Медіна Л.П. Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України (ст. ст. 157, 158, 159 КК України)

Короткий зміст

У вступі висвітлюється актуальність теми, дається загальна характеристика основних напрямків дослідження, розкривається їх зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначається мета дослідження, його завдання, формулюються основні теоретичні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказано на їх апробацію.

Розділ 1 “Загальна характеристика кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Історичний аспект розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” автор досліджує історичні етапи розвитку кримінального законодавства про відповідальність за порушення виборчих прав.

Розглядаються історичні етапи розвитку інституту виборчих прав, який бере свої витоки із норм звичаєвого права, починаючи із давніх рабовласницьких держав, для яких характерним було безпосереднє голосування, що потім перетворилося у станове представництво, паралельно із яким формувалася і цензова система.

Безумовно, дослідження виборчого законодавства України та кримінальної відповідальності за його порушення в радянський період тісно пов’язане із російським законодавством в силу історичного розвитку держави. Але, базуючись на монографічних дослідженнях відомих вчених-істориків, таких як                      А.Д. Градовський, С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, М.С. Грушевський, М.В. Довнар-Запольський, В.О. Ключевський, а також на роботах сучасних спеціалістів в галузі історії Київської Русі, таких як П.П. Толочко, В.Т. Пашуто, які присвячені дослідженню такого історичного та правового феномену, як віче, автор робить висновок про те, що участь у справах держави, вирішення головних питань суспільного життя, основних політичних питань, що стосуються обрання вищих посадових осіб в державі притаманне українському народу з найдавніших часів.

Першим джерелом радянського періоду формування норм про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав слід вважати Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 року, які передбачали як вид покарання позбавлення політичних прав, а також оголошення ворогом народу або революції, що, по-суті, означало позбавлення як прав, так і життя (ст. 25, п. п. К, Л).

Наступним джерелом є КК УСРР 1922 року, в якому передбачався такий вид покарання, як поразка прав, в зміст якого входило і позбавлення активного та пасивного виборчого права на строк не більше 5 років (ст. 35 п. Ж). Що стосується Особливої частини КК УСРР 1922 року, то в ній передбачено тільки один юридичний склад злочину, який умовно можна віднести до злочинів проти виборчих прав, а саме “участь у виборах в Ради особи, яка не має на те законного права” (ст. 104).

В Основних началах з кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 року, які слід вважати наступним джерелом вітчизняного кримінального законодавства, та у КК УСРР 1927 року передбачено в якості міри соціального захисту поразка прав, а також юридичний склад злочину “участь у виборах у Ради особи, яка завідомо для неї не має виборчого права” (ст. 85). У 1929 році КК УРСР 1927 року було доповнено ст. 85¹, а в 1937 році ст. 108¹. Редакція ст. 85¹ теж була змінена.

Наступними етапами розвитку кримінального законодавства в Україні були Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 року, а потім і КК УРСР 1960 року, в главі IV Особливої частини якого, що носила назву “Злочини проти політичних і трудових прав громадян”, були передбачені практично ті ж юридичні склади злочинів проти виборчих прав громадян України, що представлені в КК України 2001 р.

У підрозділі 1.2 “Вплив міжнародно-правових нормативних актів на охорону виборчих прав громадян України” дається аналіз основних міжнародно-правових актів в галузі охорони прав людини і громадянина, зокрема, виборчих прав, і формулюється висновок щодо відповідності норм кримінального законодавства України про відповідальність за порушення виборчих прав громадян міжнародним нормам та стандартам в галузі вільних виборів. Аналізується практика Європейського суду з прав людини щодо розгляду справ, які стосуються порушень виборчого законодавства з метою виявлення тих порушень виборчого права, за які встановлена кримінальна відповідальність.

Основною ідеєю аналізу міжнародних документів є формулювання положення про те, що захист виборчих прав та окремих елементів виборчого процесу є невід’ємним компонентом законодавчої бази України.

В даному розділі аналізуються під кутом зору саме кримінального права не тільки такі відомі нормативні акти, як стаття 3 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, але й інші міжнародні документи, які раніше не досліджувалися юристами-криміналістами. Автор дійшла висновку, що в цілому виборче законодавство України відповідає міжнародним нормам та стандартам в галузі вільних виборів.

У підрозділі 1.3 “Особливості відповідальності за порушення виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн” проведено аналіз кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян в окремих країнах. Враховуючи бланкетний характер даної категорії норм, автор не обмежилась цитуванням відповідних статей кримінальних кодексів окремих країн, а зробила спробу пов’язати дане дослідження із державним ладом та виборчим законодавством відповідних країн. В даному розділі проаналізовані особливості норм про відповідальність за порушення виборчих прав, які містяться в кримінальних кодексах Російської Федерації, Республіки Білорусь, Іспанії, Швеції, Греції, Федеративної Республіки Німеччини. При цьому констатується не тільки наявність у кримінальних кодексах цих країн відповідних норм, а й виділяються їх конкретні особливості.

