НЕПОВНОЗНАЧНІ ЛЕКСИЧНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТИ)

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання, окреслено об’єкт, предмет, джерела фактичного матеріалу та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, відзначено особистий внесок здобувача в досліджувану проблему, наведено відомості про апробацію основних положень дисертації.

            У першому розділі «Лексичні комплекси як одиниці перехідних рівнів мовної системи» подано огляд наукових концепцій, присвячених одиницям перехідних рівнів мови; з’ясовано статус лексичних комплексів; наголошено на їхній подібності до слів; розглянуто питання лексико-граматичної належності нарізнооформлених елементів; окреслено особливості неповнозначних лексичних комплексів, співвідносних із прийменниками і частками; обґрунтовано підстави першочергового дослідження форми вираження цих одиниць.

            У сучасних лінгвістичних дослідженнях зазначається, що будь-яка природна мова є складним самонароджувальним організмом, який утворює різноманітність слів і їхніх форм. Серед цих структурно, семантично і стилістично різнопланових одиниць виокремлюється численний корпус сполучень неповнозначного слова з повнозначним або об’єднань двох чи кількох неповнозначних слів.

У слов’янському мовознавстві вперше звернув увагу на такі одиниці     І. І. Срезневський, називаючи їх зв’язками двох, трьох слів.

У мовознавчій науці існують різні погляди на причини виникнення подібних елементів: наприклад, І. Р. Вихованець і А. П. Загнітко зумовлюють їхнє становлення функціональними умовами, І. І. Чернишова – розширенням номінаційних засобів мови.

Подекуди ці зв’язані сполучення відносять до фразеологізмів, називаючи граматичними фразеологізмами, граматичними ідіоматизмами, фразеологічними одиницями-словоформами, специфічними моделями фразеологізмів тощо (В. В. Виноградов, Л. Г. Авксентьєв, М. Ф. Алефіренко, Л. Г. Скрипник). З огляду на схожість цих словоформ зі словами, здебільшого їх іменують аналітизмами, еквівалентами слова                            (І. Р. Вихованець, А. П. Грищенко, В. М. Ожоган, Р. П. Рогожникова,             А. А. Лучик). Хоча ці одиниці подібні до фразеологізмів нарізнооформленістю компонентів та єдністю значення, у роботі дотримуємося погляду, відповідно до якого вони за семантикою і структурою ближчі до слів: вживаються в мовленні як семантична цілісність, звичайно мають незмінну форму, один словесний наголос, творяться за певними моделями.

Нарізнооформлені структури співвідносяться з різними лексико-граматичними класами слів: прислівниками (без угаву, по шию), прийменниками (у зв’язку з, відповідно до), сполучниками (в міру того, як; незважаючи на те, що), частками (аж ось, трохи не), вигуками (а нуте, ах ти ж). Окрім зазначених класів, А. А. Лучик у складі еквівалентів слова фіксує такі одиниці, які не співвідносяться з будь-якою частиною мови, тобто їхньою класифікаційною ознакою є синтаксична функція. Це можуть бути структури з функцією присудка (в ажурі, у зборі), вставного слова (на щастя, на біду), а також стійкі мовленнєві звороти (річ у тому, що; факт той, що) та цетери (і под., та ін.). Найуживанішими й найменш дослідженими з-поміж подібних словоформ є одиниці, співвідносні зі службовими частинами мови, до складу яких входять і нарізнооформлені прийменники та частки. Такі одиниці у нашому дослідженні названо неповнозначними лексичними комплексами (далі – НЛК). Клас цих зв’язаних сполучень структурно, семантично і стилістично різноманітний, хоча ще не сформований і відкритий для поповнення іншими одиницями.

Незважаючи на те, що у мовознавстві виникають нові погляди на природу прийменників і часток, у пропонованому дослідженні дотримуємось традиційних підходів до цих класів службових слів.

Комплексне дослідження нарізнооформлених прийменників і партикул передбачає аналіз їхньої форми вираження, семантики та стилістичних властивостей, що дає змогу з’ясувати тенденції їх появи, особливості формування і функціонування.

