МОВНЕ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПТУ “ЧАС” У ПОЕЗІЇ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, формулюється мета і конкретні завдання, визначається теоретична та практична цінність роботи, її наукова новизна, об’єкт, предмет і матеріал вивчення, описуються дослідницькі методи, окреслюються положення, що виносяться на захист.

         У першому розділі – “Теоретичні засади концептуального аналізу” – проведено теоретичний аналіз проблеми, розроблено теоретико-методологічну базу дослідження, узагальнено підходи та набутки в описі концепту, концептуальної та мовної картин світу як провідних понять когнітивної лінгвістики та лінгвокульторології, розглянуто загальнонаукові міждисциплінарні дослідження про феномен “час”, з’ясовано змістову структуру концепту й концепту “час” зокрема.

         Становлення й розвиток сучасних підходів до мови уможливлює розуміння її як джерела даних про концептуальні чи когнітивні структури свідомості; при цьому в ній відображається своєрідність національного характеру, яка зумовлює структуру мовних моделей концептуалізації світу.

Концептуальна картина світу – це система понять про сукупність реалій довкілля, водночас і система смислів, що втілюються в ці реалії через слово. Мовна картина світу – це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відображає об’єктивний стан речей та внутрішнього світу людини. Говорячи про загальнолюдську концептуалізацію реальності та про специфічні для тієї чи іншої культури аспекти концептуалізації світу, дослідники здебільшого в полі зору мають мовні одиниці, що виражають традиційні чи ідіостильові концептуальні зв’язки національної картини світу, об’єктивної чи суб’єктивно змодельованої, фраґментарної чи цілісної, в її авторському вираженні чи загальномовному.

Поняття “концепт “час” розуміємо як ціннісно-смислову систему, яка відображає еволюцію цього феномена й вербалізується у вигляді “поняттєвого поля” в національній та індивідуальній свідомості. У художньому творі поруч із національною специфікою концепту розкривається й індивідуально-авторське розуміння сутності явища “час”.

Застосування комплексної методики, що отримала назву концептуального аналізу, у вивченні концепту є цілком закономірним, адже багатоаспектний опис мовних репрезентацій останнього надає  можливість найбільш повно уявити його зміст та структуру.

Під змістовою структурою концепту найчастіше розуміють спроектовану на окремо взятий фраґмент дійсності множину елементарних факторних смислів, що існують у свідомості тієї чи іншої соціокультурної спільноти у формі сконденсованого етимона – “смислу-цінності”. Звідси змістова структура концепту є її ціннісно-смисловою структурою. Цінність і смисл виявляють себе лише через посередництво мовної особистості, у свідомості якої відображаються зовнішній та внутрішній світи. Визначаючи змістове наповнення та структуру концепту “час”, ми враховували той факт, що представники різних мовних колективів оперують понятійними категоріями, які в більшості випадків виявляються спільними. У той же час у кожній національній культурі існують власні, відмінні від інших культур, стереотипи мислення та мовної поведінки. У структурі досліджуваного нами концепту ми виділили родові конституенти – “циклічний час” і “лінійнійний час”, які несуть у собі відображення інформації про специфіку етнічного часосприйняття. Історично циклічність в усвідомленні часу співвідноситься з міфологічним світосприйняттям, невичленованістю     людини з природи та пов’язаним із цим підпорядкуванням її свідомості змінам сезонного циклу. Усі модуси часу – минуле, теперішнє й майбутнє – перебувають в одній площині, в певній мірі одночасні. Циклічність експлікується переважно за допомогою мовних індексів, які маркують гіпоконцепти “сонячно-місячний цикл” та “календарний цикл”, що характеризуються повторюваністю та регулярністю дії. Лінійність відображає векторне, односпрямоване, незворотне сприйняття часу, яке знаходить своє втілення в мові за допомогою цілої низки граматичних і лексичних засобів, які експлікують гіпоконцепти “лінійне теперішнє”, “лінійне минуле”, “лінійне майбутнє”. 

