| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі висвітлюється актуальність теми дослідження; зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризується методологічна основа дисертації, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ 1 “Злочини за сучасним міжнародним правом: теоретико-правові аспкти” складається з двох підрозділів, присвячених ретроспективному аналізу розвитку поняття та видів злочинів за міжнародним правом.
У підрозділі 1.1 “Історико-правові аспекти зародження і розвитку поняття злочину з міжниродним елементом” розглядається зародження категорії злочину з міжнародним елементом, досліджується, визначаються підходи доодифікації міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру в міжнародному кримінальному праві.
Автор зазначає, що накопичений теоретичний досвід доктринальних підходів сприяв концептуалізації питання розуміння поняття міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. У дисертації розглядаються доктринальні погляди щодо історичних аспектів зародження поняття злочинів за міжнародним правом, зокрема, розглядаються погляди таких авторів, як Г. Гроцій, А. Гефер, О.І. Балан, І. Блюнчлі, Н.А. Зелінська, М.І. Костенко, О.О. Мережко, Т.Т. Мансуров, В. Пелла, Л.Д. Тимченко та ін., в яких обгрунтовуються підходи до визначення поняття міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.
Показово, що Н.А. Зелінська зазначає про зародження невідворотності відповідальності за "міжнародний" злочин ще з біблейських часів, зазначаючи, що згадка про подібного роду факти міститься у Старому Заповіті. Т.Т. Мансуров висловлює думку, що злочини міжнародного характеру беруть свій початок з рабовласницької епохи. Проте більшість учених погоджуються з тим, що значна роль у формуванні категорії злочинів з міжнародним елементом належить засновнику науки міжнародного права Гуго Гроцію, який доводив, що держава повинна карати не лише внутрішніх злочинців, але й тих, які порушують міжнародне право. Зазначається, що із збільшенням мобільності злочинців і розвитком міжнародного спілкування з'явилися нові форми злочинів, що призводило до динамічного розвитку правових підходів до визначення злочинів з міжнародним характером.
З позиції сучасної практики міжнародної юстиції в дисертації підтверджено, що зі створенням і діяльністю Міжнародного воєнного трибуналу для суду над головними воєнними злочинцями Другої світової війни остаточно затвердилося поняття міжнародних злочинів та покарання за них. Нюрнберзький процес став ключовою віхою у становленні міжнародної кримінальної юстиції та міжнародного кримінального права. Нюрнбезрькі принципи стали основою сучасного міжнародного кримінального права та набули імперативного характеру, ставши нормами jus cogens для усього світового співтовариства. Так, злочинами, кодифікованими міжнародним правом, стали діяння, які не зазначалися злочинними в національних системах кримінального права, тим сами анулювавши прийнятий у національному праві принцип nullum crimen sine lege, як доказ недопустимості відворотності покарання за міжнародні злочини.
Окрема увага приділяється кодифікації злочинів за міжнародним правом, яка з прийняттям Статуту ООН розвивається також доволі динамічно. З’явилася значна кількість міжнародних договорів щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру. Загальноприйтятою кодифікацією міжнародних злочинів нині можна вважати перелік злочинів, визначений у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду як узагальнений підхід до їх визначення.
У підрозділі 1.2 “Поняття та види злочинів з міжнародним елементом” висвітлено підходи до визначення кримінального правопорушення в міжнародному праві, розглянуто види злочинів з міжнародним елементом, досліджено підходи до кваліфікації злочинів за міжнародним правом.
Автор зауважує, що відсутність єдності в доктрині міжнародного права щодо розуміння змісту поняття “міжнародний злочин” призводить до фактичної складності у розмежуванні двох газузей міжнародного права: міжнародного кримінального права та права міжнародно-правової відповідальності держав. Відповідно до цього особлива увага в роботі приділена розмежуванню понять “міжнародний злочин” і “міжнародний делікт”. Зазначається, що міжнародний делікт (правопорушення) може бути скоєний виключно державою і породжує міжнародно-правову відповідальність держав, що є окремим інститутом міжнародного права і не є предметом даного дисертаційного дослідження. З іншого боку, злочин за міжнародним правом (кримінальне правопорушення) може бути скоєний фізичною особою і породжує її кримінальну відповідальність перед міжнародним або національним кримінальним судом, залежно від виду злочину.