Обстеження будь-яких лінгвістичних одиниць можна здійснювати від пізнання властивостей форми вираження до внутрішньої організації і навпаки – від внутрішньої організації до форми вираження.

У роботі першочергово здійснене дослідження форми вираження НЛК, що дозволяє простежити алгоритм їх утворення. У формуванні досліджуваних одиниць спостерігаються певні закономірності, які враховано при побудові моделей. Найпростіші з них – базові. Такі конструкції утворено від НЛК, лексико-граматичні параметри складників яких не збігаються з іншими досліджуваними елементами. Наприклад, прийменник на лише в одному випадку в процесі творення НЛК, співвідносних із прийменниками, синтагматично об’єднується з іменником чоловічого роду однини у формі знахідного відмінка. Від цієї структури утворюється базова модель на рахунок (схема Praep – N4ms). Прийменник на здатен у поєднанні з іншими компонентами формувати і складніші синтагматичні структури, наприклад, на відміну від (схема Praep – N4fs – Praep), де відбувається послідовне, або ланцюгове, нанизування компонентів. Це моделі, де кожен наступний компонент приєднується до попереднього за допомогою першого, другого, третього і наступних кроків синтагматичних зв’язків.

Окрім базових моделей і моделей із ланцюговим нанизуванням компонентів, структури НЛК формують моделі з віялоподібним розщепленням і віялоподібним згортанням. Моделі з віялоподібним розщепленням мають спільний початковий компонент і компоненти розгортання структури однакових граматичних показників. Наприклад, НЛК, співвідносні з прийменниками, з (із) нагоди і з (із) причини мають спільний початковий компонент – прийменник з (із), а компонентами розгортання структури є іменники жіночого роду однини у формі родового відмінка – нагоди, причини. Отже, зазначені комплекси утворюють трикомпонентну модель відкритої структури, початковим компонентом якої є прийменник з (із), а компонентами розщеплення – іменники жіночого роду однини родового відмінка:

                                                                                нагоди

                                 з (із)

                                                                      причини (схема Praep – N2fs).

Моделі НЛК можуть мати не лише відкриту, але й закриту структуру. Якщо НЛК мають спільний компонент розгортання структури і відмінні початкові компоненти, вони об’єднуються в моделі закритої структури. Наприклад, НЛК, співвідносні з частками, а ще й ото ще мають відмінні початкові компоненти спільних лексико-граматичних властивостей і однаковий компонент розгортання. Зазначені НЛК утворюють трикомпонентну модель закритої структури:

                                       а                                                                                  

                                                                               ще (схема Pс – Рс).                            

                                     ото                             

Поєднання кількох видів зв’язку в межах НЛК дозволяє побудувати складніші моделі з різними типами зв’язку. Наприклад:

                                           а

                                                                      хоч (хоча)           б (би)            і (й)

                                          от

(схема Pc – Pc – Pc – Pc).

            Запропонований спосіб дослідження форми вираження лексичних комплексів, співвідносних із прийменниками і частками, дає змогу встановити закономірності й тенденції щодо їх формування.

У другому розділі «Структурно-семантичні і функціонально-стилістичні особливості прийменникових лексичних комплексів» побудовано і представлено моделі НЛК, співвідносних із прийменниками; проаналізовано форму вираження нарізнооформлених прийменників та їхні функціонально-стилістичні властивості в межах окремих функціонально-семантичних груп. 

            Зі спостережень над формою вираження НЛК прийменникового типу випливає, що до цього класу можуть переходити переважно прийменниково-іменникові (за винятком, у (в) ролі), а також прислівниково-прийменникові (порівняно з (із, зі), услід (вслід) за), прийменниково-іменниково-прийменникові (з (із) огляду на, у (в) напрямі (напрямку) до), дієприслівниково-прийменникові (незважаючи (невважаючи) на, починаючи (почавши) з (із, зі)), дієприслівниково-прийменниково-прийменникові (починаючи від … до) та партикулярно-дієприслівниково-прийменникові (не кажучи про) сполучення.

