МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДВИЩЕННЯМ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано сутність і стан наукового завдання, що вирішується, актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами; визначено мету, основні завдання дослідження, наукову новизну, встановлено об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи механізмів державного управління підвищенням конкурентоспроможності промисловості регіону” – розкрито сутність конкуренції соціально-економічних систем як об’єкту державного управління; виявлено закономірності та тенденції системних змін управління промисловістю в індустріально розвинених регіонах; обґрунтовано світовий досвід державної підтримки процесів підвищення конкурентоспроможності промислових компаній.

Проведено дослідження наукових праць з визначення сутності конкуренції як одного з термінів, який найчастіше вживається у сучасній економічній літературі. Найчастіше конкуренція характеризується як боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться на доступних їм сегментах ринку. Визначено, що історія вивчення конкуренції як одного з найбільш фундаментальних станів взаємодії економічних суб’єктів досить тривала. Виявлено, що конкуренція розглядається як боротьба, суперництво, результатом якої є відбір найбільш сильних учасників, що, в підсумку, визначається позитивною динамікою економічної підсистеми суспільства і витіснення слабких на периферію економічного життя.

Серед окремих характеристик конкурентоспроможності абсолютно чітко виділяється кілька базових ознак, що відбивають її економічний зміст і характер управління: успішний розвиток економічного суб’єкта в умовах ринкового середовища; швидка реакція на внутрішні та зовнішні зміни; цілеспрямованість керуючих впливів менеджменту; використання своїх переваг і сильних сторін; облік слабких сторін конкурентів. Деякі автори трактують конкурентоспроможність як здатність фірми використовувати свої сильні сторони й концентрувати свої зусилля в тій галузі виробництва товарів або послуг, де вона може зайняти лідируючі позиції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Щодо регіональних систем, конкурентоспроможність розглядається досить часто, але при цьому зазвичай мало уваги приділяється самій категорії “конкурентоспроможність”. Конкурентоспроможність територій визначається, в основному, як стан, що забезпечується збереженням і використанням наявних, створенням і реалізацією нових конкурентних переваг.

Узагальнюючи розглянуті точки зору і виходячи з розкритого нами вище змісту конкуренції, визначено сутність конкурентоспроможності як стану соціально-економічних систем, що забезпечує розширене відтворення їх ресурсів і результатів функціонування в довгостроковій перспективі на основі виявлених факторів: спеціалізації регіону; інвестиції; фінансовій інфраструктурі; інновації; інститутів.

Визначено, що основною метою державної регіональної політики України є створення умов для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення. В промисловості регіонів сформувалися такі негативні тенденції: спад абсолютних обсягів промислового виробництва, в порівнянні з дореформеним рівнем; виробництво продукції з низькою доданою вартістю та зниження конкурентоспроможності ряду галузей; низький рівень інноваційної культури і “наукоємності” управління; відсутність ефективних форм організації праці. Встановлено, що прискорення промислового зростання та нарощування ефективності індустрії регіонів є одним з ключових ланок модернізації економіки України на новому етапі ринкових трансформацій. Аналіз концепцій, програм перспективного розвитку регіонів показав, що в них є ряд недоліків: в документах практично не висвітлюється можливий набір засобів для забезпечення широкого громадянської участі та партнерства місцевої влади з цільовими групами в процесі розробки та реалізації стратегічних планів; в концепціях слабо представлені механізми зміцнення інвестиційного потенціалу для вирішення завдань ефективного розвитку промисловості; в документах недостатньо уваги приділяється використанню регіональних резервів інноваційного прогресу; в концепціях не аналізуються конкретні механізми та модернізації матеріально-технічної бази галузей промисловості; у розглянутих концепціях відсутня система одиничних та інтегральних показників ефективності функціонування промисловості регіону з позиції управління його ресурсним потенціалом у взаємозв’язку з механізмами проектного менеджменту.

У ринкових умовах господарювання найбільш адекватним інструментом реалізації стратегічних цілей і пріоритетів державної політики регіонального промислового розвитку слід розглядати індикативне планування. Встановлено, що в якості принципів індикативного планування необхідно розглядати принцип: цілеспрямованості, соціальної орієнтації, комплексності, ефективності, управління процесом розробки, поєднання територіального та галузевого аспектів планування (рис. 1).

Розробка комплексних та цільових програм розвитку промисловості регіону, організація різноманітних проектів спрямованих на реалізацію стратегічних цілей і пріоритетів розвитку, отримала достатньо широке розповсюдження, як в Україну, так і за кордоном. Встановлено, що механізм розробки програм розвитку промисловості регіону слід розглядати під іншим кутом, а саме: доцільно об’єднати процес розробки середньострокових і короткострокових програм, тобто створити систему безперервного планування промисловості, яка органічно поєднує елементи пріоритетного і тактичного планування.

Встановлено, що запропонований механізм державного управління розвитком промисловості регіону базується на принципах стратегічного управління, а тактичне управління здійснюється на основі сформованої стратегії розвитку при забезпеченні безперервності та наступності процесу управління і планування. Принципово важливим для реалізації механізму розвитком промисловості регіону є моніторинг розвитку промисловості, тобто спеціально і постійно діюча система спостереження, збору інформації, аналізу, контролю і оцінки результатів розвитку промисловості регіону.