МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ: КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ТА РЕГУЛЯТИВНИЙ АСПЕКТИ Автореферат

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми і сучасний стан її дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади проблеми міжнародної інформаційної безпеки» присвячено з’ясуванню стану розробки наукової проблеми, формулюванню концептуально-методологічних підходів дослідження, проаналізовано доробок зарубіжних і вітчизняних науковців та представлено аналіз наукової думки щодо геополітичного виміру міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки. Слід відзначити, що окреслена у назві дисертації проблема знаходить часткове і загалом сутнісне відображення у працях відомих зарубіжних фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології, а у вітчизняній політичній науці ця проблема досліджена фрагментарно, зокрема, за спеціалізованими аспектами інформаційної безпеки. Разом з тим, системного розгляду, який би охоплював геополітичні, регулятивні, інституційні аспекти міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки, у вітчизняному політичному дискурсі не представлено, що, з огляду на задекларовану нову концепцію інформаційної безпеки Адміністрації Б.Обами, має визначальне значення для доктрин безпеки і оборони національних держав. Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом умовно можна поділити на такі групи: теоретичні роботи зарубіжних науковців, дослідження яких присвячено аналізу безпекових концепцій в умовах інтеграції сучасного політичного середовища, впливу безпекових імперативів на формування міжнародної системи підтримання миру і стабільності, зокрема, К. Аннана, Б. Берковича, Зб.Бжезинського, Б. Бузана, А.Гора, А.Гіршмана, Д. Гудбі, Л. Джонсона, М.Каплана, Дж.Кеннана, Г.Кіссінджера, М.Лібіцкі, Г.Моргентау, Дж.Ная, У.Оуенса, В.Плетта, Дж.Розенау, К.Уолтца, Ф.Фукуями, С.Хантінтона,С.Хоффмана, Р.Шафрански, О.Шермана, Ч. Шаохуа тощо; концептуальні та прикладні праці з проблем міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки російських фахівців – А.Арбатова, П.Бєлова, А.Возженікова, С.Гріняєва, О.Желтова, А.Крутских, С.Ланцова, М.Лебедєвої, О.Леонова, В.Лисичкіна, І.Лукашука, В.Манілова, І.Панаріна, О.Расторгуєва, Ю.Рожденственського, В.Серебряннікова, Г. Хозіна, П.Циганкова, Л.Шелепіна та ін.; вітчизняні дослідження з політики міжнародної інформаційної безпеки – О.Андреєвої, В.Бадрака, В.Богуша, О.Бодрука, О.Гребініченка, А.Гуцала, Д.Дубова, І.Жиляєва, В.Журавського, О.Зернецької, В.Карпенка, О.Коломійця, Б.Кормича, О.Литвиненка, В.Ліпкана, Є.Макаренко, М.Ожевана, Г.Перепелиці, С.Постоловського, Г.Почепцова, М.Родіонова, О.Свентицької, О.Сосніна, Л.Чекаленко та ін., в яких з’ясовано сутнісні характеристики міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки, визначено специфіку підходів до проблеми інформаційної безпеки на глобальному, регіональному та національному рівнях функціонування політичних систем.

З огляду на різні підходи науковців до спеціальної термінології, у дисертаційній роботі

«міжнародна інформаційна безпека» тлумачиться як взаємодія акторів міжнародних відносин з операцій підтримання сталого миру на основі захисту міжнародної інфосфери, глобальної інфраструктури та суспільної свідомості світової спільноти від реальних і потенційних інформаційних загроз.

«міжнародні інформаційні операції» розглядаються як форма міждержавного протиборства, яка реалізується з використанням інформаційного впливу на системи управління різного призначення інших держав, а також на політичну владу і суспільство в цілому, на інфраструктуру і засоби масової комунікації для досягнення переваг з одночасним захистом національної інфосфери від аналогічних дій.

