МОВНОСТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГУМОРУ, ІРОНІЇ І САТИРИ В АМЕРИКАНСЬКИХ КОРОТКИХ ОПОВІДАННЯХ

Короткий зміст

Перший розділ.

У розділі розглядаються характерні риси американського гумору, його місце і розвиток в американській літературі, особливості функціонування у жанрі короткого оповідання (“short story”), зумовленість вживання мовностилістичних засобів гумору, іронії і сатири специфікою і прагматикою малої прози.

Гумор – загальнолюдський інтеркатегоріальний феномен, притаманний усім народам і всім літературам, однак у конкретному прояві він – переважно національний. У тому, як і на які теми жартують люди в різних країнах, виявляються загальні закони гумористичного світовідчуття. Проте загальне реалізується конкретними формами. Вони визначаються специфічними рисами національного характеру, соціальним і політичним устроєм певної країни, її історичним розвитком, культурними традиціями, ментальністю народу та іншими чинниками.

Американський гумор – і фольклорний, і літературний – явище також специфіч­не. Його характерні риси зумовлені значним чином історичним розвитком Сполучених Штатів, тією обстановкою, в якій формувалась американська держава. І хоча в американській літературній традиції гумор розвивався повільно, коріння його історично сягає ще тих часів, коли до Америки прибули перші поселенці. На відміну від британського гумору з його консервативним змістом, обмеженим колом об’єктів висміювання, визначеним суспільними умовностями, стриманістю, замовчуванням (understatement), для американського гумору властиве перебільшення (overstatement), надмірність, тяжіння до гіперболи і гротеску, які швидко сприймались літературно-художнім жанром. Характерними рисами американського фольклорного гумору є показна хоробрість, відкритий виклик небезпекам і нестаткам повсякденного життя, комізм логічно абсурдного, коли оповідач видає вигадки за реальні факти, а також підкреслена грубість цих оповідей. Народним засобам і прийомам гумористичного зображення властива своєрідність, яскрава образність і експресивність.

Нові проблеми, нові шляхи розвитку країни супроводжувались гумористичними коментарями Марка Твена і О’Генрі, піддавались нищівній критиці у творах Д. Паркер, Дж. Тербера, Г. Менкена, Ф. О’Коннор та інших письменників. Головними рисами цих коротких оповідань було критичне ставлення до духовних і моральних наслідків прогресу для особистості, невдоволення існуючим світом, зростанням бездуховності, святенництвом, прагматизмом, що подекуди перетворював людей на своєрідних манекенів, роботів, які бачили перед собою лише одну мету – задовольнити власні амбіції. Ось чому гумористично-сатиричне зображення дійсності стало національним стилем американського письменства, а на перший план вийшли гумористичні і сатиричні короткі оповідання, які поєднували викривальний потенціал гумору і сатири з точністю та стислістю жанру малої прози.

Термін “short story” ми вживаємо паралельно із терміном “коротке оповідання”, наголошуючи при цьому, що термін “short story” є адекватним саме американському жанру короткого оповідання. “Short story” як жанр малої епічної форми, є типовою американською різновидністю короткого оповідання, основою якого є оповідь / розповідь з притаманними йому характерними особливостями американської дійсності. Однак, оскільки в українському контексті термін “short story” сприймається як чужомовний, ми вживаємо також термін “коротке оповідання” як синонімічний у процесі дослідження конкретних творів жанру малої прози.

Гумористичні і сатиричні короткі оповідання домінували у літературі США кінця ХІХ ст., проте гумор у них набував переважно похмуро-песимістичного відтінку. Якщо раніше американський гумор у “short story” характеризувався іскрометністю, динамізмом і оптимістичністю, то в його пізніших зразках більше наявний присмак гіркоти. Такі зміни були зумовлені змінами в самому американському суспільстві, де швидкий розвиток науково-технічного прогресу породжував відчуження між людьми, ідолопоклонство речам і особистим вигодам, крайній індивідуалізм і егоцентричну замкненість.

