НОМІНАТИВНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНСЬКИХ СХІДНОСТЕПОВИХ ГОВІРКАХ

Короткий зміст

У “Вступі” відображено стан дослідження у східнослов’янському мовознавстві емоційно-експресивної лексики, найменувань людини; описано етапи вивчення українських східностепових говірок; обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; указано методи та джерельну базу дослідження.

Перший розділ “Номінативні процеси як об’єкт лінгвістичного аналізу” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття номінативного процесу: проблема визначення” висвітлено розуміння вченими сутності номінації, звернуто увагу на специфіку вторинних номінативних процесів, проблему мотивації. У межах загальної номінологічної теорії (за Г.В. Колшанським) залежно від структури номінативних одиниць розрізняємо лексичну номінацію (слово, словосполучення), пропозитивну (речення) та дискурсивну (текст). Під номінативним процесом розуміємо акт надання предметові дійсності або уявного світу назви, що зумовлено відповідною номінативною ситуацією, яка є основою для вибору мотиваційних ознак, важливих у структурі нового знання та засобів його вербального вираження.

У другому підрозділі “Проблема розмежування понять “експресивність” та “емоційність” розглянуто різні аспекти конотації, зокрема емоційність, експресивність, оцінність, які дослідники розуміють по-різному. Підкреслено, що функції експресивних та емоційних елементів у діалектних найменуваннях рис людини найчастіше чітко не розмежовуються, органічно поєднуються. Тому поряд із поняттями “оцінна” / “емоційно-оцінна лексика” в роботі використано терміни “емоційно-експресивна” / “конотативна лексика”.

У третьому підрозділі “Стан дослідження номінативних процесів у діалектній мові” відзначено, що номінативні процеси ще не стали об’єктом спеціального монографічного вивчення, а розглядалися в контексті аналізу окремих ТГЛ (праці П.Ю. Гриценка, О.А. Малахівської, В.В. Лєснової, К.Д. Глуховцевої, Л.І. Дем’янової та ін.); лише на сучасному етапі цій проблемі присвячено спеціальну працю М.В. Поістогової на матеріалі ботанічної лексики східнополіського говору. До завдань дослідника номінативних процесів у діалектній мові входить: визначення різних типів номінації (лексичної, пропозитивної та дискурсивної), структури назв (моно- та полікомпонентних), процесу універбізації; окреслення мотиваційних зв’язків лексем (різних моделей мотивації назв); виявлення формальних засобів передачі суб’єктивної оцінки (трансформ, словотворчих афіксів); опис вторинної номінації, атракції, лексичної субституції, табуїзації та евфемізації; установлення зв’язку процесів найменування з традиційною культурою (народними звичаями, обрядами, повір’ями); вивчення впливу екстралінгвістичних чинників (змін господарського й культурного укладу життя) на внутрішньомовні процеси (міжмовні й міждіалектні контакти, нівеляційні процеси в говірках та ін.).

Другий розділ “Номінативні процеси в українських східностепових говірках” об’єднує два підрозділи: “Номінація зовнішніх якостей і фізичного стану людини” і “Номінація внутрішніх властивостей людини”.

У першому підрозділі розглянуто 15 лексико-семантичних груп (ЛСГ): “Назви на позначення статурної людини”, “Назви людини за ознакою повноти її тіла”, “Назви, які вказують на зріст і одночасно особливості фігури людини”, “Назви, які, крім ознаки зросту, містять вказівку на ступінь фізичної сили людини”, “Назви на позначення сильної людини”, “Назви на позначення загального хворобливого стану людини”, “Назви горбатої людини”, “Назви людини за характерними ознаками частин тіла (рук, ніг)”, “Назви на позначення неповороткої, незграбної людини”, “Назви людини за характерними ознаками частин обличчя (лоба, носа, очей, губів, вусів, зубів, щік, вух)”, “Назви людей із дефектами зору, слуху, вимови”, “Назви людини за наявністю або відсутністю волосся на голові”, “Назви на позначення зовнішнього вигляду охайної / неохайної людини”, “Назви людей за кольором їх очей, волосся, відтінком шкіри”, “Назви на позначення красивої / некрасивої людини” (досліджено вербальні засоби 88 сем).

У другому підрозділі проаналізовано 5 ЛСГ: “Назви людини за темпераментом, настроєм”, “Назви людини за поведінкою, деякими вчинками”, “Назви людини за ставленням до інших осіб”, “Назви людини за розумовими здібностями й ставленням до знань, праці”, “Назви людини за особливими ознаками” (розглянуто вербальні засоби 182 сем).

Аналіз матеріалу включає: репрезентацію назв окремого десигната з усіма фонетичними, акцентними й словотвірними варіантами, указівку на частотність і географію кожної із зафіксованих одиниць (а за наявності карти – відсилання до відповідної карти), з’ясування структури, семантики (за необхідності – й оцінного потенціалу) та мотивів номінації найменувань рис людини, виявлення міждіалектних паралелей до цих назв.

Зауважимо, що досліджувані семи можуть бути маніфестовані різною кількістю номінативних одиниць – від 2 до 53. Так, сема ‘пронозливий’ в обстежуваних говірках представлена переважно єдиним репрезентантом – загальновживаним прикметником про^|нирли^евиĭ (94 н. пп.), один синонім (лексема про^|нозли^евиĭ) засвідчений лише у 2 н. пп.; сема ‘косоокий’ маніфестована 10 найменуваннями (див. к. 1 на с. 20), сема ‘висока худа жінка’ – 34 назвами, сема ‘гладуха’ – 53 номенами.

