного законодавства, зокрема неправомірних дій, які спрямовані на виведення активів боржника з-під його юрисдикції, приховувань, фальсифікації та знищення бухгалтерських, фінансових та інших документів, порушень порядку проведення продажу майна та ін.

З’ясовано, що банкрутство навіть одного суб’єкта господарської діяльності може зумовити негативні наслідки не тільки для нього та його кредиторів, але і для українського суспільства. За умов погіршення економічної ситуації в країні ці процеси можуть посилити соціальну напругу, спричинити відкриті соціальні, політичні та етнічні конфлікти. Однак, норми про банкрутство дають змогу вирішити одне з найбільш складних в умовах ринкової економіки питань – подальшу долю суб’єктів господарювання, які через ті чи інші причини не виконують свої зобов’язання перед кредиторами.

Проаналізувавши норми, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарських відносин у кримінальних кодексах зарубіжних країн, встановлено, що ці норми можна поділити на чотири умовні групи: фіктивне  (удаване) банкрутство; доведення до банкрутства; приховування стійкої фінансової неспроможності; незаконні дії у разі банкрутства. Доведення до банкрутства криміналізоване кримінальними кодексами Аргентини, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Естонської Республіки, Іспанії, Латвійської Республіки, Російської Федерації , Швеції та ін.

Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 року № 270-VI декриміналізовано кримінально-правові норми «Фіктивне банкрутство», «Приховування стійкої фінансової неспроможності», «Незаконні дії у разі банкрутства», тобто суспільно небезпечні діяння під час ініціювання або в період провадження процедури банкрутства, та залишено криміналізованими лише суспільно небезпечні діяння під час запобігання банкрутству. На думку дисертанта, декриміналізація кримінально-правових норм «Фіктивне банкрутство», «Приховування стійкої фінансової неспроможності», «Незаконні дії у разі банкрутства» фактично зруйнували логічно вибудовану систему кримінально-правової охорони відносин банкрутства в Україні.

Аналізуючи питання доцільності криміналізації суспільно небезпечних діянь під час запобігання банкрутству, обґрунтовано, що встановлення кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства відповідає ступеню суспільної небезпеки таких посягань, необхідності кримінально-правової охорони цих суспільних відносин, поширеності посягань, усвідомлення суспільством потреби в їхній криміналізації, тобто певному рівню суспільної правосвідомості та кримінальній політиці нашої держави. Констатовано, що встановлення кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства обов’язкове для охорони відносин запобігання банкрутству в Україні від злочинних посягань. Такі висновки здобувача підтверджено анкетуванням слідчих Головного управління МВСУ у Львівській області.

Розділ 2 «Об’єктивні ознаки складу злочину «Доведення до банкрутства» складається з двох підрозділів.

відображено, що розроблена наукою кримінального права теорія загального об’єкта злочину як сукупності суспільних відносин, які поставлені під охорону кримінального закону, залишається більш переконливою і відповідає вимогам науки і практики кримінального права України. На думку дисертанта, трирівневий поділ об’єкта злочину «по вертикалі» на загальний, родовий і  безпосередній, який відповідає поділу Особливої частини КК України на розділи і статті, та виокремлення на рівні безпосереднього об’єкта основного і  додаткового об’єктів «по горизонталі» є достатнім і обґрунтованим.

Оскільки кримінальне право охороняє суспільні відносини, врегульовані регулятивними галузями права, зокрема Господарським кодексом, керуючись законодавчо закріпленим визначенням господарської діяльності, доведено, що  родовим об’єктом господарських злочинів, зокрема злочину «Доведення до  банкрутства», виступають поставлені під охорону кримінальним законом суспільні відносини, які спрямовані на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Детальний аналіз регулятивних норм права дозволив визначити, що безпосереднім об’єктом злочину «Доведення до банкрутства» виступають поставлені під охорону кримінального закону суспільні відносини запобігання банкрутству боржника, спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та(або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Проаналізувавши ознаки складу злочину «Доведення до банкрутства», зазначено, що оскільки обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу цього злочину є настання наслідків у вигляді завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі та оскільки обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину виступає службова особа суб’єкта господарювання, додатковим об’єктом цього злочину виступають: 1) суспільні відносини власності; 2) суспільні відносини, які становлять зміст правомірної діяльності органу управління боржника.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивна сторона складу злочину «Доведення до  банкрутства» проаналізовано поняття «банкрутство» та «стійка фінансова неспроможність» і з’ясовано, що їх використовують як синоніми, тому немає потреби розмежовувати їх за галузевою належністю.

