МЕХАНІЗМИ СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади соціально-орієнтованого державного управління» – обґрунтовано засади соціально-орієнтованого державного управління, уточнено поняттєво-категоріальний апарат дослідження, проаналізовано антропологічні проблеми соціально-орієнтованого державного управління, що зводяться до людини та її буття, індивідуальності, суспільного інтересу.

Становлення філософської антропології пов’язане з різними управлінськими формами (Р. Декарт, К. А. Гельвецій, Л. Гердер, І. Кант, Л. Фейербах). В роботі з’ясовується поняття «людина» як основної світоглядної категорії, на якій базується система уявлень про природу, суспільство, мислення, управління. Зв'язок індивідуального буття людини з соціоантропологічним контекстом управлінської парадигми аналізують такі вчені, як А. Азархін, В. Біблер, О. Васюков, А. Гусейнов, М. Димитрієва, А. Кавалеров, М. Каган, С. Кримський, А. Місуно, Б. Марков. У державному управлінні соціоантропологічні засади майже не розроблені, тому в роботі використано здобутки соціально-філософської думки для аналізу проблем соціально-орієнтованого державного управління. Антропологічна проблематика, що пов’язана з пізнанням буття людини як системою, знаходить своє відображення у творах Х. Плеснера, М. Шелера, Е. Шпрангера, В. Штерна. Механізми соціально-орієнтованого державного управління обґрунтовуються через визначення понять «парадигма» (система теоретичних, методологічних та аксіологічних настанов), «концепт» (упорядкований та ієрархізований мінімум ідей, який створює концептуальну схему), «конструкт» (багатоманітність складових концепту, необхідна для упорядкування соціальної системи).

Соціально-орієнтоване державне управління представляє собою своєрідний «зріз» антропологічного простору соціальної політики держави. Розглянуто категорію «механізм управління», яка включає складові: цілі управління та його критерії, фактори управління, методи впливу на чинники управління; ресурси управління (матеріальні і фінансові, соціальний та організаційний потенціали), при використанні яких реалізується певний метод управління і досягається визначена мета.

Без детального аналізу понятєво-категоріального апарату не можна глибоко проникнути в сутність управлінських процесів, спрямованих на людину, її потреби та інтереси. Механізм соціально-орієнтованого державного управління об’єднує усі ланки економічної і соціальної систем, приводить продуктивні сили у відповідність з виробничими відносинами. Як сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання соціально-економічних процесів, цей механізм приводить в дію як суб’єктивні, так і об’єктивні фактори: якщо перший означає цілеспрямовану діяльність людини, то другий – незалежний від волі й свідомості людини вплив на перебіг соціально-економічних процесів.

У розділі розглянуто синергетичну методологію аналізу соціальної самоорганізації для розвитку механізмів соціально-орієнтованого державного управління і доведено, що використання її принципів може призвести до пояснення соціальних трансформацій у суспільстві через виявлення механізмів самоорганізації систем у стані нестабільності, «режимів із загостренням», фаз кризи, вирішення проблем екологічної, фінансової та інфляційної кризи, інтенсивної трансформації сучасних інститутів та всього соціокультурного простору, що пов’язано з особливостями сучасної епохи. Іманентні механізми самоорганізації соціально-орієнтованого державного управління можуть мати організуючий вплив на всі суспільні відносини в усіх сферах діяльності – економічній, політичній, соціально-культурній та соціально-духовній – шляхом розробки різноманітних управлінських технологій державного управління, оскільки у рамках цього можна розробити креативну філософію розвитку суспільства, що базується на ефективному соціально-орієнтованому управлінні. Механізми саморегуляції соціальних систем представляють собою зв’язки між різними проявами соціальних процесів, які забезпечують збереження цілісності та відносної стабільності соціуму. Аналогічно механізми соціального розвитку можна визначити як зв’язки між різними проявами соціальних процесів, які забезпечують зміни для адаптації системи до оновлення зовнішніх умов і внутрішніх потреб. Чим більш ефективнішими є ці механізми, тим повніше реалізуються переваги конкретної соціальної системи.