Серед репрезентантів низки сем зафіксовано номінативні одиниці різної структури. Так, сема ‘гладун’ представлена 44 маніфестантами, серед яких: 1) іменники: а) які сягають твірної основи тоўст-/толст- (тоўс^|тун, тоўс’^|т’ак, толс’^|т’ак), глад- (гла^|дун), пуз- (пу^|зан’, пу^|зач’, вторинна назва пузд^|ро), бр’ух- (бр’у^|хан’, бр’у^|хач’); б) лексема (розмовний елемент) о^|пец’ок; в) вторинні номени (о^|пудало, ^|буз’івок, ка^|бан); 2) субстантивовані прикметники: тоўс^|тиĭ (^|тоўстиĭ), глад^т|киĭ, сп^|раўниĭ, у^|питаниĭ, пу^|затиĭ, ^|жирниĭ, кре^и|мезниĭ, ^|поўниĭ, п^|лотниĭ, м·ах^|киĭ (останні дві назви є вторинними); 3) атрибутивне словосполучення страш^|не пу^|зело (і пу^|зело); 4) стійкі атрибутивні словосполучення: ко^|пиц’а го^|рохова, кол^|хозна ски^ер^|да; 5) стійкі багатокомпонентні порівняння, окремі з яких у мовленні варіюються: йак сви^е|н’а (і сви^е|н’а), глад^т|киĭ йак сви^е|н’а (і сви^е|н’а), здо^|ровиĭ йак сви^е|н’а (і сви^е|н’а), тоўс^|тиĭ йак сви^е|н’а (і сви^е|н’а), тоўс^|тиĭ йак ка^|бан, йак ^|бороў, глад^т|киĭ йак ^|ч’уч’і^ело го^|рохове (і ^|ч’уч’і^ело го^|рохове), к^|руглиĭ йак клу^|бок, йак пе^и|рина (і пе^и|рина), йак ^|лантух, йак м·і^|шок; 6) фразеологізми (пропозитивні номени): роз^|даĭс’а / ^|море / ^|жаба ^|л’ізе, ма^|хан (= м’ясо) ^|попе^ире^ид ^|себе по^|н’іс. Ці найменування репрезентують п’ять мотивів номінації непомірно повного чоловіка: 1) ‘подібність до тварин’ (назви ^|буз’івок, йак сви^е|н’а, сви^е|н’а, глад^т|киĭ йак сви^е|н’а, здо^|ровиĭ йак сви^е|н’а, тоўс^|тиĭ йак сви^е|н’а, ка^|бан, тоўс^|тиĭ йак ка^|бан, йак ^|бороў, роз^|даĭс’а / ^|море / ^|жаба ^|л’ізе); 2) ‘подібність до предметів побуту’ (о^|пудало, йак пе^и|рина, пе^и|рина, к^|руглиĭ йак клу^|бок, йак ^|лантух, йак м·і^|шок, кол^|хозна ски^ер^|да, ма^|хан (= м’ясо) ^|попе^ире^ид ^|себе по^|н’іс); 3) ‘подібність до казкової або вигаданої істоти (предмета)’ (глад^т|киĭ йак ^|ч’уч’і^ело го^|рохове, ^|ч’уч’і^ело го^|рохове, ко^|пиц’а го^|рохова*); 4) ‘подібність до фізичних характеристик предмета’ (метафоричний перенос ‘дотикова характеристика’ > ‘назва на позначення фізичної риси людини’: м·ах^|киĭ, п^|лотниĭ); 5) ‘подібність до частини тіла людини’ (метонімічний перенос ‘назва великого, товстого живота людини’ > ‘назва товстого чоловіка’: страш^|не пу^|зело, пу^|зело, пузд^|ро).

Якщо сема ‘гладун’ виражена номенами різної структури, то, напр., сема ‘уперта людина’ представлена в обстежуваному обширі, як правило, компаративами, до складу яких найчастіше входять фаунономени, – у^|пертиĭ йак бик (68 н. пп.), у^|пертиĭ йак ба^|ран (10 н. пп.), у^|пертиĭ йак слон (5 н. пп.), у^|пертиĭ йак слон (сло^|н’ака) (1 н. п.), у^|пертиĭ йак о^|с’ол (2 н. пп.), у^|пертиĭ йак о^|сел (2 н. пп.), у^|пертиĭ йак в·іл (во^|л’ака) (1 н. п.), у^|пертиĭ йак цап (1 н. п.), у^|пертиĭ йак пен’ (1 н. п.). Лише зрідка виявлено однослівні назви – іменники: вторинні найменування (фаунономени-метафори) тоўсто^|лобик (1 н. п.) і в·іс’^|л’ук (1 н. п.) та лексеми у^|бойіш·ч’е (8 н. пп.) і упе^ир^|т’ух (3 н. пп.).