Зазначено, що оскільки кримінальне право держав є надзвичайно різноманітним, окремою проблемою є визначення основних ознак міжнародного злочину. Розглядаються погляди як українських, так і зарубіжних дослідників, серед них Р.А. Адельханян, М.Д. де Веласко, Л.Н. Галенська, С.Г. Гашмі, Н.А. Зелінська, І.І. Карпець Р. Краєр, та ін., надається авторьке визначення, за яким кримінальне правопорушення за міжнародним правом – це винне діяння, спрямоване проти універсальних міжнародних цінностей, визнаних міжнародним правом. Істотна небезпека, передбачена нормами міжнародного права, завдається загальним цінностям міжнародного співтовариства і, зрештою, такі діяння мають тяжкі наслідки.
І.І. Карпця, М.І. Костенка, Р. Краєра, Д.Б. Левіна, В.П. Панов, Ю.С. Ромашева та ін., визначено загальний поділ злочинів за міжнародним правом на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру, який став загальноприйнятим в науці міжнародного кримінального права. З урахуванням проведеного дослідження, були запропоновані узагальнені визначення міжнародного злочину та злочину з міжнародним характером, відповідно до яких: міжнародний злочин – це винне діяння, спрямоване проти основних універсальних цінностей міжнародної спільноти, які визнані міжнародним правом. Таке діяння несе істотну небезпеку для підтримання миру, безпеки та законності; злочин міжнародного характеру – це винне діяння, скоєне фізичною особою, абот групою осіб, спрямоване проти міжнародних договірних цінностей, і результати такого діяння мають негативні наслідки для міжнародної законності.
Окрема увага приділяється визначенню кваліфікації злочинів за міжнародним правом. Визначенням складу міжнародного злочину свого часу займалися такі дослідники як Р.А. Адельханян, А.Ф. Зелінський, М.Л. Коржанський, В.М. Кудрявцев та ін. з урахуванням аналізу їх поглядів та підходів до кваліфікації злочинів було встановлено, що наука кримінального права не має єдиного поняття кваліфікації злочинів, але її зміст є загальновизнаний – встановлення відповідності діянь ознакам елементів злочину.
Розділ 2 “Міжнародне співробітництво у протидії злочинам з міжнародним елементом” складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу сучасних форм міжнародно-правового співробітнитцва держав у протидії злочинам з міжнародним елементом.
У підрозділі 2.1 “” особливу увагу приділено визначенню конвенційних механізмів співробінтицтва держав у протидії таким злочинам, як геноцид, рабство, работоргівля та інститути і звичаї подібні до рабства, тероризм.
Зазначається, що співробітництво держав у протидії міжнародним злочинам здійснюється в процесі укладання міжнародних договорів. Кваліфікація міжнародних злочинів здійснюється під час розгляду справи по суті національними судами та міжнародними трибуналами.
В процесі дослідження питань протидії та покарання за злочини геноциду були досліджені роботи таких українських та зарубіжних авторів, як Аль-Захарна Салім Мухаммед Сааді, Ю.І. Барсегов, Г. Верле, Альфред Заяс. Визначено, що злочин геноциду як найтяжче порушення міжнародних зобов'язань erga omnes і як міжнародний злочин нині, безумовно, можна вважати загальновизнаним як в теорії, так і практиці міжнародного права. Відповідальність за злочин геноциду передбачена як у національних законодавствах держав, так і на міжнародному рівні. Утім, питання ретроактивного застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. все ще лишається відкритим, судячи з усього, доти, доки не буде прийнятий окремий міжнародний акт, який проголосив би конкретну позицію з цього питання.
