КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ БЕЗПЕКИ Автореферат

Актуальність теми. Функціональне призначення Служби безпеки України відповідно до Закону України «Про СБУ» обґрунтовує наділення її специфічними повноваженнями у сфері розслідування злочинів. Так, ст. 101 КПК України в числі органів дізнання називає такий орган дізнання як органи безпеки, а ст. 102 КПК України називає серед слідчих органи безпеки і наділяє їх функцією розслідування злочинів проти основ національної безпеки.

Окрім того, до основних функцій цього правоохоронного органу спеціального призначення належить виявлення, запобігання та припинення злочинів проти основ національної безпеки, тероризму, злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, інших протиправних дій, які створюють загрози державній безпеці України.

Концепція реформування Служби безпеки України (затв. Указом Президента України від 20.03.2008 р. №249) визначає мету, завдання та основні напрямки подальшого реформування Служби безпеки України як складової сектору безпеки держави. Реформування має здійснюватися відповідно до пріоритетів національних інтересів України, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України» і Стратегією національної безпеки держави.

У Концепції реформування Служби безпеки України наголошується на тому, що внесення змін та доповнень до чинних законів дозволить вдосконалити деякі питання щодо статусу та компетенції органів дізнання та досудового слідства Служби безпеки України, оскільки чинне кримінально-процесуальне законодавство України не забезпечує міцної правової бази кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки щодо виконання процесуальних функцій її суб’єктами. І тому, з метою задоволення потреб правозастосовчої практики виникла необхідність дослідити особливості кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки, проаналізувати сучасний її стан, намітити перспективи подальшого розвитку і вдосконалення, визначити особливості провадження дізнання та досудового слідства, зупинитися на невирішених питаннях, а також внести пропозиції до кримінально-процесуального законодавства, які були б направлені на їх вирішення.

Багато фундаментальних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених тим чи іншим чином торкалися проблем кримінально-процесуальної діяльності (С.А. Альперта, М.І. Бажанова, О.І. Бастрикіна, О.В. Бауліна, В.П. Божьєва, В.В. Вапнярчука, В.І. Галагана, В.В. Гевка, О.В. Горбачова, Ю.М. Грошевого, О.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, А.Я. Дубинського, В.І. Зажицького, В.С. Зеленецького, З.Ф. Ковриги, В.О. Коновалової, І.Ф. Крилова, В.П. Мікуліна, О.Р. Михайленка, П.П. Михайленка, М.М. Михеєнка, Д.Й. Никифорчука, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, О.П. Рижакова, В.М. Сущенка, С.В. Слінька, С.М.Стахівського, Г.Т. Тайманова, В.М. Тертишника, В.М. Хотенця, О.О. Чувильова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумила, Л.В. Юрченко, В.М. Яріна та ін.).

Крім цього, у працях багатьох інших вчених (В.П. Бахіна, В.Г. Гончаренка, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, І.П. Козаченка, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Г.А. Матусовського, М.В. Руденка, М.Я. Сегая, Л.Д. Удалової, В.Ю. Шепітька) розглядалися окремі питання, пов’язані з кримінально-процесуальною діяльністю.

Разом з тим, кримінально-процесуальна діяльність органів безпеки має свою специфіку, визначену розмежуванням функцій цих суб’єктів, як при проведенні процесуальних та слідчих дій, так і особливостями взаємодії при розслідуванні злочинів.

Наведені проблеми та необхідність їх дослідження свідчать про актуальність теми дослідження, що і обумовило її вибір.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до Стратегії національної безпеки України (затв. Указом Президента України від 12.02.2007 р. №105/2007), Комплексної програми профілактики злочинності на 2007–2009 роки (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. №1767), Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. №311/2008), Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 роки (затв. наказом МВС України від 05.07.2004 р. №755) та тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. №347).

Тема роботи включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2008–2011рр. та затверджена відділенням кримінально-правових наук АПрН України (п.685, 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині повноважень органів безпеки під час здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:

– з’ясувати сутність поняття суб’єкта кримінально-процесуальних відносин та діяльності;

– визначити правові основи кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки;

– вивчити сучасний стан та тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства України, що регламентує правовий статус суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки;

– розкрити види кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки;

– обґрунтувати теоретичні положення стосовно інститутів розгляду органами безпеки заяв і повідомлень про злочин, провадження дізнання та досудового слідства;

– розкрити стан та особливості правового регулювання судового, відомчого контролю та прокурорського нагляду за кримінально-процесуальною діяльністю органів безпеки;

– сформулювати пропозиції з удосконалення чинного законодавства в частині кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки.

Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються в сфері кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки.

Предмет дослідження – кримінально-процесуальна діяльність органів безпеки.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи.

Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити правову природу і ознаки кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки (п.п. 1.1). Метод системно-структурного аналізу дозволив вивчити види та зміст кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки та обґрунтувати концептуальні основи процесуального статусу суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки (п.п. 1.1–1.3). За допомогою статистичного методу аналізувалася та узагальнювалася емпірична інформація, що стосується теми дослідження (п.п. 1.1–2.2). Формально-логічний метод використовувався при розробці та обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства та відомчих нормативно-правових актів (п.п. 2.1–3.2.).

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять статистичні дані Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України (2008–2010 роки); дані опитування 215 дізнавачів і слідчих Служби безпеки України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою проблемних питань, що існують у кримінально-процесуальній діяльності органів безпеки і комплексним підходом до їх дослідження. У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, що мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

вперше:

– обґрунтовано висновок про те, що кримінально-процесуальна діяльність органів безпеки є однією з самостійних функцій правоохоронного органу спеціального призначення – Служби безпеки України;

– визначено поняття органів безпеки, як органу дізнання, під яким слід розуміти установу або посадову особу, на яких законом покладений обов’язок (надано право) проводити направлену на забезпечення розслідування кримінально-процесуальну й іншу діяльність, у зв’язку з наявністю у нього інформації про можливе вчинення злочину;

– запропоновано низку змін і доповнень до чинного КПК України, що стосуються провадження дізнання та досудового слідства органами безпеки в частині перевірки заяв та повідомлень про злочини; провадження слідчих дій;

удосконалено:

– положення щодо визначення видів кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки: прийняття, реєстрація і розгляд заяв або повідомлень про злочин (ст. 94–97 КПК України); перевірка заяв або повідомлень про злочини (ч. 4, 5 ст. 97 КПК України); направлення заяв або повідомлень про злочини за належністю (п. 3 ч. 2, 3 ст. 97 КПК України); провадження слідчих дій у кримінальній справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким (ч. 1 ст. 104, ч. 1 ст. 108 КПК України); провадження невідкладних слідчих дій у кримінальній справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. 2, 3 ст. 104, ч. 2 ст. 108 КПК України); виконання доручень або вказівок слідчого (ч. 4 ст. 104, ч. 3 ст. 114 КПК України); виконання доручень або вказівок прокурора (п. п. 3, 4 ч. 1, 2 ст. 227 КПК України); виконання судових доручень (ст. 315¹ КПК України); провадження у відновленій кримінальній справі у зв’язку з нововиявленими обставинами (ч. 2, 3 ст. 400⁸ КПК України);

– поняття «суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності», «учасники кримінального процесу», «суб’єкти доказування», а також класифікація суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності органів безпеки за ознаками їх повноважень;

– положення про розмежування понять «кримінальний процес» і «кримінально-процесуальна діяльність»;

дістали подальшого розвитку:

– наукові точки зору щодо обґрунтування специфіки, особливостей та складових елементів кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання та досудового слідства органів безпеки;

– порядок передачі кримінальної справи про нетяжкі злочини, після встановлення особи, яка його вчинила, органом дізнання через прокурора слідчому;

– пропозиції щодо вдосконалення судового контролю, прокурорського нагляду та відомчого контролю за кримінально-процесуальною діяльністю органів дізнання та досудового слідства СБ України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: як рекомендації у практичній діяльності з розслідування злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України №13/11-15270 від 10.12.2010 р.); у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 29.12.2010 р.); у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р., акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка №35 від 28.12.2010 р.; акт впровадження Поліцейської фінансово-правової академії від 06.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені автором у виступах на міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2009 р.), науково-практичній конференції «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 2010 р.) та круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України» (м. Київ, 2011 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у шести публікаціях, у тому числі в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (198 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки, з них загальний обсяг тексту 156 сторінок.