КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, наведено дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, його структури й обсягу.

складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та зміст запобігання вчинення злочинів засудженими у кримінально-виконавчих установах закритого типу» розглядаються питання існування та суспільної небезпеки вчинення злочинів засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах закритого типу, аналізується структура та динаміка злочинів, що вчиняються у таких установах. Розкрито структуру злочинності у кримінально-виконавчих установах закритого типу: 465 злочинів (33,7%) – це злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, 159 (34,1%) – злочини у сфері обігу наркотичних засобів, 75 (16,1%) – ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, 22 (4,7%) – втечі з виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільниць соціальної реабілітації, 18 (3,8%) – злочини проти авторитету органів державної влади, 6 – замахи на втечу з місць позбавлення волі, 5 – умисне тяжке тілесне ушкодження, 5 – відмова свідка від давання показань, 4 – умисне вбивство, 3 – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, 2 – крадіжка, 2 – зґвалтування, 1 – замах на умисне вбивство, 1 – умисне легке тілесне ушкодження, 1 – втеча з місць позбавлення волі, 1 – грабіж, 1 – дії, що дезорганізують роботу виправних установ, 1 – незаконне заволодіння транспортним засобом та 1 – завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності. Відзначено, що зростання кількості злочинів, вчинених засудженими в кримінально-виконавчих установах закритого типу, відбувається на тлі стабільного зменшення кількості засуджених, які в них тримаються (з 240 тис. осіб у 1998 р. до 110 тис на кінець 2011 – початок 2012 р.), що, в свою чергу, свідчить про зростання напруженості криміногенної ситуації в місцях позбавлення волі України. З метою подолання цього негативного явища автор пропонує створити у кримінально-виконавчих установах закритого типу особливу систему державних та громадських заходів, що дозволять стримувати вчинення злочинів засудженими, забезпечать усунення, нейтралізацію й послаблення причин та умов такої злочинності. Доведено, що запобігання та припинення вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу тотожне спеціальному й індивідуальному кримінологічному запобіганню, зміст якого полягає у виявленні, усуненні й нейтралізації детермінантів злочинності в цих установах та у виявленні засуджених, які за своїми кримінологічними ознаками схильні до вчинення злочинів під час відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічного позбавлення волі, а також в усуненні обставин, що негативно впливають на виправлення та ресоціалізацію засуджених. Зроблено висновок, що зазначену проблему Державна пенітенціарна служба України повинна вирішувати за допомогою методів виявлення, адаптованих до умов виправних установ, а також методами усунення, нейтралізації й блокування криміногенно-пенітенціарних чинників. Наголошено на ролі спеціальної діяльності (оперативно-розшукової діяльності, нагляду й безпеки, інформаційного та технічного забезпечення тощо) персоналу цих установ щодо виявлення засуджених, від яких можна очікувати вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу.

У підрозділі 1.2. «Суб’єкти запобігання вчинення злочинів засудженими у кримінально-виконавчих установах закритого типу» на основі аналізу нормативно-правових актів та наукових джерел здійснено поділ суб'єктів діяльності щодо запобігання вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу на спеціальних та загальних. До спеціальних суб'єктів запобігання дисертант відносить начальника кримінально-виконавчої установи закритого типу, заступника начальника з оперативної роботи, заступника начальника з нагляду та безпеки, заступника начальника з охорони, співробітників оперативного відділу, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників відділу нагляду та безпеки, працівників відділу охорони, медичних працівників, чергову службу в кримінально-виконавчих установах закритого типу, психологів тощо. До цього виду суб'єктів також слід віднести спеціальні воєнізовані формування, підрозділи, призначені для запобігання й припинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ, масових заворушень в кримінально-виконавчих установах закритого типу та припинення дій терористичної спрямованості. Зазначені суб’єкти є носіями відповідних функціональних прав та обов'язків, їх компетенція передбачає участь в діяльності щодо запобігання вчинення злочинів. На них поширюються вимоги норм, що регулюють режим законності в його конкретній інтерпретації.

До загальних суб'єктів, які не виконують безпосередньо функцію запобігання вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу дисертант відносить співробітників виробничо-технічних служб та служби матеріально-побутового забезпечення, співробітників відділу по контролю за виконанням судових рішень, співробітників служби загальноосвітнього та професійно-технічного навчання тощо. Використавши загальні підходи до класифікації суб'єктів запобігання вчинення злочинів автор формулює визначення персоналу (адміністрації) кримінально-виконавчих установ закритого типу: це постійний кадровий склад працівників кримінально-виконавчих установ закритого типу, які виконують конкретно визначені функції із реалізації цілей діяльності цих установ та користуються у зв'язку з цим державними гарантіями забезпечення нормальної діяльності.

