Мамченко Н.В. Дуалізм природного і позитивного права як синтез цілей правової системи

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ  ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується  актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь  її наукового опрацювання, визначаються проблема, об’єкт і предмет дослідження, характеризується методологія дослідження, формулюються мета,  завдання, а також положення, що становлять наукову новизну дослідження.

           У розділі I «Дуалізм природного і позитивного права як предмет теорії права» розроблено методологічну основу дисертаційного дослідження і здійснено загальний аналіз концепціїї дослідження.

У підрозділі 1.1 «Дуалізм природного і позитивного права: методологічні і логічні аспекти. Процедурна коректність як теоретико-правовий принцип» »  на підставі аналізу доведено, що дуалізм природного і позитивного права, а також їх синтез  як  логічно, так і методологічно є коректними елементами правового мислення. В традиції європейського раціоналізму дуалізм взагалі відображає  різноманітні проблемні ситуації класичного типу, що визначаються як антиномія,  дилема, альтернатива. Тобто ми маємо справу не тільки із класичною логікою, заснованою на принципі диз'юнкції (або-або), а також і з логікою некласичною, орієнтованою переважно на кон’юнкцію (і-і).

         Зважаючи на відому думку видатних науковців (Р. Фейнман, О.Лосєв) про те, що історія науки - це історія узагальнень протилежностей, які виникають, і що  в основі успіху науки лежить, головним чином, наша здатність до їх синтезу, в якому теза і антитеза поєднуються, можна упевнено стверджувати, що процес узагальнення вище названих підкатегорій і є процесом синтезу цілей природного і позитивного права.   

Показано, що такий синтез є можливим, зокрема, за умови дотримання принципу процедурної коректності. Цей принцип, на думку автора,  означає, з одного боку, втілення,  «імплементацію» вимог і цілей позитивного права в чітко формалізовані норми права позитивного на основі таких ознак:  а) ясність і зрозумілість норми; б) логічна послідовність і несуперечність всіх юридичних процедур;   в) виключення юридичних колізій;  г)  здійсненність, оскільки інакше вся законотворча діяльність втрачає сенс; д) презумпція невинності як формальна, так і моральна вимога.

З другого боку, він означає необхідність урахування деякої оптимальної кількісті вимог і принципів природного права, що базуються на таких ознаках:  а) принцип презумпції  імперативної дії прав людини, б) публічність процедури законотворчості, виключення всіляких таємниць, умовчань, обману  і т.д.; в) дотримання єдиних і зрозумілих для всіх стандартів і процедур виконання законів - закон один для всіх!;  г) однаковий підхід до  однакових випадків; д) виключення можливості змінювати закон «заднім числом». Тобто, принцип процедурної коректності потребує єдності, цілісності та одночасності у дотриманні як «формальної коректності», так і «моральної коректності» у всіх законодавчих і правозастосовних діях.                                          

Таким чином,  якщо метою природного права є установка на реалізацію природних і невідчужуваних прав людини, а метою позитивного права є установлення  правових норм, то метою всякої правової системи є  синтез цілей як першого, так і другого. Тому сформульовано тезу про те, що впродовж всієї історії відбувалося поступове зближення  основних устремлінь, інтенцій природного і позитивного права.

У підрозділі 1.2 «Еволюція природного і позитивного права. Принцип презумпції  імперативної дії прав людини» обгрунтовується положення про те,  що вся історія права (власне, як історична генеза праворозуміння) є процесом  не стільки дивергенції (розбіжності), скільки постійної конвергенції (зближення)  основних інтенцій природного і позитивного права, спрямованим на синтез їх цілей. Впродовж усієї еволюції природних прав людини зберігався етичний універсалізм природного права, що також дозволяє розуміти всю історію трьох поколінь прав людини як історію конвергенції  і синтезу цілей природного і позитивного права. Продемонстровано, що розгортання цілей природного права -  це процес послідовного узаконення природних прав людини, утвердження  їх у якості відповідних  юридичних норм.

Сформульовано теоретично і практично важливий  принцип презумпції  імперативної дії прав людини, згідно з яким універсальним критерієм прийняття правотворчих рішень, розуміння засад правозастосування,  вирішення будь-яких юридичних колізій є права людини, розуміння їх позитивно-правового статусу. Доведено, що цей принцип має своє теоретичне обгрунтування у відомому категоричному імперативі Канта, який вимагає чинити так, щоб максима твоєї волі водночас могла б стати принципом всезагального законодавства. Якщо цей формальний принцип співвіднести із простим правилом  несуперечливості, то він обертається новим формалізмом, який у контексті теоретико-правової проблематики, яку ми розглядаємо, звучить уже так: «чини так, щоб твій вчинок не ніс суперечливості (протиріччя) між вимогами природного права і права позитивного».

Принцип презумпції імперативної дії прав людини  визначається  розумінням універсального характеру прав людини - з урахуванням «золотого» правила юриспруденції, коли здійснення прав однієї людини не повинне порушувати права і свободи інших.