Детальний аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн дозволив автору дійти висновку про те, що кримінальні кодекси практично всіх країн містять норми про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав.

Розділ 2 – “Виборчі права громадян України як об’єкт кримінально-правої охорони” присвячено дослідженню виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони.

Підрозділ 2.1 “Місце виборчих прав в системі прав і свобод людини та в системі Особливої частини КК України” своїм змістом має вирішення проблеми визначення місця виборчих прав в системі прав і свобод людини, яка, по своїй суті будучи проблемою конституційного права та теорії прав людини, тісно пов’язана принаймні із двома проблемами, які є суто кримінально-правовими. По-перше, це проблема визначення змісту родового об’єкту злочинів, склади яких передбачені ст. ст. 157-159 КК України, а, по-друге, співвідношення із іншими правами людини, які складають зміст об’єктів злочинів, відповідальність за які  передбачена в інших розділах КК.

Дане питання, на думку автора, не може бути розкрите тільки за допомогою теорії кримінального права, тому в даному розділі використовуються як інструмент дослідження сучасні тенденції та надбання теорії прав людини, яка поділяє всі права на природні та набуті.

Обґрунтовується положення про те, що тільки глибоке розуміння загальнотеоретичного змісту конституційних прав і свобод людини і громадянина дає змогу сформулювати їх кримінально-правовий зміст. Ігнорування положень теорії прав людини та положень конституційного права призводить, в свою чергу, до того, що теоретики кримінального права при вивченні таких правових феноменів, як, зокрема, виборчі права обмежуються штампами, не проникаючи у їх внутрішній зміст і структуру. Автор звертає увагу на те, що в сучасній юридичній літературі практично завжди в якості об’єкту злочинів, передбачених ст. ст. 157-184 КК України, називаються права людини, але не розкривається їх структура і зміст, а це, в свою чергу, не дає можливості зрозуміти механізм спричинення шкоди цим правам.

Назва розділу V КК України не відповідає змісту даного розділу і потребує кардинального реформування. На нашу думку, назва розділу “Злочини проти політичних та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина” найбільш повно відповідає його змісту.

Підрозділ 2.2 “Основний зміст виборчих  прав як об’єкта кримінально-правової охорони” присвячено теоретичній проблемі визначення змісту об’єкту злочинів проти виборчих прав.

До вирішення питання про об’єкт злочину на сьогоднішній момент розвитку науки кримінального права однозначно підійти не уявляється можливим. З одного боку, практично у всіх теоретичних розробках всі без виключення автори не проводять різниці між об’єктом злочину і об’єктом складу злочину. Але центральне питання постає саме на рівні абстрактного поняття об’єкту як елементу юридичного складу злочину. Склад злочину – це поняття абстрактне, певного роду артефакт, символ, формула, при допомозі якої уявляється можливим відмежувати злочини. Реально вчинений злочин як юридичний факт, безумовно, наносить шкоду певному реально існуючому об’єкту. Але в теоретичному плані мова іде про абстрактне визначення об’єкту як складової частини (компоненту) юридичного складу злочину. Саме такий об’єкт є штучно створений шляхом вказівки на нього в законі. В даному розділі аналізуються основні підходи до проблеми визначення об’єкту злочину.

Зазвичай відсутність однозначності в питанні формулювання поняття об’єкту злочину витікає із неможливості об’єднати дуже різні за своїм змістом і структурою феномени під одним поняттям.

Аналізуючи принципи виборчого права та стадії виборчого процесу, автор ставить за мету визначити, на якій із стадій можливе порушення виборчого права, яким чином виборчі правовідносини трансформуються у окремі різновиди відносно родової конструкції цих відносин, які складові компоненти цих правовідносин залишаються незмінними протягом всього часу реалізації і практичного існування виборчих правовідносин, і які саме структурні елементи являють собою “вразливу ціль” у механізмі посягання, а які компоненти виборчих правовідносин в цілому як відносно самостійного правового феномену сьогодні залишаються поза межами кримінально-правової охорони.

Суспільно-небезпечне протиправне діяння спрямовується на руйнування тих правових відносин, які виникають в ході реалізації їх суб’єктами своїх прав. При цьому вказане діяння може бути спрямоване як безпосередньо на суб’єкта правовідносин, так і на інші структурні елементи цих правовідносин.