Відповідно до проведеного дослідження, до сучасних форм рабства відносяться: боргова кабала та підневільна праца, торгівля жінками та дітьми, домашнє рабство, примусова проституція, насильницькі шлюби та експлуатація дитячої праці. Окремо розглядається проблема боротьби з торгівлею людьми на міжнародному рівні та в Україні. Автором відзначено, що доцільним у боротьбі та протидії інститутам подібним до рабства є інформаційне забезпечення населення, а саме: надання інформації про можливу небезпеку широким массам населення із залушення сучасних заходів массової інформації, передусім для країн з нестабільною економічною системою.
У сфері співробітництва держав в боротьбі та протидії тероризму були досліджені праці В.Ф. Антипенка, В.П. Ємельянова, Ю.А. Іванова та ін., в яких розглядалється ряд конвенцій щодо протидії тероризму. Визначено, що сучасний стан міжнародно-правових відносин у сфері боротьби із тероризмом характеризується процесом пошуку ефективних засобів протидії цьому злочину на міжнародному рівні, однак, до сих пір не вдалося розробити та прийняти єдину визначення аоняття тероризма. Міжнародно-правова практика пішла шляхом створення конвенцій щодо боротьби з окремими видами проявів тероризму.
Простежується тенденція до втілення позитивного досвіду співробітництва держав у багатосторонні конвенції. Автор досліджує положення таких міжнародно-правових актів, як: Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом 1997 р.; Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р.;
Міжнародна конвенція ООН про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 р.
Універсальна ., а також ряд резолюції ООН, спрямованих на удоскналення методів боротьби з міжнародним тероризмом. Зроблено висновок, що при з’ясуванні питань юрисдикції встановлених в цих конвенціях правопорушень застосовуються колізійні прив’язки lex loci delicti commissiу як основна та lex flagi, lex personale як альтернативні. У більшості випадків ці конвенції виходять з принципу альтернативної юрисдикції – aut dedere aut judicare.
У підрозділі 2.2 “Протидія та покарання за злочини міжнародного характеру: тенденції розвитку” розглядаються питання міжнародного співробітництва у протидії злочинам міжнародного характеру, аналізується сучасний стан міжнародних правовідносин щодо протидії та покарання за злочини проти цивільної авіації та .
Зазначено, що міжнародне співробітництво в протидії злочинам міжнародного характеру носить комплексний характер. Зокрема, як зазначає С.С. Алексєєв, результатом такої співпраці стала особлива система, врегульована нормами міжнародного права щодо співробітництва у боротьбі зі злочинністю, норми про правову допомогу в кримінальних справах, та норми, які "прописані" в інших галузях міжнародного права.
Значне зростання транскордонної злочиннності стало передумовою того, що питання боротьби з окремими видами злочинів міжнародного характеру почали активно обговорювати в ООН, завдяки чому й були прийняті необхідні конвенції у протидії подібним злочинам. Проте, досліджуючи проблематику протидії та покарання за злочини з міжнародним характером, можна виділити основну проблему – це відсутність належного механізму співпраці, а саме деталізованих двосторонніх чи багатосторонніх угод, що дозволило б застосовувати конкретні заходи на території країни, котра є стороною угоди, обміну інформації між ними, прозорості функціонування та структури правоохоронних органів;
У підрозділі 2.3 “Проблеми імплементації норм міжнародного права в протидії міжнародним злочинам у національне законодавство держав” розглядаються основні аспекти імплементації норм міжнародного права в протидії злочинам з міжнародним елементом, зокрема імплементація Римського Статуту МКС країнами світу. Особлива увага приділена мало дослідженим підходам країн африканського та латиноамериканського регіонів. Окрему увагу приділено питанню ратифікації Україною Статуту МКС, яка підписала його, проте зіткнувшись з певними ускладеннями у питанні відповідності статутних положень Конституції України. Автором пропонується, спираючись на досвід країн-учасниць МКС обрати один із шляхів, який вже подолали інші країни Європи, Латинської Америки та Африки.
У ході дослідження, виявлена специфіка норм міжнародного кримінального права. По-перше, вони формуються у міжнародно-правовій галузі, чим обумовлюється їх узгодженість та координаційний характер створення; по-друге, ці норми супроводжуються особливим превентивним ефектом, що, у свою чергу, пояснюється імперативним характером приписів про переслідування за міжнародні злочини; по-третє, норми міжнародного кримінального права мають, переважно, стислу структуру, яка виключає конкретні санкції.