            У процесі творення НЛК, співвідносних із прийменниками, прийменниково-іменникового походження має значення характер прийменника і граматична структура іменника, загальнокатегорійні і внутрішньокатегорійні властивості якого істотно впливають на формування зазначених структур. Стосовно категорії числа іменників переважна більшість цих компонентів виступає з граматичними показниками однини (з (із) метою, у (в) справі). Іменники у множині неактивно утворюють прийменникові лексичні комплекси (далі – ЛК) (в інтересах, на правах). З іменникової категорії істоти – неістоти трансформуються у ЛК прийменникового типу лише сполучення прийменника з іменником на позначення неістоти. Очевидно, це пов’язано з невеликою загальною кількістю назв істот порівняно з назвами неістот в українській мові. Граматична категорія роду представлена чоловічим (на боці, під знаком), жіночим (у (в) галузі, у (в) силу) та середнім (на чолі, у (в) світлі) родами з перевагою чоловічого і жіночого, що відбиває загальну тенденцію до руйнування середнього роду в слов’янських мовах. Значною мірою на процес творення зазначених одиниць впливає категорія відмінка, тобто трансформуватися у прийменникові ЛК можуть лише прийменниково-іменникові сполучення з граматичними показниками іменників певних відмінків: місцевого (на шляху, у (в) межах), знахідного (в обмін на, крізь призму), родового (без відома, без тіні), орудного (з (із) допомогою, під виглядом). Іменники у формі давального відмінка взагалі не тяжіють до формування нарізнооформлених прийменникових структур, оскільки виявлені лише в одній одиниці (по праву). Найчастіше переходити у прийменникові ЛК здатні об’єднання прийменника в (у) та іменника чоловічого роду однини у формі місцевого відмінка: досліджуваний матеріал засвідчив шістнадцять одиниць такої форми вираження (у вигляді, у випадку, у (в) дусі, у (в) запалі тощо).

В основу семантичної характеристики НЛК, співвідносних із прийменниками, покладено класифікацію, розроблену І. Р. Вихованцем. Досліджуваний матеріал виявив прийменникові ЛК наступних семантичних груп: темпорального значення (у (в) процесі, у (в) ході), просторової семантики (збоку від, у (в) глиб (глибочінь)), значення причини (з (із) нагоди, з (із) причини), мети (в (во) ім’я, на благо), умови (у випадку, у (в) разі), допустового значення (незалежно від, незважаючи (уважаючи) на), значення відповідності (у (в) дусі, у світлі), підстави (на основі, на підставі), зіставлення, протиставлення (на противагу, на відміну від), порівняння (на кшталт, подібно до), включення-виключення (за винятком), обмеження, уточнення, супровідних обставин (з (із) боку, у (в) справі), соціативного значення (у (в) супроводі, разом з (із, зі)).

Неповнозначні лексичні комплекси, співвідносні з прийменниками, утворюють різнотипні моделі й виявляють певні закономірності щодо форми вираження в межах семантичних груп. Структури НЛК, співвідносних із темпоральними, просторовими прийменниками та прийменниками відповідності, обмеження, уточнення, супровідних обставин, переважно репрезентують моделі з віялоподібним розщепленням і згортанням, непоширеними є базові та з ланцюговим нанизуванням компонентів. НЛК, співвідносні з прийменниками причини, так само представляють моделі з віялоподібним розщепленням, згортанням, ланцюговим нанизуванням та базові. Одиниці цієї семантичної групи здатні формувати моделі з різними типами зв’язку: віялоподібним розщепленням на першому кроці синтагматичного зв’язку і подальшим ланцюговим нанизуванням компонентів. Структури досліджуваних НЛК, співвідносних із прийменниками зіставлення, протиставлення, входять до моделей з віялоподібним згортанням, розщепленням, а також представляють моделі з ланцюговим нанизуванням компонентів. Переважна більшість НЛК, співвідносних із прийменниками мети, за ознаками форми вираження репрезентує моделі з віялоподібним розщепленням. Вони також можуть формувати моделі з ланцюговим нанизуванням компонентів і базові. Прийменникові ЛК семантики порівняння переважно тяжіють до утворення відкритих моделей з віялоподібним розщепленням, проте так само можуть входити до моделей з віялоподібним згортанням компонентів. Моделі з віялоподібним розщепленням здебільшого формують структури НЛК, співвідносних із прийменниками підстави, хоча достатньо поширеними серед них є базові. Група одиниць із семантикою умови репрезентує лише відкриті моделі з віялоподібним розщепленням. НЛК, співвідносні з допустовими прийменниками, так само, виявляючи подібність за ознаками форми вираження, входять до спільної моделі з віялоподібним згортанням. Досліджувані НЛК, співвідносні з прийменниками соціативної семантики, однаковою мірою формують відкриті і закриті моделі з віялоподібним розщепленням і згортанням компонентів.

