МЕХАНІЗМИ РЕФОРМУВАННЯ РАЙОННОГО АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Короткий зміст

У вступі обгрунтовано актуальність теми наукового дослідження, показано його зв’язок з напрямами наукових програм Одеського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України. Сформульовано гіпотезу, мету, завдання, визначено об’єкт і предмет, методи дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів та їх апробованість, подано інформацію про публікації з теми дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - “Становлення державної аграрної політики в Україні” - розглядаються роль та завдання аграрної політики, формування нової законодавчої та нормативно-правової бази аграрного сектора національної економіки, напрями та методи реалізації аграрної політики органами управління на районному рівні.

Зазначається, що аграрна політика відіграє провідну роль у соціально-економічній політиці України, відображено її вплив на розвиток національної економіки, розкрито основні завдання політики в цілому та її пріоритетні завдання для сучасного періоду. Показано, що основою сучасної аграрної політики держави є трансформація сільськогоспо­дарського виробництва на засадах ринкової економіки та приватної власності на землю і майно. Наголошується на тому, що аграрний сектор економіки є комплексною взаємопов’язаною міжгалузевою системою, що охоплює підприємства з виробництва засобів виробництва та сировини для сільського господарства, з виробництва та переробки сільськогоспо­дарської продукції. Завданням агропромислового комплексу та головним напрямом його розвитку є встанов­лення функціональних зв’язків між під­приємствами комплексу, що обумовлені створенням кінцевого продукту, і зміцнення таких зв’язків.

Правове забезпечення ефективного функціонування агропромисло­вого комплексу передбачає його регулювання нормами права на основі відносин власності. Проаналізовано становлення агропро­мислового законодавства як самостійної галузі права, показано його нерозривний зв’язок з українським законодавством та розкрито його галузеву природу та структуру, яка включає державне регулювання, земельні та аграрні відносини. Найменш врегульованими на сьогодні залишаються земельні відносини.

У розділі констатується, що ефективність реформування в агропромисловому комплексі та його вплив на подолання кризових явищ в аграрному секторі економіки залежать від державного регулювання цих процесів. Охарактеризовані основні наслідки державної політики реформування агропромислового комплексу на рівні району. Доведено, що ефективність аграрної політики в процесах реформування агропро­мислового комплексу зумовлюється функціями, принципами, формами та методами управління державних органів на рівні адміністративного району.

Показано позитивний вплив економічних методів державного управління на розвиток аграрної економіки. Подальшими напрямами аграрної політики держави має стати створення і розвиток на базі приватної власності великих товарних господарств, освоєння внутрішньо­господарського економічного механізму на основі нових відносин власності, удосконалення виробничої структури агропромислового комплексу шляхом спеціалізації, кооперування та інтеграції, впровадження сучасних науково-виробничих систем сільськогосподарського вироб­ництва та переробки сільськогосподарської продукції.

Аналіз практики роботи районних органів державного управління та реалізації нової аграрної політики показав, що найбільш доцільними засобами її здійснення є: комплексне навчання всіх осіб, причетних до процесів реформування, шляхом проведення семінарів, ділових ігор, моделювання цих процесів; об’єктивне та своєчасне інформування населення щодо мети, завдань та стану реформування шляхом створення інформаційно-роз’яснювальних центрів на рівні району та господарств; використання таких форм підвищення громадської свідомості, як інформаційні збори, випуск інформаційних матеріалів, роз’яснення та публікації в засобах масової інформації, зустрічі спеціалістів з виробничними колективами і громадами.

Організаційними структурами, що забезпечують процес реформу­вання, є робочі групи при райдержадміністрації з реформування агропромислового комплексу. Спеціальним положенням визначаються їх функції, завдання, обов’язки та відповідальність. У господарствах процес реформування забезпечується створенням вищими органами управління цих підприємств комісій з питань реструктуризації підприємств.

У другому розділі - “Теоретико-методичні засади реформування агропромислового комплексу” - розкрито суть теоретичних та методо­ло­гічних принципів переведення агропромислового комплексу на ринкові засади господарювання, проаналізовано зарубіжний та вітчизняний досвід щодо напрямів і темпів таких перетворень.

У розділі розглянуті теоретичні та методологічні принципи дослідження економічних явищ і процесів в агропромисловому комплексі та складові переходу аграрного сектора до ринкової економіки. Під теоретичними принципами в рамках дисертаційного дослідження автор розуміє концентровану форму знань, які поєднують у собі суть і функції законів та категорій ринкової економіки, що визначають основні вимоги та параметри, без яких неможливо забезпечити функціонування ринку в аграрній сфері економіки. Методологічні принципи в дисертації харак­теризуються як способи діяльності працівників та державних управлінців, спрямовані на організацію ринкової системи господарювання та її ефективне функціонування з дотриманням теоретичних принципів.

