Мухін В.В. Професійна правосвідомість: поняття, особливості, функції

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь її розробленості, визначаються мета й завдання, окреслюється методологічна й теоретична основа. Сформульовані основні положення, висновки і пропозиції визначають наукову новизну і практичне значення результатів дослідження.

Розділ 1 “Професійна правосвідомість як різновид правової свідомості” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 ”Поняття і структура правової свідомості” проаналізовано співвідношення правосвідомості і права, її суттєві ознаки й види.

Аналіз правової свідомості відбувається виходячи з того, що позитивне право як об’єктивоване інституційне утворення і правосвідомість як суто суб’єктивне явище мають досліджуватися як відносно самостійні, нерозривні у своєму існуванні явища. Обґрунтовується, що правосвідомість є самостійним різновидом свідомості суспільної і в умовах розвиненого права як інституційної системи суспільства немає об’єктивних підстав розглядати її як частину політичної, або моральної свідомості. Робиться висновок, що предмет правосвідомості має складну структуру і охоплює правові явища, які існують або існували раніше, наявність яких бажане в майбутньому. Визнання компонентом правосвідомості уявлень про бажане право дозволяє включити до її предмета й суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Акцентується увага на тому, що правосвідомість є не стільки пасивною формою відбиття правової дійсності, скільки активним, творчим началом, яке у певному розумінні створює цю дійсність і трансформує її. Доводиться, що однією з суттєвих ознак правосвідомості є нормативність, під якою розуміється нормативний характер мислення, тобто сприйняття соціального життя, діяльності соціальних суб’єктів через категорію юридичних обов’язків і суб’єктивних прав. Аргументується, що форми правосвідомості як те, в чому вона існує і через що отримує певну самостійність і відособленість серед інших проявів духовної організації людей, поділяються на: а) внутрішні (раціональні, емоційні та вольові); б) зовнішні (теорії, концепції, документи й тому подібне).

Правосвідомість визначається як різновид свідомості, спрямований на усвідомлення (сприйняття) минулого, існуючого або бажаного права в усьому багатоманітті його проявів, який служить суб’єктивною основою права, умовою можливості його буття, самостійним чинником його існування і розвитку.

Обстоюється, що правосвідомість охоплює як позитивні, так і негативні оцінки, установки і ставлення. При такому розумінні вона не є в повному обсязі структурним компонентом правової культури, а входить до неї лише в своїй “позитивній” частині.

Досліджуються різновиди правосвідомості. На підставі: а) видів діяльності, що обслуговуються правосвідомістю, вирізняються теоретична й практична правосвідомість; б) ступеня проникнення в сутність певних правових явищ – наукова, професійна і повсякденна правосвідомість; в) форм буття правосвідомості – інституціональна і неінституціональна правосвідомість; г) на підставі суб’єкта – індивідуальна й колективна правосвідомість.

Доводиться, що немає достатніх підстав для змішання правової ідеології й правової науки, правової психології й повсякденної правосвідомості. З точки зору виокремлення в структурі правосвідомості правових онтології, аксіології та праксеології правова психологія разом з правовою ідеологією утворюють правову аксіологію, а наукова й повсякденна правосвідомість – правову онтологію. З точки зору поділу правосвідомості на практичну й теоретичну правова наука й правова ідеологія є частинами її теоретичного зрізу, а повсякденна правосвідомість і правова психологія – емпіричного.

У підрозділі 1.2 “Поняття професійної правосвідомості” розкриваються сутність та особливості професійної правосвідомості.

Обґрунтовується, що найбільш адекватним у науковому плані є дослідження професійної правосвідомості як виду групової і як якісного рівня сприйняття правової дійсності та зворотного впливу на неї. Предметом цієї правосвідомості виступають будь-які правові явища, а також суспільні відносини, що потребують правового регулювання. Суб’єктом професійної правосвідомості є особа, яка є юристом за фахом і професійно займається юридичною практикою.

Професійна правосвідомість відрізняється від інших видів правосвідомості якісним станом елементів свого змісту – когнітивного (раціонально-ідеологічного), емоційно-психологічного й практичного. Раціонально-ідеологічні й практичні компоненти професійної правосвідомості характеризуються системністю, чіткістю й організованістю, мають деталізований й конкретний характер. Яскраво виражений праксеологічний характер професійної правосвідомості зумовлює специфіку пізнання правових явищ: воно відбувається з метою використання останніх у юридичній практиці; має емпіричний характер з одночасним вмістом питомої ваги теоретичних елементів у вигляді базових правових понять, які є результатом спеціально набутих правових знань.

