НЕМАЙНОВІ ПРАВА УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, визначається об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження, висвітлюється наукова новизна та формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначається практичне значення одержаних результатів, їх апробація, вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика немайнових прав учасників господарських товариств» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Місце немайнових прав учасників господарських товариств у системі прав учасників господарських товариств» визначається юридична адреса розташування немайнових прав учасників (акціонерів) господарських товариств у структурі суб’єктивних прав, що відомі цивільному праву України. Критикуються положення, згідно з якими досліджувані у дисертації суб’єктивні права кваліфікуються різновидом особистих немайнових прав. Такі права, на думку автора, за своєю природою є немайновими, але не можуть бути особистими (право на управління товариством, право на отримання інформації про діяльність товариства).

Пропонується повернутися до класифікації правовідносин, що регулюються цивільним законодавством, на майнові та немайнові з поділом останніх на ті, що пов’язані з майновими, і ті, що не пов’язані з майновими правами.

Зазначається, що досліджувані в дисертації немайнові права тісно пов’язані з майновими правами, але це не спростовує їх відносно автономного існування, оскільки право на управління товариством та право на отримання інформації про його діяльність мають свій зміст, умови і форми здійснення. Не впливає на немайновий характер означених прав і можливість настання майнових наслідків порушення цих прав, адже майнові санкції можуть застосовуватися як при порушенні майнових, так і немайнових прав.

В доктрині цивільного права досить поширеною є позиція, відповідно до якої поряд з особистими немайновими та майновими відносинами до предмету цивільно-правового регулювання слід відносити також й, так звані, організаційні відносини. На думку дисертанта, виокремлення організаційних відносин в якості самостійного предмету цивільного права є некоректним. Досліджувані в роботі немайнові права учасників господарських товариств поміж інших функцій виконують й організаційні функції, але, при цьому, залишаються немайновими. Таким чином, під предмет цивільно-правового регулювання ці відносини підпадають через їх приналежність до різновиду немайнових (а не організаційних) відносин.

Немайнові права учасників (акціонерів) господарських товариств є не правомочностями, а самостійними немайновими правами учасників (акціонерів) господарських товариств, що мають власну структуру.

Правовідносини щодо здійснення немайнових прав учасників (акціонерів) господарських товариств мають відносний характер.

У підрозділі 1.2 «Правова природа права участі в управлінні господарським товариством» розглядається наукова дискусія з приводу оцінки правової можливості учасника (акціонера) господарського товариства брати участь в управлінні товариством. Відзначається наявність в літературі полярних точок зору: одні дослідники кваліфікують згадану можливість не самостійним правом, а правомочністю, інші, навпаки, – самостійним правом; деяка частина авторів вважають право на управління різновидом майнових прав, за переконанням інших – таке право слід визнати немайновим.

В роботі формулюється висновок, що досліджуване право слід оцінювати самостійним немайновим правом учасника (акціонера) господарського товариства. Правовідношення, в якому одним з елементів є право участі в управлінні господарським товариством, має відносний характер, оскільки визначеній кількості управомочених суб’єктів протистоїть визначена кількість зобов’язаних суб’єктів. Право участі в управлінні господарським товариством має власну структуру та складається з низки правомочностей, а саме: 1) правомочності на участь у підготовці до проведення загальних зборів учасників (акціонерів); 2) правомочності брати участь у загальних зборах; 3) правомочності голосувати за всіма питаннями порядку денного загальних зборів; 4) правомочності вимагати проведення позачергових загальних зборів.

Визнаючи правову природу права на інформацію про діяльність господарського товариства (підрозділ 1.3 «Правова природа права на інформацію про діяльність господарського товариства»), дисертант оцінює його як різновид корпоративних прав. Таке право має організаційний характер і тісно пов’язане з правом на участь в управлінні та структурно складається з: правомочності на отримання на запит учасника (акціонера) загальної інформації про товариство; правомочності на отримання інформації в процесі підготовки та проведення загальних зборів; правомочності на отримання публічної інформації, у тому числі регулярної та особливої.