Прийменникові ЛК виявляють здатність шляхом ускладнення структури формувати інші одиниці свого лексико-граматичного класу в межах певних семантичних груп: темпоральних (починаючи з – починаючи з … до), просторових (у (в) напрямі (напрямку) – у (в) напрямі (напрямку) до) та зі значенням обмеження, уточнення, супровідних обставин (на шляху – на шляху до).

            За своїми синтагматичними властивостями прийменникові ЛК здатні вимагати від іменної частини мови форм родового, орудного, давального і знахідного відмінків, напр.: На ній був якийсь вельми офіційний костюм, щось на кшталт жіночої уніформи (Ю. Андрухович); Коли ж його допікали запитаннями, він відповідав, що ... в нього головні болі і що в зв’язку з цим лікарі надали йому відпустку на невизначений час (Г. Тютюнник); На рідному полі співучую долю вподобав ти нам, – на втіху сучасну, на спомин унукам, на славу віддам (Л. Глібов); Немов у відповідь на цей поклик весь плацдарм загримів командою (О. Гончар). Значна перевага надається родовому відмінку. Подібні синтагматичні властивості виявляють НЛК, співвідносні з прийменниками часу, причини, мети, відповідності й обмеження, уточнення, супровідних обставин. Прийменникові ЛК семантики простору, умови, підстави, порівняння та включення-виключення вживаються лише з формою родового відмінка. Форм давального і орудного відмінків здебільшого вимагають прийменникові лексичні комплекси семантичної групи зіставлення-протиставлення. Одиниці соціативної семантики виявляють однакову здатність вживатися з іменними частинами мови як у формі родового, так і у формі орудного відмінка.

            НЛК, співвідносні з прийменниками, мають і певні закономірності в мажах семантичних груп щодо функціонально-стилістичних властивостей. Досліджувані одиниці переважно є стилістично нейтральними або книжними, напр.: Кожного разу повертався [Бутаков] з цілими торбами мушлів, шматками гірських порід, скам’янілостей й живими рослинами, починаючи від саксаулу та гребінника-тамариска до нюкнита та звичайного очерету і від сивого ковилу до полину (З. Тулуб); З метою підвищення стимулюючої ролі посадових окладів посадових осіб та працівників митної служби Кабінет Міністрів України постановляє:…надавати посадовим особам митної служби матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань … з розрахунку на середньомісячну заробітну плату посадової особи (З постанови). Аналізовані одиниці семантичних груп часу, простору, мети, зіставлення-протиставлення, порівняння, включення-виключення та соціативної семантики переважно є стилістично нейтральними, тоді як виявлені прийменникові ЛК семантики причини, умови і допустовості здебільшого кваліфікуються як книжні. Приблизно однакову кількість стилістично нейтральних і книжних одиниць містять семантичні групи відповідності, підстави й обмеження, уточнення, супровідних обставин.

У третьому розділі «Структурно-семантичні і функціонально-стилістичні властивості партикулярних лексичних комплексів» побудовано і представлено моделі партикулярних ЛК; проаналізовано форму вираження нарізнооформлених часток та їхні функціонально-стилістичні властивості в окремих семантичних групах.

