Лехкар О.В. Договір приєднання в цивільному праві України

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок дослідження з науковими програмами і темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації і публікації результатів дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

Розділ 1 «Загальні положення про договір приєднання» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1.«Інституціоналізація договорів приєднання та їх значення в сучасному цивільному обороті» досліджуються чинники, які обумовили виникнення та становлення договорів приєднання, окреслюється основна сфера їх застосування, а також вказується на значення цих договорів в сучасному цивільному обороті. Визначається, що договір приєднання виник у другій половині XIX століття на фоні проголошеної свободи договору, яка дала можливість учасникам цивільних відносин у повнішій мірі на власний розсуд формулювати договірні умови. Інституціоналізація договорів приєднання стала можливою завдяки ряду економічних та юридичних чинників, як-то: розвитку та вдосконаленню конструкції цивільного договору, утвердженню принципу свободи договору, масовому виробництву та масовому споживанню стандартних товарів, робіт та послуг, монополізації капіталу, ускладненню письмових засобів фіксації інформації. 

Законодавчі інституції країн Західної Європи та Північної Америки намагалися контролювати негативні наслідки масового поширення укладення договорів шляхом приєднання до умов, сформульованих тільки однією стороною. Так, у ряді країн розроблено спеціальну теорію про існування окремого виду договору, поіменованого як договір приєднання, (наприклад, Франція, Україна, Росія, Грузія, Білорусь), в інших же країнах врегулюванню підлягає лише стандартизована частина умов будь-якого договору (більшість країн Зах. Європи).

В Україні укладення договорів шляхом приєднання до умов, сформульованих однією стороною, стало можливим після проголошення незалежності та взяття курсу на побудову ринкової економіки. Наразі договори приєднання широко використовуються як великими організаціями при здійсненні підприємницької діяльності, особливо монополістами, так і іншими суб’єктами, які здійснюють масові однорідні операції, і не зацікавлені у тривалих договірних переговорах.

Договори приєднання дозволяють оптимізувати процес укладення договору за рахунок завчасного розроблення його тексту кваліфікованими спеціалістами та скорочення часу на договірні переговори, забезпечують врахування практичного досвіду договірної роботи, оцінку та оптимальний розподіл всіх можливих ризиків, а також покращення контролю за виконанням договірних зобов’язань.

Разом з тим укладення договорів шляхом приєднання має свої недоліки. Зокрема, можливість в односторонньому порядку формулювати договірні умови, може зумовити прагнення сторони – розробника стандартної форми перекласти договірні ризики на свого контрагента. Тому договори приєднання потрапили під особливу увагу вітчизняного законодавця, внаслідок чого у ст. 634 ЦК України були закріплені додаткові гарантії захисту прав сторони, яка не приймає участі у виробленні договірних умов.

Вказана норма поширює свою дію тільки на цивільно-правові договори. Відповідно не можуть поширюватися приписи ст. 634 ЦК України на договірні відносини, що підлягають цивільно-правовому регулюванню в субсидіарному порядку; окрім того, - також на засновницькі договори, які стосуються створення юридичних осіб. Основну сферу застосування договорів приєднання складає здійснення підприємницької діяльності.

У підрозділі 1.2.  «Правова природа договорів приєднання» досліджується питання про юридичну природу цього договору. Дисертанткою послідовно відстоюється висновок про те, договір приєднання має договірну, а не нормативну природу, а право сторони в односторонньому порядку формулювати договірні умови складає зміст принципу свободи договору.

