МАГНІТНО-РЕЗОНАНСНА ТОМОГРАФІЯ ТА СПЕКТРОСКОПІЯ

Короткий зміст

Матеріали та методи дослідження. Дослідженнями було охоплено 103 пацієнта. Вирішення його задач потребувало групи контрольного спостереження. В результаті 84 чоловіка увійшли до основної групи вивчення. Вони були направлені до поліклініки ДУ «Інститут урології АМН України» з попереднім діагнозом патології передміхурової залози і в подальшому знаходились на обстеженні та лікуванні в клініці закладу. Контрольна група представлена 19 добровольцями, які за результатами попереднього стандартного обстеження не мали захворювань сечостатевої системи і передміхурової залози (ПЗ), зокрема. Вона потрібна була для визначення «умовної» норми показників МРТ і 1Н МРС «нескомпроментованої» ПЗ.

            Розподіл пацієнтів основної і контрольної груп різняться між собою. Так, в першій вірогідно переважали дві вікові категорії, куди входили чоловіки 40-59 р. та 60 і більше (41,7 ± 5,4 % та 50,0 ± 5,4 % відповідно), а на долю третьої (25-39 років) приходилось лише 8,3 ± 3,0 %. В контрольній - пацієнти були вірогідно молодшими, жоден з них не був старшим 49 років. Конкретні їх вікові дані такі: 18 - 25 років – 21,0 ± 8,0 %; 26 - 35 р. – 31,6 ± 10,7 %; 36 – 49 р. – 47,4 ± 11,5 %.

            За результатами попереднього клінічного діагнозу пацієнти були поділені на три групи (А, В, С). А саме: до першої (А) увійшли хворі з діагнозом РПЗ, кількість яких була вірогідно більшою за інші – 47 (56,0 ± 5,4 %); до другої (В) - з діагнозом доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) – 33 чоловіка (39,0 ± 5,3 %); до третьої (С) з хронічним простатитом – 4 чоловіка (5,0 ± 2,5 %).

            Усім пацієнтам виконано загальноклінічні обстеження: збір скарг і анамнезу, загальні та біохімічні аналізи крові, визначення ПСА, пальцеве ректальне дослідження (ПРД), екскреторна урографія, УЗД простати, КТ, рентгенографія органів грудної клітки, рентгенографія поперекового відділу хребта і кісток тазу.

            Після комплексу загальноприйнятих методів обстежень виконувались МРТ та МРС передміхурової залози. В подальшому проводився порівняльний аналіз отриманих результатів з даними морфологічних досліджень тканин, що отримані при біопсіях та оперативних втручаннях.

            Ультразвукові дослідження здійснювались на ультразвуковому апараті “Aloka-630” (Японія). Виконували трансректальне та трансабдомінальне ультразвукове дослідження в режимі сірої шкали передміхурової залози та заочеревинного простору і тазу.

                Оглядова та екскреторна урографія проведена на 8 – 15 – 40 хвилинах з використанням контрастної речовини «Урографін» фірми Schering (Німеччина). При проведенні оцінки оглядової урографії визначалася наявність метастатичних уражень кісток скелета. При проведенні рентгенологічного обстеження органів грудної клітки виявлялись метастатичні ураження у легенях, ребрах, грудних хребцях.

            Комп’ютерну томографію виконували на комп’ютерних томографах СТ-9000 фірми “General Electric” (США) та на “Somatom-CR” фірми “Siemens” (Німеччина).

            Магнітно-резонансна томографія  проводилась на МР - томографі 1.5 Т Magnetom Vision (SIEMENS). Оцінка томограм здійснювалась за такими параметрами: розміри передміхурової залози; наявність вузлів у товщі простати; зміна структури тканини залози; наявність порушення цілісності капсули простати; поширення пухлинного процесу за капсулу, на перипростатичну клітковину, стінку сечового міхура; зміни тазових лімфовузлів.

            Магнітно-резонансна спектроскопія. Протонна магнітно-резонансна спектроскопія (in vivo 1H МРС) проводилась на МР - томографі 1.5 Т Magnetom Vision (SIEMENS). Визначались: концентрація цитрату в зоні інтересу; концентрація креатину; концентрація холіну.

            Матеріал для проведення гістологічного дослідження отримано шляхом трансректальної мультифокальної біопсії, під час виконання ТУР пухлини простати, при проведенні радикальної позадулобикової простатектомії.

         Отримані результати піддані статистичній обробці для параметричних і непараметричних критеріїв з використанням ліцензійних програм «MedStat» (серійний № MS0011 ДНПП ТОВ «Альфа», м. Донецьк).