Емоційно-психологічний компонент, як правило, має підлеглий щодо раціональної сторони характер. Водночас без позитивних правових емоцій, почуттів, оцінок унеможливлюється високопрофесійна юридична діяльність. Аргументується, що правові почуття не можна зводити до абсолютно ірраціонального або раціонального начала. Вони поєднують у собі відносно автономні раціональні й інтуїтивні елементи. Серцевиною практичного компоненту є вольові форми правосвідомості, які складаються з усвідомлення мети правової діяльності, засобів її досягнення і скерованості на її досягнення. Практичний компонент акумулює правові знання, емоції, почуття, що концентруються в правових установках. Необхідним компонентом професійної правосвідомості як якісного рівня усвідомлення права є установка на активну правомірну і юридично значиму поведінку в правотворчій, правореалізаційній, інформаційно-пізнавальній сферах.

Професійна правосвідомість має особливості формування, що полягають у: а) наявності обов’язкових стадій розвитку, б) своєрідності джерел правового інформування; в) вирішальному впливі чинного права. У своєму прояві вона значною мірою детермінована нормами права, є формалізованою. Професійна правосвідомість, як якісний рівень опанування правової дійсності, забезпечує: а) збереження правопорядку даного суспільства; б) існування тієї міри правової справедливості, яка ним досягнута; в) подальший розвиток права та уявлень про справедливість. Професійна правосвідомість ґрунтується на системі відповідних принципів.

На підставі проаналізованих ознак професійна правосвідомість визначається як цілісний, системний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб пізнання правової дійсності й активного впливу на неї, що забезпечує функціонування й розвиток правопорядку, суб’єктом якого виступають особи, які мають спеціальну юридичну освіту і професійно займаються юридичною практикою.

Вивчено співвідношення і взаємодію професійної правосвідомості з політичною, моральною, філософською й естетичною свідомістю. Акцентується увага на тому, що характеристика взаємодії професійної правосвідомості з політичною і моральною є різною залежно від того, у якій сфері юридичної практики вона відбувається – у правотворчості чи правореалізації.

Проаналізовано взаємозв’язок професійної правосвідомості як якісного рівня сприйняття права і зворотного впливу на нього з правосвідомістю теоретичною й повсякденною. Професійна правосвідомість, як вид групової, співвідноситься з суспільною й індивідуальною. Досліджено різновиди групової професійної правосвідомості.

У підрозділі 1.3 “Функції професійної правосвідомості” визначено поняття функцій професійної правосвідомості, проаналізовано різні підходи до їх систематизації, проведено їх авторську класифікацію й розкрито зміст основних з них.

Функції правосвідомості аналізуються, виходячи з їх розуміння як основних напрямків сприйняття правової дійсності та впливу на неї, що здійснюються відповідними способами (у певних формах) і виражають соціальну роль і призначення професійної правосвідомості. Функції професійної правосвідомості на підставі її прояву стосовно правової дійсності поділяються на дві групи. Це функції, здійснення яких забезпечує (а) сприйняття правової дійсності і (б) зворотній активний вплив на правову дійсність.

До першої групи функцій належать: пізнавальна (одержання, накопичення й засвоєння знань про правові явища згідно з поставленим прагматичним завданням); оціночна (сприйняття відповідних правових явищ за допомогою системи аксіологічних категорій); прогностична (передбачення стану правових явищ у майбутньому на основі наявного знання про них).

