Мохаммад Абдель Карім Мусса Аль-Нсур Міжнародно-правовий захист прав жінок і дітей у період кризових ситуацій

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета й завдання, об'єкт і предмет дисертаційного дослідження, охарактеризована його методологічна основа, розкривається наукова новизна роботи і практичне значення отриманих результатів, містяться зведення про публікації результатів дисертації, структуру й обсяг роботи.

Перший розділ “Концептуальне обґрунтування необхідності міжнародно-правового захисту прав жінок і дітей” присвячений дослідженню місця захисту прав жінок і дітей у механізмі міжнародного захисту прав людини, аналізу соціальних детермінантів і сфер дискримінації прав жінок і дітей в умовах кризових ситуацій як об'єкта міжнародно-правового регулювання, розгляду питань імплементації міжнародних стандартів прав жінок і дітей у національному законодавстві Йорданії та України.

Зазначається, що проблема прав людини є однією з актуальніших проблем сучасності. Права людини виступають як одна з найважливіших сфер співробітництва держав на міжнародній арені. Повага й дотримання їх органами конкретної держави та її посадовими особами є переконливим доказом прихильності цієї держави до ідеалів світового співтовариства, загальновизнаних норм і принципів сучасного міжнародного права, спрямованого на підтримку міжнародного миру й безпеки, повагу й дотримання прав людини.

Дослідження концептуальних основ прав людини приводить до висновку, що вони фактично є нормативною формою взаємодії людей, упорядкування їхніх зв'язків, координації їхніх вчинків і діяльності, запобігання суперечностям, протиборству, конфліктам. За своєю суттю вони нормативно формулюють ті умови і способи життєдіяльності людей, що об'єктивно необхідні для забезпечення нормального функціонування індивіда, суспільства, держави і, в остаточному підсумку, усього світового співтовариства.

Дисертант підкреслює, що до питання становлення прав людини необхідно підходити конкретно історично. У сучасному розумінні права людини, механізм їх міжнародного захисту сформувалися у другій половині ХХ сторіччя після Другої світової війни й пов'язані з процесами конституювання та інституціоналізації ООН і її органів.

Права жінок і дітей, будучи невід'ємною частиною прав людини і розвиваючись разом із ними в історичній ретроспективі, відрізняються диверсифікаційністю підходу конкретних держав і міжнародних організацій. Світове співтовариство прийняло цілий ряд договорів, що містять міжнародні стандарти прав жінок і дітей, які є обов'язковими до виконання для їхніх держав, що підписали, і мають за мету регламентацію прав жінок і дітей як поряд із правами і свободами людини, розуміючи їх як членів людського співтовариства, так і окремо - з урахуванням їхніх фізіологічних, вікових, статевих особливостей, виходячи з істотної соціальної вразливості цих категорій населення.

У результаті багатостороннього продуктивного міжнародного співробітництва держав сформувався міжнародно-правовий механізм захисту прав людини, що включає в себе міжнародні норми, принципи і спеціальні міжнародні інституції, які здійснюють контрольні функції, що являють собою квінтесенцію міжнародного захисту прав людини. Стверджується, що міжнародний механізм захисту прав жінок і дітей є складовою й однією із суттєвих  частин міжнародно-правового механізму захисту прав людини. 

Визначаються соціальні детермінанти у становленні прав жінок і дітей, що прямо пов'язані з державною ідеологією, більш того - у ній самій кореняться й вона обумовлює сфери дискримінації цієї категорії населення. Водночас правове становище жінок і дітей виступає як мегатренд світового розвитку, що впливає навряд чи не на всі основні процеси в сучасному світі та прямо пов'язаний з практично неконтрольованим зростанням народонаселення.

З іншого боку, становище жінки й дитини в суспільстві являє собою найскладніше суспільне явище. Воно є соціально-історичним феноменом, що виник у результаті взаємодії економічних, політичних, культурних, соціальних, правових, етнічних колізій життя суспільства, релігійних, наукових і побутових норм, догм, теорій, нововведень.