Формальна структура часток є неоднорідною, тому що вони утворювалися на базі різних класів слів, і часто не можна провести чіткої межі між партикулами й іншими словами. В українському мовознавстві виокремлюють так звані первинні частки, які в сучасній мові не виявляють ні живих словотвірних зв’язків, ні формальних співвідношень зі словами інших класів і становлять меншість, і похідні, тобто ті, що зберігають структурно-семантичний зв’язок зі словами інших класів. Отже, у складі часток виділяються компоненти, частиномовна належність одиниць, від яких вони походять, є прозорою. Так, компоненти часток можуть співвідноситися з власне частками, сполучниками, прислівниками тощо. Нерідко, у зв’язку з граматичною омонімією, віднесення того або іншого компонента до конкретного лексико-граматичного класу слів не завжди можливе. Якщо певний компонент партикулярного ЛК має омонімічні утворення в інших лексико-граматичних класах слів, наприклад, у групі займенників чи прислівників, а також власне партикул, або може вживатися у функції частки, то у цьому дослідженні він кваліфікується як партикулярний.

До складу НЛК, співвідносних із частками, можуть входити два (куди ж, хоч куди), три (а он і, та й ну), чотири (а все ж таки, так куди ж пак) і п’ять (вже хоч там як а, та й справді ж бо) нарізнооформлених компонентів. Неповнозначні ЛК, співвідносні з частками, формують переважно частки (ще й, не лише). Проте їх здатні утворювати й об’єднання часток із прислівниками (не більше, не інакше), займенниками (так де тобі, який (яка, яке, які) ще там), присудковими словами (аж зирк, та й годі). Непоширеним у складі партикулярних ЛК є поєднання часток з вигуком (е ні, е що там), дієсловом (як можна, так тому і бути), іменником (страх як, хіба ж не правда), прийменником (до того ж, не без того щоб), прикметником (за малим не), сполучником (а якщо, а що якби), числівником (все (усе) одно, все (усе) одно що), займенником і дієсловом (та де це (се) видано), прийменником і займенником (та для чого). Дослідження граматичної належності компонентів партикулярних ЛК виявило НЛК, співвідносні з частками, до складу яких партикули не входять: їх сформували об’єднання вигука і займенника (ох який (яка, яке, які)), прийменника і займенника (до чого), прийменника, займенника й іменника (в (у) усякому (всякому) (всякім) разі).

У досліджуваному матеріалі за функціонально-семантичними ознаками виявлено такі групи партикулярних ЛК: питальні (хіба ж ні, чи що), оклично-підсилювальні (ох яка, що за), власне модальні (ледве чи, навряд чи), стверджувальні (ну аякже, і точно), заперечні (де вже, так ні), вказівні (от і, ось і), означальні (все одно, рівно ж тільки), кількісні (трохи не, мало не), спонукальні (бодай би, та ну (ну-бо)), видільні (всього лише, лише (лиш) тільки) і приєднувальні (до того ж, ще й).

            НЛК, співвідносні з частками, формують різноманітні моделі, виявляючи певні закономірності форми вираження в межах функціонально-семантичних груп. НЛК, співвідносні з питальними частками, переважно утворюють багатокомпонентні моделі з різними типами зв’язку. Менш поширеними є моделі з віялоподібними розщепленням і згортанням на першому кроці синтагматичного зв’язку. Подібні моделі здебільшого формують структури НЛК, співвідносних із видільними частками. Структури оклично-підсилювальних партикулярних ЛК переважно представлені базовими моделями та моделями з ланцюговим нанизуванням компонентів. На рівні форми вираження НЛК, співвідносні з власне модальними частками, здебільшого репрезентують відкриті моделі з віялоподібним розщепленням. Структури стверджувальних партикулярних ЛК формують моделі з різними типами зв’язку, закриті моделі з віялоподібним згортанням, відкриті з віялоподібним розщепленням, базові та з ланцюговим нанизуванням компонентів. НЛК, співвідносні із заперечними частками, також переважно представляють моделі з різними типами зв’язку та з ланцюговим нанизуванням компонентів. Найпоширенішими моделями, до складу яких входять структури вказівних і кількісних нарізнооформлених часток, є з віялоподібним згортанням та розщепленням. Менш поширеними є моделі з ланцюговим нанизуванням компонентів, з різними типами зв’язку та базові. НЛК, співвідносні з означальними частками, здебільшого репрезентують моделі з різними типами зв’язку, базові та з ланцюговим нанизуванням компонентів. Переважно закриті моделі з віялоподібним згортанням формують НЛК, співвідносні зі спонукальними частками. НЛК, співвідносні з приєднувальними частками, утворюють моделі різного типу.