«інформаційні озброєння» визначаються як комплекс технічних та інших заходів, методів і технологій, спрямованих на встановлення контролю над інформаційними структурами потенційного противника, втручання у роботу його систем управління, інформаційних мереж та комунікацій з метою знищення або модифікації даних, дезінформації, поширення інформації спеціального призначення у системах формування громадської думки і прийняття рішень, а також як сукупність засобів впливу на свідомість і психологічний стан політичних і військових структур, спецслужб та населення для протидії можливим інформаційним впливам іншої сторони. Конкретизація цих понять зумовлена потребою подальшого дослідження проблеми глобальної інформаційної безпеки.

Концептуальні підходи до сутності міжнародної інформаційної безпеки в геополітичному вимірі характеризуються визнанням пріоритетності захисту національних інтересів з одночасною підтримкою міжнародного співробітництва щодо протидії глобальним інформаційним загрозам. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій зарубіжних та вітчизняних дослідників, які вважають, що зміни, які відбуваються у всіх сферах міжнародного співробітництва з урахуванням інформаційної парадигми глобального розвитку є відображенням нових закономірностей формування сучасної системи міжнародних відносин і потребують новацій щодо тенденцій забезпечення глобальної безпеки. Осмислення концепту міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки реалізується через поглиблення уявлень про вплив інформаційного чинника на сучасну систему підтримання миру.

Загальна оцінка за результатами аналізу напрацювань зарубіжної та вітчизняної політології щодо сутності міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки, визначається у таких положеннях: спеціальний напрямок таких досліджень має фрагментарний характер і стосується загалом концепту інформаційної безпеки в розвинених суспільствах, чітко простежується перетин концептів глобального розвитку та інформаційної безпеки, що зумовлює виокремлення спільних детермінантів, які охоплюють типологію інформаційних загроз для системи міжнародної безпеки, стратегії міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки, програмно-інституціональне забезпечення інформаційної безпеки та протидію глобальним інформаційним загрозам в межах існуючих міжнародних політичних інститутів, що забезпечують підтримку міжнародного миру і безпеки.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що теоретичні положення щодо проблеми міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки розкривають дихотомію глобального політичного та безпекового чинників цивілізаційного розвитку, які визначають цілі, засоби та методи політичної діяльності міжнародних інституцій в умовах трансформаційних зрушень.

У другому розділі «Стратегії міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки» розглянуто специфіку міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки в рамках ООН та її спеціалізованих установ, міжурядової групи G8 та на рівні регіональних міжурядових організацій, аналіз якого дає підстави обґрунтувати висновки про поєднання та диференціацію глобальних, регіональних і національних пріоритетів у сфері інформаційної безпеки. Доведено, що масштаби глобального інформаційного виклику змушують шукати політичні рішення у просуванні ініціатив щодо міжнародної інформаційної безпеки, насамперед, у рамках ООН – універсальної міжнародної організації, здатної забезпечити вирішення політичної проблеми комплексно, при найширшому представництві і максимальному врахуванні думок та інтересів усіх країн світу. Підкреслено, що на сучасному етапі основним напрямом діяльності G8 у сфері інформаційної безпеки залишається зміцнення міжнародного співробітництва та надання правової допомоги в боротьбі з транснаціональною злочинністю у сфері високих технологій, причому перевага надається питанням боротьби з кібертероризмом, протиправним використанням Інтернету, в тому числі з метою пропаганди міжнаціональної і релігійної ворожнечі, екстремістської ідеології, расової дискримінації, вербування терористів та їхнього фінансування тощо. Акцентовано, що країни G8 обмежують стратегію інформаційної безпеки питаннями створення глобальної культури кібербезпеки, попри намагання окремих держав розглядати переважно військово-політичний характер використання ІКТ.

