МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та рівень наукової розробленості обраної теми, її зв’язок із науковими програмами; визначено об’єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, описано наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі – «Теоретико-методичні засади механізмів державного регулювання банківської сфери України» – узагальнено теоретичні підходи до державного регулювання банківської сфери в умовах європейської інтеграції; досліджено специфіку державного регулювання національних банківських систем в умовах європейської інтеграції; теоретично розвинуто механізми, методи та форми державного регулювання банківської сфери в умовах європейської інтеграції.

Констатовано, що важливою рисою сучасної світової економіки є поглиблення інтеграційних процесів, що зумовлює необхідність застосування якісно нових підходів до розвитку економіки, які повинні бути спрямовані на формування спільного європейського ринку і проведення спільної для європейських країн економічної та фінансової політики.

Дослідження банківської сфери, як об’єкта державного регулювання, на сучасному етапі, її поняття та структури викликані різними і теоретичними, і практичними обставинами.  Аналізуючи різні підходи до поняття «банківська система», їх об’єднано в такі чотири групи: 1) банківська система розглядається як сукупність банків держави; 2) банківська система розглядається як сукупність банків, банківської інфраструктури; 3) банківська система включає в себе кредитну систему; 4) банківська система розглядається через систему комерційних банків.

Виділено наступні ознаки системного об’єкта, які властиві банківській системі, як об’єкта державного регулювання: ієрархічність; здатність до самоорганізації, у т.ч. в умовах коливань; наявність регулятора системи, здатного впливати на учасників системи й домагатися ефекту від поведінки системи в цілому; здатність адаптуватися до зовнішніх впливів і одночасно впливати на зовнішнє середовище; наявність мультиплікативного ефекту від поведінки кожного учасника, регулятора або сукупності учасників системи; інституціональний характер функціонування.

Враховуючи отримані результати в ході дослідження, дістав подальшого розвитку понятійно-категоріальний апарат державного управління шляхом доповнення його поняттям «банківська система», як об’єкт державного регулювання, що являє собою внутрішньо організовану цілісність, в якій елементи пов’язані один з одним і об’єднані на підставі спільного принципу – забезпечення функціонування діяльності цієї системи.

Зазначено, що характерною рисою в розвитку сучасних систем нагляду в державах-членах ЄС є поступовий перехід до створення єдиних структур у сфері нагляду за ринком фінансових послуг. Цей процес є складним і неоднорідним за своєю сутністю, однак саме така тенденція прослідковується впродовж останнього десятиріччя розвитку банківського нагляду в Європі.

Встановлено наступні складові основних положень європейського законодавства щодо регулювання банківської діяльності, у відповідність до яких повинно бути приведено законодавство всіх держав-членів ЄС та всіх країн, які мають намір вступити до Європейського Союзу.

Констатовано, що сучасну систему державного регулювання банківської діяльності визначають наступні основні три напрями: банківський нагляд (прямий і непрямий вплив); стимулювання проведення певних банківських операцій (непрямий вплив); стимулювання проведення банківських операцій у певних масштабах (непрямий вплив).