У поетичному дискурсі знаходить вираження й індивідуально-авторське сприйняття часу. Емоційне переживання часу людиною певною мірою протистоїть об’єктивному уявленню про час, усвідомлюється як обмежений ресурс, що вимірюється життям конкретної особистості, а отже, є швидкоплинним та найбільш цінним для неї. Таким чином, в авторській концепції часу до гіперконцептів “циклічний час” і “лінійнійний час”, що передають специфіку усвідомлення часу етносом, додається індивідуально-авторський час, реалізація якого в художньому творі засвідчує своєрідність поетового світобачення, особливості часовідчуття героєв його творів.

Будучи феноменом мультидисциплінарного порядку, категорія часу виявляє широкий спектр властивостей, у яких втілюються уявлення про об’єктивний світ та духовні настанови людства. При цьому, з одного боку, він (час) об’єднує в собі певну суму апріорних уявлень про матеріальний світ, з іншого, – є відбиттям категоризуючої діяльності людини, що закріплюється в мовній свідомості у вигляді наївних уявлень про синкретичну єдність простору і часу. Розвиток суспільства нерозривно зв’язаний із розкриттям властивостей, функцій різних форм часу, культурно-практичним їх опануванням. Час як визначальний параметр світу та водночас як форма людського досвіду набуває особливої значущості впродовж усієї історії людської культури.

У художньому творі знаходить своє відображення значущість часу в людському житті. Через поняття художнього часу розкриваються різні трансформації його сприйняття, парадоксальний зсув минулого, теперішнього і майбутнього у свідомості людини. Художній час, як і простір, є конструктивним принципом побудови літературного твору. Темпоральна структура художнього твору репрезентує відображення в тексті через перцептивний авторський час системи усвідомлених темпоральних відношень навколишньої дійсності, становить певний порядок, послідовність буття речей і подій реального світу.

Опосередковано через свідомість і мисленнєву діяльність мова відображає речі, відношення та властивості об’єктивної реальності. У сучасній мовознавчий науці концепт “час” інтерпретується в поняттях граматичного й художнього часу, у категорії темпоральності. Стрижнем мовної системи є темпоральні відношення. Через їхню інтеграцію в мові можна з’ясувати характер відображення останньою топологічних (незворотність, упорядкованість, сталість/мінливість подій у часі, безперервність часового потоку, тривимірність, темп, щільність) і метричних (дискретність, нескінченність, одномірність) параметрів реального часу. Концепт “час” знаходить своє вираження в системі дієслова, системі темпоральних показників-локалізаторів. Мовна фіксація часу відбувається також і синтаксичними, функціонально-стилістичними засобами, які в сукупності утворюють цілісну систему темпоральності.

У другому розділі – “Концептуальний аналіз мовної репрезентації часу в поезії Т.Г.Шевченка” – подано концепцію часу поетичних творів Т.Шевченка та визначено систему мовних засобів вираження зазначеного явища, що функціонує як поле часу. Окремий підрозділ дисертації присвячено розгляду особливостей етнічної концептуалізації часу. Його виділення зумовлене принциповим для автора положенням, відповідно до якого створення темпоральних позначень кожною мовою відбувається в руслі певної ідеології сприйняття та осмислення часу.

Етноцентричне наповнення концепту “час” нерозривно пов’язане з особливостями ментальності народу, у концептосфері якого він функціонує, оскільки в національно-культурних вербальних стереотипах знаходять своє найповніше відображення особливості сприймання світу певним етносом. Концепції часу в різних культурах принципово відрізняються одна від одної, а способи позначати час є культурно насиченими. Увібравши національно зумовлені міфопоетичні, релігійні та культурні уявлення про часові характеристики довкілля, традиційна українськомовна картина світу являє  собою органічне поєднання циклічного та лінійного часовідчуття, з домінантою першого над останнім, що співвідноситься із стабільним, гармонійним співвіснуванням людини та природи, а отже, циклічним хронотопом української традиційної культури. Народно- та церковнокалендарна насиченість уявлень про час зумовила відповідне їх мовне моделювання. Яскравим свідченням про це є побутування в народній мові таких маркерів, як ще треті півні не співали, до полудня, по полудню годину чи другу, перед заходом сонця, опiвночi, до схід сонця, як місяць стане серед неба, поки сонце зайде, од зіроньки до зіроньки, 0з давніх часів, споконвіку, за царя Панька, до другого пришестя, з віку-правіку,  коли баба була дівкою, було це тоді, як мого батька й на світі не було, біс його знає коли, за дідів, з давніх-давен, у сиву давнину.