Оскільки норми господарських злочинів є охоронними щодо норм Господарського та Цивільного кодексів України, під час визначення розміру завданої шкоди у злочині «Доведення до банкрутства» пропонують керуватися регулятивними нормами права, бо саме в них законодавець наводить поняття і  склад майнової шкоди. З метою уникнення цієї колізії регулюючих та охоронних норм запропоновано встановити розмір матеріальної шкоди для злочину «Доведення до банкрутства» не менший, ніж установлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», уведеного в дію з 1 липня 1992 року Постановою Верховної Ради  України від 14 травня 1992 року № 2344-XII із змінами і доповненнями, а  саме – триста мінімальних розмірів заробітної плати.

Вчинення суспільно небезпечного діяння має бути головною умовою заподіяння шкоди, яка повинна перебувати у причиново наслідковому зв’язку із  учиненим злочинним діянням. Тому, щоб установити наявність об’єктивних ознак злочинів, пов’язаних із банкрутством суб’єктів господарської діяльності, необхідно встановити причиновий зв’язок між учиненим діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Об’єктивна сторона норми «Доведення до банкрутства» може вчинятися і  шляхом дії, і шляхом бездіяльності, в результаті яких збільшуються кредиторські зобов’язання боржника перед кредиторами.

Вважаємо, що умисними діями, спрямованими на доведення до банкрутства суб’єкта господарської діяльності, слід вважати насамперед укладення угод, які спрямовані на отримання доходу меншого, ніж витрати (реалізація продукції за заниженими цінами, придбання сировини або комплектуючих за необґрунтовано високими цінами); укладення угод із метою приховати іншу угоду; умисне збиткове використання отриманих у кредит коштів; продаж акцій за ціною, нижчою за ринкову; отримання різних послуг за  ціною, вищою за ринкову; взяття на себе зобов’язань за угодами про перевід боргу, майнової поруки, які не доцільні та не можуть бути виконані; передача майна в статутний капітал інших юридичних осіб; дарування майна; невжиття заходів зі стягнення дебіторської заборгованості; невжиття заходів із сплати податків та інших обов’язкових платежів; ведення підприємством позастатутної діяльності та витрачання коштів на потреби, не пов’язані з його діяльністю, зокрема розтрата та привласнення майна службовими особами підприємства.

Дії особи, яка виконала усе, що вважала необхідним для доведення злочину до кінця, але Господарським судом було постановлено ухвалу про порушення справи про банкрутство і не винесено постанову визнати боржника банкрутом, необхідно кваліфікувати як закінчений замах на злочин «Доведення до банкрутства».

Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки складу злочину «Доведення до банкрутства» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Характеристика суб’єктів складу злочину «Доведення до банкрутства» визначено ознаки і поняття спеціальних суб’єктів досліджуваного складу злочину та висловлено думку, що українському законодавцю не вдалося точно відобразити коло цих суб’єктів. Обґрунтовано необхідність установлення кримінальної відповідальності за доведення до банкрутства спеціальними суб’єктами – кредитором боржника та громадянином-підприємцем. Необхідність таких змін аргументується розміром шкоди, яку може заподіяти кредитор суспільно небезпечними діяннями у відносинах запобігання банкрутства та правовим статусом громадянина-підприємця, встановленого Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», уведеного в дію з  1 липня 1992 року Постановою Верховної Ради України від 14 травня 1992  року № 2344-XII із змінами і доповненнями, оскільки громадянин-підприємець відповідно до регулюючих норм права також виступає суб’єктом правовідносин банкрутства в Україні та може здійснювати такі саме дії, як і орган управляння юридичної особи з метою доведення себе, як підприємця, до банкрутства.