Засвідчено також семи, реалізовані тільки однослівними номінаціями. Показовою щодо цього є, напр., сема ‘смілива людина’, яка представлена тільки спільнокореневими лексемами (див. к. 2 на с. 21). Сема ‘неохайний’ реалізована теж однослівними, але різнокореневими найменуваннями: прикметниками не^иаку^|ратниĭ (88 н. пп.), не^ио^|хаĭниĭ (81 н. п.), не^ич’і^епур^|ниĭ (21 н. п.), не^ич’істоп^|лотниĭ (9 н. пп.), г^|р’азниĭ (8 н. пп.), зад^|рипаниĭ (5 н. пп.), за^|мурзаниĭ (3 н. пп.), не^иў^|добниĭ (3 н. пп.), за^|ч’уханиĭ (2 н. пп.). У досліджуваних говірках спостережено по одній назві у 8 н. пп., по дві – у 47 н. пп., по три – у 39 н. пп. Звернуто увагу на семантику лексеми не^иў^|добниĭ та похідних від неї утворень у різних українських діалектах.

Опозиції сем ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’ найчастіше представлені словотвірними корелятами або іменниками спільного роду. Так, опозиція сем ‘обманщик’ : ‘обманщиця’ реалізована в більшості говірок тільки двома парами загальновживаних словотвірних корелятів – об^|манш·ч’ік : об^|манш·ч’іц’а і бре^и|хун : бре^и|хуха (94 н. пп.). Синоніми виявлено в незначній кількості н. пп., зокрема в 4 н. пп. у синонімічні відношення вступають корелятивні пари ду^|рис’в·іт : ду^|рис’в·ітка, а у 2 н. пп. зафіксовано лише лексему ду^|рис’в·ітка (без відповідника на позначення особи чоловічої статі). Семи ‘брехун’ : ‘брехуха’ виражені парою загальновживаних словотвірних опозитів – бре^и|хун : бре^и|хуха (94 н. пп.). Функцію синонімів до цих назв виконують іменники спільного роду бре^их^|ло (6 н. пп.) і тр’іп^|ло (1 н. п.), а також кореляти тр’і^|пач’ : тр’і^|пач’ка (2 н. пп.).

Опозиція ‘ледар’ : ‘ледарка’ реалізована переважно загальновживаним іменником спільного роду ле^ида^|ц’уга (94 н. пп.). Синоніми до нього зафіксовано в 43 говірках: словотвірні опозити ^|лодар’ : ^|лодар’ка – у 16 н. пп. (варіанти ^|лодар : ^|лодарка – в 1 н. п.), ^|ледар : ^|ледарка – у 6 н. пп. (варіанти ^|ледар’ : ^|ледар’ка – у 3 н. пп.), л’і^ен’^|т’аĭ : л’і^ен’^|т’аĭка – у 2 н. пп., л’і^|нивец’ : л’і^|нивиц’а – в 1 н. п., баг^|лаĭ : баг^|лаĭка – в 1 н. п., іменник спільного роду ле^и|даш·ч’о – у 10 н. пп., не^и|роба – у 2 н. пп., компаратив ле^и|дач’іĭ йак в·іл – в 1 н. п. У 5 говірках трапляється лексема ле^и|даш·ч’іц’а зі значенням ‘ледарка’. Зауважимо, що в н. п. 4, крім іменника спільного роду ле^ида^|ц’уга, на позначення лінивої жінки зафіксовано ще сім синонімів: іменники ^|лодар’ка, ^|лежен’, дармо^|йідка, субстантивовані прикметники л’і^|нива, ле^и|дач’а, не^иў^|добна та стійке порівняння ле^и|дач’а йак в·іл.

Зібраний матеріал у н. п. 4 дозволив умовно виділити синонімічний ряд “Лінива та неохайна жінка”, члени якого мають різний ступінь негативної оцінки. Тому доцільна побудова емоційно-оцінної шкали для визначення градації вияву ознаки. Так, номінативно нейтральним ядром можна вважати слова л’і^|нива (ле^и|дач’а). У межах цього ряду синоніми групуються таким чином: л’і^|нива (ле^и|дач’а) – ^|лодар’ка – не^иакура^|т’істка – не^иў^|добна – ^|лежен’ – ^|т’іки йази^|ком – дармо^|йідка – зад^|рипанка – ^|засранка – ле^и|дач’а йак в·іл – ле^и|жиш (^|вивернулас’а) йак ко^|рова – ў го^|род’і бур^|йан та^|киĭ / ш·ч’о воў^|ки ^|вийут’ – га^|д’уки ў ^|хат’і ^|лаз’ат’ / і ш·ч’о ^|хоч’еш – заг^|л’ан’ у х^|л’ебнику / ^|ч’ерви ^|лаз’ат’ – ^|д’іти го^|лод’н’і йак собач’е^и|н’ата – ^|ч’орна (рідше – ^|с’іра) сви^е|н’а. Як свідчать інформанти, останнє словосполучення вважають найбільш емоційно виразним (м’ясо чорної / сірої свині не вживають у харчуванні).

Третій розділ “Ареалогія лексики на позначення рис людини в українських східностепових говірках” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Загальна характеристика просторової диференціації українських східностепових говірок” проаналізовано матеріали ІІІ тому (ч. 1) “Атласу української мови” (АУМ) і досліджень, присвячених різним ТГЛ у східностеповому континуумі (праці Л.Д. Фроляк, В.Ю. Дроботенко, Н.Б. Клименко, Н.П. Сіденко). Діалектологічні джерела засвідчують, що східностеповим говіркам притаманні такі ареальні особливості, як мінімальна диференціація та мозаїчний характер говірок, а також їх здатність утворювати групи (мікроареали).