По-перше, між нормами права та договорами приєднання існують об’єктивні відмінності. Якщо норма права відображає волю держави, то договір приєднання – волю контрагента - суб’єкта приватного права. Норма права має загальний характер, тоді як договори приєднання поширюють свою дію тільки на його сторін. Норми права характеризуються особливим порядком прийняття, зміни та відміни, в той час як договори приєднання розробляються за ініціативою самого суб’єкта, який має намір укладати договори шляхом приєднання, а змінюються чи припиняються за волею обох сторін договору. По-друге, договори приєднання є засобом саморегулювання майнових відносин, яке здійснюється за волею та ініціативою суб’єктів приватного права та засноване на юридичній (не економічній) рівності сторін договору і їх майновій самостійності. Договори приєднання забезпечують індивідуалізовану дію механізму правового регулювання. По-третє, договорам приєднання притаманні всі ознаки цивільного договору. Як підстава виникнення цивільних прав та обов’язків, договір приєднання характеризується єдиними волевиявленням (з тим зауваженням, що більшою мірою в ньому виражена дійсна воля тільки однієї зі сторін договору) та спрямованістю спільних дій на досягнення певних цивільно-правових результатів. Аналізуючи договір приєднання в контексті триваючого зобов’язального правовідношення, можна зазначити, що в результаті укладення договору приєднання виникає правовий зв’язок лише між його сторонами, який, втім, за змістом може бути аналогічним зв’язкам, які виникають у цієї сторони з іншими суб’єктами. Зобов’язання, що виникають з договорів приєднання, мають переважно майновий характер та характеризуються позитивним змістом. Розглядаючи договір як документ, слід вказати, що у більшій мірі таке положення стосується договорів приєднання, умови яких здебільшого фіксуються у спеціальних формулярах. По-четверте, положення про договір приєднання закріплено у розділі 2 „Загальні положення про договір” ЦК України. Таким чином, договір приєднання є окремим договірним типом, в рамках якого об’єднуються різні за характером опосередковуваних ним матеріальних відносин договори.

Від договорів приєднання слід відрізняти близькі за своїм характером інші правові конструкції, які на відміну від останніх мають нормативну природу, - типові договори, які розробляються і затверджуються суб’єктами владних повноважень, і які є обов’язковими для обох сторін договору, та є різновидом актів цивільного законодавства, що максимально імперативно регулює певну сферу суспільних відносин. Дисертанткою висловлюється пропозиція, що типізація договірних форм повинна здійснюватися на рівні рекомендаційного, а не обов’язкового характеру, і бути у першу чергу взірцем урегулювання договірних відносин для учасників майнового обороту, у тому числі з точки зору захисту слабшої сторони у договорах приєднання.   

У підрозділі 1.3.  «Місце договорів приєднання у системі цивільно-правових договорів» робиться висновок про місце договорів приєднання у загальній системі всіх цивільних договорів. Зокрема зазначається, що визначити місце договорів приєднання у системі всіх цивільних договорів можна тільки за дихотомною їх класифікацією. Так, 1) за порядком узгодження договірних умов договори приєднання відносяться до групи договорів, укладених шляхом приєднання. 2) За суб’єктом, який визначає зміст договору, договори приєднання складають групу договорів, зміст яких визначає одна зі сторін договору.

Що стосується багатоланкової структуризації договорів, то незалежно від універсальності обраного для класифікації критерію, встановити місце договорів приєднання у такій системі неможливо, оскільки як договір приєднання може бути кваліфікований будь-який цивільний договір, який матиме додаткові, конститутивні для нього ознаки.  

Розділ 2 «Правова характеристика договору приєднання» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Поняття та юридичні ознаки договору приєднання» аналізуються юридичні ознаки договору приєднання та на їх основі формулюється дефініція вказаного договору. Зокрема акцентується увага на тому, що під договором приєднання слід розуміти договір, всі або частина умов якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов договору в цілому.

Відтак, відмінними обов’язковими ознаками договору приєднання є його спеціальна стандартна форма; особливий порядок укладення – шляхом приєднання до запропонованих умов в цілому; та відсутність у сторони, яка приєднується до договору, можливості приймати участь у розробленні договірних умов. Характерними факультативними ознаками договору приєднання є підприємницький статус сторони, яка пропонує договір до приєднання; зайняття нею монопольного становища; та підвищений ступінь економічної нерівності між сторонами договору.

Відсутність можливості приймати участь у розробленні договірних умов має місце тоді, коли на пропозицію внести зміни або доповнення до запропонованого договору слідує відмова від укладення договору.