Темпоральна концепція поезій Т.Шевченка базується на двох моделях сприйняття часу – циклічній і лінійній. Перша актуальна при позначенні астрономічного часу, друга – історичного. У зазначені моделі органічно вплітається авторське, індивідуальне часовідчуття,  утворюючи унікальну й неповторну авторську концепцію часу, яка репрезентується  в художньому творі системою різнорівневих мовних засобів.

Аналітичне вивчення поезій Т.Шевченка уможливило виокремлення кількох провідних кореляцій досліджуваного концепту. Зміст останнього виражається через регулярні зв’язки з концептами ПРИРОДА (ЖИВА Й НЕЖИВА), ДУХОВНА КУЛЬТУРА, УКРАЇНА (ІСТОРІЯ), ЛЮДИНА (ДОЛЯ, ВІК). Установлення таких кореляцій дозволило визначити компоненти базового концепту “час”, які  інформують про етнічні особливості світосприйняття, архетипні стереотипи мислення, несуть особистісно, соціально, культурно та історично значущу інформацію.

Розгляд концепту “час” у світлі художнього буття Т.Шевченка свідчить про своєрідність і закоріненість останнього в етноміфопоетичну систему, передусім дохристиянську. У творчості Кобзаря широко представлені найдавніші світоглядні уявлення українців, пов’язані з культом небесних світил. Наприклад, “Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата... Зійшло сонце – ляшки-панки Покотом лежали”; “Надворі світає; Погас місяць, горить сонце”; “Зійшло сонце; Україна Де палала, тліла...”; „Як би знала, до схід сонця Була б утопила” та ін. Способи позначати час за допомогою першоелементів живої природи є усталеними в поетичній картині світу Т.Шевченка: “Защебетав жаворонок, Угору летючи; Закувала зозуленька, На дубу сидючи; Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм”; “Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють... Спочивають добрі люди”; “Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів” та ін.

Одним із найважливіших компонентів хронотопу поезій Т.Шевченка є реалізація часових понять за допомогою церковного та народного календарів. Розповідаючи про події художнього твору, поет регулює їх такими датами, як Пилипівка, Спас, Петрівка, Маковій, Покрови та ін.  Для підтвердження тези наведемо приклади: „А в пилипівку, сірома, Христа ради просить”; „І той минув – день Маковія, Велике свято в Україні”; “Тому к святкам  З лиштвою пошили сорочечку”; “Удовиця у м’ясниці Сина привела”;  “На великдень, на соломі…, Діти грались крашанками...”; “На  те  літо   Криницю   святили, На самого Маковія”; “Уже, либонь, після покрови Вертався з Дону я… ” та  ін.

Позначення у творах Т.Шевченка відрізків історичного часу  створюються шляхом вербалізації референтів, які співвідносяться з певними періодами історії, періодами правління монархів, діяльності історичних осіб, політичними, культурними та іншими суспільно значущими явищами. Головним фактором, що зумовлює специфіку часопозначення, є членування потоку історичного часу шляхом співвіднесення його з подіями, що сталися в ньому. Таким чином, смислове наповнення концепту “час” створюється завдяки внесенню в його зміст соціально-історичної інформації. Наприклад, “Була колись Гетьманщина Та вже не вернеться, Було колись – панували. Та більше не будем! Тієї слави козацької Повік не забудем... ”; „Ще за Гетьманщини святої, Давно се діялось колись”;  “Була колись шляхетчина Вельможная пані...”; “... За Катерини, за цариці, Москаль ту викопав криницю”; „Во Іудеї во дні они, Во время Ірода-царя”; “Од Конашевича і досі Пожар не гасне, люди мруть, Конають в тюрмах голі, босі...”; “Ще як були ми козаками, А унії не чуть було, Отам­-то весело жилось” та ін.

