ЛЕКСИЧНИЙ ТА СИНТАКСИЧНИЙ ПОВТОР В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК)

Короткий зміст

У вступі вмотивовується доцільність вибору теми, обґрунтовуються її актуальність, теоретичне й практичне значення; характеризується стан вивчення порушеної проблеми, з’ясовується мета й завдання дисертації, її наукова новизна, визначаються методи дослідження, указано форми апробації матеріалу.

У першому розділі – “Структурні типи лексичних повторів і їх роль в українській народній казці” – досліджено структуру лексичного повтору в казковому тексті, який характеризується як різновид художнього стилю, що виявляє специфіку виражальних засобів, призначених для виконання естетичної функції. З погляду структурно-семантичної організації тексту та естетичної функції в нашому дослідженні простежується повтор як фігура мови, що служить засобом вираження низки функцій в організації художнього тексту казки.

 Характеризується поняття лексичного повтору в лінгвістичній літературі, де він розглядається в різних аспектах. Відзначено внесок у дослідження повтору вітчизняних (М.В.Ломоносова, Ф.І.Буслаєва, О.О.Потебні, О.О.Шахматова, О.М.Брик, Г.В.Гак, Є.А.Іванчикової, П.С.Вдови­ченка, Н.В.Молотаєвої, І.А.Синиці, А.П.Сковородникова та ін.) та зарубіжних лінгвістів ХІХ–ХХ ст.

Сучасна література про повтор засвідчує широкий спектр підходів до його тлумачення, що пояснюється його поліфункціональністю.

Повтор – це “фігура мови, що полягає в повторенні в певній послідовності звуків, слів або їх частин, висловів для досягнення відповідного виражального чи виражально-зображуваного ефекту” [УМЕ, 2000, 459]. Текстова семантика лінгвальних одиниць лексичного рівня, наявна в процесі створення змістової зв’язності казкового, як і будь-якого тексту, є результатом взаємодії лексичних значень слів, які вступають у текстові зв’язки, та настанови оповідача.

У казковому тексті лексичне значення слова, що актуалізується контекстом, часто виступає в одному зі своїх варіантів і є базовим компонентом семантичного повтору. Якщо семантичний повтор передбачає наявність різних відтінків значень, які мають імпліцитний засіб вираження, то різні види лексичного повтору є одним із важливих засобів експлікації внутрішньо­текстового змісту.

 Різні види лексичного повтору репрезентують специфічні семантико-стилістичні функції: виділення найістотнішого в описуваних подіях, стилізації часових параметрів їх розгортання та інтенсивності (дієслівний повтор); кількаразового іменування особи з метою її характеризації (номінаційні ланцюжки, прикметниковий синонімічний та антонімічний повтор), вираження емотивної семантики – психічного стану дійових осіб, емоцій, переживань тощо.

Вступаючи у взаємозв’язок з мовними одиницями інших рівнів, лексичний повтор сприяє виявленню загальних семантичних ознак, які лежать в основі зв’язності цілого тексту чи його окремих фрагментів.

Українська народна казка насичена одиницями-повторами різних мовних рівнів – традиційними формулами словоскладання (жити-поживати), фразеологічних єдностей (слихом-слихати), сурядними сполучниковими поєднаннями (чи довго, чи недовго), повтором слів самостійних і службових частин мови, складних синтаксичних конструкцій.

Кожен структурний тип повтору виявляє свою специфіку функціонування у казковому тексті. Повтор іменних лексем в українській народній казці використовується дуже широко і набув особливо великого значення як стилістична фігура.

У дисертаційному дослідженні дається характеристика повторів як засобу підсилення семантики безмірності в просторі: Скрізь ліс і ліс, та такий, що й сказати не можна: тільки небо помежи листям синіє та земля під ногами („Про золоту гору”); неозначено-кількісного вияву позначуваного, інтенсивності ознаки: Приїхали вони до того стовпа, що царівна на ньому сиділа. Кругом людей – тьма-тьмуща! На весіллі була сила-силенна гостей (“Петро і меч-гартованець”).