Синергетична методологія аналізу механізмів державного соціально-орієнтованого управління потребує пояснення механізмів самовідтворення соціосистеми як певної сукупності логічних зв’язків між різними проявами соціальних процесів, розгортання яких забезпечує самооновлюючу повторюваність найбільш визначних рис системи протягом її історичного розвитку. Отже, згідно з традиційними уявленнями, для тривалого функціонування соціальної системи необхідна збалансованість механізмів двох типів – організаційних (діалектичних) і самоорганізаційних (синергетичних) і двох відповідних підсистем. Самоорганізація необхідна для різноманітності, завдяки якій система отримує широкий спектр варіантів подальшого розвитку, що збільшує ймовірність вибору оптимального шляху. Організація необхідна для розвитку системи в обраному напрямі, щоб запобігти утворенню хаотичних станів. В управлінні вона розділяє два основні типи механізмів соціальної зміни – організаційні та самоорганізаційні, дія яких виявляється у формуванні відповідно організаційних і самоорганізаційних структур.

Зроблено висновок, що механізми соціально-орієнтованого державного управління повинні базуватися на: 1) соціоантропологічних засадах, в центрі яких постає людина як міра усіх речей; 2) синергетичних засадах, в основі яких – нелінійне сприйняття управління, здатного до самоорганізації в умовах непередбачуваності системи; 3) наявності альтернативних шляхів розвитку системи; 4) аналізі соціально-орієнтованого управління як відкритої системи, здатної до саморозвитку і самоорганізації; 5) акцентуванні уваги на необхідності оцінки конструктивної природи нестійкості і випадковості; 6) відмові від лінійного мислення і орієнтації суб’єкта на сприйняття інновацій.

У другому розділі – «Саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління та особливості його прояву в Україні» – аналізуються теоретичні та практичні аспекти саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління, особливості їх функціонування за кордоном і в сучасній Україні.

На шляху до втілення у життя концепції соціально-орієнтованого державного управління суспільство стикається з негараздами ентропійного характеру, що свідчать про відхилення соціальної системи від еталонного стану, яке проявляється у зниженні рівня діяльності інститутів державної влади, уповільненні темпів розвитку економічної, соціальної систем. Теоретичні і практичні засади саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління пов’язані з проблемою соціодіагностики антиентропійних процесів при його реалізації, які зводяться до використання трьох ключових ідей синергетичної парадигми: нелінійності розвитку систем; проходження економічних систем через багатоманітність біфуркацій (точок розгалуження); здатності соціально-економічної системи до якісного стрибка. Функції соціально-орієнтованого державного управління трактуються не тільки як напрями діяльності, але і як механізм державного впливу на суспільні процеси. Виконуючи певні функції, держава одночасно за допомогою реформ, різного роду перетворень, правового регулювання суспільних відносин інтенсифікує суспільні процеси. Характерними ознаками функцій соціально-орієнтованого державного управління є його спрямованість на вирішення завдань щодо досягнення державної мети, яка в конкретних історичних умовах буває різною. Держава має забезпечувати соціальну спрямованість економіки, створювати сприятливі умови для повного здійснення громадянами права на працю, на достатній життєвий рівень, соціальний захист, доступне медичне обслуговування, здійснювати загальнодержавні програми соціального розвитку. Термін «саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління» віддзеркалює переходи якості соціального буття від об’єктивного до суб’єктивного і навпаки.

