Мандрика Л.М. Право власності політичних партій в Україні

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, характеризується ступінь її наукової розробки, наводиться науково-теоретична база і методологія дослідження, вказується на зв’язок з науковим програмами, планами і темами, визначається предмет, метод і завдання дослідження, висвітлюється наукова новизна отриманих результатів, їх апробація, дається перелік публікацій автора за темою дисертації.

Розділ 1. Загальна характеристика права власності політичних партій складається із двох підрозділів і присвячений формулюванню дефініції права власності політичних партій і визначенню його місця в системі права власності України.

У підрозділі 1.1. Поняття права власності політичних партій на основі існуючих визначень права власності з урахуванням специфіки майнового становища політичних партій автором вироблено визначення поняття права власності політичних партій. Для встановлення сутності власності аналізуються основні її теорії (теологічна, трудова, договірна, психологічна, соціально-аксіологічна, матеріалістична), відслідковується еволюція розвитку вчення про власність, відображається динаміка розуміння власності в різні періоди суспільно-політичного розвитку людства.

Автор дає обґрунтування похідної теорії права власності політичних партій, сутність якої полягає в тому, що політична партія за своєю правовою природою є організацією, що не володіє засобами виробництва, а серед допустимих для неї способів набуття права власності домінують похідні способи, внаслідок чого набуваються матеріальні блага попередньо виготовлені чи відокремлені від природи іншими суб’єктами. Політична партія як учасник суспільного виробництва бере участь у його наступних стадіях – обміні, розподілі, споживанні, обминаючи первинну стадію – виробництво.

На основі похідної теорії права власності автором розроблено дефініцію права власності політичних партій України, під яким слід розуміти найбільш повне речове право, що надає політичній партії можливість за своєю волею і незалежно від волі інших осіб вільно здійснювати відносно приналежного майна будь-які дії (включаючи володіння, користування та розпоряджання), поєднану з можливістю їх обмеження чи припинення лише у випадках і порядку, передбачених законом, та необхідністю несення тягаря права власності.

У підрозділі 1.2. Місце права власності політичних партій в системі права власності України визначено співвідношення права власності політичних партій України з правом власності як різновидом речових прав, з правом власності юридичних осіб і правом власності інших різновидів об'єднань громадян. Автор висвітлює специфіку цієї гілки інституту права власності.

Обстоюється позиція, згідно з якою право власності об'єднань громадян (політичних партій у тому числі) є різновидом і невід'ємним елементом права власності юридичних осіб як суб’єктів права приватної власності. Проте з-поміж інших видів юридичних осіб право власності об’єднань громадян відрізняється наявністю самостійних відмінних рис (цільове призначення приналежного майна і його використання виключно для досягнення статутних завдань, „вторинний” характер майна, що полягає в розподілі і обміні вже вироблених об’єктів суспільного виробництва).

Право власності політичних партій у порівнянні з правом власності об'єднань громадян регламентується чітко визначеними імперативними умовами, які конкретно окреслюють підстави набуття права власності, звужують можливості заняття підприємницькою і господарською діяльністю як одного із засобів досягнення статутних цілей та завдань до визначених видів і випадків та зводять володіння, користування і розпоряджання приналежним їм майном до необхідності його використання виключно для сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян і участі політичної партії у виборах та інших політичних заходах.

Автор вважає, що право власності політичних партій повинно розглядатися в якості різновиду права власності об’єднань громадян як суб’єктів права приватної власності непідприємницьких товариств - юридичних осіб приватного права.

Розділ 2. Виникнення права власності політичних партій та його елементи складається з трьох підрозділів і присвячений вивченню динаміки виникнення та існування правовідносин власності партій, дослідженню підстав виникнення цих правовідносин, їх об’єктного та суб’єктного складу.

Підрозділ 2.1. Підстави набуття права власності політичними партіями. У підрозділі автор досліджує юридичні факти, які зумовлюють для політичних партій виникнення правовідносин власності. Залежно від суб’єкта фінансування, підстави виникнення права власності політичних партій умовно розділяються на три групи – підстави, які є основою набуття майна від приватних фізичних та юридичних осіб; підстави, що є основою державного фінансування діяльності політичних партій; підстави, за якими партії набувають майно в ході безпосередньої діяльності.

П.2.1.1. Підстави набуття права власності при фінансуванні політичних партій приватними фізичними та юридичними особами. Проведений аналіз досвіду фінансування політичних партій у різних країнах світу, сформульовано імператив про необхідність обмеження коштів, які набуваються партіями від юридичних осіб приватного права, і зміщення акценту на користь державного фінансування діяльності політичних партій.