Повторюватися можуть різні форми того самого слова, об’єднані матеріально ідентичним коренем, або може відбуватися варіювання різних частин мови, пов’язаних спільністю кореня. У казці-оповіді переважають контактні лексичні повтори дієслова та іменника того ж кореня, які в реченні виконують роль головних членів: Слухало взяв, приставив до землі вухо – давай слухати. Слухав-слухав (“Летючий корабель”).

Завдяки повтору лексичні одиниці художньо увиразнюються, надаючи висловлюванню відповідної емоційної наснаженості, що досягається за рахунок тісної взаємодії лексичних і синтаксичних засобів.

Спільнокореневий повтор назви предмета і дії у традиціях усного мовлення сприяє експресивності художнього образу: Та як, – каже, – я прослала собі ряденце і стала брань брати, а мене свята Приштрика приштрикнула так, що я насилу превелику відпросилася (“Як жінка брань брала”).

Уживається в тексті казки лексичний повтор двох граматичних форм  тієї самої лексеми: двох іменників, один з яких ужитий у називному, а другий в орудному чи родовому або орудному та знахідному відмінках однини, або числівника. У стилістичному плані такі тавтологічні сполуки завжди вносять у висловлювання відтінок зіставлення, порівняння з чимось або підсилення характерної ознаки. Наприклад:

Вже чого він не робив: і словом, і ласкою умовляв її… так куди тобі – біс бісом (“Вперта жінка”); Були собі чоловік та жінка і мали одним-одну дитину – дочку (“Лінива”).

Найвищий ступінь вияву ознаки передає повтор, другим компонентом якого є прикметники з префіксом –пре або займенник такий: Сумний-пресумний приходить до своїх слуг і про все їм розповідає (“Про вдовиного сина”); Жив собі у якомусь селі піп, та такий бідний, такий бідний! ("Піп-ворожка").

 Займенниковий повтор відрізняється від іменникового тим, що завдяки своїй знаковій природі дейктика він відтворює не денотат, а поняття, яке стоїть за ним: У багатого і грошей і худоби – всього-всього багато, а діток Бог не дав (“Про злидні”).

У дослідженні за основу прийнято класифікацію повторів за х а р а к т е-­ р о м  їхньої  с т р у к т у р н о ї  о р г а н і з а ц і ї.

Слідом за О.М.Мороховським виділяємо:

а) простий контактний повтор, який може бути виражений двочленним або тричленним сполученням слів, що виражають емоційно-оцінну тональність висловлюваного; б) розширений повтор – повторення мовної одиниці з конотаціями, які доповнюють чи розширюють її зміст; в) кільцевий повтор – повторення мовної одиниці на початку і в кінці оповіді; г) повтор-підхоплення – повторення кінцевого елемента одного висловлювання на початку другого висловлювання; ґ) ланцюжковий повтор – повторення мовних одиниць однієї за одною.

З погляду структурної організації розрізняють такі характеристики лексичних повторів: контактний/дистантний, концентрований/ перманентний.

Відповідно до розуміння лексичного повтору як поліфункціонального засобу семантичного зв’язку тексту виділяємо такі види: a) номінаційно-ланцюжковий повтор; б) тотожний лексичний повтор; в) синонімічний повтор; г) антонімічний повтор.

 Номінаційні ланцюжки повтору розглядаються з погляду називання об’єкта: 1) однофокусні, коли одному референтові даються різні назви, 2) багатофокусні, коли референт позначається різними словами, і 3) суміщені номінації, коли оповідач виражає своє ставлення до персонажів через невласне пряму мову. Необхідність неодноразово називати того самого референта в рамках тексту зумовлює вибір різних мовних засобів.