Аналізується соціальний статус жінки, обумовлений і формований державою й суспільством, акцентується увага на негативний характер його інституціоналізації - за допомогою порівняння і протиставлення зі статусом чоловіка, що істотно принижує роль і значення жінки в сучасному соціумі, робить її апріорі другорядною, перетворюючи в заздалегідь установлений об'єкт-суб'єкт соціальної дискримінації. Водночас, у вирішенні цієї проблеми, Іслам йде своїм реалістичним шляхом, усвідомлюючи й оцінюючи вроджений характер людської натури. Чоловік і жінка зрівнюються й поділяються істинною логікою вродженої властивості.

Соціальний статус жінки (як нормативний, так і фактичний) характеризується інтегративністю й об'єднує в собі велику кількість параметрів, що характеризують жінку як рівноправного члена соціуму й водночас суб'єкта, котрий несе основну вагу з відтворення людської популяції й виховання дітей. Стверджується, що така соціальна дихотомія лежить в основі соціальної дискримінації й об'єктивно детермінує необхідність державного й міжнародно-правового захисту жінок і дітей.

У результаті соціальної дискримінації, що має системний характер і здійснюється в рамках конкретної держави, жінок і дітей можна вважати належними до соціально вразливих категорій населення, які мають потребу в особливому захисті міжнародного права.

Виходячи з предмета й об'єктів міжнародно-правового регулювання захисту прав жінок і дітей, а також розширювального тлумачення соціальної вразливості, можна говорити про зростання різноманітних форм дискримінації цієї соціальної групи в умовах кризових ситуацій, що об'єктивує й актуалізує необхідність як самого міжнародно-правового регулювання профільного характеру, так і його удосконалення.

Розширювальне тлумачення соціальної вразливості жінок і дітей, що прямо має вихід на кризові ситуації, дозволяє говорити не тільки про різке зростання такої вразливості в цих ситуаціях, але і про посилення, зростання різноманітних форм дискримінації цієї соціальної групи. Виходячи з цього, запропонована класифікація кризових ситуацій і форм дискримінації з виділенням рівневих параметрів: а) на макрорівні - виникають у результаті світових і локальних війн, глобальної економічної кризи, що веде до масового порушення прав людини й насамперед жінок і дітей (безробіття, голод, торгівля людьми, інші міжнародні злочини); б) на мезорівні - у межах конкретної держави (збройні конфлікти неміжнародного характеру, економічна криза, надзвичайні події, порушення прав національних меншостей і т.д.); в) на мікрорівні - на рівні людського мікроколективу (колективні й індивідуальні трудові суперечки й конфлікти, насильство в сім'ї, порушення прав трудящих-мігрантів, біженців, іноземців, девіації правового статусу замужньої жінки-іноземки, питання вибору громадянства чоловіка й дітей і т.д.).

Відзначається продуктивний потенціал такої класифікації, що дозволяє виявити рівні й форми дискримінації, визначити об'єкти міжнародно-правового регулювання й запропонувати договірні форми контролю у процесі взаємодії і співробітництва держав на міжнародній арені у сфері захисту прав жінок і дітей в умовах кризових ситуацій.

Дисертант звертає увагу на те, що наростаючі інтеграційні процеси об'єктивно обумовлюють більш тісну взаємодію національного й міжнародного права, причому їхній взаємовплив стає потужним чинником правового розвитку в сучасному світі. У цьому контексті проводиться дослідження механізму сприйняття міжнародних норм, що регламентують права людини, національною системою права Йорданії й України. Звертається увага на те, що в цих державах у процесі імплементації реалізуються подібні засоби трансформації норм міжнародних  договорів, зокрема, що  стосуються прав і свобод людини.                  

У другому розділі “Міжнародно-правова регламентація й інституціональні механізми захисту прав жінок і дітей в умовах кризових ситуацій”  досліджується захист  прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів і економічної кризи, а також в інших екстраординарних умовах функціонування державності.