До другої групи функцій належать: регулятивна (здійснення організуючого впливу на власну поведінку та поведінку інших осіб), нормотворча (виступає безпосереднім джерелом зародження будь-якої правової норми, права і правопорядку); нормореалізаційна (вплив на процес втілення правових норм у реальне життя); моделювання (розробка нормативних та індивідуальних моделей (правил) поведінки); правовиховна (вплив на стан правової культури суспільства, окремих соціальних груп та індивідів); ідеологічна (розробка правової ідеології), контрольна (здійснення контролю за якістю правового регулювання); консультативна (надання юридичної допомоги через роз’яснення змісту норм права, мети прийняття відповідного документа тощо); забезпечення соціального партнерства (забезпечення вирішення соціальних конфліктів цивілізованим, мирним способом – на основі права); захист прав та свобод людини і громадянина (може виступати ефективним засобом їх реалізації і захисту); комунікативна (забезпечення здатності установлювати й підтримувати контакти із суб’єктами права в процесі правового спілкування); ефективного й економного використання правових засобів (планування професійної діяльності; адекватне визначення співвідношення між задіяними ресурсами й передбачуваним результатом); розвитку демократії (легітимація фундаментальних цінностей політичного режиму); забезпечення самостійності у прийнятті рішень (прийняття рішень на підставі внутрішнього переконання); сприяння адекватному, грамотному вираженню власних думок, суджень, умовиводів (розвинене юридичне мислення); фіксації, зберігання й накопичення професійного досвіду (розвиток професіоналізму); гуманізації юридичної діяльності (забезпечення втілення верховенства права); подолання юридичних колізій (виступає необхідним суб’єктивним механізмом їх подолання).

Окремим проявом дії правовиховної функції є попередження і подолання деформацій правової свідомості. Через затвердження авторитету права, демонстрацію його дієвості й ефективності у вирішенні соціальних конфліктів створюються перепони для викривлення ціннісного зрізу правосвідомості індивідуальних і колективних суб’єктів.

Розділ 2. “Роль професійної правосвідомості в правоутворенні і правореалізації. Деформації професійної правосвідомості” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Роль професійної правосвідомості у правоутворенні” розглядається значення і форми впливу професійної правосвідомості на кожному з етапів правоутворення. Останнє охоплює увесь соціальний процес формування права, який у найзагальнішому виді складається з двох стадій: а) народження в соціумі й вираження у відповідній формі правоутворюючого інтересу; 2) виявлення правоутворюючого інтересу компетентними суб’єктами правотворчості й формулювання на підставі цього норми права.

Доводиться, що професійна правосвідомість відіграє значну роль не тільки на етапі правотворчості, а й на першому етапі правоутворення. Вона бере участь у формуванні правових ідей, поглядів, настроїв, що виражають необхідність тих чи інших змін у чинному правовому регулюванні. Така дія професійної правосвідомості може бути прямою (безпосередньою) і непрямою (опосередкованою). У першому випадку йдеться про внесення пропозицій по вдосконаленню, зміні або розвитку позитивного права у формі виступів, публікацій, звернень, ініціатив у компетентні правотворчі органи; про роз’яснення населенню важливості й доцільності прийняття відповідних правових рішень, тобто популяризацію певних правових ідей у суспільстві.

Професійна правосвідомість впливає на передправотворчий етап опосередковано – через юридичну практику, суб’єктивною основою якої вона виступає. Практика правового регулювання вказує на необхідність удосконалення прийнятих норм, їх подальшого розвитку; з’ясовує сторони й наслідки правових норм, які заздалегідь не були передбачені; вигострює й уточнює окремі положення чинних нормативних актів; виявляє необхідність видання додаткових актів і актів, які конкретизують дані норми і т.д.

Особливого значення набуває вироблення юридичною практикою правоположень, які є згустками професійної правосвідомості на грані їх переростання в юридичні норми.

На етапі правотворчості професійна правосвідомість забезпечує переведення правових ідей, сформованого правоутворювального інтересу у формально-правову нормативність. Вона впливає на правотворчість шляхом розробки планів нормопроектних і нормотворчих робіт, проектів нормативних правових актів (зокрема, участь професійної правосвідомості у правотворчому пізнанні, опрацюванні концепції закону, виборі виду нормативного правового акта, способу правового регулювання, визначенні у правових поняттях і категоріях мети видання кожного конкретного акта, окресленні кола відносин, які планується упорядкувати через видання даного акту, роз’ясненні смислу правової норми тощо). Професійна правосвідомість нарівні з іншими чинниками правотворчої діяльності забезпечує не тільки обрання найбільш прийнятного варіанту регулювання суспільних відносин, а й досконале вираження змісту нормопроектів, оптимальне використання нормотворчої техніки.