Усвідомлення будь-якою людиною самої себе неодмінно відбувається в часі та просторі.  Зображуючи у своїх творах дійсність, автор неминуче передає характер часопросторового бачення навколишнього своїм героєм, а також особливості власного сприймання часу: “Я була ще недолітком...”; „Своїх малих діток, Научай їх, щоб не вчились Змалку віршовати”; “Якось по сьомому годочку...”; “Буває, в неволі іноді згадаю Своє стародавнє...”; „Нехай гнилими болотами Течуть собі меж бур’янами Літа невольничі”; „А літа тихенько крались І сльози сушили, Сльози щирої любові...” та ін. Індивідуальний час у поезії Т.Шевченка антропоцентричний, суб’єктивний, певною мірою драматичний, незворотний. Йому протиставлений абсолютний духовний час – безцінне, віртуальне, сакральне начало; вимір, який виходить за межі світу емпіричного, чуттєвого, долаючи панхронізм фізичного часу.

Концептуалізуючись у відповідних параметрах поля,  об’єктивно-суб’єктивна специфіка часу знаходить своє вираження в багатому інструментарію різнорівневих мовних засобів, організованих за принципом ядерності/периферійності у функціонально-семантичне поле. Ядро поля в поетичному дискурсі Т.Шевченка становлять засоби для вираження часу на лексичному й синтаксичному рівнях. Серед них найбільша точність часової орієнтації досягається за допомогою іменників із часовим значенням (переважно в складі прийменниково-відмінкових форм) та прислівників із часовою семантикою. Близькоядерну позицію займають фразеологізми, авторські словосполучення зі значенням часу та речення – одиниці, що виражають значення часу опосередковано (шляхом переосмислення, через кореляцію двох або більше дій). На периферії перебувають підрядні речення часу, дієприкметники часу та дієприслівники, які є відносним способом вираження часу (і в дисертації не розглядаються). Усі ці одиниці належать до різних мовних рівнів: лексико-семантичного (частиномовного), синтаксичного (словосполучення та речення на позначення часу) та проміжного рівня (ідіоматичні конструкції).

Ядро поля репрезентує система прислівників часу й  система безприйменникових та прийменникових іменникових конструкцій, які належать до мовних засобів прямої передачі часу. За значенням та функціонуванням темпоральні специфікатори об’єднуються  в групи для вираження основних семантичних протиставлень часу (локалізація дії в часі (конкретна, неозначена), часова попередність і наступність, початок і межа реалізації дії, означена й  неозначена тривалість, епізодичність і повторюваність) та здійснюють у художньому мовленні часову актуалізацію безпосередньо: „Колись бог нам верне волю, Розіб’є неволю”; „Після великої зими За Катерини за цариці Москаль ту викопав криницю...”; „Плач же, серце, плачте, очі, Поки не заснули”; „Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити”; „У неділеньку та ранесенько Сурми-труби вигравали”; „Інгул щозиму замерзає...”;  „Я гуляю, бенкетую В неділю і в будень”; „З того часу в Україні Жито зеленіє; Не чуть плачу, ні гармати, Тілько вітер віє...”; „ ...Та коло полудня на третій Поникли Ігореві стязі”; „Лежала Недовго щось, седмиці з три...” та ін.

Близькоядерна зона ФСПЧ у поетичному дискурсі Т.Шевченка представлена фразеологічними одиницями, авторськими висловами з компонентом часу та темпоральними реченнями („Твоє дитя поки росло, В колодочки поки вбивалось”; “З ким дожить, Добити віку вікового?”; „На світ займалось ”; „Та діточок у їх бігма, А смерть з косою за плечима”; “Літа не ждуть! Літа летять”;  „Надворі світає...”; “Минали за днями дні”; „Минуло літо, уже й друге, І третє настало...” та ін.). Таким чином, процес розгортання польової структури становить поетапну взаємодію мовних  одиниць темпорального навантаження як із найближчим (контактно розташованим у межах одного речення), так і з більш віддаленим оточенням, у якому уможливлюється  передача темпоральної семантики.

У третьому розділі – “Відтворення часових координат у поезії Т.Г.Шевченка англійською мовою” – висвітлюються питання історії та проблеми відтворення поезій Т.Шевченка англійською мовою; визначаються     й конкретизуються основні перекладацькі стратегії перевербалізації темпоральних компонентів    першотвору. Метою цієї частини роботи також    було вироблення моделі актуалізації концепту “час” відповідно до особливостей поетичного дискурсу, національно-культурної специфіки концепту, характеру авторського часовідчуття та інших чинників, які вмотивовують вибір того чи іншого прийому передачі прагматики темпоративу в перекладі. Спеціальну увагу приділено з’ясуванню особливостей перекладу ФО з компонентом часу.