ХХ століття принесло ще більші розчарування, різке загострення суспільних протиріч, конфлікти, зумовлені ломкою патріархальних устроїв. Ці тенденції суспільного життя Америки наклали значний відбиток на літературу і зокрема на подальший розвиток гумористично-сатиричних традицій, які стають однією із її домінуючих рис.

Із загостренням суспільних протиріч у колі письменників зростає невдоволення існуючим світом, яке дедалі частіше виявляється через іронію. У зв’язку з цим, у “short story” активізується гротеск, який в реалістичній традиції виступає переважно одним із експресивних засобів вираження дійсності. Це сатиричний прийом зображення, що базується на граничному перебільшенні рис зовнішності, властивостей характеру, перебігу подій, що надає образу фантастичного гротескного характеру.

Жанр короткого оповідання набув популярності серед письменників переважно завдяки тому, що він є більш гнучкою і одночасно менш складною в сюжеті формою художньої літератури, ніж роман. Його характерними рисами є сконцентрованість, компактність, а внаслідок цього – висока мобільність сюжетних структур, здатність оперативно відгукнутися на різні події. Специфічність “short story” не в обсязі подій і персонажів, а в способі художнього відображення цих подій. Оскільки інформація в тексті “short story” згорнута, компресована, чітка, то мовні засоби переважно аналітично-інформативні. Зображально-виражальні засоби корелюють на рівні абзацу, надфразової єдності і цілого тексту, сприяючи об’єднанню окремих частин твору в єдине ціле.

В американському “short story” простежуємо переважно лише певний мовностилістичний засіб як провідний. За своєю структурою ці стилістичні прийоми і засоби компактні, і тому особливістю тексту короткого оповідання є використання не ускладнених засобів образності – нерозгорнутих епітетів, порівнянь, метафор та ін.

На основі критичного аналізу теоретичних праць з проблем гумору, іронії і сатири, а також на основі наших спостережень над текстовою фактурою американських коротких оповідань у роботі подається визначення та диференціація цих понять. Гумор і сатиру розглядаємо як дві сторони категорії комічного. Відмінність між сатирою і гумором полягає в особливій емоційній критиці заперечення і критиці, що стверджує об’єкт в його суті. Гумор орієнтує не на знищення певного явища, а на його вдосконалення, усунення, ліквідацію хиб, наявних у ньому.

Аналіз фактологічного матеріалу свідчить, що гумор – це особливий спосіб відображення явищ дійсності, які представлено автором комічними, за допомогою відповідних мовностилістичних засобів. Це особливий вид комічного, ставлення свідомості до об’єкта, що поєднує зовнішньо комічне сприйняття із внутрішньою серйозністю. Це зіставлення речей, деталей, предметів, у якому знаходить прояв комізм зображуваного. Гумор суб’єктивно зумовлений. Його критерієм є не стільки предмет зображення, скільки ставлення автора до нього. Як показав аналіз, гумористичний сміх виникає тоді, коли мовиться про соціально близьких чи привабливих автору людей, до чиїх вад він ставиться поблажливо. Викривальна сила гумору зростає, коли автор спрямовує удари проти тих суспільно-політичних умов і сил, жертвами яких є носій хиб.

Інший зміст і цільову установку містить поняття “сатира”. Це негативне переосмислення об’єкта зображення і критики, специфічний спосіб художнього відтворення дійсності, що представляє її як неспіввідносну з ідеалом. Сатиричний сміх безжальний, гнівний, уїдливий, виникає тоді, коли ставлення автора до дійсності чи до деяких її аспектів вороже, або коли йдеться про соціально чужі автору явища і сили. Сатира орієнтована на заперечення об’єкта висміювання, оскільки виникає з почуття презирства, обурення, гніву. Сатиричний сміх наступальний, він прагне знищити те, що стоїть на його шляху. Але, разом з тим, сатира це не тільки нищівний сміх, але й подекуди організуючий, оскільки, знищуючи ті чи інші негативні сили, дає дорогу силам прогресивним.

Здійснюючи диференціацію понять гумор і сатира, вважаємо доцільним наголосити на відсутності чіткої межі між ними. Сатира перестає бути сатирою, якщо в ній відсутні компоненти гумору. І навпаки, гумору притаманний елемент сатири, тобто не заперечення, а критики того, над чим сміються.