При створенні нормативних правових актів великого значення набуває комплексне, системне бачення юристом права та практики його реалізації. Професійне використання юридичної мови, юридичних понять і категорій, юридичних конструкцій та інститутів забезпечує погодженість, логічність, доступність і визначеність нормативно-правового матеріалу. У зв’язку з необхідністю найбільш органічно “вписати” новий елемент нормативного правового регулювання в існуючу правову картину особливого значення тут набуває володіння способами тлумачення норм права.

Самостійними формами впливу професійної правосвідомості на процес створення формальних джерел права є участь в обговоренні проектів і проведенні техніко-юридичної експертизи нормативних правових актів. Важливим шляхом впливу на правотворчість є активна позиція юристів щодо правової політики, яка провадиться державою.

У підрозділі 2.2 “Роль професійної правосвідомості у правореалізації” розглянуто питання впливу професійної правосвідомості на процес втілення правових норм у суспільні відносини.

Вплив професійної правосвідомості на реалізацію права іншими суб’єктами відбувається прямо і опосередковано. У першому випадку йдеться про професійну правосвідомість як необхідну суб’єктивну основу правозастосовчої, правозахисної і правоконсультативної діяльності. По-перше, правильна правозастосовна, правозахисна, правоконсультативна діяльність не можуть здійснюватися за допомогою недостатніх, фрагментарних, суто емпіричних знань про правові явища, носіями яких виступають суб’єкти повсякденної правосвідомості. По-друге, важливими є не тільки правові знання та їх якість, а й готовність і вміння їх практично використовувати, що забезпечується техніко-юридичним мисленням юристів, розвиненими практичними компонентами їх правосвідомості.

Загальне значення професійної правосвідомості у правозастосуванні полягає в тому, що із суб’єктивної сторони вона забезпечує весь процес встановлення фактичних обставин справи, вибору й аналізу юридичної основи справи, прийняття рішення по юридичній справі.

Не менш важливою є консультативна і правозахисна діяльність юристів, через неможливість отримання яких суттєво ускладнюється реалізація права зацікавленими суб’єктами. Потреба в компетентних правовій консультації, у правовому захисті виникає за відсутності в особи чітких знань і розуміння (а) прав та обов’язків – як власних, так і інших суб’єктів права, (б) юридичної процедури, (в) нормативно-правового матеріалу, (г) уміння складати необхідні юридичні документи тощо. Отже, здійснення правоконсультативної і правозахисної діяльності стає необхідним в усіх випадках, коли правосвідомості суб’єктів права не вистачає для реалізації власних прав, законних інтересів та юридичних обов’язків. Цей дефіцит поповнюється за рахунок професійної правосвідомості завдяки специфічним властивостям її когнітивного, інтелектуально-емоційного та практичного елементів, проаналізованих вище.

Професійна правосвідомість впливає на реалізацію правових норм й опосередковано. І правові знання, і ціннісні ставлення професійних юристів, і їх готовність діяти у певний спосіб є тими чинниками, які зумовлюють поведінку суб’єктів з реалізації правових норм. Професійна правосвідомість, втілюючись у компетентній юридичній діяльності, сприяє засвоєнню індивідами певних правових ціннісних орієнтацій, правових знань, формуванню правових установок.

Реалізація юридичних норм часто вимагає значної підготовки, коли потрібно провести попередню роз’яснювальну роботу серед населення щодо сутності нормативних правових актів, їх значення в житті суспільства тощо. В даному випадку професійна правосвідомість впливає на реалізацію правових норм через правову пропаганду та виховання. 

Підрозділ 2.3 “Деформації професійної правосвідомості та шляхи їх подолання й попередження” присвячено встановленню видів деформацій професійної правосвідомості, їх причин і способів подолання.

Постановка питання про деформації професійної правосвідомості можлива лише за умови визнання існування певних нормальних стандартів правосвідомості й відхилень від них. Критерієм ідеального типу правосвідомості юриста як індивіда чи групи виступає професійна правосвідомість у якісному розумінні. У формально-юридичному плані еталоном професійної правосвідомості є стандарти, закріплені в національному законодавстві, в деонтичних кодексах, і ті, що встановлені міжнародним правом і розглядаються як орієнтир пошуку правової справедливості в рамках національних правових систем.