Номінаційні ланцюжки беруть участь у формуванні як усього тексту, так і окремих його фрагментів. Якщо між референтами спостерігаються синонімічні відношення, то кореферентні найменування перебувають із ними у родо-видових зв’язках. Але це не єдиний тип зв’язку, який може встановлюватися між членами номінаційного ланцюжка. У тексті з ланцюжковим зв’язком окремих речень особливо виразно виявляють себе головні зі значеннєвого погляду слова, які звичайно повторюються з метою посилення до них уваги, логічного виділення. В основі більшості кореляцій лексичних кореферентних одиниць лежать відношення синонімії, антонімії, гіпонімії, корелюють також слова, пов’язані дериваційними відношеннями Та які б кореляційні зв’язки не встановлювалися між членами номінаційних ланцюжків, усі вони сприяють актуалізації змістових відношень у фрагментах казкового тексту, виявляючи властивості засобів його семантичної зв’язності.

Структура повтору може реалізуватися: а) варіюванням компонентів та одного з компонентів, б) уживанням слів, пов’язаних відношеннями включення, в) поєднанням слів, пов’язаних тематичною чи семантичною спільністю, г) уживанням антонімів чи синонімів.

У казковому тексті найбільше дієслівних повторів, які характеризують рух, переміщення сушею (іти, ходити, їхати, мандрувати тощо); повітряним простором (летіти), переміщення по воді (пливти, бродити) та інші. Повтор таких дієслів відображає семантику багатократної тривалої дії, яка вимагає великих зусиль або психічного напруження для подолання труднощів.

Другу групу становлять дієслова буття, наявності, існування, стану: бути, жити, їсти, спати, заробляти, доживати, пробувати тощо. Це дієслова недоконаного виду. Уживаючись у прямому значенні, вони формують речення екзистенціального типу, у яких повтор є маркером тривалого перебування, осідлості, одноманітності буття. Таких компонентів казкового початку дуже багато, зокрема семантично близьких дієслів: жив-був, жило-було, жили-поживали.

Наявний також повтор дієслів мовлення (говорити, казати, питати, гукати, кликати, кричати, умовляти, йойкати та ін.) та дієслів мислення (думати, гадати, догадуватися, міркувати тощо): Думав він, сердешний, думав, догадувався, що брати сплять, - скинув з ноги чобота, пустив із золотої гори прямо в хату, де брати спали (“Про золоту гору”). В українській народній казці часові форми дієслова втрачають свої первинні функції. Так, форми минулого часу функціонують у вторинних значеннях: Як тільки прийшла і взяла дитину годувати, то цар схватив її за коси, а баба взяла дитину на руки та все шепче, шепче (“Свинячий кожушок”).

Аналіз уживань дієслів мовлення у казках виявив їх функціональну своєрідність: вони зберігають перехідність, коли виступають із семантикою інформування, але втрачають її, коли характеризують певну ситуацію. Цю своєрідність у казках виявляють і дієслова, які передають звуконасідування природи (брязкати, клацати, бухати, стукати тощо) чи людські або інших істот (йойкати, ойкати, охати, стогнати, кахикати, дзявкати, мекати тощо): А вовк таки й не розпитував багато, та – хляп, хляп, хляп – хлепче собі воду, щоб добути масла (“Як лис вовкові масло показував”). Тотожний лексичний повтор виражають дієслова стану (мліти, судомити, хворіти, божеволіти, дуріти, нудитися, плакати, шаліти тощо).

Одним із найпродуктивніших засобів утворення варіантних форм повтору в сучасній українській мові є префіксація. Взаємодія граматичних і лексичних ознак виявляється у дієслові в усіх граматичних категоріях, але найбільш помітна вона у категорії виду. Ефект посилення динамічної ознаки реалізується за допомогою словотворчих префіксів до-/ді-, об-, при-, роз-/розі-/, пі-/піді-, з-/зі-, із-/с, ви-, над-/наді-/, від-/од-, в-/у-, о- (летів-летів, долетів; ішов-ішов, дійшов; біг-біг, оббіг; думав-думав, придумав; казав-розказав; йшов-йшов, підійшов; ніс-ніс, підніс; йшов-йшов, зійшов; ніс-ніс, виніс; дав-віддав; їздив-їздив, заїздив; поміркував-поміркував; дер-дер, оддер; йшов-йшов, увійшов тощо).

Досить поширеним у казковій оповіді є кореневий повтор.