Партикулярні ЛК можуть слугувати базою для формування інших нарізнооформлених партикул шляхом синтагматичного пре- і постпозиційного інкорпорування й інфіксування (куди вже – так куди вже, а вже – а вже ж, чи пак – чи то пак). Аналіз форми вираження партикулярних лексичних комплексів доводить, що загалом представники всіх функціонально-семантичних груп можуть утворювати складніші партикулярні структури. Проте досліджуваний матеріал не виявив цієї здатності у модальних, вказівних, кількісних та приєднувальних НЛК, співвідносних із частками. Такі ускладнення та спрощення форми вираження часток загалом не вносять суттєвих змін у семантику, підсилюючи чи послаблюючи семантичні відтінки утвореної одиниці, та не відбиваються на функціонально-стилістичних властивостях.

За своїми функціонально-стилістичними особливостями НЛК, співвідносні з частками, передовсім притаманні розмовному мовленню української мови, напр.: – Ну, що там? Не знайшли Сашка? – Катерина до них (Люко Дашвар). Хоча подекуди вони кваліфікуються як стилістично нейтральні, що засвідчує їхнє уживання у тестах різних стилів, напр.: Його чотирнадцять синів і не менше п’ятдесяти онуків теж були дяками          (О. Довженко); Міністерство аграрної політики України пропонує в червні-липні цього року закупити в держрезерв не менше 3 млн. тонн фуражного зерна (З газети): Для кожного приміщення має  бути не менше двох комплектів ключів, один з яких є запасним (З наказу). Досліджувані лексичні комплекси, співвідносні з оклично-підсилювальними, заперечними, спонукальними і видільними частками, є розмовними. Переважно в розмовному мовленні вживаються питальні та стверджувальні партикулярні ЛК. Приблизно однакову кількість розмовних і стилістично нейтральних одиниць містять функціонально-семантичні групи означальних, кількісних і приєднувальних партикулярних сполучень. Здебільшого стилістично нейтральними є НЛК, співвідносні з власне модальними частками.   

У четвертому розділі «Порівняльний аналіз прийменникових і партикулярних лексичних комплексів» здійснено порівняльну характеристику форми вираження, семантичних і стилістичних властивостей нарізнооформлених прийменників і партикул.

Прийменникові й партикулярні лексичні комплекси української мови виявляють як подібність, так і відмінність на рівні форми вираження, семантичних і стилістичних властивостей.

І прийменникові, і партикулярні одиниці здебільшого творяться об’єднанням двох компонентів. Нарізнооформлені частки активно формують поєднання трьох компонентів, а серед прийменникових комплексів такі утворення є поодинокими. До подальшого ускладнення структури частки не схильні: спостерігається помітний спад у досліджуваному матеріалі кількісного складу чотирикомпонентних одиниць порівняно з дво- і трикомпонентними. Часток, утворених об’єднанням п’ятьох компонентів, виявлено лише кілька.