Деформації професійної правосвідомості проявляються у викривленні її раціонально-ідеологічних, емоційно-психологічних і практичних компонентів. Вони заважають здійсненню завдань професійно-юридичної діяльності щодо забезпечення ефективного функціонування й розвитку права, збереження й захисту правопорядку, в тому числі захисту прав та свобод людини і громадянина. Отже, деформації професійної правосвідомості – це викривлення раціональних, емоційних або (і) практичних компонентів її змісту, які унеможливлюють або суттєво ускладнюють ефективну професійно-юридичну діяльність.

Деформації професійної правосвідомості найбільш загальним чином можна поділити на дві групи: а) ті, які є загальними для всіх різновидів правосвідомості; б) ті, що притаманні власне правосвідомості професійній. До першої групи належать: правовий інфантилізм (несформованість правових знань, оцінок, почуттів), недооцінка права (оцінка права на більш низькому рівні, ніж його дійсна цінність), правовий ідеалізм (переоцінка реальних можливостей права), правовий ригоризм (висування до права завищених, необґрунтованих претензій), правова демагогія (маніпуляція ідеєю права або правовими ідеями з метою досягнення власних корисливих інтересів), правовий нігілізм (загальне негативне, зневажливе ставлення до права, закону, правопорядку, юридичне неуцтво), переродження правосвідомості (готовність до свідомого вчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивами яких стають жорстокість, користь та ін.).

Друга група охоплює: стереотипність мислення (підхід до нових юридичних ситуацій із системою усталених, консервативних, шаблонних оцінок, які є, з однієї сторони, результатом значного практичного досвіду роботи, і з іншої – недостатнього професійного саморозвитку); звуження світогляду (замикання духовного життя юриста на професійній сфері), зниження емоційного ставлення до подій, що відбуваються й байдужність до осіб, щодо яких здійснюється професійна юридична діяльність (зниження емоційного бар’єру сприйняття явищ, пов’язаних з професійною юридичною діяльності, яке переросло у формальний, бюрократичний підхід до своєї роботи, у відсутності будь якого бажання допомогти тим, хто потребує компетентного правового захисту, у відсутності співчуття до постраждалих); упередженість стосовно правопорушників (обвинувальний ухил) (сприйняття особи, яка підозрюється у вчиненні правопорушення, такою, чия вина вже доведена); юридичне сприйняття неюридичного світу (підсвідома скерованість пізнання, оцінки оточуючого світу через юридичні схеми); зневага неюридичною професійною думкою (скептичне, несерйозне, поблажливе сприйняття будь-якої думки професіонала з іншої сфери суспільної практики, що стосується юридичної проблематики); формалізм і бюрократизм професійної правосвідомості (дотримання юридичних форм і процедур в ім’я не духу закону, правової справедливості, а його букви, навіть в ущерб перших).

Причини деформації професійної правосвідомості теж поділяються на дві групи. Це ті, які зумовлюють існування (а) загальних видів деформації професійної правосвідомості, і (б) спеціальних видів деформації й пов’язані зі специфікою юридичної професії.

До першої групи належать: історичні причини (вкорінена повага до влади і сили, а не до права); особливості національного правового менталітету (плюралізм типів правосвідомості); економічні (нерозвиненість інституту приватної власності, нестабільність економічної системи); соціально-комунікативні (конфлікти соціальних ролей, групова правосвідомість трудового колективу); юридичні (стан юридичної практики, юридичної науки й освіти, рівень розвитку суспільної правосвідомості і правової культури, правовиховної роботи в суспільстві).

Спеціальні види деформацій правової свідомості юристів обумовлені її власними властивостями: професійна свідомість є найбільш розвиненою, домінуючою формою свідомості юристів, має формалізований характер і є надмірно спеціалізованою.

До спеціальних засобів попередження й подолання деформацій професійної правосвідомості належать: а) створення системи моральних, матеріальних і соціальних стимулів, що заохочують до сумлінної й ефективної роботи; б) виважена кадрова політика (основним критерієм підбору кадрів має бути професіоналізм); в) удосконалення системи юридичної освіти (введення нових технологій навчання); г) забезпечення правової інформованості юристів (комп’ютеризація діяльності державних юридичних установ та організацій, читання лекцій ученими-юристами, заходи з підвищення кваліфікації); д) ефективна організація праці; є) проведення виваженої державної інформаційної політики в юридичній сфері (правова пропаганда, правове виховання).