Сполуки з повтором кореневої морфеми в українській народній казці утворюють одну фразеологізовану лексему складної організації. Джерело поповнення тавтологічних повторів – народнорозмовне мовлення. Такі контактні повтори можуть становити цілі експресивні комплекси в художній тканині тексту: Коли це блиснула блискавка, Іван-царевич і каже…(“Царівна-жаба”); Почали судді судити, яку б їй кару скласти (“Безрука сестра”).

Кореневий повтор стилістично увиразнює специфіку казкового тексту й виявляється при цьому як засіб підсилення основної думки.

 Мова казки характеризується також наявністю синонімічних засобів для відображення явищ і подій. У казковій оповіді найчастіше вживаються синоніми, які виражають функції:

1) посилення уваги на певному об’єкті: Тут Михайло розповів про свою біду, про своє горе (“Два брати”, 1990);

2) інтенсивність дії чи переміщення: От кінь ходив, ходив, блудив, блудив та згадав старе місто, де жив, та й прибився до свого дворища (“Нещасний Данило”);

3) підкреслення тривалого негативного емоційного стану героя: Журяться, плачуть дід та баба та й думають: “Хто ж нас в старості догляне?” (“Телесик”); От тоді цариця в плач, у крик, а за нею і цар (Про царенка Йвана і чортову дочку”);

4) виділення якоїсь риси чи ознаки: – Чого, хазяїн мій милий-любий, так живо требуєш мене? (“Іван-мужичий син”).

Найбільш функціонально навантажені дієслівні синоніми, оскільки виражають рух, динаміку. Головні події подаються не у формі нанизування, а як тривалий процес з усіма життєвими перипетіями.

Функціональне навантаження повтору синонімічних слів являє собою важливий засіб увиразнення й збагачення змісту казки. Оповідач, варіюючи ту саму лексему, форму слова, шукає спосіб поновлення у пам’яті викладеного, створюючи програму подальшого розвитку думки. Повторення близькозначних слів та висловів є одним із найпоширеніших прийомів, що відіграють важливу роль у системі зображувальних засобів казкового тексту. Засобом художньої виразності у народних казках є також повтор антонімічних слів.

Використання антонімічного повтору допомагає чітко організувати сюжетну лінію казки, у якій завжди борються добро і зло, гарне й погане.

Отже, різні види лексичного повтору репрезентують специфічні семантико-стилістичні функції: виділення найістотнішого в описуваних подіях, стилізації часових параметрів розгортання дії чи її інтенсивності (дієслівний повтор), кількаразового синонімічного іменування особи з метою її характеризації (номінаційні ланцюжки, прикметниковий синонімічний та антонімічний повтор), вираження психічного стану дійових осіб, емоцій, переживань тощо.

Конструкції з лексичним повтором повнозначних частин мови виявляють стилістичну гнучкість і варіативність. Частота повтору слів різних частин мови залежить від їх категорійної семантики та ролі в структурно-семантичній організації висловлювання. Найбільшою частотністю характеризується дієслівний та іменниковий повтори, які займають у реченні позицію предиката і предметних актантів.

Винесення одного з компонентів лексичного повтору в сильну позицію (наприклад, у зачин казки, на початок чи кінець рядка) є своєрідним вектором, що моделює можливі напрямки тематичного розгортання тексту. При цьому всі подальші випадки лексичного повтору, якщо вони наявні в тексті, виступають орієнтирами, що підтримують параметри ідентифікації змісту й ретроспективну зв’язність усередині тексту.

У другому розділі „Структурні типи синтаксичних повторів і їх стилістична роль в українській народній казці” наголошується, що стильові особливості української народної казки найбільш виразно виявляються в синтаксисі, адже відбір синтаксичних засобів підпорядкований цілям і завданням комунікації.

Синтаксичний повтор створюється за допомогою кількаразового вживання синтаксем, словосполучень, речень або їх частин.