Оскільки договором приєднання може бути кваліфікований фактично будь-який цивільний договір, що має конститутивні, додаткові ознаки, в роботі відповідно пропонуються наступні способи такої кваліфікації: формально-визначений; фактично-визначений; законодавчо-визначений. Останній з представлених способів оцінюється як найбільш невдалий, оскільки він необґрунтовано обмежує право сторін укласти договір на взаємоузгоджених умовах.

У підрозділі 2.2. «Зміст договору приєднання» аналізуються умови, які складають зміст договору приєднання. Зокрема зазначається, що зміст договору приєднання становлять умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, та умови, визначені на розсуд однієї сторони договору, щодо яких інша сторона виявила згоду на їх прийняття. Окрім того, зміст договору приєднання можуть також складати умови, визначені на розсуд обох сторін та погоджені ними.

Специфіка договору приєднання полягає в тому, що його договірні умови мають свої особливості, не притаманні іншим договорам. Відповідно пропонується класифікація умов договору приєднання. Так, за способом узгодження умови договору приєднання поділяються на продиктовані, взаємоузгоджені та альтернативні; за юридичним значенням для існування договору – на головні умови та другорядні; за врахуванням інтересів протилежної сторони – на справедливі та несправедливі. Стосовно кожної класифікації наводиться її правове значення.

Особливу увагу в роботі приділено змісту несправедливих умов договору приєднання, під якими розуміються такі явно невигідні одній стороні умови, які протилежна сторона сформулювала в односторонньому порядку, і скориставшись своєю здатністю нав’язати їх своєму контрагенту, створила суттєвий дисбаланс між правами та обов’язками сторін по договору на свою користь, та не врахувала при цьому інтересів контрагента. Окремими різновидами несправедливих умов є невиправдані; нерозумні; виключні; заздалегідь незрозумілі; неочікувані умови;  умови, якими сторона позбавляється прав, які звичайно мала; умови, якими виключається або обмежується відповідальність за порушення зобов’язання та ін.

У підрозділі 2.3. «Форма договору приєднання» розглядається спеціальна стандартна форма договорів приєднання, під якою розуміється будь-яка форма договору (усна, письмова), яка розрахована на багаторазове її використання, носить загальний характер, і застосовується для укладення однотипних правочинів. Формуляром є окремий різновид стандартної форми договору приєднання, який являє собою розтиражований у багатьох екземплярах письмовий бланк, проформа із надрукованими типографським або іншим способом загальними умовами правочину, які пропонуються всім контрагентам до приєднання.

Особливістю стандартної форми договору приєднання є те, що вона розроблена ще до того, як договір укладається; немає значення, хто саме розробив таку форму, - важливо, що сторона використовує її у своїй договірній практиці; ця форма є однаковою та єдиною для всіх, з ким сторона вступає у договірні відносини.

Сутність стандартної письмової форми договору приєднання допускає можливість нотаріального її посвідчення та державної реєстрації такого договору, якщо це передбачено законом.

У підрозділі 2.4.  «Укладення договору приєднання» розкривається спеціальний спосіб укладення договору приєднання – шляхом приєднання однієї сторони до умов, запропонованих іншою стороною. Подібно до інших договорів, договори приєднання укладаються у два етапи: оферта та акцепт.

Нарівні з загальними ознаками, якими характеризується будь-яка оферта, у договорах приєднання вона має спеціальні обов’язкові ознаки: усталена (постійна) та стандартна форма, а також ультимативний характер зробленої пропозиції. Окрім того, оферта у договорах приєднання має спеціальні факультативні ознаки: публічна адресність та деталізований її характер. На відміну від загальноприйнятої ситуації, оферентом у договорах приєднання може бути тільки та сторона, яка визначає свої умови у формулярах або інших стандартних формах і пропонує їх до приєднання. У свою чергу сторона, яка приєднується, може лише звернутися з пропозицією направити їй оферту.

 Сутність акцепту в договорах приєднання не допускає можливості дати відповідь на інших умовах, ніж це запропоновано в оферті. Прийняття пропозиції у договорах приєднання зводиться до ознайомлення зі змістом договірних умов та виявлення формальної згоди на укладення договору в цілому (а не погодження з конкретними умовами).

