КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОЇ УГОДИ ЩОДО ЛЮДИНИ: МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет, характеризуються методи дослідження, розкривається наукова новизна основних положень сформульованих у роботі, оцінюється практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості щодо їх апробації.

Розділ 1 «Поняття торгівлі людьми: історичний та міжнародно-правовий аспекти» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історія розвитку кримінального законодавства про торгівлю людьми» здійснюється ретроспективний аналіз становлення інституту торгівлі людьми у зарубіжних і вітчизняних історичних та правових джерелах, які фіксували писані норми або звичаї, що діяли в минулому на території сучасної України та за її межами.

Автор обґрунтовує, що у правових пам’ятках Європи та Азії стародавніх часів, а також періоду раннього середньовіччя (V – XV ст.) ставлення до торгівлі людьми мало певні відмінності. Так, у Законах Хамурапі (1750 р. до н.е.), Законах XII Таблиць (V ст. до н.е.), Дигестах Юстиніана (VI ст. до н.е.), Корані (VII – VIII ст. н.е.) торгівля людьми та схожі з нею інститути (рабство, а також аналогічні рабству інститути та практики) визнавалися, а в деяких випадках навіть виступали як види покарання. Разом з цим в правових джерелах Стародавнього Китаю: Кримінальному кодексі Китайської Династії Тан (618 – 907 р.) та Законах Великої Династії Мін (1365 – 1644 р.) норми права були спрямовані на протидію торгівлі людьми, суворо її забороняли та карали.

Історія розвитку рабства у слов’ян припадає на VI – VII ст. Джерелом рабства були військовополонені, яких згодом повертали за викуп. Внутрішнє джерело поневолення було відсутнє. Проте у X ст. заборона на обернення в рабство одноплемінників була знята. Виник новий об’єкт работоргівлі – холоп, який вийшов з надр місцевого суспільства. Підтвердження цьому міститься у ст. 118 Руської Правди.

Наступні правові джерела, починаючи з Судовиків 1497 р. (князівський) в своїй переважній більшості передбачали кримінальну відповідальність за купівлю-продаж людини. Кримінальне законодавство сучасної України з 2006 р. отримало нову редакцію ст. 149 КК України яка встановлює відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини.

У підрозділі 1.2. «Поняття торгівлі людьми» автор зазначає, що наявні поняття «торгівля людьми» потребують уточнення, деякі з них ускладнені зайвим переліком ознак, інші не відповідають змісту самої злочинної дії – торгівля людьми. Автор вважає, що в переважній більшості випадків люди, відносно яких здійснюються певні елементи права власності, використовуються для виконання певної роботи або надання послуг, тому автор пропонує доповнити КК України статтею, яка б встановлювала відповідальність за примусову працю або примусове надання послуг.

Поняття «торгівля людьми» досліджується у цьому підрозділі в співвідношенні з поняттям «нелегальна міграція»: проаналізовано їх спільні та відмінні ознаки. Дисертант довів, що використання в КУпАП словосполучення «нелегальних мігрантів» без надання його законодавчого визначення створює протиріччя між ч.1 та ч. 2 ст. 206-1 КУпАП. У зв’язку з цим, пропонується у ч. 2 ст. 206-1 КУпАП словосполучення «нелегальних мігрантів» замінити на «іноземців та осіб без громадянства».

У підрозділі 1.3. «Міжнародно-правовий аналіз кримінального законодавства про торгівлю людьми» висвітлюються проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, використанням рабської праці та аналогічні злочини у законодавстві окремих зарубіжних країн, зокрема Швейцарії, Королівства Нідерланди, Франції, Федеративної Республіки Німеччина, Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації, а також досліджуються положення Статуту Міжнародного кримінального суду на предмет правового аналізу таких міжнародних злочинів, як примушення до проституції, обернення в сексуальне рабство, поневолення. У підрозділі відзначається, що розмір покарання за торгівлю людьми для різних держав варіюється від штрафу до довічного позбавлення волі; разом з цим Російська Федерація, Франція не притягують до кримінальної відповідальності винних у торгівлі людьми за умови, якщо вони добровільно звільнили потерпілу особу та сприяли розкриттю злочину. Автор вважає, що деякі форми торгівлі людьми, викладені у диспозиціях статей кримінальних законів розглянутих держав є більш граматично правильним, ніж у КК України, насамперед це стосується такої форми об’єктивної сторони злочину, як переміщення особи, яку автор пропонує замінити на перевезення.

Розглядаючи міжнародні злочини, здобувач доводить їх однорідність з торгівлею людьми та пропонує їх визначення. Під оберненням в сексуальне рабство слід розуміти напад, спрямований на встановлення над цивільними особами атрибутів права власності або деяких з них, завдяки чому відбувається використання праці людини в галузі надання останньою сексуальних послуг. Під примушенням до проституції слід розуміти вчинення нападу на цивільних осіб, спрямованого на примушення до проституції. Цивільна особа буде займатися проституцією проти своєї волі, тобто вимушено, в результаті тиску, насилля (психологічного або фізичного), обману, безпорадного стану або будь-якого іншого способу, яким впливають на волю людини. Поневолення, за Статутом МКС, означає здійснення будь-якого або всіх правомочностей, пов’язаних з правом власності стосовно особи, і включає здійснення таких правомочностей в ході торгівлі людьми, зокрема, жінками і дітьми. Обґрунтовано, що структура та зміст поневолення включає в себе дві форми злочинних дій: рабство – стан або положення людини над яким здійснюються правомочності права власності або деякі з них, та безпосередньо торгівля людьми – здійснення незаконних правомочностей відносно людини.

