Мацишин В.С. Особливості розслідування фальшивомонетництва

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, ступінь новизни одержаних результатів, визначаються мета і завдання, об’єкт та предмет, методи, зв’язок з науковими програмами МВС України та Національної академії МВС України, показане теоретичне і практичне значення положень, що виносяться на захист, викладаються дані про їх апробацію та впровадження у практику.

Розділ перший — “Історико-правовий та порівняльний аспекти фальшивомонетництва” складається з двох підрозділів:

Підрозділ 1.1 “Історико-правова характеристика фальшивомонетництва”, де фальшивомонетництво розглядається, як особливий вид злочину, що виник з появою державної монополії на випуск металевих грошей у обіг і введенням правових норм, які захищали цю діяльність держави.

З початку ХХ ст. фальшивомонетництво стало набувати міжнародного характеру у зв’язку з розширенням економічних, культурних та гуманітарних зв’язків між державами. Вже до 20-х рр. ХХ ст. цей вид злочинів став загрозливим для грошових систем багатьох держав.

У роки Великої Вітчизняної війни в Україні зустрічалися поодинокі випадки фальшивомонетництва у зв’язку з тим, що у військовий час гроші практичної вартості не мали, підроблялися головним чином продовольчі картки. Активізація фальшивомонетництва найчастіше відбувалася напередодні та під час проведення грошових реформ: 1947, 1961, 1990 рр.

Головними причинами поширення фальшивомонетництва у радянський період були: досконале поліграфічне обладнання; зростання рівня освіти і технічних знань населення; поява емігрантів-фальшивомонетників; збільшення кількості ділових поїздок і туристичних подорожей внаслідок розширення контактів СРСР з іншими країнами; чорний ринок для угод обміну валютою.

В цей час мали місце і недоліки профілактики фальшивомонетництва.

На початку 90-х рр. в Україні ситуація у сфері боротьби з фальшивомонетництвом ще більше ускладнилась. Поглиблення кризових явищ в економіці та політиці нашого суспільства обумовило загальне зростання злочинності й у тому числі — фальшивомонетництва. У структурі цього виду злочину поряд з кількісними показниками відбулися й якісні зміни — зросла організованість фальшивомонетників та їх професіоналізм. Нерідко фальшивомонетництво поєднувалося з наркобізнесом, торгівлею зброєю та іншими кримінальними проявами.

Розвитку фальшивомонетництва сприяло й ослаблення обмежувального режиму, інтеграція України в європейське та світове співтовариство.

З метою запобігання фальшивомонетництва в сучасний період необхідно здійснити такі заходи: розробити Державну програму протидії фальшивомонетництву; зменшити сфери готівкового обігу грошей шляхом активного впровадження електронних розрахунків, у тому числі — за допомогою пластикових карток; ввести обов’язкову реєстрацію сучасної поліграфічної техніки, лазерних кольорових принтерів та кольорових копіювальних пристроїв; заборонити ввезення на територію України поліграфічної техніки, повноколірних принтерів та копіювальних пристроїв, не обладнаних спеціальним захистом, який перешкоджає друкуванню грошових знаків; розробити стандарти контролюючого обладнання для перевірки справжності паперових грошових знаків та організувати замовлення на конкурсних засадах виготовлення та розповсюдження такого обладнання з подальшим оснащенням ним організацій та торгівельних підприємств, які працюють з готівкою; необхідно ввести у цивільний документообіг бланки суворої звітності з достатніми ступенями захисту, зокрема з використанням спеціальних видів паперу та поліграфічного обладнання; розробити методику, орієнтовану на встановлення відповідності параметрів закладених спеціальних захисних засобів певним вимогам; створити базу експертних даних по випущеним у обіг цінним паперам; запровадити проведення технічної експертизи проектів цінних паперів і документів особливого ступеня надійності спеціальних захисних засобів, які передбачаються; запровадити здійснення випускного технічного контролю якості і ступеня захищеності цінних паперів; запровадити обов’яз­кову реєстрацію у спеціальній державній службі цінних паперів, які випускаються у обіг з обов’язковим врахуванням спеціальних захисних засобів, які застосовуються; слід продовжити в ДНДЕКЦ МВС України на базі існуючої колекції фальшивих грошових знаків створення відповідного банку даних (інформаційно-пошукової системи) підроблених грошових знаків з їх кодуванням відповідно до міжнародних вимог та передачею цієї інформації зацікавленим відомствам як в Україні, так і за її межами; організувати відповідні наукові дослідження та навчання експертів-криміналістів діагностичним дослідженням щодо підроблених грошових знаків, які б давали висновки не тільки щодо підробки чи справжності грошових знаків, але й надавали інформацію щодо устаткування, потрібного для виготовлення тієї чи іншої підробки, визначати коло підприємств та організацій, де є подібне устаткування й необхідні матеріали тощо. Автор пропонує правомочним особам вийти із законодавчою ініціативою щодо внесення зазначених у дисертації змін до ст. 199 і внести ст. 199¹ до КК України (2001р.); прийняти нормативні акти, які б зобов’язували банки повідомляти про факти виявлення ними фальшивих грошових знаків та цінних паперів та встановлювали відповідальність з приховування фактів виявлення підробок; розробити експертну методику криміналістичного дослідження підроблених пластикових карток; налагодити регулярний обмін інформацією між відповідними підрозділами МВС, СБУ, Міністерства юстиції та Національним банком України щодо фактів викриття підпільних типографій, які виготовляють підроблені грошові знаки та інші платіжні засоби.