Значна увага приділяється опису моделей функціонування механізмів соціально-орієнтованого державного управління в розвинених країнах: американської (ліберальної моделі соціально-орієнтованої держави і управління), німецької (неоліберальної), англійської (європейсько-кейнсіанської), шведської, японської. Ці моделі пов’язані з терміном «змішана економіка», що являє тип економічних відносин, в основі яких – приватна власність, що трансформується в різноманітні асоційовані форми і чисельні модифікації. За допомогою таких моделей держави регулюють виробництво і ринки, захищають національні інтереси. В результаті розвитку соціально-орієнтованого державного управління сформувалася концепція соціально-ринкового господарства, що являє собою класичне осмислення «соціалізації» економіки, прагнення суб’єктів управління розв’язати суперечність «економіка – особистість», використовуючи синтетичну категорію «соціальність». З огляду на фінансову та економічну кризи, в нових умовах ХХІ ст. необхідно вирішити наступні задачі: трансформувати суспільство у людино-орієнтовану формацію, де має системно відтворюватися принцип природної демократії і природного права; сформувати сучасний ринок товарів і послуг як людиновимірної системи; розбудувати особистісно-орієнтоване громадянське суспільство; сформування цілісне (духовне, інформаційне, культурне, соціальне та економічне) середовище, яке б стимулювало згуртування української нації на вищих моральних принципах; вирішити демографічні проблеми; створити сприятливі умови для становлення, розвитку і функціонування соціальної людини і соціальної особистості, в контексті яких відбудеться перехід від економічної до соціальної людини.

У дисертації розкривається специфіка саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління, яке потребує встановлення надійного зворотного зв’язку, застосування системного підходу при аналізі соціально-орієнтованого управління в Україні. Системні характеристики моделювання та запровадження механізмів соціально-орієнтованого державного управління передбачають: гарантування безпеки суспільства і запобігання потрясінням коротко- і довгострокового характеру; поєднання життєвих стандартів із захистом громадянських свобод людини (захист від політичної та адміністративної сваволі і корупції); розширення участі мас у легітимних політичних і соціальних акціях.

Концепція Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки виходить з наступної періодизації цього процесу:

– перший етап (2007 р. – 2011 р.) – етап кардинального поліпшення підприємницького середовища та створення сучасної висококонкурентної індустрії як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках;

– другий етап (2012 р. – 2015 р.) – етап подальшого розвитку конкурентоспроможної економіки, більшої концентрації ресурсів для підвищення її ефективності та інноваційності, удосконалення інституційно-правових механізмів, що регулюють реалізацію демографічних, міграційних і кадрових програм в Україні.

Специфіка саморозгортання механізмів соціально-орієнтованого державного управління має складну природу, яка поєднує правові, політичні, організаційні, фінансові, мотиваційні, духовні, соціальні аспекти. Сукупність цих чинників є складним соціально-економічним утворенням, що формується за наявності багатьох видів ресурсів (організаційних, матеріальних, фінансових, людських) правової, соціальної, демократичної держави, де особистість – найвища мета її розвитку.

У третьому розділі – «Шляхи і напрями удосконалення механізмів соціально-орієнтованого державного управління на рівні регіону» – проаналізовано тенденції розвитку, інструменти та механізми формування системи соціально-орієнтованого державного управління на рівні регіону; організаційно-управлінські та правові заходи формування й упровадження вітчизняної моделі механізмів соціально-орієнтованого державного управління в умовах глобалізації.

Виявлення тенденцій розвитку зазначених механізмів на рівні регіону свідчить про їх зв’язок з формуванням соціальної держави. Вони відображають діяльнісне, постійно функціонуюче управління, цілісну ієрархічну систему державних органів і установ, які практично здійснюють державну владу. На підставі такого визначення виділено наступні тенденції розвитку механізмів управління регіоном: 1) формування цілісної ієрархічної системи державних органів і установ забезпечується єдиними принципами, завданнями і цілями діяльності; 2) формування первинних структурних частин (елементів) механізму можливе за умови тісного зв’язку державних органів на принципах субординації і координації; 3) інструменти і засоби управління відповідають технічному рівню кожної конкретної епохи; 4) державний механізм функціонування соціально-орієнтованої держави є інструментом здійснення влади і виконання нею функцій державного управління. На основі цього обґрунтовується необхідність розробки концепції управління розвитком соціально-орієнтованої ринкової економіки в Україні, а також з’ясовуються сутність і цілі оновлення системи соціально-орієнтованого управління. Комплексні індекси розвитку регіону – це комбінація економічних, соціальних, демографічних, економічних та інших показників, що відображають загальний рівень розвитку країни, на який впливають цілісні групи факторів: економічні, політичні, правові, культурні, природно-кліматичні, соціально-демографічні, національно-етнічні, соціально-психологічні. Суспільний розвиток в умовах соціально-орієнтованого державного управління забезпечується за допомогою різноманітних важелів впливу на об’єкти управління шляхом запровадження прогресивної системи оподаткування, розширення форм кредитування й інвестування; удосконалення антимонопольного законодавства і бюджетного фінансування, розробки і реалізації соціальних програм.

