МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету й завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито зв’язок з науковими проектами і темами, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дисертаційної роботи, наведено дані щодо апробації результатів дисертації та публікації за темою дослідження.

У першому розділі – „Теоретичні засади державного регулювання розвитку людського капіталу” – послідовно досліджено термінологічний ряд понять, які формують термін „механізм державного регулювання розвитку людського капіталу”, узагальнено стратегічні орієнтири у сучасній світовій практиці державного регулювання розвитку людського капіталу, розкрито його основні складові.

Семантичний аналіз понять „капітал”, „людський капітал”, „розвиток” і „людський розвиток” дозволив сформулювати власне визначення поняття розвиток людського капіталу, під яким розуміється якісна зміна характеристик людини у процесі діяльності суспільних – державних, підприємницьких, родинних – інститутів щодо формування та використання інтелектуальних ресурсів людства у освітній та науково-інноваційній сферах. Також подібний аналіз дозволив дати власне тлумачення поняття державне регулювання розвитку людського капіталу як системи форм, методів і інститутів державного впливу на процеси РЛК згідно з державними і національними пріоритетами, цілями і задачами. У цьому контексті механізми державного регулювання розвитку людського капіталу є сукупністю принципів, методів, засобів, заходів і підходів, за допомогою яких органи державної влади досягають визначеної мети та розв’язання протиріч у сфері розвитку людського капіталу.

З’ясовано основні принципи та методи державного регулювання РЛК в Україні в залежності від галузі, а цілі та завдання впливу держави – уточнено і систематизовано у напрямку побудови „економіки знань”. Здійснені з урахуванням цього пошук спільних ознак серед ряду найбільш поширених у світі підходів до оцінки суспільно-економічного розвитку країн та класифікація індикаторів, які описують освітню, науково-інноваційну складові людського капіталу та ефективність діяльності органів державної влади, дозволили сформувати підґрунтя для подальшої розробки збалансованої системи показників оцінки державного регулювання РЛК.

У роботі конкретизовано нормативно-правові, економічні, адміністративні, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби і заходи державного регулювання. Відтак, із застосуванням системного підходу удосконалено логіко-структурну модель дослідження процесу регулювання РЛК з виділенням суб’єктів і об’єктів регулювання, з зазначенням основних складових процесу регулювання та основних чинників впливу на об’єкт.

У якості інструмента, здатного об’єднати елементи багатоступеневого послідовного регулювання розвитку людського капіталу на національному рівні, визначено інституційний механізм. У роботі наведено авторське визначення інституційного механізму державного регулювання розвитку людського капіталу як способу послідовної реалізації управлінських рішень та впорядкування суб’єкт-об’єктних відносин на основі загальноприйнятих, легітимно встанов-лених норм, правил та вимог, що ґрунтуються на базових принципах і методах регулювання.

З’ясовано основні принципи формування комплексного інституційного механізму державного регулювання РЛК і показано, що він охоплює за функціональною спрямованістю усі процеси регулювання. Метою комплексного інституційного механізму є забезпечення позитивних тенденцій розвитку об’єктів регулювання, власні інтереси яких мають виступати на першому плані. Виходячи з цього, обґрунтовано, що декомпозиція організаційної частини комплексного інституційного механізму на організаційно-інституційний та організаційний блоки дозволяє точніше дослідити реалізацію органами державної влади організаційної функції управління.

Другий розділ – „Стан та результативність сучасної політики формування людського капіталу в Україні” – містить аналіз діючого організаційно-інституційного механізму державного регулювання та тенденції розвитку людського капіталу, оцінку результативності державного регулювання.

Одними з основних тенденцій розвитку людського капіталу в Україні визначено:

– підпорядкованість України загальносвітовому тренду підвищення ролі держави в системі факторів росту людського потенціалу. Процеси інституціоналізації розвитку інтелектуальної складової національного багатства дедалі активізуються;

– зростання бюджетних видатків на соціальні цілі як наслідок посиленої ролі держави у всіх провідних країнах світу. Багато в чому ця тенденція пов’язана з нездатністю ринку продукувати ряд нематеріальних послуг необхідної якості, ціни та обсягів („провали ринку”);

– триваюча невизначеність щодо чіткого та зрозумілого переліку національних пріоритетів, у тому числі завдяки недостатній активності уряду;

– падіння спроможності науки виступати каталізатором економічного зростання;

– посилення проблематичності виробничого застосування наукових розробок, що змушує державу виступати замовником великого обсягу робіт, значна частка з яких залишається поза попитом ринку та ін.