Вирішуючи питання про допустимість переддоговірних спорів у договорах приєднання, в роботі висловлюється пропозиція поширити право суду впливати на зміст договору приєднання в частині вирішення долі несправедливих умов вже на етапі укладення договору, а не тільки у разі його зміни або розірвання.

Розділ 3 «Правові наслідки кваліфікації цивільного договору як договору приєднання» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Тлумачення договору приєднання» вказується на необхідність вироблення спеціальних правил тлумачення договорів приєднання, що обумовлено наявністю у таких договорах продиктованої та взаємоузгодженої частини договірних умов.

Спеціальні правила тлумачення договорів приєднання повинні застосовуватись лише до продиктованої частини умов договору, взаємоузгоджені умови тлумачаться за загальними правилами. Такі правила пропонується звести до наступних: 1) Якщо дійсний намір сторін договору приєднання за правилами ст.ст. 213, 637 ЦК України встановити  неможливо, договір приєднання повинен тлумачитися з позиції розумної особи, яка діяла б у такій же якості, що й інша сторона при аналогічних обставинах. 2) Нечітко сформульовані умови договору приєднання тлумачаться на користь сторони, яка приєдналася до договору. 3) У випадку встановлення протиріччя між продиктованою і взаємоузгодженою частиною умов договору, перевагу мають взаємоузгоджені умови.

У підрозділі 3.2. «Зміна та розірвання договору приєднання» аналізуються підстави та правові наслідки зміни або розірвання договору приєднання. Спеціальний характер підстав зміни або розірвання договору приєднання полягає у наступному: 1) Право вимагати зміни/розірвання договору приєднання, так само як право вибору (змінювати чи розривати договір) належить тільки одній стороні по договору – тій яка до нього приєдналася; 2) загальною спеціальною підставою для зміни/розірвання договору приєднання є наявність у ньому несправедливих умов; 3) зміна/розірвання договору приєднання по вказаних підставах не залежить від наявності факту порушення договору; 4) зміна/розірвання конкретного договору приєднання не впливає на динаміку договірних відносин з іншими контрагентами; 5) для особи, яка приєдналася до договору у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності, підставою для зміни/розірвання договору приєднання є: а) наявність несправедливих умов; та б) незнання про факт їх існування.

Розглядаючи питання про правові наслідки зміни або розірвання договору приєднання зазначається, що оскільки така зміна або розірвання відбувається в судовому порядку, договір вважається зміненим або припиненим із моменту набрання сили рішення суду. При зміні договору приєднання відповідно до змінених умов змінюється договірне зобов’язання (договір не міститиме несправедливих умов), при розірванні договору приєднання зобов’язання сторін припиняється на майбутнє.

У підрозділі 3.3. «Визнання договору приєднання недійсним» вказується про відсутність єдиного підходу на законодавчому рівні до юридичної оцінки несправедливих умов у договорах приєднання. З точки зору ефективності форм захисту прав сторони, яка приєднується до договору, в роботі пропонується несправедливі умови договору приєднання розглядати не в якості підстав для його зміни або розірвання, а з позиції визнання їх недійсними. При цьому якщо несправедливу умову договору приєднання можна чітко і однозначно сформулювати, надавши їй конкретного, а не узагальненого змісту, недійсність такої умови можна закріплювати прямою вказівкою у законі (тобто встановлювати її нікчемність); всі інші несправедливі умови договорів приєднання повинні визнаватись недійсними за спеціальним рішенням суду (тобто бути оспорюваними).

Склад недійсності договорів приєднання слід відмежовувати від недійсних правочинів, укладених під впливом тяжкої обставини. Спільним для вказаних двох підстав недійсності є наявність вкрай невигідних (явно обтяжливих, несправедливих) для однієї сторони договору умов. Розрізняються вказані склади недійсності за характером обставин, внаслідок яких стало можливим укладення правочину та за значенням явно невигідних (несправедливих) умов для існування договору в цілому.