Об’єктом даної групи злочинів (ст. ст. 157-159 КК України) є конституційні правові відносини, пов’язані із реалізацією права громадян на участь у політичному житті суспільства. Інтерес – це компонент правових відносин. Саме через правові відносини їх суб’єкти досягають певних благ чи задовольняють певні конкретні інтереси.

Виборчі права, які охороняються ст. ст. 157-159 КК України, реалізуються виключно через участь їх носіїв у правових відносинах і не існують поза їх межами. Виборчі правовідносини мають свою специфіку, пов’язану із їх тимчасовим і, як наслідок цього, динамічним характером. Кожному етапу виборчого процесу відповідають специфічні виборчі відносини. Кримінально-правову охорону цих відносин та механізм спричинення їм шкоди необхідно пов’язувати з їх динамікою.

У підрозділі 2.3 “Механізм посягання на виборчі права громадян України та основні кримінально-правові форми їх охорони” розглядаються основні компоненти виборчих правовідносин, вступаючи в які, громадяни України реалізують активне і пасивне виборче право, визначаються прогалини в механізмі їх кримінально-правової охорони та пропонуються шляхи вдосконалення цього механізму.

Будь-які правовідносини існують тільки як взаємні стосунки між людьми і є суспільними відносинами. Але, з іншого боку, не будь-які суспільні відносини є правовими. Правові відносини – це особливий вид суспільних відносин.

Механізм спричинення шкоди злочинними посяганнями може бути розкритий через структуру правових відносин, оскільки вони є об’єктом злочинного посягання. Смисл дослідження механізму спричинення шкоди полягає в тому, що це дозволяє зрозуміти ту сферу, де відбуваються негативні зміни, і, відповідно, вирішувати кримінально-правові і кримінологічні проблеми охорони виборчих правовідносин, шукати найбільш ефективні засоби їх захисту. Розуміння структури об’єкта злочину, тих його компонентів, на які спрямовується злочинне посягання, яке, або деформує, або повністю знищує даний об’єкт, дає можливість зробити серйозні пропозиції щодо вдосконалення механізму кримінально-правової охорони даного об’єкта.

В розділі 3 – “Особливості юридичних складів злочинів, що посягають на виборчі права громадян України, за чинним кримінальним законодавством України та перспективи його вдосконалення” аналізуються об’єктивні і суб’єктивні ознаки юридичних складів злочинів проти виборчих прав громадян України, визначаються вади чинного законодавства щодо цих злочинів та вносяться конкретні пропозиції, які, на думку автора, сприятимуть його оптимізації та вдосконаленню.

У підрозділі 3.1 “Кримінально-правова характеристика ознак, що складають об’єктивну сторону складів злочинів проти виборчих прав громадян України” розглядаються та аналізуються особливості кримінально-правових норм, які містяться в ст. ст. 157-159 КК України. Всі ці норми відрізняє високий ступінь бланкетності, тому для з’ясування змісту ознак, що складають об’єктивну сторону цих юридичних складів злочинів, необхідно звертатися до детального аналізу виборчого законодавства. Ще однією особливістю конструкції статей 157 і 158 КК України є відхід від традиційної побудови кримінально-правової норми, відповідно до якої одній кримінально-правовій нормі повинен відповідати один юридичний склад злочину. В ч. 1 ст. 157 КК України міститься два юридичні склади злочинів – “перешкоджання здійсненню виборчого права” та “перешкоджання вести передвиборну агітацію”. На думку автора, при наявності вже існуючих відступів від загальних правил законодавчої техніки при конструюванні норм Особливої частини в тексті диспозиції ч. 1 ст. 157 КК України слід було б передбачити як окремий склад злочину “перешкоджання роботі виборчої комісії”, а в ч. 2 ст. 157 КК України передбачити юридичний склад злочину “втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”. У роботі аналізується зміст діянь, які слід вважати перешкоджанням роботі виборчої комісії та втручанням в її роботу.

Пропонується крім “традиційних” способів вчинення даного злочину, які передбачені в тексті закону, розглядати і порушення порядку фінансування виборчих кампаній, під яким слід розуміти надання фінансової допомоги поза межами виборчих фондів, по заниженим розцінкам та інші порушення виборчого законодавства щодо фінансування виборчих кампаній.

Особлива увага приділена аналізу конструкції ст. 158 КК України, яка складається із трьох частин, кожна із яких містить окремі юридичні склади злочинів, а в ч. 3 ст. 158 КК України, на думку дисертанта, передбачені три юридичні склади злочинів. Такий висновок витікає із аналізу стадій виборчого процесу та їх суб’єктного складу. Якщо підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється членами дільничної комісії, то встановлює результати виборів окружна виборча комісія. Таким чином, в кожному юридичному складі злочину вказано на об’єктивну сторону (зміст діяння) і суб’єкт. Термін “завідомо неправильне оголошення результатів виборів” з метою уніфікації норм регулятивного і охоронного законодавства слід замінити на “завідомо неправильне оприлюднення результатів виборів” (ст. 78 Закону України “Про вибори народних депутатів України”). Узагальнюючим терміном для діянь, які можуть бути вчинені на цих стадіях виборчого процесу є термін “фальсифікація результатів виборів”, а ті терміни, що вживаються для позначення змісту діянь, будуть позначати способи вчинення фальсифікації.