Праву учасника (акціонера) господарського товариства на отримання інформації протистоїть обов’язок товариства щодо надання (учасникові) відомостей про діяльність товариства. Таким чином, досліджуване у підрозділі 1.3 дисертації право має зобов’язальний характер.

Кваліфікуючи правовідношення з надання інформації товариством його учаснику (акціонеру) як зобов’язальне, слід врахувати, що воно є специфічним, має організаційний характер, що відрізняє його від двосторонніх зобов’язань, які є, за загальним правилом, похідними з правочинів (договорів), завдання шкоди або безпідставного збагачення. Автор роботи вважає, що досліджуване правовідношення найбільш подібне до зобов’язання із багатостороннього правочину. Крім того, слід зазначити, що специфічні підстави виникнення вказаних зобов’язально-правових відносин і їх зміст виключають застосування до них загальних положень зобов’язального права (книга 5 ЦК України), і досліджувані відносини повинні регулюватися спеціальними нормами, що містяться у законодавстві про юридичні особи.

У підрозділі 1.4 «Оборотоздатність немайнових прав учасників господарських товариств» зазначається, що немайнові права учасника (акціонера) господарського товариства є оборотоздатними. Передумовою їхньої оборотоздатності є те, що вони виступають об’єктом цивільних прав виключно в парі з майновими правами учасника (акціонера) товариства. На підставі наведеного в роботі констатується висновок про поєднання немайнових і майнових корпоративних прав (правомочностей), яке призводить до єдності їх сприйняття. Відтак, розірвати їх і врегулювати окремо буде помилковим, що й демонструє ст. 100 ЦК України, якою окремо регулюється право участі в товаристві як особисте немайнове право. Така невдала конструкція викликала значну кількість непорозумінь і проблем із застосуванням вказаної статті.

Об’єднуючою категорією для цих двох груп прав є частки (акції), які ст. 177 ЦК України визнаються об’єктами цивільних прав і одночасно є способом посвідчення належності відповідних прав учасникові господарського товариства. З переходом прав на частку (акцію/акції) набувач отримує весь комплекс таких прав – як майнових, так і немайнових.

В умовах сучасного обороту комплекс прав учасників господарських товариств як об’єкт цивільного права має особливий правовий режим. Його специфіка обумовлена тим, що цінність вказаних прав визначається не стільки наданими ними можливостями, скільки їх оборотоздатністю. Чим більша ліквідність таких прав, тим вища цінність. Права учасників господарських товариств перетворюються у спекулятивний засіб. Зазначені права все частіше придбаваються не з метою їх здійснення, а з метою подальшого оплатного відступлення з отриманням вигоди за рахунок різниці цін. Права учасників господарських товариств трансформуються у фінансовий інструмент, спосіб отримання швидкого прибутку, з яким за ефективністю ніяк не може змагатися право на дивіденд.

Розділ 2 «Здійснення та захист немайнових прав учасників господарських товариств» складається з двох підрозділів, кожен із яких містить в собі по два пункти.

У підрозділі 2.1 «Загальні положення про здійснення немайнових прав учасників господарських товариств» вказується, що немайнові права учасників (акціонерів) господарських товариств здійснюються безпосередньо управомоченими суб’єктами або через дії представників. Спосіб реалізації зазначених прав залежить не тільки від розсуду управомоченого суб’єкта, але й від змісту конкретного немайнового права. Останнє, в свою чергу, визначається його призначенням, тобто тією метою, для якої це право надається особі.

Права учасників (акціонерів) як похідні від участі в господарському товаристві майже завжди вимагають активних дій від самого товариства (наприклад, право учасника (акціонера) на отримання інформації – обов’язок господарського товариства з розкриття та надання інформації і т.д.). В ряді випадків вимагаються активні дії самого учасника (акціонера) (наприклад, зареєструватися для участі у загальних зборах учасників (акціонерів) та прийняти участь у голосуванні; подати запит до товариства про необхідність надання інформації з питань порядку денного загальних зборів учасників (акціонерів). Саме від характеру суб’єктивного права залежить та обставина, чи вичерпується здійснення права якою-небудь однією дією або вимагає триваючих, повторюваних дій. Не зважаючи на триваючий характер відносин участі в господарському товаристві переважають одноактні дії учасників (акціонерів) (наприклад, голосування з питання внесеного до порядку денного; внесення пропозиції щодо кандидатури особи до наглядової ради акціонерного товариства). Це пов’язано з активним характером дій учасника (акціонера) і господарського товариства у правовідношенні.