Перенесення змісту першотвору в іншу мову/культуру неможливе без його когнітивно-концептуального осмислення, декодування авторських інтенцій, визначення тих смислових, культурно-історичних, національно-специфічних компонентів (концептів, знаків), які репрезентують українську культуру в іншомовному/іншокультурному  середовищі.

Смислова насиченість концепту “час” у творах Т.Шевченка зумовлює його прагматичну значущість і неоднорідність наповнення, зв’язок із культурним контекстом, урахування чого є необхідним при відтворенні темпоративів англійською мовою. Вироблену нами модель актуалізації концепту “час” у перекладі вмотивовують такі чинники: 1) особливості поетичного дискурсу; 2) національно-культурна специфіка концепту “час”;       3) особливості авторського часовідчуття; 4) стилістична організація мов оригіналу та перекладу, їх структурна та функціональна асиметрія;                     5) необхідність прагматичної адаптації компонентів змісту концепту в процесі їх перенесення в іншомовне культурне середовище; 6) смислова та стилістична компенсація втрат при перекладі тощо.

Ми підтримуємо думку дослідників про ґрунтовну схожість існуючих у свідомості представників різних народів концептосфер, проте вважаємо, що певні відмінності в їх структурі, наголошування важливості одних груп концептів та менша увага до інших, є важливим чинником при створенні оригінальних, національно забарвлених картин світу, відображених у семантиці національних мов. В українській та англійській МКС спостерігаємо деякі розбіжності в способах сеґментації часових уявлень (наприклад, півроку – six months; півтора року – eighteen months; доба – day and night, 24 hours та ін.). Для підтвердження звернімось до перекладацької практики: „Виглядає  Катерина... Минуло півроку; занудило коло серця, Закололо в боку” – „So at the window day by day Six months she sat in vain”.

Повними відповідниками, як правило, відтворюються спільні для обох культур дати християнських свят: “На великдень, на соломі Против сонця, діти Грались крашанками” – “On Easter day among the straw out in the sun children played With Easter eggs”; “Намистечко, як зароблю, Тобі к великодню куплю” – “For Easter day... I’ll buy you, lass, a necklace”.

Перекладачі, транслюючи етнокультурні компоненти першотвору, послідовно дотримуються технології перекладу з коментарем, що, на нашу думку, є оптимальним рішенням при відтворенні етноспецифічних явищ у поетичному тексті. З одного боку, дескриптивом або транслітерацією забезпечується максимальна адекватність відтворення, з іншого – коментар під текстом запобігає переобтяженню віршованої структури: “На Спаса Або Маковія І досі там воду святять”  –  “And on our Saviour’s feast*, or Makoviy’s, The priests still bless the water in that spot”.

*The Feast of Transfiguration, on August 19 (“Transfiguration of Christ – Преображення – другий Спас”, за словником релігійної лексики).

У поезії “Хустина” рядки “Сидять собі розмовляють, Пречистої дожидають” відтворено так: “They sit and chat, Waiting the Feast of the Immaculate”. Проте Пречиста (Успення Богородиці) і  the Feast of the Immaculate – різні свята. Останнє – Feast of the Immaculate Conception (of the Virgin) – відзначається  8 грудня за католицьким літургійним календарем, про що додатково повідомляється перекладачами у виносках: “Not to be confused with the Roman and Greek Catholic feast of the Immaculate Conception” (себто не плутати з римським і греко-католицьким святом Непорочного зачаття). Проте, на нашу думку, відхилення в перекладі досить помітне, адже втрачено символічне значення часового маркера. Пречиста – за народним календарем –  ще й початок “весільного сезону”.

Неминучих втрат зазнає переклад, якщо темпоральний маркер відсутній: „Тут дав бог мені близнята, Якраз против спаса” –“I’ll tell how my tale begіns: In Bendery I gave birth to twins”. І, хоча календарний регулятор тут не настільки важливий, як, скажімо, це могло бути в історичному дискурсі, одначе художня та символічна його функції втрачаються.