У роботі робиться висновок, що необхідною умовою діяльності суб’єктів запобігання вчинення злочинів у кримінально-виконавчих установах закритого типу є організація їх належної взаємодії, передусім при прийомі засуджених до установи виконання покарань закритого типу та проведення відповідної діяльності в дільниці карантину діагностики та розподілу, в діяльності під час застосування до засуджених основних засобів виправлення та ресоціалізації під час виконання та відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк, при визначенні ступеню виправлення засудженого для застосування умовно дострокового звільнення, заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, переведенні до дільниці соціальної реабілітації.

У підрозділі 1.3. «Причини та умови вчинення злочинів засудженими до позбавлення волі в кримінально-виконавчих установах закритого типу» узагальнено погляди вітчизняних та зарубіжних науковців щодо сутності основних детермінантів окремих видів злочинів, конкретного злочину, причин і умов злочинності в кримінально-виконавчих установах закритого типу. Із урахуванням багаторівневого підходу до виявлення причин та умов вчинення засудженими злочинів запропоновано їх поділ на внутрішні та зовнішні, об'єктивні й суб'єктивні. Внутрішньою причиною пенітенціарної злочинної поведінки особи є її криміногенна мотивація, яка включає насильницьку, корисливу та корисливо-насильницьку мотивацію злочинної поведінки з метою досягнення й підтримання авторитету та неформального статусу в середовищі засуджених. Зовнішні причини вчинення злочинів пов’язані з конфліктно-криміногенною ситуацією між засудженими, адміністрацією й іншими суб’єктами. Його зовнішні умови полягають в особливостях мікросередовища, в якому опинився засуджений під час відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі. До найбільш значущих причин і умов вчинення злочинів в кримінально-виконавчих установах закритого типу віднесено емоційну неврівноваженість та конформізм засуджених, відсутність належного освітньо-культурного рівня, наявність у значної частини засуджених певних психічних відхилень, криміногенність середовища засуджених, відсутність у них соціальних зв'язків, вимушену тривалу статеву помірність, алкоголізм та наркоманію, а також недоліки в організації й проведенні профілактичної роботи, організації та здійсненні нагляду та охорони засуджених, недоліки соціально-психологічної роботи із засудженими (особливо з новоприбулими), неналежне кадрове забезпечення установ виконання покарань закритого типу тощо.

Розділ 2 «Характеристика осіб, які вчиняють злочини у кримінально-виконавчих установах закритого типу» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Соціально-демографічна характеристика засуджених» зазначено, що умисні злочини під час відбування кримінального покарання в кримінально-виконавчих установах закритого типу переважно вчиняються особами у віці від 20 до 30 років (44 % від загальної кількості цих суб’єктів). Вікова група у 30-40 років складає серед таких осіб 31%, при цьому на засуджених, що перебувають у віці від 18 до 25 років припадає 30,7% вчинених злочинів, у віці від 25 до 30 років – 28,9%. Кримінальна активність засуджених знижується у віці 50-60 років (на цих осіб припадає лише 6,8% вчинених злочинів). Враховуючи статистичні показники, зроблено висновок, що найбільш криміногенну групу засуджених, які вчиняють злочини в установах виконання покарань закритого типу, складають особи у віці 18-30 років. Серед засуджених, які відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах закритого типу переважають особи з неповною загальною середньою освітою (49% засуджених). Повну середню освіту мають 40% засуджених, середньо спеціальну освіту – 9%, неповну вищу та вищу освіту – 2%. Отримані дані свідчать про наявність проблеми значної педагогічної занедбаності даної категорії засуджених.

Наводяться відомості щодо професії й кваліфікації засуджених, які вчинили злочини в кримінально-виконавчих установах закритого типу. Виявлено, що 64% засуджених, які вчинили злочин під час відбування кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк, до засудження не були задіяні на кваліфікованих роботах. Трудовий стаж обстежених осіб незначний: у 29,8 % з них стаж трудової діяльності до засудження становив до 1 року або був відсутній, 60,2% засуджених мали стаж від 1 до 5 років, 10% – понад 5 років. Зроблено висновок, що засуджені, які вчинили злочини під час відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, в основному не володіють навичками кваліфікованих професій, що ускладнює їх соціалізацію після звільнення та певною мірою сприяє рецидиву злочинів.

Отримані дані про місце проживання до засудження осіб, які вчинили злочини в кримінально-виконавчих установах закритого типу та про їх матеріальний стан свідчать, що більшість із них – міські жителі (68%), в сільській місцевості мешкали 19% осіб, а 13% не мали до засудження постійного місця проживання. Про рівень матеріального забезпечення вище середнього рівня вказано 4% обстежених засуджених, про середній рівень – 34%, низький рівень – 68%.