Автор досліджує доцільність та обґрунтованість визнання договору пожертви як законодавчо визначеної підстави набуття політичними партіями права власності від приватних суб’єктів, унаслідок чого формулює висновок про неможливість такого визнання з огляду на властиві цьому договору специфічні юридичні ознаки та умови. Як альтернатива пропонується визнання змішаного договору підтримки, за яким одна сторона (спонсор) зобов'язується безвідплатно передати у майбутньому другій стороні (підтримуваній особі) у власність чи строкове користування майно, надати послуги, виконати роботу. Будучи змішаним, договір підтримки містить умови, які дозволяють партії, окрім безвідплатного набуття майна у власність, безвідплатно набувати майно у тимчасове строкове користування, отримувати роботи і послуги.

Дослідження сутності і значення вступних та членських внесків, які в Законі України „Про об'єднання громадян” визнаються одними з підстав набуття політичним партіями права власності, дозволило сформулювати висновок, відповідно до якого вступні та членські внески не є юридичними фактами, які зумовлюють виникнення правовідносин, а є об’єктами правовідносин власності, через що не можуть визнаватися підставою виникнення права власності. Натомість в якості підстави набуття політичними партіями права власності при здійсненні її членами свого статутного обов’язку щодо сплати членських внесків автор пропонує визнавати факт сплати членських внесків, який виступає у формі юридичного поступку як різновиду правомірних юридичних дій.

У п.2.1.2. Підстави набуття права власності політичними партіями при державному фінансуванні автор сформулював висновок, у відповідності з яким як при прямому, так і при непрямому державному фінансуванні юридичною підставою набуття політичними партіями права власності повинен визнаватися складний юридичний склад, елементами якого виступає система одиничних матеріальних та процесуальних юридичних фактів різної галузево-правової приналежності. При цьому складний юридичний склад як підстава виникнення права власності при прямому і непрямому державному фінансуванні політичних партій відрізняється лише за кількістю та властивостями його складових елементів.

П. 2.1.3. Підстави набуття права власності політичними партіями в ході їхньої безпосередньої діяльності. З метою обмеження випадків незаконного фінансування політичних партій, підставою виникнення права власності при проведенні ними громадсько-політичних заходів (фестивалів, свят, виставок, лекцій тощо) повинен визнаватися цивільно-правовий договір на надання послуг, замовниками в якому виступають лише фізичні особи.

Не заперечується можливість набуття політичними партіями майна на інших підставах. Зокрема це стосується спадкування, де набуттю політичною партією майна у власність передує настання ряду одиничних юридичних фактів, набуття майна на підставі укладених договорів банківського кредиту чи інших цивільних договорів.

Підрозділ 2.2. Суб’єктний склад права власності політичних партій присвячено визначенню моделі політичних партій та їх об'єднань як учасників правовідносин власності. Розв’язання поставленого завдання досягається через дослідження сутності політичної партії як юридичної особи, визначення правового становища її головної організації та інших структурних одиниць. Усе це розглядається крізь призму теорії цільового майна юридичної особи і властивих їй ознак, які застосовуються для визначення можливості наділення правами суб’єкта права власності кожну із структурних ланок політичної партій. Кінцевим результатом такого зіставлення є висновок, згідно з яким єдиним носієм суб’єктивних прав і юридичних обов'язків власника повинна визнаватися політична партія як цілісна юридична особа, а становище її структурних одиниць повинно зводитися до становища філій та представництв.

Суб’єктний склад об'єднань політичних партій визначено через запозичену в західноєвропейській цивілістичній науці модель некомерційного союзу як об'єднання юридичних осіб, яке створюється і діє для досягнення спільних цілей, не пов’язаних з отриманням прибутку. У відповідності з цим, об'єднання політичних партій (блоки, коаліції, союзи) пропонується створювати у формі некомерційних союзів, наділяти їх правами юридичних осіб і визнавати єдиними суб’єктами права власності на майно, передане їм при заснуванні та отримане в результаті статутної діяльності.

Зроблено висновок, що вказаним суб’єктам властиві ознаки юридичних осіб як приватного, так і публічного права, тому вони повинні визнаватися юридичними особами приватно-публічного права.

У підрозділі 2.3. Об’єкти права власності політичних партій розглядаються об’єкти, які можуть перебувати у власності політичних партій. Основним чинником, що повинен визначати можливість набуття політичної партією у власність того чи іншого об’єкта, має стати її цільова дієздатність, у відповідності з якою політична партія може володіти, користуватися та розпоряджатися лише тими об’єктами, що необхідні їй для досягнення статутних цілей.

Автор провів групування об’єктів права власності політичних партій. Серед найнеобхідніших об’єктів права власності політичної партії, що становлять основні засоби юридичної особи, мають бути земельні ділянки, віднесені до земель суспільного будівництва, підприємства, як цілісні майнові комплекси, до складу яких входить майно для здійснення інформаційно-пропагандистської, рекламної, видавничо-поліграфічної діяльності, а також інша нерухомість, необхідна партії для досягнення її статутних цілей.