Проте критика гумористична і критика сатирична суттєво відрізняються. Гумор – це критика, яка не заперечує свого об’єкта, радше – це виявлення якихось слабинок, що не є небезпечними, що можуть існувати, не завдаючи особливої шкоди. Сатирична критика повністю заперечує об’єкт зображення, оскільки ці об’єкти небезпечні для людини і суспільства, і лежать у площині суспільної психології, в той час як об’єкт гумору – предмет психології індивідуальної. Сатиричним творам властиве більш вільне, ніж гумористичним, ставлення до мовностилістичних форм викладу, що дає авторові змогу втрутитися в хід подій. Внаслідок такого вільного ставлення сатиричні образи набувають високого ступеня умовності, абстрактності, типовості, що не характерно для образів гумористичних.

На основі аналізу дискурсної фактури текстів американських “short story” ми дійшли висновку, що є підстави вважати іронію повноправною формою комічного поряд із гумором і сатирою і виділити два основних типи іронії, що розрізняються за способом і умовами реалізації – ситуативну і асоціативну. Ситуативна іронія – явний, емоційно забарвлений тип іронії, що виникає внаслідок контрасту між ситуативним контекстом і прямим значенням слова, словосполучення, речення. Для реалізації цього типу іронії використовуються засоби лексичного рівня (слово, словосполучення) і синтаксичного (відокремлені синтаксичні конструкції – вставні слова, речення). Цей тип іронії залежить від лінійного контексту, що не перевищує рамок абзацу. Асоціативна іронія – прихований, тонкий тип іронії, де реалізація переносних значень проходить поступово, нові значення виникають градуально, тому асоціативна іронія реалізується в мегаконтексті. Для реалізації асоціативної іронії використовуються різні види повтору, цитації, алюзії.

Відмінність між гумором і сатирою – фактор мовного та екстрамовного змісту, що знаходить прояв у дискурсній структурі творів, у засобах їх мовної репрезентації та екстрамовної прагматики, переважно соціальної, психологічної чи політичної орієнтації. На мовному рівні категорії гумору, іронії і сатири – це цілеспрямоване використання системи лексичних засобів, фреймової організації, семантичних конструкцій і деструкцій, дії явищ синтаксичної стилістики тощо, що є об’єктом дослідження наступних розділів дисертації.

Другий розділ.

У розділі аналізуються продуктивні мовностилістичні засоби реалізації гумору, іронії і сатири в американському короткому оповіданні, простежується їх детермінованість загальними особливостями американської гумористично-сатиричної літературної традиції – свідомим перебільшенням, тяжінням до гіперболічного і гротескного загострення, алогічністю, подекуди доведеною до абсурду, що зумовлює використання таких мовностилістичних засобів, як порівняння, метафори, лексико-синтаксичні алогізми, гумористичні, сатиричні та іронічні власні імена, специфічна взаємодія лексичних одиниць і контексту, яка є продуктивним засобом реалізації іронії, вживання з цією метою вставних конструкцій, що порушують логічність думки, викликаючи комічний ефект. Специфіка цих мовностилістичних засобів зумовлюється також загальними особливостями жанру “short story” – лаконічністю, стислістю, значним інтегруючим навантаженням на текст.

Оскільки гумористичне, сатиричне чи іронічне зображення передбачає вияв ставлення автора і реципієнта до зображуваного, дослідження цих проблем пов’язане з категорією модальності, зокрема, суб’єктивно-оцінної модальності. Об’єктивна модальність – це кваліфікація змісту сказаного самим мовцем з точки зору його достовірності, суб’єктивна – це емоційне ставлення, реакції суб’єкта-мовця, викликані спільною обставиною, спільною метою, спільними думками тощо.

Досліджуючи семантику мовностилістичних засобів вираження гумору, іронії і сатири, ми звертаємось також до теорії фреймів. Під фреймами ми розуміємо ситуацію, сцену, рамку, тематичний комплекс чи концепт із відповідним добором, поєднанням і використанням мовних структур. Фреймом можна вважати, очевидно, також систему лексичних одиниць, пов’язаних спільною темою чи прагматикою дискурсу.