Розділ 2 «Об’єктивні та суб’єктивні ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Об’єкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» автор погоджується з поглядами науковців, які визнають об’єктом будь-якого злочину суспільні відносини. Дослідження об’єкту злочину торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини «за вертикаллю» відбувалось шляхом його «п’ятиступінчатої» класифікації: загальний, міжродовий, родовий, видовий та безпосередній об’єкт злочину. Загальний об’єкт злочину, що розглядається, представлений як сукупність усіх суспільних відносин, які охороняються кримінальним правом від злочинних посягань. Зазначено, що структурою Особливої частини КК України, на відміну від КК більшості пострадянських країн, не передбачено міжродового об’єкту злочину. Але автор доходить до висновку, що злочини, передбачені розділами II, III, IV Особливої частини КК України, необхідно об’єднати в одну главу з назвою «Злочини проти природних прав людини». Міжродовим об’єктом злочину «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» визнано відносини в сфері природних прав людини. Родовим об’єктом злочину, що розглядається є суспільні відносини, які забезпечують свободу, волю, честь та гідність особи, а видовим – суспільні відносини, які забезпечують свободу та волю особи. Питання про основний безпосередній об’єкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини вирішується шляхом дослідження структурних елементів суспільних відносин (суб’єкт, предмет, соціальний зв’язок). Доведено, що торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини посягає перш за все на предмет суспільних відносин, заподіюючи шкоду свободі, особистій недоторканності та волі людини. Під свободою та волею слід розуміти різні можливості людини. Свобода – це міра можливої поведінки суб’єкта суспільних відносин. Воля – той чи інший психічний процес людини до вчинення будь-яких дій. Особиста недоторканність людини полягає у тому, що людина не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Разом з цим, суспільно небезпечне діяння може безпосередньо впливати на будь-який інший елемент структури суспільного відношення, а саме на його суб’єкта або соціальний зв’язок. Додатковим безпосереднім об’єктом злочину може бути здоров’я, життя, моральність особи тощо.

У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» дисертант робить висновок, що торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини у відповідності з ч.1 ст. 149 КК України виражається в шести альтернативних формах: торгівля людьми, здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини за формами її вчинення, передбаченими ч. 1 ст. 149 КК України, належить до злочинів з формально-матеріальним складом.

Обґрунтовано, що термін «торгівля людьми» як назва суспільно небезпечної дії підлягає заміні на «купівлю-продаж людини», під якою слід розуміти незаконну угоду купівлі-продажу під час якої відбувається передача людини у фактичну власність за грошові кошти.

Інша незаконна угода, об’єктом якої є людина, полягає у вчиненні будь-яких інших незаконних угод щодо людини, які безпосередньо не пов’язані із угодою купівлі-продажу людини. Доведено, що це діяння необхідно викласти у КК України в наступній редакції: «здійснення іншої незаконної угоди щодо людини».

Вербування людини – це наймання, набір осіб для їх подальшої експлуатації, а переміщення людини – це дії по переміщенню людини суб’єктом злочину з одного місця її перебування в інше. Доведено, що «переміщення» як одну із форм прояву суспільно небезпечного діяння злочину передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, необхідно замінити на «перевезення», оскільки такий термін більш граматично вдалий для визначення цього діяння. Переховування людини – це злочинна дія, яка спрямована на те, щоб факт місцезнаходження людини не став відомим правоохоронним органам, а також іншим особам. Передачею або одержанням людини є вчинення дій, спрямованих на надання або отримання людини, що пов’язані з встановленням контролю над нею з метою експлуатації.

Дисертант вважає, що обов’язковою ознакою кожної форми об’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України є вчинення зазначених дій за допомогою одного з таких альтернативних способів: використання обману, шантажу або уразливого стану.

Обман є одним з найпоширеніших способів вчинення торгівлі людьми. Дисертант погоджується з думкою фахівців, які розуміють під обманом повідомлення людині неправдивих відомостей (так званий активний обман) або замовчування певних відомостей, які повинні бути повідомлені людині (так званий пасивний обман), у результаті чого потерпіла особа вводиться в оману.

Під шантажем необхідно розуміти суспільно небезпечний протиправний вплив на психіку людини, який виражається в погрозі спричинити шкоду потерпілому або його близьким.

Останнім способом вчинення злочину, передбаченого ст. 149 КК України, є використання уразливого стану особи. В примітці до вказаної статті подано визначення цього поняття. Автор пропонує із зазначеного визначення уразливого стану виділити ознаки, які характеризують стан особи: 1) фізичні властивості; 2) психічні властивості; 3) зовнішні обставини та причини такого стану: а) нездатність або неможливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) приймати за своєю волею самостійні рішення; в) чинити опір насильницьким та іншим незаконним діям; г) збіг тяжких обставин, сімейних або інших обставин.