У другому підрозділі “Просторова диференціація лексики на позначення рис людини в українських східностепових говірках” на підставі картографування антропономенів східностепових говірок Південної Донеччини підкреслено, що для досліджуваного обширу характерні три типи ареальної поведінки аналізованих номінативних одиниць: 1) мінімальна диференціація; 2) ареальна мозаїка; 3) окреслення мікроареалів.

Мінімальна ареальна диференціація східностепових говірок зумовлена незначною кількістю синонімів у межах однієї говірки (як правило, 2–3 назви) або їх відсутністю взагалі чи наявністю в діалектному просторі загальновживаних номенів чи лексем, яким властива висока функціональна активність. Так, сема ‘косоокий’ у 59 н. пп. репрезентована композитами косо^|окиĭ і косог^|лазиĭ, що побутують як синоніми, в інших говірках зафіксовано лише по одній номінативній одиниці: лексему ко^|сиĭ – у 21 н. п., акцентний варіант ^|косиĭ – у 3 н. пп., дериват рос^|косиĭ – у 5 н. пп., композит кри^ево^|окиĭ – в 1 н. п., компаратив йак ^|зайе^іц’ – у 2 н. пп., ^|косиĭ йак ^|зайе^іц’ – в 1 н. п., рос^|косиĭ йак ^|зайе^іц’ – в 1 н. п., фразеологізм о^|дин глаз^с на каў^|каз^с / а д^|ругиĭ на ^|с’евер – в 1 н. п. Щоправда, номен ко^|сиĭ, який майже рівномірно поширений у говірках, чітко утворює північно-західний (н. пп. 20, 24, 25) і мангусько-азовський (н. пп. 81, 87–89, 93, 94) мікроареали (див. к. 1 на с. 20). Мінімальною диференціацією характеризуються репрезентанти сем ‘рудий, який має руде волосся або рясне ластовиння на обличчі’, ‘уважний, зосереджений’, ‘сумний’, ‘п’яниця’, ‘байдужий, незацікавлений’, ‘слухняний’, ‘підлесник’ : ‘підлесниця’ та ін.

Ареальну мозаїку представляють ті семи, які мають значну кількість маніфестантів. На лексичних картах, які відображають згаданий тип просторової поведінки, не можна окреслити діалектні мікрозони. Це зумовлено не тільки функціонуванням синонімів у межах окремих говірок, а й наявністю синонімів у досліджуваному діалектному континуумі в цілому. Така ареальна характеристика репрезентантів – наслідок ситуативної оцінності, яка здебільшого виступає джерелом виникнення метафоричних назв із конотацією пейоративності. Ступінь диференціації східностепових говірок Південної Донеччини в цих випадках високий, що пояснюється прагненням інформантів постійно оновлювати емоційну оцінку. Так, сема ‘гладуха’, що репрезентована 53 номінативними одиницями (із них 24 назви є спорадичними), має один маніфестант у 57 н. пп., два – у 21 н. п., три – у 12 н. пп., чотири – в 1 н. п., п’ять – в 1 н. п., сім – у 2 н. пп. Ареальна мозаїка притаманна репрезентантам сем ‘високий худий чоловік’, ‘висока худа жінка’, ‘зневажлива назва для здоровила’, ‘підбурювач’ : ‘підбурювачка’.

Мікроареали виділено за відмінностями в репертуарі лексем-маніфестантів. Крім того, ураховано й особливості територіального поширення мотиваційних ознак і значень номенів, різних структурних типів найменувань (описових назв, простих атрибутивних словосполучень, стійких порівнянь та опозитів ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’), а також кількісну характеристику запозичень і вторинних номенів, які наявні в досліджуваному обширі.

У третьому підрозділі “Тенденції просторового розміщення лексики на позначення рис людини в українських східностепових говірках” указано, що ареали лексичних явищ творять просторові опозиції: південний захід (схід) – північний захід (схід), південний (північний) захід – південний (північний) схід, центр – периферія. Картографування лексики уповажнило на виділення таких мікроареалів (див. к. 3 на с. 22), як: 1) північно-західний (говірки Великоновосілківського, Мар’їнського, північної частини Волноваського й окремих н. пп. Старобешівського р-нів); 2) північно-східний (говірки Амвросіївського й частково Старобешівського р-нів); 3) південно-західний (говірки Володарського, Першотравневого, південної частини Волноваського й окремих н. пп. Тельманівського р-нів; у межах цього мікроареалу виділено як складову частину мангусько-азовський мікроареал – говірки південної частини Першотравневого р-ну); 4) південно-східний (говірки Новоазовського й більшої частини Тельманівського р-нів); 5) центральний (окремі говірки Волноваського, Старобешівського, Тельманівського й Володарського р-нів). Крім того, спостерігаються мікрозони (північна та західна), що об’єднують два мікроареали.