            Результати власних досліджень. За результатами поглибленого вивчення в кожній з груп спостереження, основу розподілу яких склав попередній діагноз (РПЗ, ДГП, хронічний простатит), виявлені особливості.

            В групі (А) із 47 пацієнтів з клінічним діагнозом РПЗ вірогідна більшість була у віці 60 і більш років (66 ± 6,9 %) і практично удвічі менше їх було у 40 – 59 років (34 ± 6,9 %). У 36 (77 %) чоловіків відмічалась типова клінічна симптоматика, у 8 (17 %) – вона була менш «яскравою» і у 3 (6 %) – скарги були відсутні, вони спрямовані на обстеження за результатами профогляду. У вірогідної більшості (93,6 ± 4,8 %) були часті потяги до сечовипускання та утруднення при ньому (89,4 ± 4,8 %), ніктурія та біль у ділянці сечового міхура відмічались у 80,9 ± 6,4 % та 68,1 ± 8,2 % відповідно; і лише у 2,1 ± 2,0 % випадках – біль в кістках.

            У 44 (93, 6 %) осіб визначено підвищений рівень ПСА в сироватці крові, середнє значення якого склало 17,4 ± 6,7 нг/мл. За даними пальцевого ректального обстеження виявлено збільшення розмірів залози у 71 % ± 6 % випадках, нечіткі контури у - 59,6 % ± 7,1 %, згладжена міжчасточкова борозна у 93,6 ± 3,6 % ; у 80,9 ± 5,7 % випадків – осередки патологічної, хрящоподібної консистенції, розміри та розташування яких варіювали від одиночного щільного вузла (0,5 – 1,0 см) до поширення на весь об’єм залози. Болючість відзначали 46,8 ± 7,3 % пацієнта. У 43 (91,5 ± 4,1 %) хворих, за даними трансабдомінального та трансректального УЗД, розміри залози були збільшені. Гіпоехогенні утворення виявлені у 38 (80,4 ± 5,7 %) випадках; розмір вузлів варіював від 1,5 см до поширення на одну частку (а в одному випадку до розмірів органу); у 75 % - вказані зміни розташовувались по периферії. Гіперехогенні зони були у 10,6 ± 4,5 %, а гетерогенна ехогенність у 8,5 ± 4,0 % випадках. Об’єм залишкової сечі перебував в межах 20 -140 мл.

            Пацієнти з попереднім діагнозом ДГП (33 чоловіка групи В) за віком були близькі до попередньої групи. Переважали хворі за 60 років (63,7 ± 8,4 %), у віці 40 – 59 – 33,3 ± 8.2 % і один був до 40 років (3,0 ± 2,9 %). Ступінь вираженості скарг серед них коливалась від легких дизуричних явищ до виражених симптомів обструкції нижніх сечовивідних шляхів. Рівень ПСА був вище норми у 4 пацієнтів. Середнє значення по групі – 3,72 ± 1,12 нг/мл. Пальцеве ректальне дослідження виявило збільшення розмірів простати у 90,1 ± 5,0 % випадків, чіткі та рівні контури були у всіх хворих, відсутність міжчасточкової борозни у 97,0 ± 3,0 %, тугоеластична консистенція відмічена у 94,0 ± 4,1 %, болючисть при огляді – у 42,4 ± 8,6 % і у 6,1 ± 4,1 % випадках визначалась наявність осередків патологічної щільності. За трансабдомінальним та трансректальним УЗД у всіх хворих виявлено збільшення розмірів залози, з них у 3 (9,1 %) – за рахунок середньої її частки. Характерні аденоматозні вузли гемогенної ехогенності були у 76,0 ± 7,4 % випадках, а наявність багатовузлової дифузної ехонеоднорідності – у 18,2 ± 6,7 %. У двох (6,1 %) хворих спостерігалась гетерогенна ехогенність з ділянками вираженої гіпоехогенності на периферії. Наявність залишкової сечі була в межах 10 – 220 мл.

            Усі пацієнти з попереднім діагнозом хронічний простатит (група С) були  у віці 25 – 40 років і мали типові для нього скарги. У 2 із 4 хворих рівень ПСА перебував в межах норми; у решти – (двоє пацієнтів) він був підвищенним і дорівнював 4,8 та 5,4 нг/л відповідно. При ректальному обстеженні змін не виявлено у 2 хворих, у одного – була збільшена залоза пастозної консистенції з вираженою міжчасточковою борозною, ще у одного - визначався щільний вузол у правій часточці простати із «просяне зерно». При УЗД виявлені ознаки хронічного простатиту.

                        Серед 19 осіб контрольної групи у 3 чоловік за результатами обстеження виявлено хронічний простатит.