У підрозділі Характеристика суб’єктивної сторони складу злочину «Доведення до банкрутства», зважаючи на загальні принципи господарської комерційної діяльності (підприємництва), які наголошують лише на власному комерційному ризику під час здійснення господарської діяльності та забороняють порушувати інтереси інших суб’єктів господарювання, доведено, що усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбачення його суспільно небезпечних наслідків у вигляді завдання шкоди кредиторам у великому розмірі та банкрутства суб’єкта господарювання охоплює усвідомлення порушення самих принципів господарської діяльності. Тому визнання можливості здійснення злочину «Доведення до банкрутства» з прямим умислом відповідає принципам господарської діяльності, які повинні охороняти кримінальне право.

Під час вчинення злочину «Доведення до банкрутства» особа має усвідомлювати протиправність діянь, які можуть довести суб’єкта господарської діяльності до банкрутства. Таке усвідомлення може відрізнятися за рівнем конкретизації, однак його наявність (хоча б у загальних рисах) є необхідною складовою усвідомлення особою фактичних обставин вчинюваного нею діяння.

Особливість усвідомлення ознак об’єктивної сторони цього злочину пов’язана з тим, що його може бути вчинено лише шляхом зловживання службовими повноваженнями. Із цього очевидно, що розуміння особою фактичних ознак цього злочину обов’язково містить усвідомлення того, що суспільно небезпечне діяння вчиняється шляхом протиправного використання повноважень, наданих їй на підставі установчих документів суб’єктів господарювання, наказу або на підставі нормативно-правового акта тощо. Усвідомлення фактичних ознак суспільно небезпечного діяння під час вчинення злочину «Доведення до банкрутства» передбачає й усвідомлення суспільно небезпечних наслідків.

За вирішення питання про зміст інтелектуального моменту умислу необхідно зважати на презумпцію знання особою нормативно-правових актів  за  умови, що вони були доведені до відома населення у встановленому законом порядку, якщо цими особами виступають не загальний суб’єкт злочину, а спеціальний суб’єкт – службова особа або засновник (учасник) суб’єкта підприємницької діяльності, як це передбачено складом злочину «Доведення до банкрутства», оскільки вказані особи мають володіти спеціальними знаннями та досвідом роботи, щоб належно виконувати свої  функції.

У розділі 4 «Покарання за доведення до банкрутства» проаналізовано санкції норми «Доведення до банкрутства». Зазначено, що однією з реальних альтернатив застосування такого виду кримінальних покарань, як позбавлення волі, є застосування штрафу. Застосування штрафу в Україні як основного покарання виступає джерелом поповнення державного бюджету та не потребує видатків на його виконання. Штраф може призвести до зменшення відсоткової кількості такого виду покарання, як позбавлення волі в структурі кримінальних покарань в Україні, і водночас сприятиме вирішенню такої проблеми, як переповнення ув’язненими місць позбавлення волі та необхідність утримувати таких  осіб.

Кримінальне покарання у виді штрафу має певні переваги перед іншими  видами кримінальних покарань, що призначаються за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості. Це можливість у межах спеціальної превенції запобігати вчиненню нових злочинів і самим засудженим, й іншими особами. Застосування штрафу як основного покарання у санкціях злочинів невеликої та середньої тяжкості Особливої частини КК України, особливо які  вчиняють із корисливих мотивів, відповідають таким принципам кримінального покарання: гуманності покарання, обґрунтованості покарання, відшкодування завданої злочином шкоди, доцільності та ефективності покарання, особистої відповідальності за вчинення злочину та дуже важливому для держави принципу економії засобів державного примусу.

Наголошено, що наявність покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю в Особливій частині КК пояснюється розповсюдженням злочинів, які особи вчиняють у зв’язку з їхньою професійною або іншою діяльністю. Сам собою факт засудження особи, негативна оцінка її поведінки у вироку суду, обмеження на визначений термін її трудової діяльності, можливості вільного вибору посад, професійної діяльності, матеріальні втрати у зв’язку з цим – такі каральні елементи цього виду покарання роблять його вагомим і з карального, і з виховного погляду, превентивно впливають на засудженого. А превенцію в цьому випадку досягають шляхом позбавлення засудженого фактичної можливості займатися діяльністю, в межах якої його було засуджено.

Обґрунтовано, що за вчинення діянь, передбачених нормою «Доведення до банкрутства», доцільно встановити відповідальність у виді штрафу в розмірі від трьох тисяч до десяти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян із  позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років, а в запропонованій статті 220 КК – у виді штрафу від десяти тисяч до вісімнадцяти тисяч неоподаткованих доходів громадян із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.