Кожна з умовно окреслених діалектних зон має своє мовне наповнення. Так, північно-західний мікроареал формують 8 лексем: стано^|витиĭ ‘статурний’, худор^|л’авиĭ ‘схудлий’, ^|дужиĭ ‘сильний’, на^|хаба ‘нахабна людина’, ха^|пун ‘хабарник’, се^ир^|йозниĭ ‘суворий, вимогливий’, ха^|рошиĭ ‘привітливий’, км·іт^|ливиĭ ‘тямкий, кмітливий’.

Південно-західний мікроареал утворюють 24 лексеми та 2 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’: ^|гарниĭ ‘статурний’, кра^|сивиĭ ‘статурний’, ^|жирниĭ ‘гладкий’, ^|жирниĭ ‘гладун’, тоўс^|тун ‘гладун’, о^|пец’ок ‘гладун’, к·іст^|л’авиĭ ‘худий’, схуд, ~ла ‘схудлий’, опе^иц’ку^|ватиĭ ‘невисокий, але товстий, незграбний на вигляд’, гор^|бан’ ‘горбата людина’, поўно^|лициĭ ‘повнолиций’, ост^|р’ак ‘дотепник’, жар^|тун ‘веселун’, ^|в·:іч’ли^евиĭ ‘вихований’, од’ірвиголо^|ва ‘бешкетник’ : ‘бешкетниця’, не^исм·і^|ливиĭ ‘нерішучий’, марнот^|рат ‘марнотрат’, ^|бабник ‘звідник, спокусник’, добро^|душниĭ ‘привітливий’, доброже^и|лат’і^ел’ниĭ ‘привітливий’, засте^и|режли^евиĭ ‘застережливий’, запо^|б·ігли^евиĭ ‘застережливий’, ро^|зумниĭ ‘тямкий, кмітливий’, бе^ис^|т’амниĭ ‘недогадливий’, те^ирпе^и|ливиĭ ‘посидющий’, не^и|добриĭ : не^и|добра ‘підла людина’, ма^|зун : ма^|зуха ‘пестун’ : ‘пестунка’.

Мангусько-азовський мікроареал як складову частину південно-західного формують 12 лексем: ш·^|ч’уплиĭ ‘худий’, з^|дихл’а ‘дуже худий чоловік’ і ‘дуже худа жінка’, здоро^|ван’ ‘здоровило’, ^|хилиĭ ‘слабий, безсилий’, поўнош·^|ч’окиĭ ‘повнолиций’, за^|нуда ‘нудна людина’, хо^|робриĭ ‘сміливий’, ^|ч’емниĭ ‘чемний’, при^е|в·ітниĭ ‘привітливий’, п·ід^|лесли^евиĭ ‘улесливий’, за^|дирли^евиĭ ‘задерикуватий, зачіпливий’, ту^|пар’ ‘тупа людина’.

Південно-східний мікроареал утворюють 11 номінативних одиниць (6 лексем, 2 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’ та 1 описовий номен): коло^|бок ‘невисокий, але товстий, незграбний на вигляд’, о^|пец’куватиĭ ‘невисокий, але товстий, незграбний на вигляд’, за^|буд’ко ‘забудькуватий’, кул’^|турниĭ ‘вихований’, ў^|з’аточ’ник ‘хабарник’, драч’^|ливиĭ ‘задерикуватий, зачіпливий’, гор^|ластиĭ : гор^|ласта ‘криклива людина’, на^|хабник : на^|хабниц’а ‘нахабна людина’, ^|гостриĭ на йа^|зик ‘дотепник’.

Центральний мікроареал формують 1 лексема та 4 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’: ^|дохлиĭ ‘слабий, безсилий’, тошнот^|ворниĭ : тошнот^|ворна ‘нудна людина’, гостро^|умниĭ : гостро^|умна ‘дотепник’, пи^е|хатиĭ : пи^е|хата ‘гордій’ : ‘гордівниця’, л’у^|бимч’ік : л’у^|бимиц’а ‘пестун’ : ‘пестунка’.

Лексем, які утворювали б північно-східний мікроареал, а в інших мікрозонах були відсутні або вживалися б спорадично, не виявлено.

Аналіз просторової поведінки лексики на позначення рис людини у східностеповому мікроконтинуумі засвідчив, що окреслюється коло номінативних одиниць (60 лексем, 11 опозитивних пар ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’, 1 компаратив), які входять у кілька мікроареалів (від 2 до 4).