На основі аналізу фактологічного матеріалу нами виділено такі продуктивні мовностилістичні засоби реалізації гумору, іронії і сатири в американському короткому оповіданні:

1. Засіб семантизації лексеми за схемою “blame-by-praise”, суть якого полягає в тому, що словникові значення лексичних одиниць відступають на другий план, а на перший план виходить контекстуальне значення, що є протилежним до вихідного, інваріантного, і накладання цього негативного значення на позитивне словникове створює нове імпліцитне модальне значення лексичної одиниці. Цим засобом реалізується переважно ситуативна іронія.

В американських коротких оповіданнях трансформаційних семантичних змін зазнають іменники, прикметники, дієслова і прислівники.

One day General Littlefield picked our company out of the whole regiment and tried to get it mixed up by putting it through one movement after another as fast as we could execute them: squads right, squads left, squads on right into line, squads right about, squads left front into line, etc. In about three minutes one hundred and nine men were marching in one direction and I was marching away from them at an angle of forty degrees, all alone. “Company, halt!” shouted General Littlefield. “That man is the only man who has it right!” I was made a corporal for my achievement (Thurber p. 243).

Лексичне значення іменника “achievement” – “something achieved especially by great effort or persistence” (“досягнення”). Під впливом ситуації – на заняттях з військової підготовки головний персонаж короткого оповідання виявився єдиним серед групи студентів, хто правильно виконував команди – значення іменника “achievement” набуває іронічної конотації – те, що повинні були виконувати студенти, не вимагало зусиль.

2. Атрибутивні словосполучення як засіб актуалізації ситуативної іронії. Механізм близький до механізму реалізації іронії засобом семантизації лексеми. Смисловим центром словосполучення, ядром, в якому актуалізується іронія, є прикметник.

У короткому оповіданні Дж. Ейда “The Fable of What Happened the Night the Men Came to the Women’s Club” іронія автора спрямована на модні салони американських вищих кіл:

After the Club had been running for Six Months it was beginning to be Strong on Quotations and Dates. The Members knew that Mrs. Browning was the wife of Mr. Browning, that Milton had Trouble with his Eyes, and that Lord Byron wasn’t all that he should have been, to say the Least. They began to feel their Intellectual Oats. In the meantime the Jeweler’s Wife had designed a Club Badge.

The Club was doing such Notable Work that some of the Members thought they ought to have a special Meeting and invite the Men (Ade p. 276).

Словосполучення “Notable Work” у контексті набуває негативної семантики “foppy, silly work” під впливом ситуації твору.

3. Власні імена – прізвища і прізвиська персонажів. Гумористичний ефект створюється в результаті тих семантичних трансформацій, котрі спостерігаються в номінативних одиницях з розвинутою семантичною структурою при вживанні їх в ролі “значущих” імен, а також в результаті дії контексту. В основі гумористичного смислу лежить як можливість, так і неможливість співвіднесення імені з носієм.

У ряді випадків номінація здійснюється шляхом застосування прізвиська-характеристики, яке ще більше поглиблює створений гумористичний або сатиричний ефект. Таким є механізм створення сатиричного образу ватажка ку-клукс-кланівців містера Дж. Реймонда Гідді в короткому оповіданні Дж. Мітчелла “The Downfall of Fascism in Black Ankle County”. Прізвище персонажа “Giddy” (“легковажний, непостійний”), утворене шляхом метафоричного переносу від прикметника “giddy” зі словниковим значенням “lightheartedly silly” (“запаморочливий”), є засобом негативної сатиричної характеристики персонажа. Читач сприймає прізвище не лише як засіб номінації денотата, а й як засіб його характеристики і оцінки.

Плідно використовує гумористичні прізвиська-характеристики персонажів Г. Мелвілл у короткому оповіданні “Bartleby the Scrivener”.

Turkey was a short, pursy Englishman, of about my own age – that is, somewhere not far from sixty (Melville p. 46).

Прізвисько “Turkey” (“Індик”) містить не тільки внутрішню, а й портретну характеристику персонажа — товстого, бундючного клерка середнього віку, котрий розвиває навколо себе бурхливу хаотичну діяльність і прагне привернути увагу до всього, що б він не робив. Асоціація прізвиська з персонажем і гумористичний ефект виникають у макроконтексті.