Здійснивши аналіз імплементації норм міжнародного права з протидії злочинам за міжнародним правом у національне законодавство держав, зроблено висновок, що конвенції, як джерело міжнародного кримінального права, не містять норми, яка б прямо встановлювала злочинність і караність поведінки індивіда. Однак вони включають у себе зобов’язання держав щодо встановлення кримінально-правової заборони, що може бути названо опосередкованою міжнародною криміналізацією. Опис складів злочинів, що міститься в цих конвенціях, не може бути дослівно перенесений до національного права всіх держав-учасниць договору. Окремі зміни його положень, що стосуються конвенційних злочинів, без коригування і гармонізації всієї системи, залишають нові норми певною мірою у правовому вакуумі.
У підрозділі 2.4 “Протидія та покарання за злочини з міжнародним елементом в Україні: проблеми та перспективи” в рамках проведеного дослідження розглядаються положення національного законодавства України щодо криміналізації злочинів за міжнародним правом та шляхів співробітництва з іншими державами у сфері протидії міжнародній злочинності.
Провівши аналіз імплементації норм міжнародного права з протидії злочинам за міжнародним правом у національне законодавство України, можна виділити такі проблемні питання: а) з окремих аспектів законодавство України ще залишилося таким, що не повністю відповідає міжнародним стандартам, що пояснюється складністю у світлі політичної ситуації в країні прийняти необхідні заходи задля виконання прийнятих на себе зобов’язань; b) у законодавстві недостатньо визначено механізми та способи забезпечення виконання міжнародних договорів України в процесі узгодження їх норм з нормами внутрішнього права України.
Дисертант звертає увагу на те, що попередні редакції Кримінального кодекса та Кримінально-процесуального кодекса (КПК) України не містили детальної регламентації питань співробітництва у протидії злочинам з міжнародним елементом. Проте 20 листопада 2012 р. набув чинності новий КПК України, який на відміну від попередніх редакцій системно підійшов до питання взаємодії та співробітництва у кримінальних справах. Так, з ухваленням нового КПК Україною був зроблений значний крок у виконанні зобов'язань щодо вдосконалення співробітництва у кримінальних справах. Новий КПК містить Розділ IX Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження, який регламентує співробітництво у кримінальних справах. Набула подальшого розвитку регламентація екстрадиції в Главі 44 “Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення”.
Розділ 3 “” складається з чотирьох підрозділів, присвячених аналізу практичної діяльності міжнародних кримінальних трибуналів та судів ad hoc, зокрема, розглядається Нюрнберзький процес та його значення для становлення міжнародної кримінальної юстиції, Міжнародні Трибунали, а саме МТКЮ і МКТР та їх внесок у кваліфікацію міжнародних злочинів, розглядається також кваліфікація міжнародних злочинів Судом щодо Сьєрра-Леоне та НПСК. Окремо розглядається кваліфікація міжнародних злочинів відповідно до Римського Статуту МКС та питання покарання за міжнародні злочини.
У підрозділі 3.1 “Нюрнберзький процес та його значення для становлення міжнародної кримінальної юстиції” розглядаються праці таких юристів-міжнародників, як Г.І. Бушуєв А.І. Полторак А.Н. Трайнін, які досліджували створення та діяльність Нюрнберзького і Токійського процесів та принципи міжнародної кримінальної юстиції: невідворотності покарання; відповідальності посадових осіб за скоєння міжнародного злочину; відповідальності за виконання злочинного наказу; індивідуалізація та персоніфікація відповідальності; незастосування строків давності до міжнародних злочинів. На основі аналізу положень Статутів Нюрнберзького та Токійського трибуналів та їх рішень, проводиться поелементна кваліфікація злочинів відповідно до концепції складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона). Зокрема, розглядається кваліфікація воєнних злочинів, злочинів проти людства, злочинів проти миру.