Так, по два мікроареали інтегрують 33 лексеми та 5 опозитивних пар ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’: ^|висохшиĭ ‘схудлий’ – центральний і південно-східний, поху^|даў, ~ла ‘схудлий’ – північно-західний і південно-західний, не^идо^|росток ‘низькоросла людина’ – південно-західний і південно-східний, ш^|пендик ‘низькоросла людина’ – північно-західний і південно-східний, кре^и|мезниĭ ‘кремезний, міцної будови тіла’ – центральний і мангусько-азовський, здо^|ровиĭ ‘кремезний, міцної будови тіла’ – північно-західний і південно-західний, здо^|ровиĭ ‘здоровило’ – північно-східний і південно-західний, здороў^|йага ‘здоровило’ – північно-західний і південно-західний, ^|виробле^иниĭ ‘знесилений, виснажений’ – північно-західний і південно-західний, ^|виснаже^иниĭ ‘знесилений, виснажений’ – центральний і мангусько-азовський, к^|волиĭ ‘слабий, безсилий’ – північно-західний і південно-західний, гор^|бун ‘горбата людина’ – північно-західний і мангусько-азовський, гор^|бач’ ‘горбата людина’ – південно-західний і південно-східний, п·ідсл’іпу^|ватиĭ ‘підсліпуватий, який погано бачить’ – північно-західний і південно-західний, мур^|ло ‘людина, яка невиразно й тихо говорить’ – північно-західний і центральний, забуд’ку^|ватиĭ ‘забудькуватий’ – північно-західний і південно-західний, до^|тепник ‘дотепник’ – центральний і мангусько-азовський, ве^исе^ил’^|ч’ак ‘веселун’ – центральний і південно-східний, пох^|муриĭ ‘похмурий, у поганому настрої’ – південно-західний і південно-східний, бри^ед^|ливиĭ ‘бридливий’ – два мікроареали на південному заході досліджуваного континууму, с^|м·ілиĭ ‘сміливий’ – мангусько-азовський і південно-східний, тран^|жир ‘марнотрат’ – південно-західний і південно-східний, ^|в·:іч’ли^евиĭ ‘чемний’ – північно-західний і південно-західний, уч’^|тивиĭ ‘чемний’ – північно-західний і південно-східний, ст^|рогиĭ ‘суворий, вимогливий’ – північно-західний і центральний, попе^и|редли^евиĭ ‘застережливий’ – північно-західний і мангусько-азовський, при^е|в·ітли^евиĭ ‘гостинний’ – центральний і південно-західний, у^|лесли^евиĭ ‘улесливий’ – південно-західний і південно-східний, ме^ир^|зотник ‘підла людина’ – центральний і південно-східний, зади^е|ракуватиĭ ‘задерикуватий, зачіпливий’ – північно-західний і південно-західний, ро^|зумниĭ ‘розумний’ – центральний і південно-західний, не^ит’а^|муш·ч’іĭ ‘недогадливий’ – північно-західний і мангусько-азовський, поси^е|д’аш·ч’іĭ ‘посидющий’ – північно-західний і південно-західний, з’ірвиголо^|ва ‘бешкетник’ : ‘бешкетниця’ – південно-західний і південно-східний, бе^иш^|кетник : бе^иш^|кетниц’а ‘бешкетник’ : ‘бешкетниця’ – північно-західний і південно-західний, жарт’іў^|ник : жарт’іў^|ниц’а ‘жартівник’ : ‘жартівниця’ – північно-західний і південно-західний, горлох^|ват : горлох^|ватка ‘криклива людина’ – північно-західний і південно-західний, горло^|пан : горло^|панка ‘криклива людина’ – центральний і південно-західний, гордо^|витиĭ : гордо^|вита ‘гордій’ : ‘гордівниця’ – південно-західний і південно-східний.

По три мікроареали інтегрують 21 лексема, 3 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’ та 1 компаратив: худор^|л’авиĭ ‘худий’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; ши^ерокоп^|леч’іĭ ‘кремезний, міцної будови тіла’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; ^|м·амл’а ‘людина, яка невиразно й тихо говорить’ – північно-західний, центральний і мангусько-азовський; с’і^|диĭ ‘сивий’ – північно-західний, центральний і південно-східний; не^ир’і^|шит’і^ел’ниĭ ‘нерішучий’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; бе^ис:о^|ромниĭ ‘безсоромний’ – північно-західний, південно-західний і мангусько-азовський; ха^|барник ‘хабарник’ – південно-західний, центральний і південно-східний; се^ибе^и|л’уб^п ‘себелюбна людина’ – північно-західний, центральний і південно-західний; су^|вориĭ ‘суворий, вимогливий’ – два мікроареали на південному заході досліджуваного континууму та мангусько-азовський; при^е|в·ітли^евиĭ ‘привітливий’ – північно-західний, центральний і південно-західний; не^идо^|в·ерч’і^евиĭ ‘недовірливий’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; гос^|тин:иĭ ‘гостинний’ – південно-західний, мангусько-азовський і південно-східний; пас^|куда ‘підла людина’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; заде^ири^еку^|ватиĭ ‘задерикуватий, зачіпливий’ – північно-західний, центральний і південно-східний; за^|диркуватиĭ ‘задерикуватий, зачіпливий’ – північно-східний, південно-західний і південно-східний; дра^|ч’ун ‘задирака’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; ^|мудриĭ ‘розумний’ – південно-західний, мангусько-азовський і південно-східний; т’а^|муш·ч’іĭ ‘тямкий, кмітливий’ – північно-західний, центральний і південно-західний; не^идо^|гадли^евиĭ ‘недогадливий’ – північно-західний, центральний і південно-західний; ту^|пиц’а ‘тупа людина’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; поси^е|д’уш·ч’іĭ ‘посидющий’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; с^|м·ілиĭ : с^|м·іла ‘смілива людина’ (див. к. 2 на с. 21) – північно-західний (н. пп. 17, 25), мангусько-азовський (н. пп. 88, 92, 93) і південно-східний (н. пп. 48, 58); би^естро^|умниĭ : би^естро^|умна ‘дотепник’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний; ме^ит^|киĭ : ме^ит^|ка ‘дотепник’ – північно-західний, центральний і південно-західний; йак ш·^|ч’епка ‘дуже худий чоловік’ і ‘дуже худа жінка’ – північно-західний, південно-західний і південно-східний.