Аналіз українських народних казок показав, що семантика, синтактика і прагматика синтаксичної побудови тексту є для нього простором, який він сам і утворює. Саме тому синтаксичний повтор можна інтерпретувати з погляду семантичної і прагматичної функцій, якими їх наділяє автор, але характеризувати також і з погляду виконання функції зв’язності у макроструктурі тексту.

 Комплексний підхід до аналізу можливих реалізацій повтору за допомогою лінгвальних одиниць різних рівнів дав можливість визначити його як неодноразове відтворення в тексті казки тотожних чи видозмінених синтаксем, контактно чи дистантно розташованих у складі словосполучень, речень і семантизованих відповідно до умов казкової оповіді.

Синтаксичний повтор визначається за ознаками: а) контактності/дистантності повторюваних словоформ-синтаксем (у рамках дистантного повтору можливість поширення залежить від ступеня віддаленості повторюваних одиниць), б) характеру поширення повторюваних словоформ, в) наявності/відсутності паралелізму семантико-синтаксичних відношень між повторюваними частинами складного речення.

У казці-оповіді повтор синтаксем у складі простого речення функціонує переважно як контактний у кількох різновидах. Найпоширенішим є повтор предикативної або об’єктної синтаксем: Батько плаче, мати плаче, брат плаче (“Лисичка-сестричка”); Пішов на базар, купив солі, купив борошна, купив сала – карбованців з п’ять стратив … („Два брати”).

Синтаксичний повтор може починатися з повтору предикатної синтаксеми і нею ж закінчуватися: – Зникла моя наречена! – крізь сльози каже Іван-царевич. – Я задрімав трохи, а вона й зникла! (“Казка про Кощія невмирущого, Івана-царевича та Булата-молодця”).

У казковому тексті досить поширеним прийомом є нанизування синтаксичного повтору у цілісній монологічний або діалогічній єдності. У казці оповідач звертається до невизначеного адресата, але створює враження присутності слухача, якому наочно передає перипетії подій: Уночі повів товариш дурня в поле й поніс із собою в’язку дров. Як почав ті дрова розкидати, як почав розкидати, то що кине – то чоловік, що кине – то чоловік! (“Летючий корабель”).

Як стилістичний прийом цього жанру використовується повтор простих речень – розповідних, питальних, спонукальних, емоційно-окличних. Поширені конструкції з повтором звертання та реплік-відповідей:

- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила води крапельку... (Запитання і відповідь у казці “Коза-дереза” повторюються чотири рази). Наявні також повторення складнопідрядних речень з однаковим підрядним: Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то кусок смоли й вирве, що розбіжиться та вхопить, то пучок конопель і вирве (“Кирило Шкуром’яка”).

Важливу роль в організації тексту відіграє дистантний синтаксичний повтор. Його відношення будуються на виявленні в тексті домінуючої теми, яка пов’язує розкидані на значній відстані елементи тексту. Дистантний повтор розгортає повідомлюване вглиб і вшир: А мати його задумала злодійське діло – задумала істребить свого мужа князя Гвидона і вийти заміж за Додона…Задумала злодійське діло і написала письмо до князя Додона (“Казка про Бову Королевича”).

Дистантний і контактний повтори виявляють неоднаковий ступінь експресивності. У випадку контактного розташування повторюваних одиниць помітно наростає експресивність. Посилення експресії повтору обумовлюється також кратністю повторення мовних одиниць у синтагматичному ряду, яка може бути різною. Загалом переважає повторення двох елементів. Коли ж кратність наростає (три- і чотириразовий повтор), то посилюється й експресія повтору: Купили шкапу, купили пару волів, купили корову з телям, купили віз (“Два брати”).

Цілісність тексту і його частин на великій відстані обумовлюється ідентифіційною функцією детермінанта, який, поєднуючи речення, усуває розрив семантичних зв’язків між дистантно розташованими елементами. Дистантний синтаксичний повтор охоплює весь текст, об’єднуючи великі ділянки його, виконує текстотвірну функцію, забезпечує зв’язок з провідною темою твору, а лексичний повтор макроконтексту сприяє виділенню окремої ізольованої частини тексту.