У підрозділі 3.2 “Міжнародні трибунали щодо Колишньої Югославії та Руанди, їх внесок у розвиток міжнародного кримінального права” відмічено, що наступним вагомим кроком на шляху до створення постійнодіючої ситеми міжнародної кримінальної юстиції став Статут МТКЮ. Зазначається, що, на відміну від Статутів Нюрнберзького і Токійського трибуналів, у Статуті МТКЮ відсутній такий міжнародний злочин, як злочини проти миру. Проте Статут значно розширив склад міжнародних злочинів, деталізуючи й уточнюючи їх. Саме МТКЮ став першим міжнародним трибуналом ad hoc, який передбачив кримінальну відповідальність за злочин геноциду як окремий вид міжнародних злочинів. Була досліджена низка справ, розглянутих в межах діяльності МКТЮ, а саме: “Прокурор проти Душко Тадіча” 1997 р., “Прокурор проти Алєсковскі” 2000 р., “Прокурор проти Д. Ніколіч” 2005 р., “Прокурор проти Докмановіча” 2008 р., “ Прокурор проти Елісич” 2008 р., “Прокурор проти Ердемовіч” 2008 р., “Прокурор проти Радована Карадіча” 2009 р., “Прокурор проти Р. Младіча” 2011 р. відповідно в дисертації проведена поелементна кваліфікація злочинів, перебачених Статутом МКТЮ.
Проведена також кваліфікація міжнародних злочинів відповідно до МКТР. Показово, що Рада Безпеки ООН створила МКТР за прикладом МТКЮ і тому їх статути досить подібні. Проте, як зазначає Л.Ж. ван ден Херік, з юрисдикції Трибуналу щодо Руанди були вилучені воєнні злочини. Це пояснюється тим, що предметом розгляду був внутрішній збройний конфлікт, а проблема використання міжнародно-правового звичаю щодо воєнних злочинів у випадку внутрішніх конфліктів ще не була розв’язана на той час.
З метою визначення кваліфікації міжнародних злочинів МКТР в дисертації дан аналіз таких справ, як: “Прокурор проти Жана Поля Акаєсу” 1998 р., “Прокурор проти Каюшема та Рузіндана” 1999 р., “Прокурор проти Каліксте Каліманзіра” 2005 р., “Прокурор проти Альфреда Мусема” 2000 р., “Прокурор проти Cімона Бікінді” 2005 р., та ін. Поряд із цим, визначено, що при кваліфікації злочину геноциду та злочинів проти людяності МКТР керувався критеріями елементів злочину, вироблених МТКЮ, що дає можливість відзначити зародження прецедентної практики в міжнародному кримінальному праві.
У підрозділі 3.3 “Інші міжнародні суди ad hoc та їх значення у становленні кваліфікації злочинів за міжнародним правом” розглянуто кваліфікацію міжнародних злочинів відповідно до діяльності Спеціального Суду щодо Сьєрра-Леоне та Надзвичайних палат в судах Камбоджі.
Визначено, що здебільшого розуміння злочинів, зазначених в Статуті Суду щодо Сьєрра-Леоне, передбачає аналогічну кваліфікацію злочинів, як і у вище розглянутих трибуналах ad hoc. Оскільки Суд має паралельну юрисдикцію з національними судами, автором окремо здійснено аналіз ст. 5 Статуту, яка закріпила повноваження Суду щодо розгляду окремих злочинів за законодавством Сьєрра-Леоне таких як: правопорушення, пов’язані з наругою над малолітніми дівчатами, відповідно до Закону про запобігання жорстокого поводження з дітьми 1926 р., та правопорушення, пов’язані з безглуздим руйнуванням майна, відповідно до Закону про навмисне заподіяння шкоди 1961 р. цієї країни.