По чотири мікроареали інтегрують 6 лексем та 3 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’: см·і^ел’^|ч’ак ‘смілива людина’ (див. к. 2 на с. 21) – північно-західний (н. пп. 1–10, 14, 19), північно-східний (н. пп. 11, 12), центральний (н. пп. 41, 49, 56, 57) і мангусько-азовський (н. пп. 87, 91, 94); де^и|белиĭ ‘невисокий на зріст, кремезний’ – північно-західний, південно-західний, центральний і південно-східний; ваĭлаку^|ватиĭ ‘невисокий, але товстий, незграбний на вигляд’ – північно-західний, північно-східний, південно-західний і південно-східний; бе^и|с:ов·існиĭ ‘безсоромний’ – північно-західний, центральний, південно-західний і південно-східний; спо^|кусник ‘звідник, спокусник’ – північно-західний, південно-західний, мангусько-азовський і південно-східний; за^|дира ‘задирака’ – північно-західний, південно-західний, мангусько-азовський і південно-східний; ве^ире^и|дун : ве^ире^и|духа ‘вередун’ : ‘вередуха’ – північно-західний, центральний, південно-західний і південно-східний; кри^е|кун : кри^е|куха ‘криклива людина’ – два мікроареали на північному заході та два на південному заході досліджуваного масиву; гор^|д’ак : гор^|д’ач’ка ‘гордій’ : ‘гордівниця’ – північно-західний, південно-західний, мангусько-азовський і південно-східний.

Серед згаданих вище лексем є такі (19 лексем і 2 опозитивні пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’), що формують один або декілька мікроареалів на тлі однієї чи двох (= опозитивної пари ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’) загальновживаних лексем. До таких номенів належать к·іст^|л’авиĭ, худор^|л’авиĭ, ш·^|ч’уплиĭ ‘худий’ – на тлі лексеми ху^|диĭ; пох^|муриĭ ‘похмурий, у поганому настрої’ – на тлі найменування на^|супле^иниĭ; на^|хаба, на^|хабник : на^|хабниц’а ‘нахабна людина’ – на тлі назв на^|хал : на^|халка; ха^|барник, ха^|пун, ў^|з’аточ’ник ‘хабарник’ – на тлі номінації ха^|пуга; добро^|душниĭ, доброже^и|лат’і^ел’ниĭ, при^е|в·ітниĭ, при^е|в·ітли^евиĭ, ха^|рошиĭ ‘привітливий’ – на тлі лексеми ^|добриĭ; ме^ир^|зотник, пас^|куда, не^и|добриĭ : не^и|добра ‘підла людина’ – на тлі найменувань ^|п·ідлиĭ : ^|п·ідла; ро^|зумниĭ, ^|мудриĭ ‘розумний’ – на тлі назви ^|умниĭ; ту^|пар’, ту^|пиц’а ‘тупа людина’ – на тлі лексем ту^|пиĭ : ту^|па.

Крім того, наявні номени (2 лексеми та 1 опозитивна пара ‘чоловік-носій ознаки’ : ‘жінка ~’), що об’єднують два мікроареали. Так, лексема см·і^ел’^|ч’ак ‘смілива людина’ (див. к. 2 на с. 21) формує північну мікрозону, що об’єднує північно-західний (н. пп. 1–10, 14, 19) і північно-східний (н. пп. 11, 12) мікроареали; номінація ст^|роĭниĭ ‘статурний’ – також північну мікрозону, що об’єднує північно-західний і північно-східний мікроареали; словотвірні опозити гор^|д’ак : гор^|д’ач’ка ‘гордій’ : ‘гордівниця’ – західну мікрозону, яка об’єднує північно-західний і південно-західний мікроареали.

Складне поєднання – диференціація мікрозон одними номінативними одиницями на тлі інтеграції мікрозон іншими номінативними одиницями – є ареальною реальністю досліджуваної частини українського діалектного континууму.

ВИСНОВКИ

Аналіз номінативних процесів в українських східностепових говірках Південної Донеччини на матеріалі антропономенів дозволив зробити такі висновки:

1. Найменування рис людини в досліджуваних говірках становлять значний за обсягом шар конотативної лексики зі складною внутрішньою структурою (15 ЛСГ на позначення зовнішніх якостей і фізичного стану людини та 5 ЛСГ на позначення внутрішніх властивостей людини).

2. Найпоширенішою є лексична номінація – за допомогою слова (1560 номінативних одиниць, або 82,4 % від загальної кількості засвідчених назв) і словосполучення (283 одиниці, або 14,9 %); меншою частотністю характеризуються пропозитивні номени (47 одиниць (2,5 %)) та дискурсивні (4 одиниці (0,2 %)).

3. Вербалізація сем ‘ознака’ й ‘носій ознаки’, що розрізняється на формально-семантичному й граматичному рівнях, діалектоносіями або зовсім не розрізняється, або розрізняється непослідовно.

