МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ Автореферат

У дисертаційній роботі розроблено та обґрунтовано теоретико-методологічні засади і практичні рекомендації щодо розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні, які дозволяють реалізувати поєднання мети економічного зростання з метою самозбереження комплексу за рахунок підтримки цілісності системи управління, а також сприяють зміцненню національної моделі господарювання.

У першому розділі «Теоретичні основи розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки» узагальнено зміст і функціональну роль виробничо-господарських комплексів, їх організаційні особливості та економічні можливості, а також складові та чинники їх розвитку за рівнями управління економікою.

За результатами аналізу джерел встановлено, що поняття «виробничо-господарський комплекс» використовувалося вченими та практиками починаючи із середини ХХ ст., однак відсутність його формалізації не дозволяло визначити його зміст і місце в системі національної економіки. Перехід економіки України на модель господарювання, яка змінила функціональну роль підприємств та об’єднань реального сектору, в процесі ринкових трансформацій перетворив об’єднання підприємств, які за сутністю були «виробничими комплексами», що функціонували за принципами планової моделі господарювання, на «виробничо-господарські комплекси», які функціонують у рамках ринкової моделі господарювання, що, у свою чергу, актуалізує питання визначення їх змісту та місця в системі національного господарства.

Надано авторське трактування поняття «виробничо-господарські комплекси», зміст та формалізацію якого наведено на рис. 1. Формальні ознаки та роль виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки доповнюються організаційними особливостями та економічними можливостями їх розвитку.

Доведено, що організаційні особливості та економічні можливості виробничо-господарських комплексів виявляються у здатності залучати ресурси та маневрувати ними шляхом встановлення відповідних зв’язків і відносин, отримувати додатковий ефект, формувати та сумісно використовувати виробничу інфраструктуру, а також забезпечувати узгодження виробничих і господарських рішень у процесі управління. Виявлено, що економічні можливості є складовими потенціалу, що забезпечує стабільне і стійке функціонування в умовах розширеного відтворення, а також досягнення мети економічного і соціального розвитку на підставі врахування впливу чинників за рівнями управління економікою. Прояв організаційних особливостей та економічних можливостей розвитку ВГК залежить від переважання того чи іншого типу інтеграції потенціалів і пов’язаний із масштабами виробництва та сегментуванням ринку, встановленням контрактних відносин і зниженням трансакційних витрат, а також зміною життєвих циклів продукції та бізнесу.

Встановлено, що процес розвитку виробничо-господарських комплексів має безперервний характер і включає такі стадії: «формування» – розвиток від нульової стадії до досягнення параметрів стадії функціонування, «функціонування» – стабільний розвиток у рамках незначної зміни параметрів, «стрибок» – розвиток у рамках радикальної зміни параметрів, як організаційних, так і економічних. На кожній стадії розвитку ВГК доцільне поєднання забезпечення економічного зростання в процесі накопичення капіталу та підтримки організаційної стійкості, узгодженості виконання виробничих і господарських функцій, що є невід’ємною умовою самозбереження комплексу.