Історичні реалії у хронотопі творів Т.Шевченка актуалізовані за допомогою регулярних і ситуативних відповідників, транслітерації оригінальної лексеми, яка містить сему “чужинність”, і післятекстового коментаря, що роз’яснює семантику історизмів (Наведемо пари: “Давно се діялось колись... Ще за гетьианщини святої”– “It happened long ago... All this took place Back when the blessed hetmanate prevailed”; “Ще як були козаками, А унії не чуть було”– “When we were Cossacks yet and when the Union Was still unheard of, we knew happiness”;  “Довго таке творилося, Поки не в Варшаві Запанував над ляхами Понятовський жвавий”– “This lasted for a lengthy time Until tо Warsaw-town The lively Poniatovsky came to occupy the throne...” та ін.).

Перенесення через переклад вербальних форм української поетичної символіки в англійську культуру ускладнюється вибором мовностилістичних засобів. Покомпонентне відтворення дозволяє створювати близький за смислом та стилістичними якостями словесний образ часу завдяки конвергентності метафоричних значень, близькості темпоральних асоціацій, а також достатньої підтримки перевербалізованих компонентів у контексті. Наприклад, “Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють”– “The screech-owls cry, the valley sleeps, The tiny stars shine out”.

На думку І.Ковальської, “словесний образ пов’язаний із структурою конкретної мови, він щільно вплетений у тканину особливих літературних та естетичних традицій і тому не завжди може бути стабільним при його перенесенні в іншу мовну та культурну сферу”. Через міжмовну нормативну асиметрію виникає потреба модифікації способу вираження, унаслідок чого об’єкт відображення набуває іншої структурно-смислової форми. Стилістична специфіка зображення часу в поезіях Т.Шевченка потребує при трансляції трансформацій семантичного, лексичного, синтаксичного, граматичного рівнів. Із метою компенсації різних аспектів конотативної семантики словесних образів часу перекладачами використовується метод внесення додаткових лексичних компонентів. Останній особливо доцільний при дивергентності метафоричних значень, як, наприклад, демонструє наступне зіставлення: “Літечко моє святе Минуло марно” – “The summer of my soul’s maturity Has ended in dark autumn clouds for me”. Розкриваючи зміст метафори, перекладачі визнали за необхідне вивести з підтексту значення переосмислення лексеми літечко – the summer of my soul’s maturity (літо моєї духовної зрілості), що спричинило й потребу введення додаткового образу – осені – для підсилення контрастності тропу.

Серед перекладацьких методів перевербалізації темпоральних ФО в поезіях Т.Шевченка найчастіше використовуються повні або часткові фразеологічні еквіваленти, калькування та описове відтворення. Використання повних відповідників при відтворенні фразеологічних темпоративів зумовлене як конвергентністю метафоричних значень в обох мовах, так і універсальністю темпоральної номінації (близькістю асоціацій). Адже, на думку Ю.Апресяна, „погляд на світ є частково універсальним, частково національно специфічним”. Наведемо пари, які перебувають у відношеннях повних  еквівалентів: “раз у раз” – “and now and then”;  “У наймах коси побіліють”– “Your locks in servitude tu grey”; “хоч на годиночку”– “only for a fleeting hour” та ін. При цьому слід зауважити, що кількість ФО, конвергентних для української та англійської мов, – невелика, а отже, вживання повних/часткових еквівалентів не є продуктивною перекладацькою технологією. Інший спосіб відтворення стилістичної семантики фразем у перекладі – калькування. Останній характеризується значною ефективністю, оскільки він дає можливість зберегти не лише семантику, а й образність, національне забарвлення оригінальної ФО. Так, рядки “Катерини” “Не показуй людям сльози, Терпи до загину!” задля збереження смислу й експресивної конотації відтворено покомпонентно: “Don’t, Katerina, let The people ever see your tears Hold fast e’en unto death”, “Hold them till you perish”. Подібне простежується й у парах: “до самої домовини” – “till in the coffin”, “to her very grave”; “В останню тяжкую минуту За неї господа моліть” – “In the last dread hour of struggle, Fervently beseech God for her”.

