МІСЦЕВИЙ ОМБУДСМАН ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом усього періоду існування незалежної Української держави перед органами державної влади, політичними та громадськими організаціями, вченими-юристами України стояло питання організації якісного захисту прав і свобод людини, які є найвищою цінністю будь-якої держави у світі. Одним із заснованих в Україні правозахисних інститутів, крім суду, прокуратури та адвокатури, в 1998 році став Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Його поява в Україні виправдала очікувані результати й позитивно відбилася на скороченні кількості порушень прав і свобод людини, які допускаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

При всій налагодженості роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників на місцях досягнення повної мінімізації рівня порушень прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами повсюди на території України, як показує практика і дослідження багатьох вчених-юристів, є неможливим.

Крім того, що необхідність впровадження в Україні інституту місцевого омбудсмана демонструють дисертаційні роботи О.В. Марцеляка і Н.С. Наулік, впровадження інституту омбудсмана на місцях є доцільним, тому що даний правозахисний інститут має широке поширення в країнах-членах Європейського Союзу, до складу якого має намір увійти Україна. Вищевказаний інститут спрямований на створення додаткових можливостей реалізації конституційних прав і свобод людини та підвищення рівня ролі місцевого самоврядування в Україні, що в черговий раз буде характеризувати Україну як демократичну державу; такого роду правозахисний інститут буде сприяти підвищенню правової культури суспільства і правосвідомості посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, посадових осіб підприємств, установ та організацій на місцях.

Актуальність вивчення інституту місцевого омбудсмана зумовлена ще й тим, що в Україні до цього часу не було присвячено жодного глибокого і всебічного теоретичного дослідження статусу місцевого омбудсмана, заснованого на зарубіжному досвіді, та не був запропонований жоден законопроект, який би визначив правовий статус місцевого омбудсмана в Україні.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі філософії, загальної теорії держави і права, теорії управління та адміністративного права, інших галузевих правових наук, в тому числі праці зарубіжних вчених. Для розширення уявлення про адміністративно-правову природу місцевого омбудсмана та визначення його місця в державно-правовій системі використано дослідження з загальної проблематики адміністративного права, конституційного права та інших галузей права, які здійснювали такі вчені, як: С.А. Авак’ян, В.Б. Авер’янов, К.В. Арановський, І.В. Аристова, О.О. Бандурка, О.В. Батанов, Ю.П. Битяк, В.В. Бойцова, В.І. Борденюк, В.П. Васьковська, М.О. Волков, Т.М. Заворотченко, В.В. Іванюшенко, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, А.А. Коваленко, Л.В. Коваль, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, С.О. Комаров, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, О.В. Кузьменко, В.І. Курило, І.А. Ледях, І.Л. Литвиненко, О.А. Лукашева, О.О. Майданник, В.Я. Малиновський, В.В. Мамочка, О.В. Марцеляк, Н.І. Матузов, О.О. Миронов, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фріцький, М.О. Баймуратов,
Н.І. Мичко, В.І. Семчик, Ц.А. Ямпольська та ін.