Автор відзначає, що становлення міжнародного захисту прав жінок і дітей у період збройних конфліктів бере свій початок із XIV століття у формі взаємних обов'язків воюючих сторін.

Звертається увага на те, що питання міжнародного захисту прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів міжнародного й неміжнародного характеру, розробки спеціальної конвенції з цього питання є дуже актуальними внаслідок того, що під час таких дій найбільша кількість жертв із числа мирного населення припадає саме на ці категорії.

У загальному міжнародному праві в рамках міжнародного гуманітарного права (далі: МГП) створена достатньо ефективна система захисту прав людини, що включає міжнародний захист прав жінок і дітей, основою якого є Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них 1977 р. Систематичний аналіз цього міжнародно-правового масиву дає можливість виділити два основних напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах збройних конфліктів: а) як частини цивільного населення; б) захист жінок-учасниць військових дій. Перший напрям у залежності від періоду початку й вирішення збройного конфлікту можливо диференціювати на: а) захист жінок від дурного поводження з ними стороною в конфлікті, у владі якої вони опинилися; і б) захист жінок від наслідків військових дій. У другому напрямі виділяється: а)дотримання статусу жінок-комбатантів; б) поводження з жінками-комбатантами й військовополоненими. Аналогічний аналіз норм МГП стосовно захисту дітей приводить до висновку, що діти користуються особливою повагою й відповідно до міжнародних правоположень їм має бути забезпечений захист від будь-якого роду непристойних посягань.

Стверджується, що в міжнародних актах, які у своїй сукупності складають МГП, існує особливий конвенційно-інституціональний механізм захисту прав мирного населення в період збройних конфліктів, що включає ряд заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на забезпечення дотримання норм МГП і захист прав жінок і дітей. Дуже важливою гарантією позитивної реалізації норм МГП є можливість застосування загального механізму захисту прав людини, що функціонує в рамках світового співтовариства.

Відзначається, що розкиданість положень щодо заходів для захисту жінок і дітей по текстах Женевських конвенцій і Додаткових протоколів і, як результат, відсутність системності в їх викладі прямо й дуже негативно впливає на дотримання й виконання державами-учасницями цих міжнародних угод. Вихід із цього дисертант бачить у розробці і прийнятті спеціальної Конвенції профільного характеру про особливий захист прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів, яка б ввійшла в масив МГП.

Автор вважає, що необхідність прийняття такої угоди обумовлюється підвищенням числа й інтенсивності збройних конфліктів, застосуванням під час таких конфліктів зброї та характером каральних мір, застосовуваних сторонами, що воюють, до мирного населення, перманентним зростанням людських утрат серед мирного населення й насамперед жінок і дітей. Зазначається, що особлива роль у розробці такого документа має належати Міжнародному Комітету Червоного Хреста.

Виходячи з того, що профільні положення МГП є міжнародними стандартами й визначають мінімальні вимоги до захисту прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів, пропонується доповнити їх новими правилами, спрямованими на якісне й кількісне підвищення таких гарантій щодо поваги до жінок-військовополонених у період їх захоплення в полон, забезпечення продуктами харчування всіх дітей, котрі перебувають на окупованих територіях, підвищення вікової межі для участі дітей у збройних конфліктах.

Аналіз міжнародного захисту прав жінок і дітей в умовах економічної кризи привів до висновку, що він супроводжується системною дискримінацією цієї категорії населення.

Істотна роль у процесі захисту прав жінок і дітей в умовах економічної кризи належить національним механізмам захисту; їх становлення й розвиток, зокрема в Йорданії, носить об'єктивний характер.

Діяльність держав-членів світового співтовариства по боротьбі з наслідками економічної кризи, зокрема з проституцією, наркоманією, торгівлею людьми й людськими органами, об'єктивується й актуалізується внаслідок їхнього різко негативного впливу на ординарне функціонування державності, дотримання прав людини і громадянина, зберігання й розвиток генофонду націй і народів.