У підрозділі 1.2 “Зарубіжний досвід організації боротьби з фальшивомонетництвом” зазначається, що Інтерпол здійснює боротьбу з фальшивомонетництвом і узагальнює міжнародний досвід. Він проводить такі види діяльності: облік випадків фальшивомонетництва, виготовлювачів і збувачів підроблених грошей і цінних паперів; збір і поширення інформації про зміни у грошових системах країн світу; вивчення способів підробки грошових знаків і цінних паперів, які використовуються злочинцями, з метою вироблення захисних заходів; підготовка рекомендацій країнам — його членам щодо ускладнення технології виробництва грошових знаків і цінних паперів та їх захисту від підробки; вироблення рекомендацій з питань правового регулювання боротьби з фальшивомонетництвом в національному і міжнародному плані; узагальнення досвіду роботи поліції в боротьбі з підробкою грошових знаків і цінних паперів; підвищення професійного рівня поліцейських службовців, зайнятих у сфері боротьби з фальшивомонетництвом.

Для узагальнення досвіду національних органів поліції в галузі боротьби з фальшивомонетництвом, використання його для проведення спільних міжнародних операцій поліцейських служб і з метою посилення боротьби з даним видом злочину Інтерпол прикладає значні зусилля по збору і централізації інформації про фальшивомонетництво в різних країнах.

На сьогодні Інтерпол приділяє увагу двом основним напрямам боротьби з фальшивомонетництвом: ліквідації підпільних центрів, які поставляють фальшиві гроші у міжнародний обіг, і виявленню осіб, які займаються виготовленням і збутом підроблених грошей. У зв’язку з цим від слідчих вимагається висока компетентність, а від поліції різних країн – тісне співробітництво із службовцями Центральних національних бюро Інтерполу, у завдання яких входить збір всієї інформації, яка може сприяти розкриттю фальшивомонетництва.

Пропонується запозичити позитивний досвід у боротьбі з фальшивомонетництвом деяких зарубіжних країн. Так, у Німеччині виготовлення і поширення фальшивих грошових знаків відноситься до однієї з найбільш небезпечних категорій організованої злочинності. Цьому сприяють міжнародні зв’язки, досить високий “професійний” рівень і складна ієрархічна структура злочинних груп. Законодавство цієї країни більше уваги приділяє боротьбі з вказаним видом злочину, має складну конструкцію статей. Кримінальний кодекс ФРН передбачає відповідальність за фальшивомонетництво у випадках: а) наявності кваліфікуючої ознаки — промислу; б) підготовки до підробки грошей або знаків оплати та збут підроблених грошових знаків; в) фальсифікації грошових знаків, при якій вони набувають номіналу більшої вартості; г) звільнення від кримінальної відповідальності за добровільну відмову від вчинення фальшивомонетництва, попередження викликаної ним небез­пеки, знищення або приведення у непридатність засобів вчинення злочину.

Наприклад, в Австрії цікавою є сама система доведення до відома населення відомостей про грошові знаки, які знаходяться в обігу і про випуск нових банкнот, що виключила на протязі останніх 40 років факти підробки грошей.

Центробанк Російської Федерації провів боротьбу з фальшивомонетництвом, створивши розгалужену сітку експертних служб, забезпечивши її кваліфікованими кадрами, які досить чітко виявляють підробки грошових купюр і навчають цьому експертів комерційних банків і працівників правоохоронних органів.

Позитивні результати у боротьбі з фальшивомонетництвом на міжнародному рівні в Україні можуть бути досягнуті тільки на основі поглиблення співробітництва національних органів кримінального переслідування всіх зацікавлених країн.