Пункт 2.1.1 «Здійснення права участі в управлінні господарським товариством» присвячено детальній характеристиці змісту правомочностей учасників (акціонерів) щодо управління товариством, порядку і способам здійснення цих правомочностей.

Право участі в управлінні господарським товариством складається з низки правомочностей, а саме: 1) правомочності на участь у підготовці до проведення загальних зборів: а) вчасно отримувати повідомлення про скликання загальних зборів; б) своєчасно та у зручний для учасника (акціонера) спосіб знайомитися з матеріалами, пов'язаними з порядком денним загальних зборів, та отримувати додаткову інформацію стосовно питань порядку денного від посадових осіб та інших уповноважених осіб товариства; в) вносити пропозиції та вимагати їх включення до порядку денного загальних зборів за умови внесення такої пропозиції учасником (- ами) (акціонером (-ами)), який (які) володіють необхідною кількістю голосів. 2) правомочності брати участь у загальних зборах учасників (акціонерів) господарського товариства, а саме: а) брати участь у вирішенні найважливіших питань діяльності товариства, у тому числі прийняття рішення про внесення змін до статуту, обрання членів ради та ревізійної комісії, додатковий випуск акцій, викуп товариством розміщених ним акцій, укладення значних правочинів, реорганізацію товариства та інші дії, які призводять до суттєвих корпоративних змін; б) брати участь у загальних зборах особисто або через вільно обраного представника; 3) правомочності голосувати за всіма питаннями порядку денного загальних зборів; 4) правомочності вимагати проведення позачергових загальних зборів учасників.

Пункт 2.1.2 «Здійснення права на інформацію учасниками господарських товариств» розкриває форми здійснення права учасників (акціонерів) господарських товариств на отримання інформації: а) шляхом встановлення обов’язку товариства надати інформацію учасникам (акціонерам) незалежно від їхніх вимог (учасник виступає в пасивній ролі); б) шляхом надання учасникам (акціонерам) права вимагати від товариства надання інформації (учасник виступає в активній ролі). Способами здійснення учасником (акціонером) права на інформацію є: 1) ознайомлення з інформацією, наданою товариством в порядку обов’язкового розкриття; 2) ознайомлення з інформацією в процесі підготовки до загальних зборів; 3) ознайомлення з інформацією за особистим запитом учасника (акціонера). Далі досліджуються проблемні питання здійснення права на інформацію при публічному та індивідуальному наданні відомостей учасникові (акціонерові), визначається порядок надання інформації за особистим запитом учасника (акціонера) товариства. Крім того, приділено увагу розгляду здійснення права на інформацію у зв’язку з участю в управлінні товариством, а також реалізацією учасником (акціонером) прав щодо купівлі, чи, навпаки, продажу частки (акцій). Розглядаються окремі аспекти інформування учасників (акціонерів) про правочини, вчинені товариством.

В більшості випадків право на інформацію про діяльність товариства здійснюється в добровільному порядку. Однак в ряді випадків: якщо не має добровільного виконання зобов’язань (надання інформації); коли з’являється перешкода на шляху реалізації учасником (акціонером) свого права; у випадку виникнення спору про право, якщо сторони самостійно не можуть вирішити конфлікт; коли вчиняється правопорушення і вимагається застосування санкції до порушника, притягнути його до відповідальності, виникає необхідність здійснити право в примусовому порядку за допомогою такої форми, як застосування права, що має на увазі комплексну владну діяльність спеціально уповноважених суб’єктів по застосуванню норм, які забезпечують здійснення правомочностей, що складають зміст права учасника (акціонера) на інформацію про діяльність товариства. Право в цьому випадку здійснюється на основі правозастосовчого акту, втілення якого в життя є разовою та індивідуально визначеною дією, що стосується персоніфікованих суб’єктів.