Проаналізовано стратегії регіонального співробітництва у сфері інформаційної безпеки, що здійснюється в рамках Організації Американських Держав, Європейського Союзу, Ради Європи, Організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, Асоціації держав Південно-Східної Азії, Шанхайської організації співробітництва та Співдружності Незалежних Держав тощо і встановлено, що концептуальні підходи регіональних організацій до інформаційної безпеки зумовлюють пошук спільних рішень щодо протидії інформаційним та комунікаційним загрозам, визначають пріоритетами діяльності регіональних інституцій вироблення загальної стратегії інформаційної безпеки, протидію кібервійнам, інформаційному тероризму та боротьбу з інформаційною злочинністю.

Особливостями європейської стратегії інформаційної безпеки визначено протидію інформаційним загрозам в контексті співробітництва з Радою Безпеки ООН; зміцнення стратегічного партнерства у сфері інформаційної безпеки з такими країнами, як США, Росія, Японія, Китай, Канада та Індія; вдосконалення нормативної бази ЄС з інформаційної безпеки, зокрема, прийняття конвенцій, директив, рекомендацій та резолюцій про європейську інформаційну безпеку та конфіденційність електронних комунікацій; визначення та оцінку інформаційних загроз для критично важливих сфер життєдіяльності європейського співтовариства; підвищення ролі ЄС у забезпеченні регіональної інформаційної безпеки. Сутнісні характеристики співробітництва на рівні міжурядових організацій Азійсько-Тихоокеанського регіону виявляють пріоритети держав АТР щодо вироблення комплексної стратегії протидії інформаційним загрозам і розвитку регіональної системи інформаційної безпеки, а також удосконалення законодавства у сфері інформаційної безпеки відповідно до міжнародних норм і принципів. Зазначено, що позиція регіональної організації ОАД полягає у підтримці американської стратегії створення глобальної культури кібербезпеки і спрямована на практичні заходи, що стосуються попередження і реагування на кібератаки незалежно від їхніх джерел, боротьбу з кіберзагрозами і кіберзлочинністю, захист критично важливих інфраструктур і мережевих систем. Оцінюючи стан і загрозу інформаційного тероризму, держави-учасниці СНД підтримують важливість міжурядового співробітництва у боротьбі з цим явищем як на рівні національних інституцій, правоохоронних органів, інших установ і організацій, на які покладено загальні завдання боротьби з тероризмом, так і на рівні координації політики і співпраці держав на дво- та багатосторонній основі, зокрема, в рамках міжнародних організацій, альянсів і форумів, що виробляють загальні підходи до цієї проблеми.

Таким чином, аналіз стратегій міжнародного співробітництва у сфері інформаційної безпеки на сучасному етапі політичного розвитку свідчить про спільні і відмінні особливості концептуальних, доктринальних та прикладних підходів до трансформації політичної діяльності міжнародних інститутів, що зумовлюються відповідними політичними позиціями провідних акторів міжнародних відносин, різними пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки та різним рівнем інформаційного розвитку регіональних спільнот.

У третьому розділі «Регулятивний вимір співробітництва у сфері міжнародної інформаційної безпеки» проаналізовано програмно-інституціональне забезпечення інформаційної безпеки на рівні міжнародних та регіональних інституцій, з’ясовано засади регуляторної політики щодо протидії глобальним інформаційним загрозам та представлено оцінку переговорного процесу в рамках ООН щодо проекту Міжнародної конвенції з інформаційної безпеки, оскільки багатогранність інформаційно-комунікаційних технологій у політичному, економічному, безпековому, соціальному та культурному плані, визнання руйнівного чинника нових технологічних озброєнь змусили ООН та інші впливові міжнародні організації включити проблему міжнародної інформаційної безпеки у сферу своїх інтересів. Доведено, що формування нової системи міжнародних відносин під впливом глобалізації та швидкоплинного розвитку високих технологій зумовило й нові підходи та окреслення нових параметрів регуляторної політики у сфері інформаційної безпеки.