Другий розділ — “Криміналістична характеристика та початковий етап розслідування фальшивомонетництва” — складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Криміналістична характеристика фальшивомонетництва” автор вказує, що криміналістична характеристика — це наукова категорія або система відомостей, яка відображає на статистично-імовір­нісному рівні найбільш значимі криміналістичні ознаки злочинів даного виду, дозволяє зробити висновки про оптимальні шляхи розкриття і розслідування. Основними елементами криміналістичної характеристики є: предмет безпосереднього посягання, особа злочинця, спосіб вчинення злочину, типова слідова картина, обставини, що сприяють вчиненню фальшивомонетництва.

Відповідно до ст. 199 КК України (2001 р.) предметами фальшивомонетництва є національна валюта України (у вигляді банкнот чи металевих монет), іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї.

Дисертант показує, що фальшивомонетництвом можуть займатися: злочинні організації; організовані злочинні групи; фальшивомонетники-ок­ремі особи.

Умовно сучасні основні способи підробки (відтворення зображень) гро­шових знаків поділяють на: поліграфічний (високий, плоский, глибокий, тра­фаретний); з використанням копіювально-множильної техніки (чорно-білий, одноколірний, кольоровий); застосування принтера ПЕОМ (кольоровий, капельно-струменевий (чорно-білий, кольоровий), лазерний (чорно-білий, кольоровий), матрично-розмальованого); шляхом переробки (монтаж (розшарування, розрізання), аплікація, малювання, поліграфічне додруковування).

Крім способів відтворення зображень у способі підробки грошових знаків, автор також виділяє способи підробки реквізитів і способи приховання факту підробки.

Виготовлення підроблених паперових грошових знаків чи цінних паперів поліграфічними способами є найбільш небезпечним видом фальшивомонетництва, оскільки ці способи дозволяють отримувати грошові білети, які мають велику зовнішню подібність до справжніх і розмножувати їх у великій кількості.

Типову слідову картину фальшивомонетництва складають: а) грошові знаки, що викликають сумнів щодо автентичності, а також їх частини та елементи; б) сліди пошуку матеріалів і виготовлення технічних засобів та пристроїв; в) відомості про використання та закупку спеціальної літератури для можливого виготовлення фальшивих грошових знаків або цінних паперів, пошук та отримання консультацій у фахівців з поліграфії, виробництва паперу та інших осіб, що сприяють здійсненню подібних замислів; г) відо­мості про елементи ознак зовнішності осіб, що обґрунтовано підозрюються у виготовленні чи збуті фальшивих грошових знаків або цінних паперів; д) слі­ди пальців рук на грошових знаках та устаткуванні, що було використане під час виготовлення фальсифікатів; е) сліди у вигляді мікрочасток на обладнанні, одязі фальшивомонетників тощо.

Вчиненню фальшивомонетництва сприяють такі обставини: а) об’єк­тивного характеру: безперервний розвиток науково-технічного прогресу, а в зв’язку з цим — і поява найсучасніших та легкодоступних для самостійного освоєння технічних засобів, за допомогою яких можна незаконно виготовляти фальшиві грошові знаки або цінні папери. Наприклад, наповнення ринку такими товарами як копіювально-розмножувальна техніка, що має високу спроможність відтворення друкованої продукції з оригіналу; наявність або відсутність матеріальних засобів для можливості (самостійного або за допомогою “спонсорів” з числа організованих злочинних груп) вибору устаткування, пристроїв та інших технічних засобів, необхідних для того, щоб займатися злочинною діяльністю щодо виготовлення фальшивих грошових знаків або цінних паперів; закупівля спеціальної фотоапаратури, збільшувальних приладів, освітлювальних пристроїв, пресів різної модифікації, карбувального інструменту, паперу, що має певну подібність з тим, на якому виготовляють законні засоби платежів, різні марки барвників, хімічних реактивів, луг для травлення кліше тощо; можливість доступу до ознайомлення зі спеціальною літературою, що містить відповіді на питання, пов’язані з технологічними процесами виготовлення поліграфічної продукції (паперу, фарби); наявність місць, придатних для заняття подібною кримінальною діяльністю; б) суб’єктивного характеру: наявність у суб’єкта фальшивомонетництва здібностей та нахилів (умінь, навичок) до виробничих процесів, пов’яза­них з підробленням грошей та цінних паперів, і, зокрема, до таких технологічних процесів, які застосовуються у галузі поліграфії, малюванні, фотографуванні, хімії, гравіюванні, карбуванні та ін.; знань, які необхідні фальшивомонетнику в процесі вчинення злочину. У випадку відсутності тих чи інших знань або засобів злочинці знайомляться з особами, які володіють від­повідними знаннями, й отримують необхідні відомості від них; наявність у злочинця внутрішніх психологічних властивостей, що впливають на прийняття рішення у процесі злочинної діяльності по виготовленню або збуту фальшивих грошових знаків або цінних паперів: спрямованість особистості, її потреби, інтереси, почуття, світогляд, темперамент, характер, підвищена самооцінка.