У багатьох випадках прізвища і прізвиська містять в собі закладену автором іронію. Такий механізм створення іронії зустрічаємо в короткому оповіданні Ф. О’Коннор “Everything that Rises Must Converge”.

“Your grandmother was a Godhigh” (O’Connor p. 44).

Прізвище “Godhigh” утворене способом словоскладання за схемою “N + A” – “God” (Бог) + “high” (високий) і дослівно перекладається як “той, що досягає до Бога”. Іронія відчувається в гіперболічності і претензійності прізвища аристократичної сім’ї американського Півдня.

4. Вставні конструкції, що реалізують ситуативну іронію на синтаксичному рівні. Контрастне зіставлення висловлювання із вставним реченням змінює його семантику, надає висловлюванню суб’єктивно-оцінної модальності. Щодо використання вставних слів, то воно має більш допоміжний характер, оскільки саме по собі вставне слово не здатне створити іронічний ефект, адже виявляє свій стилістичний потенціал лише в комплексі з іншими стилістичними засобами – відокремленими конструкціями, риторичними питаннями, нагромадженням однорідних членів речення. Семантика і стилістична прагматика вставних слів зумовлюється контекстом. Вони вносять у висловлювання імпліцитну суб’єктивно-оцінну модальність, як у короткому оповіданні Джеймса Тербера “The University Days”:

Students to right of me and to left of me and in front of me were seeing cells; what’s more, they were quietly drawing pictures of them in their notebooks. Of course, I didn’t see anything [298, 239].

Оповідач іронізує над своїм невмінням працювати з мікроскопом на занятті з біології. Вставне речення “what’s more”, вжите поряд з низкою означень підмета “students”, створює іронічний підтекст, імплікує зображення невезучого студента, якому не вдається те, що легко виконують його однокурсники. Вставне слово “of course” підсилює іронію, створює додаткове імпліцитне нашарування — студент настільки впевнений у відсутності в себе нахилу до біології, що вже не сподівається на будь-який результат.

5. Цитація як засіб актуалізації асоціативної іронії. Це іронічні висловлювання, котрі являють собою віддалену “луну”, цитацію іншого неіронічного висловлювання. Серед проаналізованих випадків цитування в американських коротких оповіданнях 54,5% становить діалогічне цитування і 45,5% – авторське цитування. Для посилення іронічного ефекту цитація поєднується з повтором. Складнішим є дистантне цитування, коли цитований компонент повторюється різними персонажами на рівні глобального контексту. Цитацію використовує Дороті Паркер у короткому оповіданні “I Live on Your Visits”.

“Mom, please,” he said. “You know Whitey isn’t beautiful. She’s just sort of funny-looking. Nice funny”.

“Nice funny,” she said. “Oh, I’m afraid I could never compete with that” [284, 282].

Розмовляючи про місіс Теннан, дружину свого колишнього чоловіка, мати Крістофера цитує його слова про те, що вона миловидна. Але мати Крістофера — егоїстична, ревнива жінка, яка заздрить чужому щастю, тому вираз “nice funny” в її устах сприймається читачем як протилежний за значенням — “commonplace woman, nothing to speak about”.

6. Лексико-синтаксичний алогізм – зв’язок одного слова з двома або декількома іншими в різних смислових планах, а також алогічне поєднання декількох однорідних членів речення, функцією якого є дискредитація понять у контексті. Гумористичний, сатиричний чи іронічний ефект створюється вживанням несумісних понять в одному ряді. Роль хаотичного перерахування у створенні гумористичного ефекту простежуємо в короткому оповіданні О. Прінса “The Militia Company Drill”:

At twelve, about one third, perhaps one half of the men had collected, and inspector’s retu of the number present, and of their arms, would have stood nearly thus: 1 captain; 1 lieutenant; ensign, none; fifers, none; privates, present, 24; ditto, absent, 40; guns,14; gunlocks,12; ramrods, 10; rifle pouches, 3; bayonets, none; belts, none; spare flints, none; cartridges, none; horsewhips, walking canes, and umbrellas, 10 (Prince p. 155).