Особливу стилістичну фігуру становить кільцевий повтор – простий (повтор на початку і в кінці твору) або кільце-спіраль (повторюватися може те саме речення (словосполучення), два речення і навіть ціла строфа).

У казці одним з основних варіантів такого кільця є точний або варійований повтор того самого рядка. Завдяки синтаксичній гнучкості видозмінюється і повтор як засіб експресивно-змістової акцентуації, що вводиться в діалогічний контекст з метою індивідуалізації персонажа.

Синтаксичний повтор у структурі казкового тексту взаємодіє з просодичними засобами мови, роль яких полягає у вираженні смислових, експресивно-емоційних, модальних характеристик речень (висловлень) та стилістичного варіювання.

Експресивність у казці завжди пов’язана з фоновим знанням оповідача, системою його ціннісних орієнтацій та актуалізації почуття-ставлення до зображуваного у певному аспекті – “збудженому” мотивом його актуалізації. Найяскравіше експресія виявляється у діалогічних єдностях.

Повтор синтаксем виконує функції, подібні до лексичного повтору-посилення, виділення ключових компонентів змісту, але насамперед синтаксичний повтор виконує роль зв’язності окремих частин речення і частин тексту. Суміжний, дистантний та особливо кільцевий повтор набирає смислової значущості як засіб семантичного зближення початку і кінця оповіді, передаючи її зовнішню лінійну форму у сприйнятті адресатом по вертикалі.

 Композиційна роль повтору як засобу організації тексту української народної казки об’єднує цей жанр казки з іншими, у яких ця функція виражається більшою мірою як анафора, епіфора, багатосполучниковість тощо. У казці, крім композиційної ролі, повтор виконує також емоційно-експресивну роль підсилення й увиразнення, виділення певних компонентів або й усього висловлення в цілому, що споріднює казку з просторічним усно-розмовним мовленням. Повтор як граматичний засіб репрезентує також категорійну семантику темпоральності, інтенсивності, зумовлену семантикою дієслова, та модальні смисли, що виражаються частками, вигуками.

До казкової оповіді досить часто вводиться повтор однотипних розповідних конструкцій, який може бути безкінечний, коли вся казка побудована на майже дослівному багаторазовому переказі певної події:

Вилетіла сорока на дерево, сіла та й дивиться, а рак виліз із води та й лізе. От він лізе та й лізе, та й лізе, а сорока дивиться. От вона дивиться та й дивиться, та й дивиться, а рак лізе. От він лізе та й лізе, та й лізе, а сорока дивиться. От вона дивиться та й дивиться, та й дивиться, а рак лізе. От він лізе та й лізе... (“Летіла сорока”).

В українській народній творчості велика кількість казок, у яких можуть повторюватися цілі фразеологізовані діалогічні єдності – текстова надкатегорія, де у кожній репліці висловлюється оцінка. Такі казки можна розповідати безкінечно. Вони бувають побудовані також за типом діалогів „питання-відповідь” та „питання-перепитування”. Функціональна специфіка відповіді на запитання полягає в тому, що в ній актуалізується насамперед рематичний компонент, що передає найбільш важливі, необхідні, нові елементи смислу, залишаючи невираженими уже вербалізовані в запитанні компоненти. Неповна репліка-відповідь реалізується в структурі речення з опущеним присудком або ще й іншим членом:

- Ми з тобою йшли?

- Йшли!

- Кожух знайшли?

- Знайшли!

- А де ж він?

- Хто?

- Кожух.

- Який. Як який? Ми з тобою йшли? і т.д. ("Ми з тобою йшли").

Досить поширеним в українській народній казці є повтор кількох речень, де в першому йде розповідь, звернена до адресата, який затим виступає в діалозі, у відповідь на почуте повторюються окремі фрагменти-репліки, пропущені через призму психічного стану героя. Наприклад:

- Та прийшла баба Параска з того світу. Вчора заховали, а вона вночі прийшла, сіла в коморі, аж у засіці, ще й лопату в руки взяла, порозкидала по коморі всю пшеницю.

