КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, ЗДІЙСНЮВАНЕ СЛІДЧИМ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, його новизну, методологічні та теоретичні основи, розкрито науково-прикладну цінність отриманих результатів, зазначено види апробації дисертації.

Розділ 1. «Сутність кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Генеза законодавства про кримінальне переслідування, здійснюване слідчим» дисертант, аналізуючи розвиток законодавства (Статут кримінального судочинства 1864р, КПК УРСР 1922р., КПК УРСР 1927р.), відмічає, що слідче кримінальне переслідування розглядалось як провадження у кримінальній справі в цілому. Автор приходить до висновку, що при такому розумінні кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, останнє перетворюється в щось розпливчате, позбавлене практичного значення.

Чинні нормативно-правові акти України (Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960р. – КПК, Закон України від 20 грудня 1990р. «Про міліцію України», Положення про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України, затверджене Наказом МВС України №160 від 31.03.2008р.), що регламентують діяльність слідчого, не визначають поняття «кримінальне переслідування». Цей факт вказує на невідповідність чинного законодавства фактичному змісту діяльності слідчого, основним напрямом якої є кримінальне переслідування.

Міжнародно-правові акти (ст. 1 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах(1959р.), ст.1 Європейської конвенції про видачу (1957р.), ст.7 Європейської конвенції про припинення тероризму (1977р.)) використовують термін «кримінальне переслідування», але зміст останнього також не визначають.

Автором проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Азербайджанської Республіки, Чеської Республіки. Визначено, що до змісту функції кримінального переслідування, здійснюваної слідчим, кримінально-процесуальні закони зарубіжних країн включають такі складові: 1) встановлення події злочину; 2) викриття особи у вчиненні злочину; 3) застосування до особи запобіжного заходу; 4) притягнення особи як обвинуваченого; 5) пред’явлення обвинувачення; 6) складання обвинувального висновку; 7) прийняття необхідних процесуальних постанов та провадження слідчих дій; 8) передача справи прокурору для направлення до суду.

У підрозділі 1.2. «Поняття та функціональне призначення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» дисертант, проаналізувавши теоретичні уявлення про слідче кримінального переслідування, визначив кримінальне переслідування, здійснюване слідчим як кримінально-процесуальну діяльність слідчого з викриття (перевірки на причетність) конкретної особи у вчиненні злочину в межах визначеного предмету відання. Причому переслідування особи має місце незалежно від того чи надано їй процесуальним рішенням слідчого статус підозрюваного чи обвинуваченого.

Кримінальне переслідування, здійснюване слідчим, у кримінальному процесі виконує такі функції: забезпечення реалізації генеральної функції кримінального процесу (боротьби зі злочинністю); проміжна констатація наявності кримінально-правового відношення між державою і особою, яка вчинила злочин; визначення пізнавального напряму кримінально-процесуальної діяльності органів досудового слідства; забезпечення виховного і попереджувального впливу держави на суспільство; забезпечення руху кримінального процесу; забезпечення реалізації принципу змагальності під час досудового провадження.

У підрозділі 1.3. «Межі кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» автор зазначає, що під час кримінально-процесуальної діяльності функція кримінального переслідування, здійснювана слідчим, має певні просторово-часові межі. Останні можуть бути нормативними, пізнавальними (гносеологічними) та фактичними.

Аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), дисертант доходить до висновку про те, що початок проведення першої процесуальної дії слідчого, що спрямована на викриття (перевірку на причетність) особи у вчиненні злочину, є початковим моментом реалізації слідчим функції кримінального переслідування.

Момент закінчення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, слід ототожнювати із моментом закінчення ним останньої процесуальної дії, що спрямована на викриття (перевірку на причетність) конкретної особи у вчиненні злочину.

У підрозділі 1.4. «Співвідношення кримінального переслідування, здійснюваного слідчим, з кримінальним переслідуванням, здійснюваним іншими уповноваженими органами» автор визначає, що оперативно-розшукова діяльність органу дізнання не є кримінальним переслідуванням. Оперативно-розшукова діяльність, як і слідче пізнання, спрямовані на розкриття злочину – встановлення події злочину і особи щодо якої є припущення про винність. Слідче кримінальне переслідування виконується з метою викриття (встановлення причетності) особи у вчиненні злочину для притягнення її до кримінальної відповідальності.

На питання про те, чи є оперативно-розшукова діяльність кримінальним переслідуванням, 77% слідчих відповіли, що оперативно-розшукова діяльність не є кримінальним переслідування, оскільки: оперативно-розшукова діяльність спрямована на розкриття злочину, а кримінальне переслідування на викриття винної особи у вчиненні злочину (36,7%), кримінальне переслідування є виключно процесуальною діяльністю (40,3%).