Гумор виникає внаслідок того, що в реєстр зброї добровільного загону ополчення, окрім рушниць і багнетів, включені батіжки, тростини і парасолі (horsewhips, walking canes, and umbrellas, 10).

7. Повтор як засіб реалізації асоціативної іронії на рівні тексту. У вузьких рамках “short story” поступове нагромадження повторюваних одиниць веде до якісно нового переосмислення інформації. В американських коротких оповіданнях використовуються різні види повтору: лексичний повтор, синонімічний, стилістичний повтор певного стилістичного засобу), повтор характерної деталі, лейтмотивний та ін.

У короткому оповіданні Л. Х’юза “On the Road” повтор словоформи “stone (stony)” створює іронічний лейтмотив оповіді, викриває лицемірство містера Дорсета. Прикметник “stone (stony)” сконцентрований навколо опису одного об’єкта – церкви, в якій служить містер Дорсет. Поступово нагромаджуючись, повторюючись в межах одного абзацу і всього тексту, під кінець оповіді словоформа “stone” набуває семи негативної оцінки, виражаючи широку гаму почуттів негра Сержента.

8. Гумористичне, сатиричне, іронічне порівняння, характерною особливістю якого є те, що і об’єкт і суб’єкт порівняння мають в собі ознаку комічного. Чим більша невідповідність між ознаками порівнюваних об’єктів, чим більша їх полярність в семантичному і стилістичному планах, тим більше комізму в самому порівнянні. Негативний заряд сатиричних порівнянь особливо відчутний, коли характеристика образу здійснюється за допомогою порівняння його з тваринами, птахами, комахами, предметами. Щодо діапазону та частиномовної презентації порівнянь, то, як свідчить кількісний аналіз, 73,4% порівнянь в американських коротких оповіданнях становлять привербальні порівняння, 26,6% - приад’єктивні.

Сатиричні порівняння як засіб сатиричного лейтмотиву спостерігаємо в короткому оповіданні Дж. Тербера “The Catbird Seat”, де автор піддає нищівній критиці тих, хто прагне досягти успіхів у кар’єрі, збираючи компромат на інших.

In the halls, in the elevator, even in his own office, into which she romped now and then like a circus horse, she was constantly shouting these silly questions at him (Thurber p. 238).

Порівняння місіс Берроуз із цирковим конем (“like a circus horse”) виявляє те, що вона діє за чиїмось наказом, як цирковий кінь виконує трюки за командами дресирувальника.

9. Метафора – стилістична фігура, гумористично-сатиричний потенціал якої зближує непорівнювані на перший погляд об’єкти, викликає несподівані асоціації, і чим більша ця невідповідність, тим сильніший гумористичний чи сатиричний потенціал метафори. Вербалізація метафори здійснюється за допомогою добору іменникових, іменниково-атрибутивних та дієслівних структур. За даними кількісного аналізу в американських коротких оповіданнях продуктивними засобами гумору і сатири є субстантивні метафори (70,3%), меншою продуктивністю відзначаються дієслівні метафори.

Субстантивна метафора, утворена за моделлю N of AN, створює сатиричний ефект у короткому оповіданні Дж. Ейда “The Fable of What Happened the Night the Men Came to the Women’s Club”:

Every one in Town who carried a Pound of Social Influence showed up in his or her Other Clothes (Ade p. 277).

Сатиричний потенціал метафори “a Pound of Social Influence” виникає на основі того, що ядро метафори, іменник “Pound” має семантику “міра маси”, а другий елемент метафори, словосполучення “Social Influence”, належить до сфери суспільних відносин. Поєднання цих, на перший погляд, непоєднуваних сфер породжує несподівану семантику, метафора стає виразником авторської прагматики.

Дієслівні метафори продуктивно вживаються Г. Менкеном у короткому оповіданні “Wedding. A Stage Direction”:

The bridegroom and the best man disembark before the side entrance of the church and make their way into the vestry room, where they remove their hats and coats, and proceed to struggle with their cravats and collars before a mirror which hangs on the wall (Mencken p. 83).