МАКРОЕКОНОМІЧНІ РИЗИКИ: КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ, СПОСОБИ ВИМІРУ ТА ШЛЯХИ МІНІМІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; надано відомості щодо шляхів і форм їх упровадження й апробації; приведено характеристику публікацій дисертанта, в яких відображено основні положення представленого наукового дослідження.

Розділ перший "Стан та еволюція теоретичних досліджень макроекономічних ризиків" складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються основні причини та чинники системних ризиків, їх макроекономічна класифікація та різновиди при здійсненні економічної політики.

У підрозділі 1.1. "Трансформація наукових поглядів і теоретичних узагальнень щодо макроекономічних ризиків", насамперед, з'ясовуються наукові підходи щодо природи, сутнісних ознак, суперечливості понятійних трактовок і термінологічних проблем, а також цивілізаційні засади даного атрибуту економічних, господарських й організаційно-управлінських відносин.

В економічній науці існують різні підходи щодо визначення суті й функціональної ролі ризиків. Значна увага при цьому концентрується не лише на факті існування явища, яке отримало уже звичну назву "ризик". З цього приводу існує значна кількість наукових розробок і констатацій, які знаходяться в розпорошеному стані і представлені вузькооб'єктним спектром чинників та причин появи й утвердження в людській діяльності різного роду ризиків. Найчастіше останні пов'язують з втратами, понесенням збитків, відхиленням від заданих цілей, недоотриманням доходів та прибутку. Як бачимо, даний підхід зводить економічні ризики лише до суто негативних проявів і наслідків. Реальна дійсність не рідко стикається й демонструє форсмажорні ризики, які значною мірою носять рукотворний характер і однозначно зумовлюють негативні ситуації. Однак, якби економічні ризики завжди були втіленням суто негативних наслідків, то державна політика відпрацьовувала б моделі на їх знищення. Насправді ж, дослідження підтвердило, що економічний ризик переважно виступає явищем системним, тобто несе в собі як суто об’єктивні, так і суб’єктивні засади і, таким чином, позитивний потенціал та водночас заряд відчутних негараздів і навіть загроз. Тому імовірний економічний результат досягається, з одного боку, через своєчасне упередження чи мінімізацію можливих негативних впливів на макроекономічну ситуацію, а з іншого, передбачає застосування в національному господарстві, насамперед, дієвого регулювання, тобто гнучких організаційно-управлінських заходів. При цьому співвідношення ринково-спонтанних й організаційно-управлінських сил час від часу змінюється. Усвідомлювати, що економічні системи переповнені системними ризиками – це не мало. Водночас мати з цього приводу добротну теорію, тобто знати, чому з'являються ті чи інші ризики, якими методами можливо мінімізувати їх негативні впливи – це назріла й гостра необхідність. Тому нашим науковим інтересом є макроекономічні ризики, які втілюються в економічній політиці і знаходять досить розмаїтий прояв. Це, в свою чергу, обумовлює доцільність їх розгляду з різних точок зору, а отже й можливість існування багатьох визначень в категоріальному сенсі.