У підрозділі 2.2. «Соціально-рольова та морально-психологічна характеристика засуджених» визначено, що соціально-рольову характеристику засуджених, які вчиняють злочини в кримінально-виконавчих установах закритого типу слід визначати з урахуванням їх соціально-рольової характеристики до засудження та під час відбування покарання. Дисертант виділяє види малих неформальних груп засуджених в залежності від ціннісної орієнтації їх членів: групи з позитивною спрямованістю, що відрізняються різним ступенем соціально-позитивної активності; групи з негативною спрямованістю, що можуть бути відкритими або прихованими; групи з невизначеною спрямованістю, у яких не устоялися цінності та не сформувалися внутрішньогрупові правила поведінки.

Встановлено, що у кримінально-виконавчих установах закритого типу превалює суспільна група, члени якої до засудження не були зайняті суспільно-корисною працею та навчанням: серед засуджених, які вчиняють злочини в кримінально-виконавчих установах закритого типу 42,6% активно підтримують злодійські ідеї й традиції. Особливо небезпечні засуджені, які, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі вчинили злочини, за своїми психологічними якостями й властивостями значно відрізняються від інших засуджених. Багатьом із них властива стійка антигромадська спрямованість, яка виявляється в прагненні цих осіб у майбутньому вчиняти злочини, не зважаючи на застосовані щодо них заходи дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Це свідчить про стійкі відмінності їх морально-психологічних характеристик від відповідних характеристик не тільки законослухняних громадян, а й інших засуджених. Досліджені морально-психологічні ознаки цих осіб вказують, що рівень їх розумового розвитку переважно середньостатистичний (58%); меншу частку складають засуджені з низьким рівнем розвитку (34%), незначну – засуджені з високим рівнем розвитку (8%). За темпераментом більшість із них є холериками (48%) та сангвініками (32%). Як правило, ці засуджені не вміють керувати своєю поведінкою в конфліктних та кризових ситуаціях та не вміють приймати правильні рішення (відповідно 75 і 68% досліджених осіб). Для засуджених цієї категорії властиві певні психічні відхилення, що стають однією із внутрішніх причин вчинення ними злочинів та відрізняють їх від загальної маси засуджених. У цьому зв’язку необхідне посилення стосовно вказаної групи засуджених психологічної та соціально-виховної уваги з боку начальника соціально-психологічного відділення.

У підрозділі 2.3. «Кримінально-виконавча характеристика» дисертант, дослідивши праці І. Г.Богатирьова, Т. А. Денисової, В. М. Трубникова, С. І. Царюка та інших дослідників дійшов висновку, що кримінально-виконавчу характеристику засуджених, які вчиняють злочини у кримінально-виконавчих установах закритого типу, слід розглядати в двох формах, виділивши поведінку, яка передувала злочину (ставлення засудженого до встановленого законом порядку виконання й відбування покарання, суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання) й поведінку в момент його вчинення (мотиви злочину, характер та спрямованість посягань, одноосібний або груповий характер злочинної діяльності, рядова чи організуюча роль при груповому злочинному посяганні, стаття Кримінального кодексу України). Ці елементи трансформуються у площину правового статусу засудженого, оскільки такі з них, як склад вчиненого злочину, кількість судимостей, строк призначеного покарання мають значення при призначенні покарання та є критеріями, завдяки яким обирається вид установи виконання покарань.

Виявлено особливості кримінально-виконавчої характеристики засудженого під час відбування покарання, до яких віднесено наявність застосованих заходів заохочення і стягнення, ступінь криміногенної зараженості. Зазначено, що особи, які вчинили злочини під час відбування покарання в кримінально-виконавчих установах закритого типу, були засуджені за такі злочини: невеликої тяжкості – 17%, середньої тяжкості – 53%, тяжкі – 26%, особливо тяжкі – 3,5%. Серед них 71% раніше відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Доведено, що злочини частіше вчиняють особи, засуджені до позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (42%), менші показники повторних злочинів серед засуджених на строк від 10 до 15 років (30%), на строк від 3 до 5 років (21%) та на строк до 3 років (7%). Отримано дані, що серед засуджених до позбавлення волі на певний строк значною є частка осіб, які відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах закритого типу середнього рівня безпеки і засуджені до покарання на строк від 5 до 15 років. Переважну більшість з них становлять особи, щодо яких було застосовано заходи стягнення: не менш 15 разів (61%), не більше 15 – 25%, не більше 10 – 14%. Від 70 до 80% таких суб’єктів перебували на профілактичних обліках.

складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальносоціальні заходи запобігання» підтримано позицію, що запобігання злочинності – це складний, багатогранний комплексний процес, який охоплює всю сукупність заходів, що здійснюються суб’єктами запобіжної діяльності та включають в себе: загальнодержавні заходи економічного, ідеологічного та виховного впливу; заходи законодавчо-правового порядку, що визначають головні напрямки запобіжної діяльності, діяльність правоохоронних органів по виявленню та усуненню причин злочинності; діяльність правоохоронних органів держави щодо виявлення осіб, схильних до вчинення злочинів та проведення з ними відповідної запобіжної роботи. Наголошено та тому, що істотне обмеження у правах засуджених до позбавлення волі при відбуванні кримінального покарання вимагає чіткого законодавчого регулювання порядку виконання та відбування покарання й застосування щодо цих осіб запобіжних заходів. Тому в дисертаційному досліджені приділено увагу питанням імплементації у національне законодавство міжнародно-правових норм про поводження із засудженими, які відбувають кримінальні покарання, пов’язані з позбавленням волі та застосування щодо них запобіжних заходів. Розглянуте значення для забезпечення запобігання злочинності у кримінально-виконавчих установах закритого типу документів відповідних міжнародних організацій та ратифікованих Україною міжнародних договорів, на основі яких Державною пенітенціарною службою України удосконалюються права засуджених, форми застосування до них запобіжних заходів, механізми перевірки дотримання країнами учасницями цих вимог . Зроблено висновки, що більшість вимог міжнародних норм імплементовано у національне законодавство (в чинних Кримінальному та Кримінально-виконавчому кодексах, Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», оновлених відомчих нормативно-правових актах Державної пенітенціарної служби України). Вказано на необхідність узгодження з міжнародними стандартами положень, пов’язані з дотриманням прав засуджених, забезпечення їх особистої безпеки, виправлення та ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами тощо.

У підрозділі 3.2. «Спеціально-кримінологічні заходи запобігання» зазначається. що такі заходи спрямовані на усунення, послаблення чи нейтралізацію причин і умов злочинів, а також на запобіжну роботу із засудженими, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах закритого типу. Заходи спеціально-кримінологічного запобігання вчинення злочинів засудженими розподілено за суб'єктами їх здійснення: належне планування, організація та здійснення нагляду за засудженими (передусім за тими, які перебувають на профілактичних обліках) у виробничій та житловій зонах; проведення належної соціально-виховної роботи із засудженими з приділенням при цьому посиленої уваги новоприбулим засудженим та засудженим, які втратили соціальні зв'язки; належний рівень оперативної роботи щодо виявлення малих неформальних груп засуджених з негативною спрямованістю, та нейтралізації їх впливу на інших засуджених; застосування до засуджених заходів кримінально-правового впливу; нейтралізація негативного впливу кримінальної субкультури на засуджених. Дисертант детально аналізує зміст діяльності співробітників адміністрації щодо проведення спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинам, звертає увагу на те, що прогалини в законодавстві не дають можливості повністю реалізувати запобіжний потенціал кримінально-правового й кримінально-виконавчого впливу, пропонує внесення відповідних змін до чинного законодавства. Обґрунтовано авторський підхід щодо запровадження повноцінного використання системи організації збору інформації та використання кримінологічно значущої інформації (контролю за рухом засуджених у виправних установах, який повинен здійснюватися безперервно).

У підрозділі 3.3. «Індивідуально-кримінологічні заходи запобігання» зазначається, що індивідуальне запобігання злочинам у кримінально-виконавчих установах закритого типу включає систему заходів виявлення і позитивного впливу на конкретних осіб, від яких, судячи з їх поведінки, можна очікувати вчинення злочину. Об’єктами індивідуального запобігання злочинам у таких установах визнано осіб, які вже вчинили злочин та відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк чи довічного позбавлення волі. Індивідуальне запобігання здійснюється з використанням заходів загальносоціального та спеціально-кримінологічного характеру. Його об’єктами є не лише безпосередньо особа, а й негативні елементи середовища, в якій вона формується. Тому індивідуальне запобігання – це заснована на індивідуальному підході система цілеспрямованих психолого-педагогічних дій певних працівників кримінально-виконавчих установ закритого типу, засуджених та груп засуджених із позитивною спрямованістю, які спрямовано на конкретного засудженого і мають на меті його виправлення і ресоціалізацію. Запропоновано типові заходи індивідуального запобігання, ефективність застосування яких залежить від того, наскільки характер, об’єм й інтенсивність індивідуального запобіжного впливу відповідає особливостям засудженого а особливостям його найближчого оточення.