- Всю пшеницю? Всю пшеницю? По коморі? Баба Параска? (“Два брати”).

Стилістичну своєрідність казкового тексту становить повтор-звертання. Загальнофольклорні та уснорозмовні звертання не тільки містять певну суб’єктивну оцінку мовцем адресата мови, а й оцінно характеризують самого мовця.

Специфічною властивістю звертань є їх комунікативна поліфункціональність, що зумовлюється конкретною комунікативною ситуацією. У результаті акту звертання комунікативний намір мовця може викликати позитивну або негативну зворотну реакцію в репліці адресата. Звертання стимулює адресата до участі у мовленнєвій взаємодії, особливо за умови його повтору. Звертання-повтор реалізує особистісне ставлення мовця до адресата, що є конативною функцією. Найбільш типовий у казкових діалогах-репліках повтор звертань – імен людей та „імен” тварин, уведених із позитивним прагматичним потенціалом. Меншою мірою експлікується позиція незгоди, невдоволення з боку адресата.

Досить поширені в українській народній казці і стиліситичні фігури – фраземи, побудовані за моделлю дієслово та залежна від нього форма іменника в орудному відмінку (яка може вживатися як перед дієсловом, так і після нього). Така сполука слів функціонує як синтаксично неподільний компонент: службу служити, валом валити, гоном гонити та ін. Орудний тавтологічний зберігає в архаїзованій формі народнорозмовну манеру мовлення.

У дисертаційному дослідженні дається характеристика звукового повтору, що виражає емоції і переживання казкових героїв, наприклад, страху:

– Б-б-б-батюшко! Н-н-н-нечиста с-с-сила знов приходила! (“Два брати”); А він іще як заревів по-звіриному, так ті ррр-а-а-чки розбіглися, хто куди попав… (“Казка про Іллю Муромця і Солов’я-розбійника”). Неодноразово повторюючись, звук р у єдності з голосним а викликає асоціації з ричанням звіра, а звук с – із сичанням.

Звуковий повтор відіграє важливу роль у розкритті логічного, емоційного, вольового смислів висловлюваного і виступає як мовний засіб вираження цілеспрямованої експресії епічного героя. Він може реалізуватися як експресивний або апелятивний засіб. Експресивний характеризує самого мовця (самовираження "Я" – суб’єкта), апелятивний засіб викликає у слухача ("Ти" – адресата) ті або інші емоції. Звукова стилістика тексту визначає сприйняття мовлення відповідно до ритму й гармонії української казки, з властивою їй паузацією та загальним інтонаційним оформленням. На дослідженому матеріалі звукового повтору простежується певна закономірність його аранжування в зоні взаємодії з лексичним і синтаксичним повтором. Якщо мовленнєві відрізки вигукового характеру з експресивною функцією репрезентують емоції з різною інтонацією залежно від ситуації, в якій змальовується герой казки, то так звані нечленовані речення – вигуки й кваліфіковані як фразеологізовані речення відображають традиційні форми усної народної творчості. До казкового повтору належить і та особливість, що саме на ньому може обриватися фраза в потоці мовлення. Цей тип паузи специфічний: вона не просто слухова (не фізіологічна, або дихальна), а розумова, яка спрямовує адресата до осмислення почутого, до роздуму. На письмі така пауза позначається трьома крапками.

ВИСНОВКИ

 Мова казки, як особливий функціональний різновид розповідного художнього стилю, досить виразно відбиває процес уніфікації традицій усного загальнонародного мовлення на шляху становлення літературної норми.

Зв’язність як функція семантичної категорії властива будь-якому тексту. Зокрема і в українській народній казці семантична зв’язність є базовою, основною. Реалізуючись усіма можливими засобами для створення системи внутрішньотекстових зв’язків, казковий текст виявляє певні домінанти, з-поміж яких важливу роль виконує і лексичний та синтаксичний повтор.