До причин стану особи, зумовленого фізичним властивостями (відсутність рук, ніг, непорушний стан тіла тощо), слід віднести неможливість чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям або неможливість приймати за своєю волею самостійні рішення. До причин стану особи, що зумовлений психічними властивостями людини (психічні захворювання або розлади), слід віднести нездатність або неможливість усвідомити свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Причини, що викликають стан особи, зумовлений зовнішніми обставинами, знаходяться в площині тяжких обставин, сімейних або інших обставин.

Автор вважає, що вказівка на спосіб як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини значно обмежує можливість застосування цієї норми. Тому пропонується виключити з диспозиції ч. 1 ст. 149 КК України поєднання способів «з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи».

У дисертації розглянуто питання про момент закінчення торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини стосовно кожної із шести форм.

У підрозділі 2.3. «Суб’єкт торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» характеризуються ознаки суб’єкта досліджуваного злочину. Ним є фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності (16 років), тобто загальний суб’єкт. Дисертант доводить, що вік кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину необхідно знизити з 16-ти до 14-ти років. У зв’язку з цим слід доповнити ч. 2 ст. 22 КК України словами: «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (стаття 149)».

У підрозділі 2.4. «Суб’єктивна сторона торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» дисертант обґрунтовує, що зазначений злочин вчиняється з прямим умислом і обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета злочину, яка виражається в експлуатації. Автор погоджується з думкою дослідників, які вважають, що експлуатація є віддаленою (кінцевою) метою злочину; найближчою (первинною) метою є нажива та інша вигода. У дисертації розкривається зміст кожної з форм експлуатації людини наведених у примітці до ст. 149 КК України. Мотиви вчинення досліджуваного злочину можуть бути різними і не повинні впливати на кваліфікацію. Автор, досліджуючи суб’єктивну сторону торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини, зазначає, що законодавець «відкрив двері» торгівлі людьми у разі отримання згоди людини на вчинення щодо неї злочинних дій з метою експлуатації. Така новація в кримінальному законі уможливлює уникнення кримінальної відповідальності суб’єктом злочину незалежно від того, в якій формі здійснюється злочин та з якою формою експлуатації. Автор переконує, що декриміналізація згоди особи на вчинення щодо неї торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини була зроблена без належного врахування рівня розвитку суспільних, економічних, правових та соціальних відносин в Україні. У цьому підрозділі автор дійшов висновку, що такі форми експлуатації, як примусова праця, примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, залучення в боргову кабалу необхідно об’єднати в єдину мету експлуатації, а саме «використання рабської праці людини», оскільки в кожній із зазначених цілей злочинець здійснює всі або один з елементів права власності над людиною для її використання.

У дисертації встановлено, що під формою експлуатації «вилучення органів» необхідно розуміти не лише вилучення органів, а й тканин, клітин чи інших анатомічних матеріалів людини. У зв’язку з цим автор пропонує доповнити примітку до ст. 149 КК України після слів «вилучення органів» словами «а також тканин, клітин чи інших анатомічних матеріалів людини». Також пропонується змінити вказівку на форму експлуатації, яка полягає у «вилученні органів», вказівкою про «взяття органу чи органів», що відповідатиме положенням Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», а також позбавить винну особу можливості уникнути кримінальної відповідальності у випадку взяття не декількох органів, а лише одного.

Розділ 3 «Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» дисертант обґрунтовує, що вчинення досліджуваного злочину щодо неповнолітнього потребує встановлення суб’єктивного ставлення винної особи до віку потерпілого та досягнення потерпілою особою 18-річного віку на момент початку вчинення щодо неї дій, передбачених ч. 2 ст. 149 КК України. Кваліфікуюча ознака, яка полягає у вчиненні такого злочину відносно кількох осіб, характеризується мінімальною наявністю двох потерпілих осіб, причому максимальна їх кількість законом не обмежена. Автор доводить, що дії, які входять до об’єктивної сторони, є вчиненими за попередньою змовою групою осіб у тому разі, якщо на боці хоча б одного з учасників такого злочину було мінімум дві особи (суб’єкти злочину).

Під насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого чи його близьких пропонується розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх заподіяння. Погроза застосування такого насильства буде виражатися у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. У дисертації автор розділяє точку зору тих вчених, які стверджують про необхідність доповнення ч. 2 ст. 149 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як переміщення потерпілої особи за кордон України.

У підрозділі 3.2. «Особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини» автор доводить, що дії, вчинені стосовно малолітнього, матимуть ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 149 КК України, у разі вчинення їх стосовно особи, яка на момент їх вчинення не досягла 14-ти років. Встановлено, що перелік тяжких наслідків під час застосування насильства, небезпечного для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, з огляду на судову практику, не є вичерпним – суд, оцінюючи конкретні обставини справи самостійно визначає тяжкість заподіяної шкоди. Автор вважає, що діяння, передбачене ч. 3 ст. 149 КК України, належать до злочинів з матеріальним складом, що визначається вказівкою на настання тяжких наслідків.