У підрозділі 2.2 “Особливості порушення кримінальної справи про фальшивомонетництво” автор дійшов висновку, що порядок порушення та розслідування кримінальних справ про фальшивомонетництво має певну специфіку, яка обумовлена обставинами та механізмом вчинення злочину, конкретними умовами провадження окремих слідчих дій та джерелами отримання криміналістично значимої інформації про даний злочин.

Вивчення матеріалів судово-слідчої практики розслідування кримінальних справ про фальшивомонетництво свідчить про те, що одним із основних приводів до порушення кримінальних справ даної категорії є безпосереднє викриття злочину органом дізнання, слідчим, прокурором або судом. Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян є другим розповсюдженим приводом до порушення кримінальних справ про фальшивомонетництво. Незначну кількість серед приводів порушення кримінальних справ про фальшивомонетництво складає явка з провиною. Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовими доказами та повідомлення, які опубліковані, зустрічаються дуже рідко в практиці боротьби з фальшивомонетництвом, однак їх виключити не можна.

Згідно чинного кримінально-процесуального законодавства заява або повідомлення про фальшивомонетництво до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності (ст. 97 КПК України).

Усі вилучені фальшиві банкноти повинні направлятися до ДНДЕКЦ МВС України з метою перевірки за картотекою фальшивих грошових знаків та порівняння з підробленими грошовими знаками, раніше зареєстрованими в Інтерполі. Результати перевірки оформляються довідкою, яка відсилається разом з грошовим знаком слідчому. Крім того, про кожний факт виявлення фальшивих грошових знаків правоохоронні органи зобов’язані негайно інформувати штаб-квартиру Інтерполу за обліковими формами, прийнятими міжнародним співтовариством.

Дисертант наводить обставини, які необхідно встановити слідчому у справах про фальшивомонетництво.

Автор показує, що взаємодія при розслідуванні фальшивомонетництва — це з одного боку, тісне співробітництво і узгодженість дій процесуальних партнерів при організуючій ролі слідчого і, з іншого — чітке розмежування функцій у відповідності до їх процесуального статусу. Взаємодія — це не підміна одного органу іншим, а раціональне поєднання можливостей, методів і засобів, які наявні у розпорядженні кожного. До основи взаємодії по­винен бути покладений принцип незалежності кожного з суб’єктів взаємодії.

У підрозділі 2.3 “Типові слідчі ситуації та напрями початкового етапу розслідування фальшивомонетництва”. Автор встановив, що у типових вихідних слідчих ситуаціях зосереджені дані, які дозволяють виробити наукові рекомендації з найбільш обміркованого висунення загальних та окремих версій у ході оперативно-розшукової та слідчої діяльності. Тому типізація вихідних слідчих ситуацій є суттєвою для розробки методики даного виду злочинів.

Вивчення оперативно-слідчої практики боротьби з даним видом злочинів показало, що складаються такі типові слідчі ситуації. 1. В орган внутрішніх справ надійшло повідомлення про виявлення фальшивих грошових знаків або цінних паперів від працівників: а) установ, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування населення (фінансово-банківські структури); б) підприємств, установ, організацій, що здійснюють розрахунки з населенням за товари та послуги, при подальших операціях з грошима (муніципальні, комерційні торгові точки — магазини, ринки, вуличні лотки, торгівельні точки тощо). 2. В орган внутрішніх справ надійшло повідомлення про те, що: а) якась особа намагалась розрахуватися грошима або цінними паперами, які викликають сумнів щодо автентичності або мають ознаки підробки; б) така особа затримана у момент збуту, але заперечує свою причетність до злочину; в) така особа затримана у момент збуту і не заперечує своєї причетності до злочину. 3. В орган внутрішніх справ надійшла інформація про наявність у когось відомостей, які дозволяють підозрювати певну особу у вчиненні фальшивомонетництва. 4. Працівниками органу внутрішніх справ безпосередньо виявлені предмети, інструменти, частини устаткування, що свідчать про виготовлення фальсифікатів.