У підрозділі 1.3 «Дуалізм природного і позитивного права в сучасній теорії права. Ідея юс-конвенцій як форма синтезу природного і позитивного права» розглядається в межах певного дискусійного простору, що відбувається між теоретиками права щодо проблеми побудови різних моделей взаємодії природного і позитивного права. Відомі представники природно-правової школи  здійснюють пошук оптимальної взаємодії між правовими нормами і фундаментальними правовими принципами (Р. Дворкін), юридичними процедурами морального змісту (Л. Фуллер) і «загальним благом» політичного співтовариства, яке сповідує фундаментальні цінності (Дж. Фінніс). Парадоксально, але до цього схиляється також і Х. Харт, відомий критик природного права. Дж. Фінніс, а особливо Р.Дворкін, розглядаючи процес прийняття судових рішень в особливо складних  випадках, на нашу думку, близько підходять до проблеми синтезу цілей природного і позитивного права. Р.Дворкін неявно висловлює ідеї,  які дуже близькі за змістом до концепції юс- конвенцій - . судових або політико-правових рішень конвенціонального характеру, що приймаються шляхом синтезу цілей природного і позитивного права.

У розділі II «Статус юс-конвенцій як теоретико- правова проблема»  розглядаються джерела, підстави й умови формування юс-конвенцій.

У підрозділі  2.1 «Континуум справедливості як джерело формування              юс-конвенцій» » вперше в  теорії права  поняття «моральність», «мораль» і «право» об’єднані в синтетичну цілісність – континуум справедливості -  як джерело і спосіб дослідження явищ правової реальності  - правотворчості, правозастосування, ухвалення політико-правових рішень. Саме знаходячись (умовно) у континуумі  справедливості,  законодавець або суддя  здатен здійснювати синтез логіко-нормативної  істини і моральної правди на необхідному (вимушеному) шляху прийняття конвенційного рішення -  побудови  юс-конвенцій. Кожна із трьох категорій  континууму справедливості корелює з цілком конкретною категорією дійсності: моральність, як найвища справедливість - із совістю, мораль, як суспільна справедливість, - із громадською думкою,  право як  політично регламентована справедливість - із законом.  Відповідно,  виходячи із континууму справедливості, на основі моральності (совісті) може формуватися  універсальна правосвідомість,  на основі моралі – інтегративне праворозуміння, а на основі права - здійснюватися конвенційне правозастосування.

У підрозділі 2.2 «Базові правові цінності як основа юс-конвенцій» визначено поняття правових цінностей і розроблено їх  типологію. Найвищою правовою цінністю як і найвищою чеснотою (через вимогу «золотого правила» права) є обов'язок поважати права інших людей. З найвищою правовою цінністю  (поважанням права інших людей), відповідно принципу доповнювальності, корелює інша правова цінність, що відображається  в ідеї правомочності,  яка, в свою чергу, протистоїть юридичному патерналізму.                                                                                                             Правовою цінністю, що має властивість конституювання, є справедливість. Її у правовому сенсі можна тлумачити, як певний рівень співвідношень прав і обов'язків людини, що дозволяє вважати будь-яке порушення права порушенням справедливості. Справедливість як, власне, правову цінність розглянуто у трьох аспектах: універсальному, інституційному і персональному.          Для аналізу співвідношення інституційної і персональної справедливості як  теоретико-правової проблеми було проведено спеціальне соціологічне дослідження.

Системний зв'язок ключових понять дисертаційного дослідження  набув такої форми послідовності: природне право -  права людини - універсальна справедливість - інституційна справедливість - персональна справедливість. Ця послідовність відображає як аксіологічну,  так і онтологічну сутність принципу  презумпції  імперативної дії прав людини.              Виявилося, що загальнолюдські принципи права корелюють із нашим підходом до системного аналізу правових цінностей,  що свідчить про його коректність.

У підрозділі 2.3 «Деонтологія І. Бентама як умова   юс-конвенцій»  аналізуються теоретико-правові аспекти «Деонтології» видатного англійського мислителя, якій недостатньо уваги було приділено з боку  вітчизняного правознавства щодо розуміння основних принципів правової і моральної теорії Бентама. Традиційному поняттю блага взагалі Бентам протиставляє поняття конкретного благополуччя для кожного, поняттю «загального блага» - поняття «загальної доброзичливості», яка, на його думку, фактично є природною причиною  дій homo naturalis, а з точки зору права, - правильною причиною  вчинків. Відповідно до думки Бентама, ефективна мораль базується не на розпорядженнях і заборонах, якими б авторитетними  вони не були, а на аналізі і поясненні інтересу. Центральним принципом   «Деонтології»  стає принцип користі  як  єдності інтересу і розуму, що реалізується в системі трьох первинних чеснот: розсудливості, яка  співвідноситься із правовою рефлексією, чесності, що співвідноситься з моральністю і, нарешті, благодіяння, що співвідноситься з мораллю. Тобто, реалізація такої єдності приводить людину до правильного, ясного і зрозумілого життя - як із морального, так і з правового боку.     

