Некогерентне поляризоване світло та неспецифічна стимулювальна терапія при ранах у великої рогатої худоби в умовах Полісся

Короткий зміст

Робота виконувалася на кафедрі акушерства, терапії та хірургії протягом 1997 – 2006 рр., на базі ТОВ ім. Шевченка с. Новий Дорогинь Народицького району Житомирської області, що знаходиться у забрудненій радіонуклідами зоні (3-я зона посиленого радіологічного контролю) внаслідок аварії на ЧАЕС; СТОВ “Хлібороб” Андрушівського району, який належить до умовно чистої зони щодо радіоактивного забруднення, та у клініці великих тварин факультету ветеринарної медицини Державного агроекологічного університету, м. Житомир.

Потужність експозиційної дози стійл, території табору, пасовищ та поверхні шкіри тварин вимірювали приладом СРП-88 за участі лікарів-радіологів Народицької і Андрушівської районних державних лабораторій ветеринарної медицини впродовж усього досліду. Питому радіоактивність кормів за ¹³⁷Cs вимірювали у згадуваних лабораторіях та Науково-дослідному інституті регіональних екологічних проблем Державного агроекологічного університету.

Дослідження проникності шкіри у великої рогатої худоби визначали за методикою Ф. Недопила (1972).

Діагностичний етап передбачав клінічне дослідження тварин і клінічну характеристику асептичних та інфікованих ран. Оглядом рани визначали її форму, розміри, стан тканин у ділянці й вираження їх у самій рані, ступінь зяяння і наявність кровотечі. Пальпацією у ділянці рани виявляли ступінь болючості пошкоджених тканин або повну втрату чутливості шкіри, щільність інфільтрату, флуктуацію, консистенцію тканин. З метою контролю інтенсивності загоювання рани застосовували планіметрію.

Крім клінічних змін, нами вивчено загальні морфологічні показники крові – кількість еритроцитів та лейкоцитів підраховували в камері з сіткою Горяєва. Із біохімічних показників вміст гемоглобіну визначали методом Салі; загальний білок – за методикою Рейса; концентрацію загального кальцію – трилонометричним методом; неорганічного фосфору – за В.М. Коромисловим і Л.А. Кудрявцевою; каротину – за Карр-Прайсом у модифікації Юдіна; резервну лужність – за Беляєвим-Большаковим. Активність аспарагінової (АСТ) і аланінової (АЛТ) амінотрансфераз визначали динітрофенілгідразиновим методом Райтмана і Френкеля; церулоплазміну – модифікованим методом Ревина; бактерицидну активність сироватки крові (БАСК) – фотонефелометричним методом за Мюнселом і Греффенсоном у модифікації О.В. Смірнової, Т.А. Кузьміної; лізоцимну активність сироватки крові – нефелометричним методом за В.Т. Дорофейчуком.

Перебіг ранового процесу та загоювання ран у великої рогатої худоби вивчали у двох серіях дослідів – першій і третій в умовах тривалого впливу на організм малоінтенсивного радіаційного випромінювання, у трьох – другій, четвертій і п’ятій – у відносно чистій щодо радіоактивного забруднення зоні. Дослідження проведено весною, влітку та взимку.

Перша серія досліджень проведена у два етапи. На першому етапі метою досліджень було вивчення природного перебігу  ранового процесу експериментальних неінфікованих ран в умовах літньо-табірного утримання у 2-й зоні (15 – 20 Кі/км²) забруднення радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС.

Дослід проведено на 4-х 1,5-річних нетелях чорно-рябої породи. Після підготовки операційного поля та інфільтраційної анестезії 0,5%-ним розчином новокаїну  скальпелем наносили рани під кутом 35° до складок шкіри в середній третині шиї. Всі рани були довжиною 7 см і глибиною 1 см. Кровотечу, яка виникала після нанесення ран, не зупиняли.

На другому етапі 1-ї серії досліджень в аналогічних умовах вивчали природний перебіг ранового процесу інфікованих експериментальних ран. Дослідження проведені на 4-х нетелях чорно-рябої породи середньої вгодованості віком 2,5 роки.

Друга серія досліджень. Досліджували перебіг ранового процесу у 6-ти бугайців чорно-рябої породи, середньої вгодованості в умовно чистій відносно радіоактивного забруднення зоні під впливом тканинного препарату.