Дослідження форми вираження прийменникових і партикулярних ЛК дозволило з’ясувати, що найпростішими структурними моделями обох класів є базові. Моделі з ланцюговим нанизуванням компонентів менш характерні для прийменникового класу одиниць, причому розгортання структури відбувається лише за допомогою першого і другого кроків синтагматичного зв’язку. Партикулярні ЛК, навпаки, більш активно утворюють моделі з ланцюговим нанизуванням компонентів, порівняно з базовими. Хоча структури як НЛК, співвідносних із прийменниками, так і НЛК, співвідносних із частками, здатні формувати відкриті і закриті моделі з віялоподібним розщепленням і згортанням на першому кроці формування структури, проте прийменникові ЛК тяжіють до об’єднання в моделі відкритого типу порівняно з моделями закритого типу. Партикулярні двокомпонентні ЛК утворюють як закриті моделі з віялоподібним згортанням, так і відкриті. Для прийменникових ЛК нехарактерним є утворення моделей з різними типами зв’язку, партикулярні ЛК активно формують ці моделі. Очевидно, це пов’язано з великою кількістю нарізнооформлених багатокомпонентних часток та з тим, що значний корпус цих одиниць має однакові початкові компоненти і компоненти розгортання структури спільних лексико-граматичних показників.

Партикулярні ЛК активно утворюють інші нарізнооформлені партикули шляхом пре- і постпозиційного інкорпорування й інфіксування, в той час як цей процес не характерний для прийменникових ЛК. Ускладнення структури нарізнооформлених прийменникових одиниць відбувається лише шляхом приєднання компонента у постпозиції. Нарізнооформлені частки складнішої структури здебільшого творяться шляхом приєднання компонента у препозиції, значно менше – у постпозиції, поодиноко – шляхом інфіксування.

З огляду на те, що прийменникові ЛК зберігають семантику повнознозначного слова, трансформованого до класу службових слів, яка, звичайно, відрізняється від семантики самостійних частин мови, а нарізнооформлені частки здатні створювати додаткову приховану семантику, прийменникові і партикулярні ЛК розподіляються на групи залежно від функціонально-семантичних властивостей.

Як серед прийменникових ЛК, так і з-поміж партикулярних одиниць виявлено багатозначні комплекси, що в умовах контексту здатні вживатися з певною семантикою. Серед прийменникових ЛК подібну спорідненість особливо мають часові та просторові одиниці. Партикулярні комплекси різних функціонально-семантичних груп найактивніше здатні функціонувати як питальні частки.

Значна кількість прийменникових ЛК має омонімічні утворення у класі прислівникових одиниць. Партикулярні ЛК функціонують паралельно з омонімічними сполуками у лексико-граматичних класах прислівників, сполучників і вигуків.

Прийменникові і партикулярні ЛК характеризуються певними функціонально-стилістичними властивостями: нарізнооформлені частки здебільшого вживаються у розмовному мовленні, на відміну від прийменників, що переважно є стилістично нейтральними або книжними.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне дослідження особливостей форми вираження, семантики і функціонально-стилістичних властивостей неповнозначних лексичних комплексів, співвідносних із прийменниками і частками; з’ясовано властивості нарізнооформлених структур, що належать до різних лексико-граматичних класів слів, у порівняльному аспекті.

Сучасна українська мова має значну кількість структурно, семантично і стилістично різнопланових одиниць. Серед них виокремлюється численний корпус об’єднань неповнозначного слова з повнозначним або сполучень двох чи кількох неповнозначних слів. Такі словоформи не належать до жодної зі структурних категорій мови і вважаються у лінгвістиці елементами перехідних рівнів мовної системи. Нарізнооформлені структури не є простим поєднанням різних компонентів і не можуть вивчатися як формальне сполучення мінімальних одиниць: об’єднуючись, компоненти утворюють нову одиницю з притаманними їй граматичними, семантичними і функціонально-стилістичними властивостями.

            Виникнення нарізнооформлених лексичних одиниць спричинене взаємодією і взаємозв’язком синтаксичної та лексичної семантики у мовленнєвій діяльності. Класи зазначених зв’язаних сполучень відкриті, проте вже є більш кількісними порівняно з класами однокомпонентних одиниць цих лексико-граматичних груп. Нарізнооформлені комплекси регулярно поповнюються іншими словоформами, репрезентуючи певні особливості семантики і стилістичного функціонування.