Соціально-орієнтоване державне управління реалізує свої можливості у формі правової державності, гуманізації суспільних відносин, наповнення правових норм соціально-орієнтованим змістом. В умовах глобалізації на передній план виступають механізми неоліберальної, субсидіарної моделі управління, а тому соціальна політика не підміняє, а примножує зусилля людини щодо забезпечення гідного рівня життя. Характерною рисою цієї моделі управління є централізація фінансової, політичної і правової влади в країні при одночасному скороченні соціальних функцій держави, що може вступати у протиріччя з конституційним визначенням соціальної держави. Запровадження такої моделі соціального державного упорядкування може супроводжуватись скороченням бюджетних субсидій виробникам товарів і послуг, заміною пільг і виплат, адресним дотуваннями незахищених верств населення, диверсифікацією форм надання послуг з подальшим рівноправним доступом підприємств різних форм власності до державного фінансування; поступовим роздержавленням установ бюджетної мережі, що надають соціальні послуги, і переходом до фінансування на принципах державного соціального замовлення; об’єднанням державного фінансування з приватними благочинними ресурсами, у т. ч. на основі запровадження механізмів державного соціального замовлення і соціальних рахунків громадян тощо.

Доведено, що механізми соціально-орієнтованого державного управління базуються на позитивному і негативному зворотних зв’язках управління: позитивний – зберігає і покращує систему, негативний – руйнує систему. Якщо переважає позитивний зв’язок, то реалізується біфуркаційний механізм, якщо негативний, – реалізується адаптаційний механізм. Використання цих механізмів урегулювання відносин всередині суспільної системи є важливим напрямом удосконалення соціально-орієнтованого державного управління. У процесі її розвитку формуються самоорганізаційні механізми: механізм, який відображається у конкурентній боротьбі в економічній і політичній сферах; механізм, який проявляється у конкурентній боротьбі між агентами за ресурси і блага в економічній системі; механізм, який проявляється у конкурентній боротьбі між політичними партіями за електорат.

В якості методологічної основи аналізу механізмів в умовах глобалізації використовується нелінійна діалектика, об’єктивною основою якої являється нелінійний і діалектичний світ, а суб’єктивними передумовами слугують відкриття фундаментальної науки (нелінійність – в математиці, досягнення синергетики – в філософії). Розвиток глобалізації свідчить, що основними передумовами посилення впливу суб’єктів діяльності на зміни в соціально-орієнтованому державному управлінні полягають у лібералізації міжнародної торгівлі через зниження митних тарифів, забезпеченні пристосованості національних економік до правил світового господарювання, інтенсифікації процесів регіональної економічної інтеграції і удосконалення економічних відносин між юридичними особами різних країн та ін. В роботі запропоновано поділ зарубіжних країн за типами соціально-орієнтованого державного управління: ліберально-соціальні держави (Австралія, Великобританія, Канада, США, Швейцарія, Японія), консервативні соціальні держави (Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Франція), соціал-демократичні соціальні держави (Данія, Норвегія, Швеція). Соціальний тип держави як результат соціально-орієнтованого державного управління втілює принцип соціальної справедливості через рівність соціальних прав усіх громадян.