Тканинний препарат, виготовлений за методикою Філатова з матки і плаценти корови, вводили з розрахунку 5 см³ на 100 кг маси тіла в ділянці триголового м'яза підшкірно двічі: зразу ж після нанесення ран та через 8 днів.

У третій серії досліджень вивчали перебіг ранового процесу під впливом тканинного препарату в умовах тривалої дії на організм малоінтенсивного радіаційного випромінювання. Дослід проведено на двох групах по 5 нетелей чорно-рябої породи, середньої вгодованості. Тканинний препарат вводили аналогічно попередній серії досліджень. У всіх тварин у процесі досліду за загальноприйнятими методиками визначали цитологічний, біохімічний склад та імунологічні показники крові.

Четверта серія досліджень. Досліджували  вплив некогерентного поляризованого світла, випромінюваного лампою “Біоптрон”, та 1%-ного розчину ксилонесту на загоювання експериментальних ран у великої рогатої худоби в умовно чистій зоні.

Було сформовано 6 груп по 4 бугайці віком 6 міс. середньої вгодованості. Всім тваринам нанесені різані рани в ділянці стегна. У тварин першої, другої і шостої груп рани інфікували вшиванням на 24 год тампонів, просочених фільтратом фекалій. Починаючи з другої доби, протягом 2-х тижнів два рази на день по 6 хв рани у тварин першої і третьої груп опромінювали лампою “Біоптрон”. Тваринам п’ятої і шостої груп, починаючи з другої доби, три дні підряд здійснювали коротку блокаду основи рани 1%-ним розчином ксилонесту, який належить до місцевих анестетиків.

Динаміку морфологічних і гістохімічних змін у тканинах стінки ран визначали за загальноприйнятими методиками (Волкова О.В., Елецкий Ю.К., 1971).

П’ята серія досліджень. Вивчали вплив некогерентного поляризованого світла (НПС) та 1%-ного розчину ксилонесту на перебіг ранового процесу у 20-ти бугайців, кастрованих відкритим способом на лігатуру, у тому числі у 10-ти при загоюванні асептичних ран і в 10-ти – при інфікуванні ран фільтратом фекалій. Рани інфікували введенням у мошонку на 24 год змоченого у фільтраті фекалій (10 см³ на тампон) ватно-марлевого тампона. Зразу ж після тампонування рани 5-ти бугайців 3 дні підряд основу мошонки блокували введенням 20 см³ 1%-ного розчину ксилонесту, а ще у 5-ти рани опромінювали НПС: перший день – 15 хв, другий – 10, третій – п’ятий – по 5 хв.

Контрольними були 40 кастрованих бугайців, у 20-ти з яких у порожнину мошонки засипали по 5 г трициліну, і у 20-ти культю сім’яних канатиків і краї рани мошонки змащували 5 %-ним спиртовим розчином йоду.

Всього в експериментах використано 134 тварини.

Цифровий матеріал оброблено методами варіаційної статистики на персональному комп’ютері з використанням програми MS Excel.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ АНАЛІЗ

Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання тваринницьких об’єктів, ділянок шкіри та питома радіоактивність кормів

Нами було встановлено, що досліджувані об'єкти, у яких утримували тварин, мали різну потужність експозиційної дози гамма-випромінювання. У ТОВ ім. Шевченка вона становила у корівниках 5,6±1,0 нКл/кг/год, стійлах для тварин – 11,6±4,2 на вигульних майданчиках – 4,4±0,8, у літньому таборі – 8,3±3,4 нКл/кг/год. На аналогічних ділянках ферм в умовно чистих зонах потужність експозиційної дози гамма-випромінювання коливалася в межах від 1,0±0,26 до 1,9±0,32 нКл/кг/год.

Показник сумарного забруднення кормів раціону у ТОВ ім Шевченка дорівнював 513,2±19,3 Бк/кг, СТОВ “Хлібороб” – 59,9±7,2, у клініці великих тварин Державного агроекологічного університету – 54,2±6,8 Бк/кг.

У ділянці шкіри шиї в місці нанесення ран потужність експозиційної дози гамма-випромінювання складала 9,03±3,6 нКл/кг/год і коливалася в межах 8,5–10,3, п’ястка і плесна – 10,1–12,4 нКл/кг/год.