На основі вивчення робіт провідних учених з питань реформування агропромислового комплексу визначено найважливіші теоретичні та методологічні принципи реформування і наведено їх змістову характе­ристику. У роботі показано, що принцип “шокової терапії, який застосовувався в країнах Центрально-Східної Європи, для України непридат­ний. Автор поділяє погляди В. Гейця та М. Павловського про поступовий, але в обмежений в часі процес аграрних перетворень. Вивчення стану економіки на рівні регіону дає змогу зробити висновок про доцільність застосування таких методологічних принципів, як аналіз рівня органі­заційного розвитку агропромислового комплексу регіону, постадійність процесів перебудови, підвищення господарської самостійності під­приємств.

У дисертації охарактеризовані особливості трансформаційних процесів в агропромисловому комплексі на базовому (районному) рівні. Ці особливості залежать від форм власності та організаційних форм господарювання підприємств, що реформуються, та системи економічних відносин, які склались між всіма структурами агропромислового комплексу до реформ. Характерними недоліками трансформаційних процесів, що здійснювались швидкими темпами, автор вважає невизначеність власників майнових і земельних паїв та відсутність належних економічних розрахунків щодо розмірів та ефективності нових формувань.

Проаналізовано позитивні і негативні аспекти функціонування особистих підсобних господарств населення. Автор вважає, що в них доцільно зосереджувати виробництво картоплі, овочів та інших трудомістких культур. Для підвищення ефективності їх господарювання необхідно сприяти розвитку кооперації з надання послуг щодо забезпечення виробничого процесу і збуту виробленої продукції. В новій редакції Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” потрібно чітко визначити, що обслуговуючі кооперативи - це неприбуткові структури, створені для надання послуг, які не повинні підлягати сплаті податку на додану вартість і податку на прибуток в тій частині доходів, яка надходить членам кооперативу. На підставі аналізу існуючих форм господарювання в країнах розвинутої ринкової економіки автор стверджує, що виробництво зерна, технічних і кормових культур, що потребують складних комплексів машин і механізмів, доцільно концентрувати у великих за розмірами господарствах. В найближчі роки слід особливу увагу звернути на розвиток великого товарного аграрного виробництва.

Огляд методичних підходів до аналізу процесу реформування агропромислового комплексу базового рівня свідчить про відсутність заздалегідь підготовленої комплексної програми формування ринкової економіки в сільському господарстві і про необхідність розробки і впровадження регіональних програм реформування агропромислового комплексу. Розкрито зміст та складові таких програм. Показано, що в цих програмах важливе місце належить визначенню критеріїв та показників системного моніторингу, аналізу та оцінки виконання таких програм.

Необхідність системного моніторингу зумовлена самим змістом, новизною, масштабами і складністю започаткованих перетворень в економіці агропромислового комплексу. Основне завдання моніторингу вбачається в аналізі напрямів, темпів і масштабів соціальних процесів та об’єктивності оцінки перетворень і відповідності їх державній програмі реформування агропромислового комплексу. Аналіз процесів аграрних перетворень в агропромисловому комплексі району дав змогу своєчасно накопичувати інформацію як для державних органів управління, так і для територіальних громад, власників землі і майна. Показано, що аналіз процесів реформування є інструментом для вироблення та прийняття управлінських рішень щодо досягнення конкретних результатів виконання програми. Важливе значення для оцінки соціальних наслідків реформу­вання має анкетування населення. Запропоновано форму оцінки економічної ефективності діяльності реформованих господарств.

У третьому розділі - “Практика реформування агропромислового комплексу Могилів-Подільського району” - проаналізовано управління процесами реформування агропромислового комплексу на районному рівні відповідно до вимог державної аграрної політики, чинного законодавства та теоретико-методологічних засад реформування, розроблених у попередньому розділі.

Наведено грунтовну характеристику Могилів-Подільського району та його агропромислового комплексу. Зазначено, що природно-кліматичні і соціально-економічні умови району сприятливі для інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Проаналізовано стан матеріально-технічної бази, інфраструктуру агропромислового комплексу району. Відзначено, що на початок 2000 року 60% парку сільськогосподарських машин відпрацювали нормативний термін експлуатації. За останні 6 років кількість тракторів зменшилась на 34, зернозбиральних комбайнів на 45, авто­мобілів на 47%. Це призвело до збільшення навантаження на одну машину, порушення агротехнічних строків проведення сільсько­госпо­дар­ських робіт, а в кінцевому підсумку - до зменшення обсягів виробницт­ва продукції та зниження ефективності роботи сільськогосподарської техніки.