Поширення фальшивомонетництва обумовлене стабільністю, конкурентною спроможністю українських грошей та цінних паперів. Все це потребує посилення боротьби із фальшивими грошима. Для цього доцільно: закріпити у відомчому нормативному акті положення про створення на рівні УМВС в областях, ГУ УМВС спеціалізованих груп, які будуть складатися з оперативних працівників апарату ДСБЕЗ та слідчих, які б займалися лише боротьбою зі злочинністю в даній сфері. Для таких груп поряд з наявними формами накопичення інформації, необхідно створити спеціалізовані банки даних, в яких міститимуться відомості про наявність на території області організацій, підприємств, установ приватних осіб, які зі злочинними намірами використовують техніку, устаткування, апаратуру, сировину, матеріали, літературу з деяких технологіч­них процесів, що застосовуються в поліграфії, хімії та інших галузях промисловості.

У створених банках даних слід накопичувати відомості про нові способи та методи, що застосовуються злочинцями при виготовленні та збуванні фальшивих грошових знаків або цінних паперів, способи приховування таких злочинів, типові характеристики осіб, потерпілих внаслідок махінацій з фальшивими грошима; створити каталог карт, що відображають схему поширення фальшивих грошових знаків або цінних паперів, виготовлених певним способом та певними фальшивомонетниками; закріпити за органами внутрішніх справ, на території яких найчастіше зафіксовані факти підробки грошових знаків, підготовленого працівника апарату ДСБЕЗ, який вирішуватиме питання боротьби з даним видом злочинів.

У підрозділі 2.4 “Тактичні особливості проведення окремих слідчих дій”. Під час розслідуванні кримінальних справ з фальшивомонетництва проводять такі слідчі дії: слідчий огляд, обшук, відтворення обстановки та обставин події, пред’явлення для впізнання. Автор показує, що проводяться такі види слідчого огляду: а) огляд предметів та документів, які приєднуються до кримінальної справи у якості речових доказів (огляд грошових знаків чи цінних паперів, які викликають сумнів у своїй справжності; огляд приладдя і матеріалів, які застосовувалися для підробки грошових знаків чи цінних паперів або зберегли на собі сліди дій злочинця); б) огляд місця події, приміщень та місцевості (огляд місця виготовлення підроблених грошових знаків чи цінних паперів; огляд місця збуту фальшивих грошових знаків чи цінних паперів; огляд місця зберігання приладдя і матеріалів, а також підроблених грошових знаків чи цінних паперів).

Особливі зусилля слідчих та оперативних працівників при огляді місця події по справах про фальшивомонетництво повинні бути спрямовані на пошук комп'ютерної та копіювально-множильної техніки. Такий вид огляду проводиться з участю спеціаліста-криміналіста, який добре знає способи підробки грошових знаків та цінних паперів, або спеціалістів у галузі інформатики та обчислювальної техніки, які обізнані із сучасною комп’ютерною та копіювальною технікою та відповідно володіють нею.

Огляд місця події і об’єктів, що знаходяться на ньому, не заміняє проведення обшуку у справах про фальшивомонетництво. Проте, зважаючи на специфіку даного виду злочинів, обшук часто проводиться як невідкладна першочергова слідча дія, а після нього — огляд місця події.

Дисертант вважає, що особливостями проведення відтворення обстановки та обставин події у справах про фальшивомонетництво є перевірка експериментальним шляхом слідчих версій, вірності показань підозрюваного (обвинуваченого) та свідків, встановлення причин і умов, які сприяли вчиненню фальшивомонетництва, отримання зразків для проведення подальших експертних досліджень. У ході реалізації вказаної мети слідчий повинен перевірити: наявність у підозрюваного (обвинуваченого) певних навиків виготовлення підроблених грошових знаків чи цінних паперів у відповідності до встановленого способу підробки; можливості вчинення окремих дій у певних умовах; достовірність інформації щодо використання для виготовлення підроблених грошових знаків чи цінних паперів саме того обладнання, інструментів та матеріалів, які були вилучені при розслідуванні; кількість підроблених грошових знаків чи цінних паперів, виготовлення яких можливе за певний час і в певних умовах з використанням спеціального обладнання, інструментів та матеріалів.

При розслідуванні фальшивомонетництва допит має теж специфіку, що обумовлено колом питань, які потрібно встановити, характером відношення тієї чи іншої особи до розслідуваної події.

Автор стверджує, що при розслідуванні фальшивомонетництва проводиться і пред’явлення для впізнання потерпілим або свідкам-очевидцям осіб, підозрюваних у збуті фальшивих грошових знаків чи цінних паперів. Саме така слідча дія доцільна у випадку, якщо підозрюваний не був затриманий під час збуту підроблених грошових знаків.

Доцільним, на думку автора, є доповнення ст. 26 КПК України, яке б давало законну підставу для об’єднання нерозкритих кримінальних справ, де експертним шляхом встановлені ідентичні способи підробок грошових знаків.