Дисертант констатує, що участь начальника слідчого відділу в ініціюванні слідчого кримінального переслідування відбувається шляхом надання слідчому письмових вказівок про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і об’єм обвинувачення, про спрямованість справи, про провадження окремих слідчих дій, що спрямовані на викриття певної особи у вчиненні злочину.

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за слідчим кримінальним переслідуванням. Він вивчає кримінальні справи, у яких встановлений ймовірний злочинець, та дає вказівки для його ефективного викриття у вчиненні злочину. Такі директиви спрямовані на здобуття слідчим обвинувальних доказів, що встановлюють причетність особи до вчинення злочину.

Слідчий здійснює кримінальне переслідування тільки на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування. За межами цих стадій у нього немає повноважень щодо реалізації функції кримінального переслідування. Прокурор здійснює кримінальне переслідування на декількох стадіях: порушення кримінальної справи, досудового розслідування, порушення державного обвинувачення, судового розгляду, апеляційного провадження, касаційного провадження, перегляду судових рішень в порядку виключного впровадження. Причому до змісту кримінального переслідування, здійснюваного прокурором на будь-якій із стадій, не входить діяльність із нагляду за додержанням законності. Останній вид діяльності належить до державної функції прокуратури, як засіб у системі стримувань і противаг між гілками влади.

Розділ 2. «Зміст кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Доказова діяльність як елемент кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» дисертант констатує, що усі слідчі процесуальні дії, що спрямовані на здобуття обвинувальних доказів, входять до змісту доказової діяльності слідчого в частині кримінального переслідування.

Під час опитування 63,2% слідчих відповіли, що доказова діяльність слідчого органів внутрішніх справ у частині кримінального переслідування охоплює діяльність з доказування винності, що включає вину, як елемент суб’єктивної сторони складу злочину.

На стадії порушення кримінальної справи до змісту функції кримінального переслідування входять такі процесуальні пізнавальні дії: огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв’язку, відібрання пояснень, вимога пред’явлення підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами предметів і документів, проведення ревізій.

Слідчий встановлює винність особи через спростування презумпції невинуватості шляхом обвинувальної доказової діяльності, що входить до змісту функції кримінального переслідування. Достатня сукупність доказів, що підтверджує причетність особи до вчинення злочину, дає слідчому можливість притягнути її як обвинуваченого. Чим більшим є обсяг обвинувальних доказів, тим більшим є ступінь спростовування презумпції невинуватості і тим більше слідчий наближається до складання обвинувального висновку, що засвідчує його впевненість у причетності певної особи до вчинення злочину.

Якщо слідчий під час обвинувальної доказової діяльності не спростує припущення про непричетність особи до вчинення злочину, то кримінальне переслідування щодо цієї особи має бути припинено. У дисертації пропонується слідчому у такому випадку виносити постанову про припинення кримінального переслідування щодо певної особи, що підтримали 57,8% опитаних слідчих органів внутрішніх справ.

Розглядаючи межі доказування слідчого у частині кримінального переслідування, автор доходить до висновку про те, що ними є такий обсяг доказів, що дає можливість слідчому скласти обвинувальний висновок або винести постанову, що засвідчує відмову слідчого від подальшого кримінального переслідування певної особи.

У підрозділі 2.2. «Застосування примусових заходів як елемент кримінального переслідування, здійснюваного слідчим» дисертант відмічає, що залежно від мети та підстав застосування заходи примусу поділяються на кримінально-процесуальні та кримінально-правові. Останні є проявом покарання особи за вчинений злочин і тому апріорі не можуть входити до слідчого кримінального переслідування, що завжди передує кримінальній відповідальності.

Заходи процесуального примусу, у тому числі й запобіжні заходи, застосовані слідчим, мають на меті запобігти неналежній поведінці або забезпечити таку поведінку окремих учасників кримінального процесу. Підставами застосування процесуальних заходів примусу є обґрунтовані припущення про можливу майбутню неналежну поведінку особи.

У дисертації наголошено, що застосування заходів процесуального примусу не є елементом кримінального переслідування, здійснюваного слідчим. Примус, що застосовується слідчим під час кримінального переслідування, виходить за межі останнього, створює умови для доведення причетності особи до вчинення злочину. Винятком є кримінально-процесуальне затримання, що входить до змісту слідчого кримінального переслідування, якщо дані протоколу затримання будуть викривати особу у вчиненні злочину. Із загальної кількості вивчених кримінальних справ 19,6% містили протоколи затримання, що викривали затриману особу у вчиненні злочину.