Дослідницький матеріал підрозділу 2.2 «Загальні положення захисту немайнових прав учасників господарських товариств» дозволив дійти висновку, що можливість захисту права на інформацію про діяльність господарського товариства та можливість захисту права на управління господарським товариством є окремими суб’єктивними правами, а не елементами змісту прав, які підлягають захисту. Природою права на захист (його нерозривного зв’язку з суб’єктивним правом) визначаються його характер і зміст. Це виражається, по-перше, у тому, що право на захист, як і суб’єктивне право у цілому, є мірою можливої поведінки управомоченої особи, але поведінки цільової і більш вузької за об’ємом – спрямованої на досягнення відновлювально-припинювальної мети і пов’язаної з використанням заходів правоохоронного характеру. По-друге, заходи правоохоронного характеру повинні відповідати характеру самого суб’єктивного права. По-третє, право на захист, як і суб’єктивне право в цілому, включає в себе декілька можливостей, що забезпечують реалізацію суб’єктивного права на різних її етапах і у різних ситуаціях.

Особливості захисту права на управління господарським товариством розглядаються окремо у пункті 2.2.1 «Захист права участі в управлінні господарським товариством». При цьому, досліджено юрисдикційні та неюрисдикційні форми захисту, що реалізуються у зв’язку з порушенням порядку скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів) товариства.

Група порушень права участі в управлінні господарським товариством досить різноманітна і стосується переважно порушень порядку скликання загальних зборів товариства. Так, серед них зустрічаються:

- порушення порядку реєстрації акціонерів для участі в загальних зборах, в тому числі недопущення акціонерів до реєстрації;

- прийняття рішень з питань, що не включені в порядок денний;

- проведення загальних зборів учасників (акціонерів) за відсутності кворуму;

- порушення процедури голосування та підрахунку голосів та ін.

Автором досліджені спеціальні способи захисту прав учасників (акціонерів) господарських товариств: визнання права на акцію; визнання недійсним рішень загальних зборів учасників (акціонерів); оскарження дій органів управління товариства; вимога про надання товариством інформації про його діяльність; вимога про виплату оголошених дивідендів; вимога про виплату частини майна при ліквідації товариства та ін. Наведені способи є похідними від основних способів захисту прав, конкретизуючи їх у сфері корпоративних відносин. Тому можна стверджувати, що формою закріплення спеціальних способів захисту власних прав учасниками (акціонерами) є, крім законодавчих актів, локальні акти самого товариства. Аналіз чинного законодавства про господарські товариства дозволяє зробити висновок про те, що під час визначення спеціальних способів захисту немайнових прав учасників (акціонерів) законодавець використав конструкцію універсальних способів, враховуючи при цьому особливості корпоративних правовідносин.

Здійснення права на захист не вичерпується лише однією можливістю звернення до компетентних органів з метою захисту порушеного права. Застосування учасником (акціонером) способів самозахисту своїх прав, а також заходів оперативного впливу, теж має місце, але як правило, у виняткових випадках. Зокрема, якщо протягом встановленого строку наглядова рада не приймає рішення про скликання загальних зборів акціонерів на їх вимогу, то такі збори можуть бути скликані самими акціонерами, які цього вимагають.

Істотним способом захисту права участі в управлінні господарським товариством міноритарних учасників (акціонерів) корпорації можуть бути спеціальні договірні способи захисту. Так, одним з важливих механізмів захисту прав міноритаріїв від зловживань з боку більшості і менеджменту господарського товариства можуть бути договори, що укладаються між мажоритарними і міноритарними учасниками (акціонерами) (ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства»). Відповідні договірні конструкції мають за мету встановлення певних гарантій для меншості. Наприклад, прийняття загальними зборами учасників (акціонерів) товариства рішень за окремими питаннями лише одноголосно, навіть якщо це не вимагається чинним законодавством. Такі гарантії можуть бути включені за домовленістю до статуту або інших внутрішніх документів товариства. Однак ні ЦК України, ні Закон України «Про акціонерні товариства», ні Закон України «Про господарські товариства» не містять норми, яка б передбачала можливість прийняття рішень загальними зборами учасників (акціонерів) одноголосно. Автор вважає, що відповідна конструкція дозволить ефективно перерозподілити баланс влади всередині господарського товариства та додатково захистить право кожного учасника (акціонера) брати участь в управлінні товариством.