Найбільш уживаний дескриптивний переклад. У прикладах “не дійде до зросту дитина – загине”  – “scare will grow Your babe a boy”; “чом віку не збавиш” – “my days of suffering Thus make mercifully brief”; “Боже милий! Не вкороти віку!”– “Oh dear God! Let me alive remain” адекватність забезпечується як інверсивним, так і прямим порядком слів, що сприяє розмовно-просторічній тональності дескриптивного перекладу.

У Шевченкових творах, зазначає Р.Зорівчак, більшість фразеологізмів пов’язані з фактами історії, побутом, традиціями, обрядами, які з точки зору сьогодення набули рис специфічних національних реалій архаїчного характеру. Наприклад, традиційне для українського народу описуваної Т.Шевченком доби часопозначення ‘треті півні’ знаходить не завжди прагматично адекватні способи відтворення цього часового проміжку через відсутність аналогічного позначення в англійській національно-мовній картині світу. Так, „There the cock Will crow three times this night” у перекладі виявляється недоречною, до того ж перекрученою калькою, де півень, що „тричі прокричить цієї ночі” аж ніяк не асоціюється з образом передвісника ранку і не вказує на час. Такі пропозиції, як „No cocks crowed in the wood beside the The stream”, „ ...the cocks have not yet crowed” – також не передають часу, впродовж якого відбувається дія, коли в першотворі автор цим фразеологізмом хоче підкреслити, що йдеться саме про вдосвіта. Ми пропонуємо власне перекладацьке рішення, яке, на нашу думку, забезпечує більшу адекватність, ніж раніше наведені приклади: “Ще треті півні не співали”– “The cocks have not alarmed the mo ing”.

Загальні висновки

У дисертації запропоновано вирішення актуального наукового завдання, що полягає в комплексному підході до поняття “концепт”, виявленні структури концепту “час” y поетичному дискурсі Т.Шевченка, установленні закономірностей його вербалізації та відтворення англійською мовою. Унаслідок проведеного дослідження отримано конкретні наукові результати.

1. Будучи феноменом мультидисциплінарного порядку, категорія часу виявляє широкий спектр властивостей, у яких втілюються уявлення про об’єктивний світ та духовні настанови людства. Розвиток суспільства нерозривно зв’язаний із розкриттям властивостей, функцій різних форм часу, їх культурно-практичним опануванням. Твори художньої літератури репрезентують національну темпоральну модель світу, у якій співвідношення об’єктивного та суб’єктивного часів зумовлене світоглядом автора як представника певної етнічної спільноти.

2. Кожний концепт є культурно насиченим та сконденсованим ціннісно-смисловим утворенням, який займає конкретну понятійну ділянку в концептосфері певної етнічної спільноти. Концепт “час” є ціннісно-смисловою структурою, яка відображає еволюцію цього феномена й вербалізується у вигляді “поняттєвого поля” в національній та індивідуальній свідомості.

Увібравши національно зумовлені міфопоетичні, релігійні та культурні уявлення про часові характеристики довкілля, традиційна українськомовна картина світу являє собою органічне поєднання циклічного та лінійного часовідчуття, із домінантою першого над останнім, що співвідноситься із стабільним, гармонійним існуванням людини та природи, а отже, циклічним хронотопом української традиційної культури.

3. Цінність і смисл концептуальної структури виявляють себе лише через посередництво мовної особистості, у свідомості якої відображаються зовнішній та внутрішній світи. Зміст концепту час y поетичному дискурсі Т.Шевченка виражається через регулярні зв’язки з концептами ПРИРОДА (ЖИВА Й НЕЖИВА), ДУХОВНА КУЛЬТУРА, УКРАЇНА (ІСТОРІЯ), ЛЮДИНА (ДОЛЯ, ВІК). Установлення таких кореляцій дозволило визначити компоненти базового концепту “час”, які  інформують про етнічні особливості світосприйняття, архетипні стереотипи мислення, несуть особистісно, соціально, культурно та історично значущу інформацію.