У лінгвістичних дослідженнях подібні структури теоретично не визначені, питання щодо їхнього статусу є спірним. Подекуди їх відносять до фразеологізмів з огляду на нарізноофрмленість компонентів і єдність значення. Хоча за цими ознаками аналізовані одиниці подібні до фразеологізмів, проте за семантикою і структурою вони ближчі до слів з огляду на те, що вживаються в мовленні як семантична цілісність, зазвичай мають незмінну форму, один словесний наголос, творяться за певними моделями.

Лексичні комплекси за своїми лексико-граматичними властивостями співвідносяться з різними класами слів: прислівниками, прийменниками, сполучниками, частками, вигуками та ін. Найуживаніші й найменш досліджені серед них одиниці, що співвідносяться зі службовими частинами мови, якими є і нарізнооформлені прийменники і частки.

            Обстеження НЛК, співвідносних із прийменниками і частками, дозволило з’ясувати, що вони мають певні схожі і відмінні риси стосовно форми вираження, внутрішньої організації і стилістичної природи.

            У дослідженні прийменникових і партикулярних ЛК української мови встановлено, що зазначені одиниці виявляють певні закономірності щодо свого творення на рівні форми вираження.

Спільність на рівні форми вираження прийменникових і партикулярних лексичних комплексів дозволила упорядковувати їх у моделі різних типів: базові, з ланцюговим нанизуванням компонентів, із віялоподібним розщепленням відкритої структури, з віялоподібним згортанням закритої структури та з різними типами зв’язку. Таке структурування одиниць дало змогу простежити способи творення нарізнооформлених прийменників та партикул і виявити лексико-граматичні класи, що здатні формувати НЛК, співвідносні з прийменниками і частками.

            Дослідження форми вираження аналізованих одиниць дає підстави стверджувати, що прийменникові ЛК української мови характеризуються більшою застиглістю форми порівняно з нарізнооформленими частками і мають чітко виражений, більш відшліфований алгоритм лексикалізації певних об’єднань слів.

Прийменникові та партикулярні ЛК розподіляються на групи залежно від своїх функціонально-семантичних властивостей. Вони зберігають тісний зв’язок із частинами мови, від яких утворилися, і мають семантику, відмінну від семантики повнозначних частин мови.

Подібність прийменникових і партикулярних комплексів до лексичних одиниць виявляється в тому, що вони шляхом синтагматичного розгортання структури здатні утворювати не лише нарізнооформлені одиниці у своїх граматичних класах, але й нарізнооформлені структури іншого лексико-граматичного типу. Якщо на базі прийменникових ЛК формуються лише сполучникові елементи, то партикулярні ЛК виявляють здатність слугувати основою ще й для інтер’єктивів.

Прийменниковим комплексам притаманна полісемічність, можливість вступати в синонімічні, антонімічні й омонімічні відношення, взаємодіяти із запереченням. Досліджуваний матеріал так само виявив багатозначні партикулярні ЛК і нарізнооформлені одиниці цього лексико-граматичного класу, що активно утворюють синонімічні ряди, вступають в омонімічні відношення та взаємодіють із запереченням.

            Прийменникові і партикулярні ЛК різняться за своїми функціонально-стилістичними властивостями, виявляючи певні закономірності стосовно цього в межах функціонально-семантичних груп. Нарізнооформлені прийменники переважно є стилістично нейтральними або книжними одиницями. Очевидно, це пов’язано з тим, що здебільшого вони є однозначними і функціонують лише в одному зі значень відповідного первинного прийменника. Розмовному мовленню вони не властиві з огляду на багатокомпонентність. Нарізнооформлені частки, як і однокомпонентні одиниці цього лексико-граматичного класу, здебільшого поширені саме у розмовному мовленні, але можуть надавати додаткових семантичних відтінків словам або реченням у книжних стилях.

Отже, пропонований аналіз структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей НЛК, співвідносних із прийменниками і частками, дає підстави для висновків про можливість творення і особливості функціонування нарізнооформлених одиниць інших лексико-граматичних класів, фундаментальне вивчення яких поповнить теорію перехідних явищ у мовних системах.