 Аналіз конструкцій з лексичним повтором виявив його поліфункціональність. У тексті української народної казки лексичний повтор багатофункціональний і виконує функції: 1) організації структури – зв’язку частин тексту; 2) емоційно-експресивну; 3) стилістичну як структурно-смислова фігура (троп); 4) семантичну – підсилення, привертання уваги до чого-небудь або до кого-небудь, виділення характерних ознак, дій тощо; 5) граматичну – вираження інтенсивності дії, повторюваності, багатократності .

 Композиційна роль лексичного повтору як засобу організації тексту української народної казки об’єднує цей жанр оповіді з іншими, у яких ця функція виражається більшою мірою як анафора, епіфора, багатосполучниковість тощо. У казці, крім композиційної ролі, повтор виконує також номінативно-експресивну роль підсилення й увиразнення, виділення певних компонентів або й усього висловлення в цілому, що властиво уснорозмовному мовленню.

Повтор лексем реалізує своє мовне значення і через словорчі засоби (суфіксальний, префіксальний повтор), значну роль відіграє також повтор інтер’єктивів, як самостійно виражених, так і в складі синтаксичного повтору.

Лексичний повтор в українських народних казках не може розглядатися як дублювання елементів текстової структури. Відношення між компонентами лексичного повтору виникають як результат взаємодії тотожних і видозмінених, постійних і змінних компонентів їх семантичної структури, актуалізованих контекстним оточенням. Ці відношення визначають особливості синонімічного, тотожного та антонімічного лексичного повтору.

 Синтаксичний – це повторне вживання синтаксем, словосполучень, речень або їх частин і навіть надфразних єдностей.

У межах простого речення синтаксичний повтор функціонує переважно як контактний повтор предикатної або об’єктної синтаксем. У цьому випадку він посилює виділення рематичного компонента-висловлення. Способом нанизування синтаксичного повтору в цілісній текстовій єдності (ампліфікації) досягається безперервність казкової розповіді, і, навпаки, досить часто на фазі повтору синтаксеми або цілої фрази фіксується незавершеність думки, як засобу стилістичної фігури – замовчування. За допомогою концентрованого дистантного повтору (речення, його частин) виражається семантика безперервності, розподілу його за фазами, що є засобом текстової зв’язності. Якщо контактний повтор є компонентом структури нескладної синтаксичної одиниці (словоформа, член речення, словосполучення) і загалом забезпечує інформативне просування оповіді, виражаючи одночасно експресивні смисли, то дистантний повтор – компонент надфразної єдності – виступає як синтагматична фігура з функцією додаткового упорядкування тексту й виявляє своєрідний стилістичний потенціал відповідно до авторського осмислення зображуваних ситуацій.

Своєрідність дистантного повтору в організації тексту полягає в тому, що, накладаючись на складне переплетіння мовних форм, він об’єднує тематично окремі його відрізки, розташовані одні від одних на значній відстані, семантично пов’язуючи їх в один текстовий фрагмент. Такий синтаксичний повтор створює стилістичний ефект кільця-спіралі з провідним лейтмотивом.

Діалогічна сфера реципієнта, на відміну від суб’єктивної сфери мовця, відображає реакцію на висловлене. Відповідно інтер’єктивний повтор у діалозі виконує насамперед функцію сигналізатора діалогічності, на яку нашаровується функція ситуативно зумовлених комунікем з різними емоційно-експресивними відтінками.

Конструкції з повтором маніфестують експресивний синтаксис у тісній взаємодії з іншими засобами, зокрема лексичного і звукового повтору.

Функціональний аналіз конструкцій із синтаксичним повтором виявив, що цей засіб виконує ряд структурно-інформаційних і семантико-стилістичних функцій у казковому тексті.

Попри замкнутість композиції казки, її сюжет може доповнюватися новими епізодами, окремі епізоди можуть вилучатися; можливе контамінування декількох сюжетів. Цьому жанрові властива міграція з казки в казку позасюжетних елементів, усталених штампів, лексичних, фразеологічних і синтаксичних одиниць. Функції синтаксичного повтору доповнює інтонація, оскільки вона виражає і структурну кількість висловлення (речення), і комунікативний тип казки, що поєднує ознаки розмовного стилю фольклору з книжним стилем художньої літератури.