Таким чином, аналіз та інтерпретація методології І. Бентама  створює ряд додаткових концептуальних умов щодо створення юс-конвенцій і конкретизації принципа континууму справедливості. Принцип точного, майже бухгалтерського,  розрахунку співвідношення добра і зла, запропонований І.Бентамом при визначенні міри покарання, і сьогодні є актуальним та плідним. Так, ці юридичні розрахунки знайшло свій прояв у спробі дисертанта відобразити цей принцип у вигляді наступного формулювання: невживання покарання є доречним тільки в тому випадку, якщо кількість зла, похідного від покарання, буде більше або рівно тієї  кількості зла, яке виникне  у разі невживання  покарання., які мають проводитися шляхом використання такої формули,  можна виразити символічно:                    

У розділі III  «Синтез цілей природного і позитивного права як чинник побудови української правової системи» здійснюється аналіз розвитку правової системи України у царині континууму справедливості.

У підрозділі 3.1 «Природно-правові і морально-політичні чинники правосвідомості» доведено, що важливою підставою  розвитку української правової системи є адекватне, гармонійне співвідношення політики, права і моралі. Незалежність політики від моралі і моральності, що сьогодні розвинулася на Заході,  поступово перетворює політику на якусь сукупність бізнес-проектів і бізнес-операцій, - власне, на ринок, від якого вона відрізняється, по суті, тільки технологічно.     Тому зростаюча незалежність політики від моралі і моральності неминуче деформує як правову реальність, так і правосвідомість. Це і породжує екстремальні політичні форми у вигляді революцій, переворотів, путчів, явних або латентних громадянських війн тощо. Але будь-яка революція, що перемогла, не завжди може відповісти на питання: де взяти сотні і тисячі чесних людей, здатних не зловживати здобутою владою?

Досить розповсюдженою на Заході є  думка про те, що  нібито до політики як до сукупності  спеціалізованих «функціональних систем» неможливо застосувати загальнолюдську мораль. Однак вона виявляється неспроможною, перш за все, з  правової точки зору. До того ж, чисте утилітаристське  суспільство, в якому кожен є стурбованим тільки калькуляцією своїх власних вигод, не може існувати у принципі.

У підрозділі 3.2 «Державно-правовий проект України  в континуумі справедливості» стверджується, що державно-правовий проект може і має бути здійснено якраз у контексті континууму справедливості. Відповідно до прийнятої концепції доводиться, що державно-правовий проект України повинен ставити завдання побудови не лише правової держави, а держави, похідної від моралі та моральності. Легітимність перехідної моделі  може бути забезпечена не тільки легальністю влади, а також, саме моральним «насиченням» цієї перехідної моделі. Історія розвитку трьох поколінь прав людини (див. розділ I) )  є доказом того, що за допомогою морально-правових зусиль можна мінімізувати соціальну несправедливість. 

За наявності недержавних (олігархічних) сфер панування вимога до держави зберігати «нейтралітет», вимога до  судової гілки влади бути незалежною -  стає моральною вимогою реалізації права у континуумі справедливості.

Це дає нам можливість зробити припущення щодо політико-правової еволюції в Україні, яка відбуватиметься в три етапи: а) легалізація політичного порядку; б) жорстка охорона та недоторканність права; в) формування партисипаторних механізмів права, максимально незалежних від політики. Тому треба критично ставитися до думок, які обґрунтовують тезу, що саме насильство є   «універсальною підставою влади» ( Н.Луман). Підставою влади є її правовий та моральний авторитет, що визначає її легітимність, а тому і можливість застосовуння насильства. Разом із формулюванням морально-правових підстав легітимізації держави, обґрунтовується теза про те, що державно-правовий проект України повинен здійснюватися в межах моральної перспективи, тобто в континуумі справедливості.

У підрозділі 3.3 «Синтез цілей природного і позитивного права: судові  і політико-правові рішення Майдану» здійснюється юридичний аналіз подій, пов’язаних із феноменом українського  Майдану. Аналіз цих подій  свідчить про те, що ми мали справу з конфліктом  між легальним, позитивно-правовим ( норми відповідних статей Конституції України, норми виборчого законодавства  України тощо), і легітимним, похідним від цілей природного права (вимоги і принципи справедливості, чесності, поваги до природних прав людини тощо - загалом, апеляція до природного права).  Вирішенням цього конфлікту був компроміс між українським суспільством і державною владою. Суспільство в особі Майдану запропонувало  змістову частину компромісу (у вигляді вимоги змін і встановлення нової, моральної, влади), а держава в особі Верховної Ради і Верховного Суду України на основі політико-правових і судових рішень (конвенцій, синтезу цілей природного і позитивного права) знайшла для цього відповідну законодавчу, хоча і паліативну,  форму (конституційні реформи, які було включено до пакету голосування у Верховній Раді, а також внесення змін до Закону України про вибори).

Крім того, юридичний аналіз прийнятих  тоді політико-правових і  судових рішень свідчить про те, що і Верховна Рада,  і Верховний Суд України керувалися більше вимогами природного права, ніж нормами позитивного права, більше вимогами принципу  презумпції  імперативної дії прав людини, ніж ознаками принципу процедурної коректності. Враховуючи те,  що в теорії права досі немає визначення  меж, в яких доцільно  використання принципів природного права, дисертант пропонує своє вирішення цієї проблеми.