Усвідомлення необхідності суворого дотримання принципів незастосування сили, невтручання у внутрішні справи держав, забезпечення фундаментальних прав і свобод, невикористання високих технологій з протиправною метою, невідповідність регуляторної політики щодо інформаційної безпеки Статуту ООН зумовило необхідність розгляду проблеми міжнародно-правового регулювання інформаційної безпеки і встановлення міжнародного контролю за інформаційними озброєннями. З позицій забезпечення міжнародного миру і стабільності в контексті нових інформаційних загроз передбачалося на рівні ООН з’ясувати позиції світового співтовариства щодо проблеми потенційного воєнного використання інформаційно-комунікаційних технологій для вдосконалення існуючих і створення нових систем озброєнь; подати тлумачення основних понять міжнародної інформаційної безпеки; розглянути можливість створення міжнародної системи моніторингу інформаційних загроз; розробити міжнародно-правовий режим інформаційної безпеки тощо.

З’ясовано, що конструктивне обговорення проблеми визначило пріоритети ООН щодо інформаційної безпеки, зокрема, було підкреслено, що в інформаційній сфері необхідна кодифікація спеціальних принципів і норм, які склалися на основі Статуту ООН, і досягнення нових угод, щоб упорядкувати і стабілізувати відносини держав, пов’язаних з проблемою інформаційної безпеки, зокрема, політичних, соціальних, економічних, гуманітарних, екологічних тощо. У зв’язку зі значенням міжнародних договорів, які входять до системи міжнародної безпеки, особливий інтерес становлять такі питання, як тривалість чинності міжнародних договорів, можливість виходу з них, їх універсальність і забезпечення механізму виконання положень договору. Позиція ООН стосується розробки документів, у яких вказується на застосування узгоджених, на багатосторонній основі, загальноприйнятних, недискримінаційних керівних принципів, які мають врахувати законні оборонні потреби всіх держав і потреби з підтримання міжнародного миру та безпеки, щоб сприяти використанню досягнень науки і техніки на основі передачі технічних знань та обміну ними в мирних цілях. В цілому міжнародне співтовариство сприйняло аргументи про актуальність і глобальність проблеми міжнародної інформаційної безпеки і необхідність прийняття узгодженого рішення в рамках ООН.

Окремо зазначено, що проблема неухвалення документу з міжнародної інформаційної безпеки на 60 сесії ГА ООН пов’язана з неузгодженістю позицій групи урядових експертів (до неї увійшли представники 15 держав, зокрема РФ, Китаю, США, Франці , Великої Британії , Йорданії , Білорусі , Малі, Малайзії , Мексики, Кореї , ПАР – голова групи представник РФ А.В. Крутських) з таких питань, як практичні заходи з попередження розробки, виробництва, використання та поширення інформаційних озброєнь в рамках глобального режиму міжнародної інформаційної безпеки.

Підкреслено, що Україна як держава-засновниця ООН підтримує розгляд проблеми міжнародної інформаційної безпеки в рамках організації і у своїй діяльності виходить з позиції актуальності міжнародного співробітництва в інформаційній сфері, а стратегією на майбутнє визначає необхідність подолання глобальної напруженості між інформаційно розвиненими та інформаційно бідними країнами, запобігання міжнародним конфліктам із застосуванням інформаційних озброєнь, забезпечення основних прав і свобод людини, протидію інформаційному впливу на моральні цінності світової спільноти.

Враховуючи аргументацію міжнародних дослідників щодо розробки і ухвалення принципів міжнародної конвенції про інформаційну безпеку, а також виходячи з прагматичних інтересів української держави, зроблено висновки про необхідність впровадження програмно-інституціональних положень з проблеми інформаційної безпеки за стандартами ООН, оскільки Україна зацікавлена у подоланні деструктивної дихотомії в управлінні глобальною безпековою політикою в рамках суперечностей між інтересами власне США і РФ. Концепт інформаційної безпеки для України розкривається через стратегії її існування як суверенної та стабільної держави, а також через розробку та впровадження цілеспрямованого системного захисту національних інтересів від зовнішніх та внутрішніх інформаційних загроз.