Концепт  “час”  у поезіях Т.Шевченка являє собою культурно насичене та сконденсоване ціннісно-смислове утворення, до складу якого входять гіперконцепти ЦИКЛІЧНИЙ, ЛІНІЙНИЙ та ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ЧАСи – родові поняття стосовно видових – власне концептів – АСТРОНОМІЧНОГО, КАЛЕНДАРНОГО, АВТОРСЬКОГО ЧАСів, ЧАСУ ГЕРОЯ, СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНОГО та КАЛЕНДАРНО-ХРОНОЛОГІЧНОГО ЧАСів. Останні  реалізуються за допомогою гіпоконцептів, які виражають індивідуально-авторську та етнічну специфіку поняття.

4. Концептуалізуючись у відповідних параметрах поля,  об’єктивно-суб’єктивна специфіка часу знаходить своє вираження в багатому інструментарію різнорівневих мовних засобів. Застосування польового методу як засобу моделювання смислового простору концепту “час” уможливило виділення вербалізованої частини концепту й упорядкування останньої в польову структуру з чітко визначеним ядром, медіальною зоною та периферією. Ядро поля в поетичному дискурсі Т.Шевченка становлять засоби для вираження часу на лексичному й синтаксичному рівнях. Серед них найбільша точність часової орієнтації досягається за допомогою іменників із часовим значенням (переважно в складі прийменниково-відмінкових форм) та прислівників із часовою семантикою. Близькоядерну позицію займають фразеологізми, авторські словосполучення зі значенням часу та речення – одиниці, що виражають значення часу опосередковано. На периферії перебувають підрядні речення часу, дієприкметники часу та дієприслівники, які є відносним способом вираження часу. Усі ці одиниці належать до різних мовних рівнів: лексико-семантичного (частиномовного), синтаксичного (словосполучення та речення на позначення часу) та проміжного рівня (ідіоматичні конструкції).

5. Специфіка авторського концепту “час” увиразнюється при міжмовному/міжкультурному зіставленні. Аналіз способів відтворення елементів поля дозволив з’ясувати основні перекладацькі стратегії й визначити типові для цього процесу труднощі.

Серед перекладацьких трансформацій у процесі декодування англійською мовою  темпоральних компонентів поетичних творів Т.Шевченка, що несуть етнокультурне навантаження, використовується дескриптивний переклад, пошук міжмовних/міжкультурних аналогій (регулярні та ситуативні відповідники), переклад із коментарем, транскрипція. Адаптація темпоральних елементів першотвору в перекладі передбачає узгодження з вимогами нормативної граматики, стилістики та лексики цільової мови, внаслідок чого метатекст зазнає змін на структурному й смисловому рівнях. Вилучення темпорального компонента або компенсація його відповідником іншого семантичного ряду  при перекладі супроводжується смисловими зрушеннями, зміною чи втратою відповідного комплексу асоціацій.

6. Актуалізація компонентів і словесних образів часу в трансляті здійснюється згідно зі стилістичними нормами мови перекладу. Покомпонентне відтворення дозволяє створювати близький за смислом та стилістичними якостями словесний образ часу завдяки конвергентності метафоричних значень, близькості темпоральних асоціацій у мовах оригіналу та перекладу, а також достатньої підтримки перевербалізованих компонентів у контексті. Через міжмовну нормативну асиметрію виникає потреба модифікації способу вираження, внаслідок чого об’єкт відображення набуває іншої структурно-смислової форми. Стилістична специфіка зображення часу в поезіях Т.Шевченка потребує при перекладі трансформацій семантичного, лексичного, синтаксичного, граматичного рівнів, які реалізуються засобом синтаксичного переконструювання речення, векторних змін, антонімічного перекладу (унаслідок смислового розвитку), гіпо-гіперонімічних замін, внесення додаткових лексичних компонентів тощо.

7. Актуалізація ФО з часовим компонентом у перекладі передбачає глибоке проникнення в картину світу народу-носія мови-джерела й особливий творчий підхід у кожному індивідуальному випадку. Серед перекладацьких методів перевербалізації ФО темпорального змісту в поезіях Т.Шевченка найчастіше використовуються повні або часткові фразеологічні еквіваленти (20%), калькування (35%) та описове відтворення (45%).

Результати проведеного дослідження вирішують конкретну наукову проблему та відкривають перспективи для подальшого вивчення аналогічних явищ у різних мовах.