Обгрунтовано, що існуюча раніше концепція трудодефіцитності села і побудована на ній політика забезпечення села трудовими ресурсами себе не виправдала. Ринковій економіці не властива трудодефіцитність. На підставі аналізу зайнятості та безробіття в розрізі вікових груп зроблений висновок про те, що в цілому агропромисловий комплекс району забезпечений трудовими ресурсами, а реальною проблемою залишається їх ефективне використання. Показано, що поряд з недостатнім розвитком матеріально-технічної бази на селі ефективний розвиток сільсько­господарського виробництва гальмувався існуючою системою відносин влас­ності і побудованими на ній організаційними формами господа­рю­вання та економічних взаємозв’язків у системі агропромислового комплексу.

Розкрито мету та механізм реформування земельних відносин. Відзначено, що земельна реформа в районі здійснювалася шляхом поетапного та послідовного вжиття комплексу правових, організаційних і технічних заходів. Реформування земельних відносин здійснювалось відповідно до вимог законодавства, Указів Президента та методики розпаювання земель, розробленої Українським інститутом аграрної еко­номіки та Українською академією аграрних наук, Держкомземом України. Земельні відносини в районі реформувались під безпосереднім керів­ництвом спеціалістів відділу земельних ресурсів райдерж­адмі­ністрації, голів сільських рад та за активної участі членів колективних сільсько­господарських підприємств. Внаслідок роздержавлення землі на першому етапі реформи та її приватизації і на наступних етапах 14269 громадян отримали сертифікати, що засвідчили їх право на земельну частку (пай). Середня частка земельного паю по району становила 2,5 умовних кадастрових гектарів з грошового оцінкою 10,7 тис. гривень. У 2000 році продовжувалася приватизації землі. На кінець 2000 року в 16 селах власникам земельного паю видали державні акти про право приватної власності на землю, що становило 70% реформованих господарств і 60% власників земельних паїв.

Ще з 1997 року в господарствах району формою реалізації власності на землю стала її оренда. Спочатку орендна плата визначалась на рівні 6% валового збору зерна. В 2000 році орендна плата здійснювався на рівні 1% від грошової оцінки землі з урахування коефіцієнта 2,07, а в 2001 році - з урахуванням коефіцієнта 2,42. Сума орендної плати по району становила в 2000 році 2 млн 444 тисяч гривень а в 2001 році - 3 млн 889 тисяч гривень. Середній розмір орендної плати власника землі становив 245 грн. Подальший розвиток земельних відносин вимагає підвищення рівня орендної плати.

Проаналізовані процеси реформування та розвитку сучасних форм організації сільськогосподарського виробництва на базі раніш існуючих радгоспів та колективних сільськогосподарських підприємств. Внаслідок реформування земельних та майнових відносин у районі утворилось 81 підприємство, яке функціонує на основі приватної власності на майно та оренди майна і землі інших власників. Вісімдесят відсотків площ сільськогосподарських угідь використовуються сільськогосподарськими товариствами з обмеженою відповідальністю. Сільськогосподарські підприємства всіх форм господарювання виробили в 2000 році валової продукції на 16,6 млн гривень (в порівнянних цінах 1996 року). Найвищий рівень виробництва валової продукції в розрахунку на 1 гектар сільгоспугідь в сільськогосподарських товариствах з обмеженою відпо­відальністю становлять 395 гривень. Безумовно, це низький рівень. Основне завдання власників-засновників нових організаційних форм господарювання полягає у значному підвищенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Агропромисловий комплекс району після його реформування представлений 97 підприємствами, до яких, крім сільськогосподарських товариств, підприємств різної форми власності, входять 43 фермерських господарств, 6 переробних і 16 обслуговуючих підприємств та організацій.

Обгрунтовано об’єктивну необхідність посилення агропромислової інтеграції для забезпечення більш ефективного відтворювального процесу в сільському господарстві. На підставі аналізу економічних взаємовідно­син між сільськогосподарськими та переробними підприємствами аргументована потреба в інтеграції переробних підприємств шляхом оренди майна і землі сільгоспвиробників. Це забезпечує більш ефективне використання потужностей переробних підприємств за рахунок власної сировини, сприяє зайнятості населення, створює необхідні передумови для підвищення родючості землі і розширення матеріальної бази сільсько­господарського виробництва.

Проаналізований стан виробництва основних видів сільсько­господарської продукції та виявлені шляхи підвищення його ефективності.