Аналізуються й певні проблеми Суду, зокрема, кваліфікація злочину вербування дітей-солдатів, оскільки дане діяння не було криміналізоване в законодавстві Сьєрра-Леоне, і Суд визнав його злочинним відповідно до звичаєвого міжнародного права, посилаючись на положення Африканської хартії прав і добробуту дитини 1990 р., Женевських конвенцій 1949 р. та два Додаткових протоколів до них 1977 р. і Конвенцію про права дитини 1989 р. Були досліджені справи “Прокурор проти Ісса Хассан Сесай” 2003 р., “Порокурор роти Алекс Тамба Бірма” 2003 р., “Прокурор проти Моініна Фофана та Аллією Кондева” 2007 р., “Прокурор проти Чарльза Тейлора” 2012 та ін. На основі проведеого дослідження дана кваліфікація міжнародних злочинів, зазначених у Статуті відповідно до практики діяльності Спеціального Суду щодо Сьєрра-Леоне.
Окремо розглядається кваліфікація міжнародних злочинів НПСК. Відмічається, що предметна юрисдикція відповідно до Закону про заснування НПСК від 2004 р., є змішаною з точки зору міжнародного права і внутрішнього права даної держави. Показово, що цей судовий орган був утворений в результаті угоди між урядом Камбоджі та ООН від 2003 р., регламентуючи, яким чином міжнародна спільнота буде надавати допомогу і брати участь у діяльності Надзвичайних палат. Дисертантом розглянуто справу “Прокурор проти Канг Кек Іеу відомий як Дач” 2010 р. і визначено, що загалом, кваліфікація злочинів в Надзвичайних палатах у судах Камбоджі здійснювалоась аналогічно до попередніх трибуналів ad hoc.
У підрозділі 3.4. “Міжнародний кримінальний суд: проблеми покарання за міжнародні злочини” розглядається кваліфікація міжнародних злочинів відповідно до Римського Статуту МКС та визначаються їх скоєння.
Зазначається, що в процесі розв’язання питання покарання за міжнародні злочини залучається як ООН, так і МКС, побудований на принципу паритетності учасників його Статуту, нейтральності судового процесу та компліментарності до національної системи правосуддя.
В дисертації здійснена кваліфікація міжнародних злочинів відповідно до Статуту МКС з урахуванням прийнятого ним у 2012 р. першого вироку. Простежується нова тенденція кваліфікації суб’єктивної сторони злочину керівників за діяння підлеглих через об’єктивну сторону, а саме масовість і системність як знання інформації й усвідомлення. Визначено, що бажання настання результатів за злочини, вчинені підлеглими, кваліфікуються керівникам як небажання попередити їх вчинення з боку підлеглих або їх покарання за такі злочини. Показовим є те, що масовість і системність злочинів також кваліфікується як наявність змови, планування й організації вчинення злочину.
Встановлено, що дискусійним є питання універсальної юрисдикції МКС. Відповідно до положень Римського Статуту усе чіткіше окреслюється думка, що зобов’язання за цим Статутом і зазначені в ньому злочини можуть набути статусу норм jus cogens. Це може призвести до того, що найближчим часом, незалежно від того чи ратифікувала держава Римський Статут чи ні, його юрисдикція буде на неї поширюватися. Беручи до уваги розширене тлумачення злочину агрессія відповідно до Резолюції Оглядової конференції щодо Римського Статуту МКС у м. Кампала, Уганда 2010 р., оскільки після набрання чинності цієї резолюції (було визначено, що МКС не зможе здійснювати свою юрисдикцію щодо цього злочину до 1 січня 2017 року, коли буде досягнуто рішення державами-учасницями), Рада Безпеки ООН матиме змогу визначати які саме діяння є актами агрессії, що у свою чергу може привести до надто розширеного та політизованого тлумачення діянь посадових осіб та держави в цілому. Показово, що з постійних членів Ради Безпеки ООН лише Великобританія та Франція є учасниками МКС і такі країни як Россійська Федерація, Сполучені Штати Америки та Китайська Народна Республіка матимуть змогу визначати чи є необхідність притягати до відповідальності ту чи іншу посадову особу, або взагалі блокувати це рішення. Практика останнього часу щодо видачі ордеру на арешт Муаммара Каддафі, колишнього лідера Лівії, та його синів, свідчить про тенденційне поширення компетенції МКС за кордони держав, що підписали Римський Статут, оскільки Лівія не є учасницею МКС. |