У розділі також досліджено діючий в Україні організаційно-інституційний механізм державного регулювання РЛК, сутність якого розкривається через сукупність відповідних органів і установ, які діють відповідно до визначених законом повноважень та встановлених цілей. Аналіз відповідних чинних нормативних документів дозволив систематизувати основні функції та повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади України щодо освітньої та науково-інноваційної складових людського капіталу.

В Україні досі триває процес організаційно-інституційного „пристосування” до зовнішнього мінливого середовища, що простежуються через зміну функцій деяких органів влади, створення та ліквідацію певних структур. Проведені дослідження показують, що на даний момент немає потреби у створенні нових органів влади на національному рівні. Проте існує потреба у посиленні взагалі уваги до питань РЛК в Україні і координаційній роботі у цьому напрямку, активізації комунікацій між усіма зацікавленими сторонами.

Ефективне виконання державними органами визначених законом функцій зумовлюється великим колом визначених механізмів і процедур та забезпеченням їх необхідними ресурсами. В результаті експертної оцінки цільової і соціальної ефективності державного регулювання РЛК в Україні виявлено такі їхні риси:

– відсутність зрозумілих та дійсно актуальних для більшості українців національних пріоритетів щодо розвитку людського капіталу;

– більшість існуючих державних і регіональних цільових програм у галузях освітньої та науково-технічної політик застарілі і вимагають коригування;

– позитивно оцінені зусилля органів виконавчої влади у галузі середньої освіти, проте бракує зусиль щодо стимулювання навчання протягом життя;

–         найсуттєвіший вплив на освітню та науково-інноваційну сфери зараз мають і будуть мати економічні та правові методи державного регулювання;

–         певний потенціал для підвищення якості розвитку у цій галузі міститься у поширенні інформаційно-освітніх методів та деякому обмеженні адміністративних методів регулювання.

У третьому розділі дисертації – „Пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання розвитку людського капіталу” – обґрунтовано концептуальну модель інвестування у людський капітал, удосконалення комплексного інституційного механізму державного регулювання РЛК в Україні відповідно до таких функцій менеджменту, як планування, організація, контроль та облік, розглянуто особливості партнерства органів державної влади та бізнесу у сфері інтелектуалізації праці.

Розкривається сутність вдосконаленої концептуальної моделі інвестування у людський капітал (платформа – політика – програма – проект), яка покликана формувати і стимулювати творчу і підприємницьку ініціативу знизу, на рівні носія людського капіталу. Обґрунтовано застосування даної концептуальної моделі в області інноваційного менеджменту в Україні. Також на основі цієї моделі запропоновано удосконалення структури комплексного інституційного механізму (рис.).

Визначення різноманітних факторів впливу на об’єкти регулювання потребує спеціальних методів системного аналізу. Із застосуванням методології аналізу систем П. Щедровицького, у роботі представлено національну економіку з точки зору формування механізмів державного регулювання РЛК через виявлення основних факторів оцінки складових системи. Таке розкриття об’єктів регулювання охоплює: елементи системи та структуру зв’язків між ними, процеси системи, функціональну структуру системи і матеріал системи. Це дало змогу конкретизувати фактори впливу (політичні, економічні, соціальні, технологічні і управлінські) і систематизувати їх для формування такої структури: фактори впливу непрямої дії – фактори прямої дії – індикатори прямої дії. На прикладі застосування методу аналізу ієрархій при багаторівневій декомпозиції множини управлінських причин, що стримують розвиток творчої особистості в Україні, показано можливість застосування цього методу при узгодженні стратегічних цілей основних суб’єктів РЛК, у тому числі і держави.