З-поміж об’єктів права власності, що становлять фінансові капіталовкладення юридичної особи, партії повинні мати можливість володіти лише державними облігаціями, ощадними сертифікатами, банківськими чеками та товаророзпорядчими цінними паперами. Водночас повна заборона має поширюватись на акції та векселі, юридичні властивості і функції яких, на відміну від вищезазначених цінних паперів, допускають можливість незаконного фінансування політичних партій.

У підрозділі 2.3.2. Об’єкти права інтелектуальної власності політичних партій досліджується можливість володіння політичними партіями правом на виборче найменування, правом на виборчий бренд і правом на партійно-виборчу таємницю. Впровадження цих нових об’єктів зумовлюється неспроможністю права на комерційне найменування, права на торговельну марку та права на комерційну таємницю за своєю суттю та призначенням задовольнити потребу політичної партії, як некомерційної організації, у захисті та реалізації прав інтелектуальної власності.

При цьому права на виборче найменування та виборчий бренд сприятимуть індивідуалізації політичної партії і результатів її діяльності, а право на партійно-виборчу таємницю буде спрямовано на захист і збереження інформації, що стосується статутної діяльності партії, спрямованої на досягнення суспільно-політичних цілей.

Розділ 3. Здійснення та захист права власності політичних партій складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1. Зміст та загальні засади здійснення права власності політичних партій визначено перелік правомочностей, які надає політичній партії найбільш повне речове право стосовно приналежних їй об’єктів. Це здійснюється з урахуванням розуміння змісту права власності представниками як класичної континентальної, англо-американської правових систем і тріадичної школи права власності, так і сучасної школи цивілістики.

Зміст права власності політичних партій полягає у можливості здійснення відносно приналежного майна за своєю волею і незалежно від волі інших осіб будь-яких дій (включаючи володіння, користування та розпоряджання), поєднану з можливістю їх обмеження у випадках і на підставах, передбаченими законом, та необхідністю несення тягаря права власності.

Здійснення політичною партією права власності повинно зумовлюватися її спеціальною правосуб’єктністю та спеціальним правовим режимом приналежного майна і зводитися до дій, необхідних для сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян і до прийняття участі у виборах та інших політичних заходах, з дотриманням принципів цивільного законодавства, прав та законних інтересів інших осіб, а також суспільства в цілому.

Підрозділі 3.2. Цивільно-правові засоби захисту права власності присвячено вивченню структури суб’єктивного права на захист права власності, яке є невід'ємним елементом змісту права власності, та порядку його реалізації. Конструкція зазначеного права повинна складатися з чотирьох елементів, а саме: а) засобів захисту; б) механізму захисту; в) виконавчої діяльності; г) превентивної діяльності.

Спектр правомочностей щодо здійснення політичними партіями права на захист права власності має включати найрізноманітніші засоби та механізми, які б забезпечували цілісність та непорушність зазначеного права. При цьому їх застосування не повинно порушувати справедливого балансу інтересів партії, як приватної особи, та інтересів суспільства і держави.

Автор дійшов висновку, що можливість застосування політичними партіями публічно-масових (проведення мітингів, демонстрацій, акцій непокори) та імперативних (використання владних повноважень) механізмів захисту права власності має бути виключена повністю, оскільки вони не лише не допускаються законодавством і правом, але й не випливають із змісту прав партії як власника.

Підрозділ 3.2. Прокурорський нагляд та судовий контроль як способи захисту права власності політичних партій. Можливість застосування політичними партіями судового контролю та прокурорського нагляду як способів захисту права власності витікає із поліаспектного підходу до захисту суб’єктивних цивільних прав, а також ст.17 ЦК України, яка передбачає захист цивільних права та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади АР Крим або органами місцевого самоврядування.

Судовий нагляд за дотриманням прав політичної партії як власника може здійснюватися шляхом: а) судового контролю за законністю нормативних актів (судовий нормоконтроль); б) адміністративного контролю (контроль у державному управлінні); в) контролю в провадженні за кримінальними справами.

Засобами реагування органів прокуратури на порушення права власності політичних партій повинні бути: а) протест прокурора; б) припис прокурора; в) подання прокурора, г) постанова прокурора.

Підсумком підрозділу стає висновок, що прокурорський нагляд та судовий контроль поряд з іншими допустимими способами і властивими їм засобами повинні входити в загальну структуру суб’єктивного права політичних партій на захист власності. При цьому перевага їх застосування повинна віддаватися випадкам порушення права власності політичних партій з боку органів публічної влади.