Однією із обов’язкових ознак більшості злочинів проти виборчих прав громадян України є потерпілий, адже саме із впливом на особу, яка здійснює своє виборче право, пов’язаний механізм заподіяння шкоди виборчим правовідносинам. Необхідно на законодавчому рівні розширити коло потерпілих і доповнити ч. 2 ст. 157 КК України ще однією кваліфікуючою ознакою: “Ті самі діяння, поєднані із насильством або погрозою застосування насильства, спрямовані на близьких осіб суб’єктів виборчого процесу”.

Підрозділ 3.2 “Суб’єктивні елементи складів злочинів проти виборчих прав громадян України” присвячений аналізу суб’єктивних ознак даної групи злочинів. Особливу увагу приділено вивченню інституту суб’єкта злочину, який досліджується як на рівні загальнотеоретичних проблем, так і під кутом зору спеціального суб’єкта в злочинах проти виборчих прав громадян України.

На перше місце виноситься проблема спеціального суб’єкта злочину та вирішується питання про те, яких саме посадових осіб та членів виборчих комісій та за якими ознаками слід відносити до спеціальних суб’єктів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України.

Визначення змісту ознак спеціального суб’єкта злочинів, склади яких передбачені ст. ст. 157-159 КК України, вимагає з’ясування, по-перше, змісту поняття “службова особа”, і, по-друге, правового становища членів виборчих комісій – Центральної, окружних, дільничних.

Відповідно до формулювання, яке вживає законодавець у ст. ст. 157-159 КК України, члени виборчих комісій є службовими особами, які виконують (постійно або тимчасово) функції представників влади. При цьому слід звернути увагу, що такий висновок витікає не з глибинного смислу розуміння правового статусу членів виборчих комісій, який сьогодні у конституційному законодавстві є невизначеним, а із тлумачення норм кримінального права. В даному розділі розглядаються правила кваліфікації даних злочинів при конкуренції кримінально-правових норм та за сукупністю з іншими злочинами.

Проводиться аналіз особливостей прямого умислу стосовно злочинів із формальними складами, якими є практично всі злочини проти виборчих прав громадян України (за виключенням злочину, юридичний склад якого передбачений ч. 3 ст. 157 КК України), та вноситься пропозиція на законодавчому рівні закріпити особливості окремих форм вини в злочинах, для наявності яких не вимагається настання суспільно-небезпечних наслідків.

У підрозділі 3.3 “Основні напрямки вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України” робиться висновок про те, що дія механізму кримінально-правової охорони виборчих правовідносин тісно пов’язана із механізмами регулювання та охорони цих правовідносин іншими галузями права (конституційного, адміністративного, цивільного). Але ті колізії, які існують між окремими галузями права, якраз і призводять до того, що окремі елементи виборчих правовідносин або виявляються недостатньо врегульованими, або взагалі залишаються як поза межами регулювання, так і охорони. Наприклад, мова іде про процес складання списків виборців, про колізію між нормами адміністративного та кримінального законодавства щодо відповідальності за агітацію в день виборів (ст. 157 КК України та ч. 1 ст. 186² Кодексу України про адміністративні правопорушення), тощо.

В цілому в роботі робиться висновок про те, що нормативний рівень кримінально-правової охорони виборчих правовідносин з врахуванням внесених дисертантом пропозицій по вдосконаленню окремих норм слід вважати достатнім.

Основна проблема полягає в суб’єктивному факторі. Навіть при наявності підстав кримінальні справи не порушуються, практики по даній категорії справ не достатньо. Причини цього лежать поза межами кримінального законодавства, в сфері взаємовідносин між окремими політичними угрупуваннями.

Вважаємо, що сприятливим фактором по вдосконаленню законодавства, що передбачає відповідальність за порушення виборчих прав громадян, буде уніфікація законодавства про відповідальність за виборче правопорушення. Необхідно чітко розмежувати, які види виборчих правопорушень тягнуть конкретні види юридичної відповідальності. Це можливо зробити як на рівні окремого нормативного акта, так і Постанови Пленуму Верховного Суду України із відповідними роз’ясненнями щодо можливостей застосування того чи іншого виду юридичної відповідальності за окремі виборчі правопорушення.