МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКІВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Короткий зміст

1)                      ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичну цінність результатів дослідження, форми їх апробації та використання в банківській практиці.

У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні основи управління капіталом банківських установ» досліджено сутність, функції та класифікацію видів банківського капіталу, розглянуто особливості формування та використання капіталу банків в умовах розвитку банківської системи України, обґрунтовано концептуальні засади побудови механізму управління капіталом банківської установи.

На основі узагальнення та систематизації теоретико-методичних напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених внесено певні уточнення в понятійний апарат стосовно управління капіталом банківських установ. Зокрема, банківський капітал розглядається як сукупність власних, залучених і позичених коштів, що перебувають у розпорядженні банку і використовуються ним для формування матеріальних, нематеріальних і фінансових активів у грошовій формі з метою забезпечення його прибутковості. Виокремлення у складі капіталу банку окремих ознак за джерелами утворення дало змогу вдосконалити класифікацію його видів за ступенем мобільності та рівнем відкритості, що передбачають виділення пабліцитного капіталу, який представляє нематеріальні активи в капіталі банку та спрямований на мінімізацію консолідованих банківських ризиків.

Основою формування капіталу банку, фундаментом його діяльності, запорукою стабільності та надійності є власний капітал як один із базових елементів, який сформований за рахунок коштів його власників, використовується у процесі здійснення банківської діяльності з метою отримання прибутку, сприяє підвищенню довіри клієнтів до банку в результаті виконання властивих йому функцій (захисна, оперативна, регулювальна). На основі деталізації поглядів науковців щодо функцій власного капіталу банку встановлено наявність розбіжностей щодо визначення його сутності. Це доводить багатогранність досліджуваного поняття. На думку автора, досліджуючи призначення власного капіталу банку, потрібно враховувати розподіл його функцій на поточні і стратегічні, що дозволяє раціонально використовувати його складові.

Дослідження розвитку процесу управління капіталом банків в Україні дозволило провести його періодизацію з виділенням таких етапів:

- І етап (1991–1996 рр.) – період становлення та формування банківського капіталу на базі роздержавлення державних банків та виникнення великої кількості дрібних банків із мінімальним капіталом;

- ІІ етап (1996–2006 рр.) – характеризується низьким рівнем капіталізації банків і впровадженням нормативно-законодавчої бази управління капіталом банків;

- ІІІ етап (2006–2007 рр.) – період наростання концентрації банківського капіталу, у тому числі за рахунок збільшення іноземного капіталу у вітчизняних банках;

- IV етап (2008–2009 рр.) – кризовий період, що характеризується ускладненням вибору методів та інструментів в управлінні капіталом банків і зменшенням його сукупних розмірів у банківській системі;

- V етап (2010 рік – і на перспективу) – посткризовий період, що характеризується процесом удосконалення та перегляду принципів вітчизняної практики управління капіталом банків.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що внаслідок фінансової кризи і негативних чинників, які накопичувалися, починаючи від 1990-х років, загострилися проблеми, пов’язані з удосконаленням процесу управління капіталом банків. З цих позицій у роботі особливу увагу приділено обґрунтуванню концептуальних засад побудови механізму управління капіталом банку.