У підрозділі 1.2. "Системні ризики при застосуванні концептуально суперечливих економічних теорій" досліджуються системні ризики, поява й утвердження яких в економічній політиці, як правило, зумовлена ґрунтуванням на апологетичні, догматичні та кон'юнктурні (ідеологічно заангажовані) теоретичні постулати. Можна констатувати двоєдину причину надмірних макроекономічних ризиків, з одного боку, помилкова теоретична база, а з іншого, – "ризикова ортодоксія економічної політики". Ми виходимо з того, що перш за все і головним чином, таке явище, як "макроекономічний ризик", первісно формується в практиці застосування ортодоксальних ідеологій економічної політики. Однак до цього часу в наукових дослідженнях не було привернуто увагу на таку очевидність. У дисертації аргументовано, що апологетично й ідеологічно спотворена економічна теорія неолібералізму (ринкового фундаменталізму), як правило, зумовлює системні помилки в практичній політиці. Не мало фінансово залежних країн та їх економік з часом зрозуміли, що неолібералізм, як найбільш просунутий канон економічної політики, є ризикове згубним. Водночас надмірно ризиковою стає та економічна політика, що є гібридним наслідком тісного переплетіння корумпованої влади і заангажованої ідеології. Необхідно зазначити: з перших років незалежності терези щодо з можливих моделей реформування української економіки – "градуалізм" (поступовість й виваженість у здійсненні системних перетворень) чи "шокова терапія" - під тиском зарубіжних ідеологів схилилися на користь останньої. Навіть очевидні негаразди в результатах здійснюваної економічної політики не спонукають українське керівництво (його економічний блок) по-новому поглянути на інституціональну політику. І це при тому, що лібералізм як зарубіжний еталон для інституціональної політики, ні найменшим чином не корелюється з українською економічною дійсністю. Неоліберальна економічна теорія не витримала перевірки часом і практикою, оскільки застосування її рекомендацій не зумовлює урівноважений економічний розвиток у глобальному вимірі. Якщо теорія перетворюється в заангажовану доктрину, доктрина – в догму, а догма – в неадекватну економічну політику, то розплачується за це макроекономічна практика. Не в останню чергу саме через це за Україною закріпився "імідж" держави, що знаходиться в центрі Європи лише територіально, але не за цивілізаційними критеріями і стандартами економічного розвитку, транспарентністю фінансово-кредитних відносин, реальністю інноваційних перспектив тощо. Більше того, саме в силу сліпого потакання вимогам Вашингтонського консенсусу перед Україною усе більш невідворотно постає ризик не лише фінансового, а й "інноваційного дефолту". Дана макроекономічна ситуація і є чіткою демонстрацією наслідків прямого ігнорування системних ризиків (не малою мірою привнесених ззовні), які вплетені в українську державну політику. Таким чином, можна констатувати двоєдину причину наявних макроекономічних ризиків, з одного боку, помилкова теоретична база, а з іншого, - нав'язана ззовні ортодоксія інституціональної політики. Небезпека ще й тому, що помилкові теоретичні постулати, які закладаються в основу чинної економічної політики і беруться до неухильного виконання в формі законів, постанов, розпоряджень і таке інше, несуть в собі заряд освячених державною волею системних ризиків.

У підрозділі 1.3. "Класифікаційні характеристики, трансформаційні ознаки та різновиди макроекономічних ризиків" показано, що макроекономічний ризик – явище типове і постійно відтворюване практично в усіх сферах і сегментах національної економіки. Проблема класифікаційних характеристик та трансформаційних ознак системних ризиків залишилася бути постійним і важливим актуалітетом і не може залишатися поза увагою вітчизняних науковців, особливо тих, хто спеціалізується в теорії управління національним господарством і продукує наукові рекомендації для практичного менеджменту й практичної економічної політики. Комплексність макроризиків проявляється в трьох вимірах – просторі (географічний вимір), часі (історичний вимір), міждисциплінарному стику дисциплін, що несуть у собі згусток наукової синергії. Водночас в усіх сферах національної економіки головними дійовими особами виступають суб'єкти, які переслідують свої інтереси і не завжди наділені достатнім досвідом й суспільними чеснотами; навпаки, оскільки учасники економічних відносин є носіями притаманно різної психології, іноді полярних прерогатив, неспівпадаючої реакції на нечекані події та ситуації тощо, то дане розмаїття неспівпадінь і суперечностей великою мірою породжує широкий набір "ризиків причинної дії". Однак трансформаційні ознаки макроекономічних ризиків можна класифікувати за змістом і сутністю, характером і спрямованістю, предметними проявами, наслідками тощо (рис. 1). Деякі автори сутність економічного ризику чомусь однозначно пов'язують із платоспроможністю держави. При такому підході насправді йдеться не про економічний ризик, як такий, а про ознаки «суверенного дефолту», що не є предметом даного дослідження.

Якби хтось з дослідників взяв собі за мету і спромігся перерахувати абсолютно всі без виключень наявні і потенційні ризики (що в принципі неможливо), то навіть їх наближений перелік зайняв би десятки сторінок комп'ютерного тексту. Тому корисно брати до уваги ті різновиди економічних ризиків, які є невід'ємним атрибутом господарської, підприємницької, фінансової та інших форм економічної діяльності.