У пункті 2.2.2 «Захист права на інформацію учасниками господарських товариств» розглядаються форми та способи захисту, пов’язані з порушенням господарським товариством норм щодо повідомлення учасників (акціонерів) про факт проведення загальних зборів, зміст порядку денного загальних зборів або щодо надання іншої, необхідної для учасника інформації.

Зазначається, що захист права на інформацію учасниками (акціонерами) господарських товариств може здійснюватися будь-яким способом, передбаченим ч. 2 ст. 16 ЦК України. Найчастіше застосовуються такі способи як: визнання судом недійсним акту органу управління товариства, примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення та визнання правочину недійсним. Визнання емісії недобросовісною або недійсною є специфічним способом захисту, який не можна віднести ні до одного із названих в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Найбільш розповсюдженим правопорушенням є порушення порядку скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів), а саме: порушення вимог закону щодо формування порядку денного, у тому числі внесення змін до опублікованого порядку денного; порушення порядку повідомлення учасників (акціонерів) про проведення загальних зборів, у тому числі не надіслання їм персонального повідомлення або надіслання останнього у спосіб, не передбачений статутом товариства, відсутність публікації у передбачених законом засобах масової інформації або опублікування повідомлення в засобах масової інформації, не передбачених статутом товариства, порушення строків повідомлення; ненадання учасникам (акціонерам) можливості ознайомитися з документами, пов’язаними з порядком денним; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного; відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів та прийняття ними рішень; порушення процедури реєстрації акціонерів та їх представників, у тому числі реєстрація представників акціонерів на підставі довіреностей, оформлених із порушенням вимог законодавства. На підставі цього учасник (акціонер) товариства має право подати позов про визнання акту органу господарського товариства недійсним (незаконним).

Право на отримання інформації може захищатися учасником шляхом вчинення позову про примушення товариства до виконання обов’язку з надання інформації (примусове виконання обов’язку в натурі). При цьому зазначається, що господарське товариство зобов'язане надавати учаснику (акціонеру) на його вимогу лише документи звітного характеру (річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства) та інформацію, що міститься в установчих документах товариства, а не будь-яку інформацію щодо господарської діяльності товариства, якщо інше не передбачено установчими документами товариства.

Право акціонера на інформацію може захищатися застосуванням такого специфічного способу захисту, як визнання емісії недобросовісною, а в ряді випадків – недійсною. Недобросовісною емісією цінних паперів є дії, що порушують процедуру емісії, встановлену Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», і є підставою для прийняття рішення про відмову в реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів, зупинення відкритого (публічного) розміщення цінних паперів (ст. 36 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Як показує аналіз нормативної бази, підставою для застосування цього способу захисту може бути недотримання вимог законодавства про розкриття інформації на ринку цінних паперів. Найбільш серйозним юридичним наслідком визнання емісії недобросовісною є заборона на розміщення цінних паперів, випуск яких не пройшов державну реєстрацію.

Вказаний спосіб захисту в певній мірі схожий з такими способами, як визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (п. 2 ст. 16 ЦК України) і відновлення становища, що існувало до порушення права (п. 4 ст. 16 ЦК України). Однак з урахуванням того, що емісія не може бути визнана правочином, її визнання недійсною не може бути зведене до способу, передбаченого п. 2 ст. 16 ЦК України. Що стосується наслідків визнання емісії недійсною, то в цьому випадку вони не можуть бути також зведені і до реституції (п. 4 ст. 16 ЦК України), оскільки відновлювальні наслідки застосовуються лише стосовно власників цінних паперів. Відновлення ж майнового становища емітента не вчиняється, оскільки в цьому випадку він отримує лише цінні папери, що підлягають анулюванню, відтак, вони втрачають свою майнову цінність і здатність бути об’єктами цивільного обороту. Таким чином, визнання емісії недобросовісною і недійсною є самостійним цивільно-правовим способом захисту прав учасників (акціонерів), що застосовується лише стосовно емісійних цінних паперів.