4. Розглянутій ТГЛ притаманна лексична й семантична варіантність; чимало лексем вступають у синонімічні відношення з найменуваннями різних оцінних характеристик (до полісемантичних належать назви ^|добриĭ ‘привітливий’, ‘доброзичливець’, ‘ласкавий’, ‘щедрий’, ‘поступливий’, хо^|рошиĭ ‘привітливий’, ‘статурний’, ‘вродливий’, ува^|жит’і^ел’ниĭ ‘чемний’, ‘поступливий’, ‘ласкавий’, ‘вихований’, мур^|ло ‘похмура людина’, ‘людина, яка невиразно й тихо говорить’, ‘мовчун’ : ‘мовчунка’, ‘некультурна, неосвічена, невихована людина’, ў^|редниĭ ‘вередливий’, ‘осоружний’, ‘сердитий’ та ін.). Спостережено фонемне, акцентне й словотвірне варіювання досліджуваних номінативних одиниць.

5. Категорія оцінки в обстежуваних говірках виражається такими засобами:

– самою назвою, у семантиці якої закладена експресивність (ве^ире^ид^|ливиĭ, кап^|ризниĭ ‘вередливий’, дур^|ниĭ ‘дурний, розумово обмежений’ та ін.);

– за допомогою стилістично маркованих суфіксів (зменшувально-пестливих, згрубілих); як правило, суфіксальна морфема передає відповідний ступінь емоційно-експресивного забарвлення номінативної одиниці (кри^е|вен’киĭ : кри^е|вен’ка ‘крива людина’, трус^|ло ‘боягуз’ та ін.);

– за допомогою стійких виразів (роз^|даĭс’а / ^|море / ^|жаба ^|л’ізе ‘п’яниця’, ‘гладун’, ‘зарозумілий’, ‘поспішливий’, бог н’іс с’і^ем·і^|р’ом / одно^|му ^|тол’ко ^|вибраў ‘людина з довгим носом’ та ін.);

– емоційно-експресивне наповнення окремих лексем може збільшуватися, якщо поряд із ними вживаються слова страш^|ниĭ та се^ир^|дешниĭ (причому передачі відтінку співчуття сприяють також займенник та прикметник середнього роду во^|но ^|б·ідне): страш^|ниĭ на^|хаба, страш^|не пу^|зело (відтінок несхвалення, обурення, що посилюється в останньому прикладі ще й суфіксом -ел-); гор^|бата / се^ир^|дешна та л’у^|дина / ш·ч’о о^|це ж горб // йак же во^|но ^|б·ідне (відтінок доброзичливості, співчуття);

– за допомогою переносного вживання слів (робо^|т’аш·ч’іĭ ‘злодій’, куч’і^е|р’авиĭ ‘лисий’, ш·^|ч’едриĭ : ш·^|ч’едра ‘скупа людина’ та ін. – емоційно-оцінна енантіосемія);

– значну роль щодо емоційно-експресивного наповнення лексем відіграють інтонація мовлення і контекст.

6. У номінації людини важливе значення мають стійкі порівняння (220 одиниць, або 11,6 %); при цьому високочастотними компонентами компаративів є фаунономени, які виступають джерелом метафоричних назв. Більшість порівнянь, що виражають оцінне значення, можуть стягуватися до вторинних номенів із широким уживанням у мовленні.

7. Вторинні найменування переважно є семантичними діалектними експресивами, які звуковим оформленням не відрізняються від слів літературної мови, але мають у говірках специфічні значення (ш^|пала ‘висока худа жінка’, ш^|вабра ‘висока худа жінка’, ‘дуже худа жінка’, нос ‘людина з довгим носом’, ^|темниĭ : ^|темна ‘сліпа людина’ та ін.); найчастіше вторинні номени є результатом метафоризації, рідше – метонімізації та евфемізації; причому вторинних номінацій значно більше в ЛСГ на позначення зовнішніх якостей і фізичного стану людини, ніж у ЛСГ на позначення внутрішніх властивостей людини.

8. Одним із джерел номінації людини в досліджуваних говірках є субстандартні вторинні найменування та фразеологічні одиниці молодіжного жаргону (б^|роĭл’ер ‘зневажлива назва для здоровила’, р^|вотниĭ поро^|шок, д’іхло^|фос хо^|д’ач’іĭ в упа^|коўк·е ‘гидкий, який викликає неприємне почуття, огиду’ та ін.).

9. Серед виділених мотивів номінації найпоширенішим виступає мотив ‘подібність до тварин’ (сви^е|н’а, пу^|зата йак ^|жаба ро^|пуха, тоўс^|та сви^е|н’а, ко^|рова тоўс’^|т’уч’а ‘гладуха’, та^|ранка, ^|вобла, ч’а^|хон’, к^|л’ач’а, с’і^е|л’од^тка, тон^|ка йак га^|д’ука ‘дуже худа жінка’, ли^е|сиц’а ‘хитруха’ та ін.); поширеним також є мотив ‘подібність до предметів побуту’ (ка^|душка, ^|пишка, ко^|па, ^|тумбоч’ка ‘гладуха’, кол^|хозна ски^ер^|да ‘гладун’, ‘гладуха’, ^|шило ‘дуже худий чоловік’, стро^|пило, ф·і^|т’іл’, йак гвоз’д’ ‘високий худий чоловік’, дра^|бина, с^|п·іца, йак в·і^|р’оўка ‘висока худа жінка’ та ін.).

10. Антропономени досліджуваних говірок мають відповідники в різних українських діалектах; серед аналізованих найменувань є чимало запозичень із російської мови (літературної та суміжних говірок); впливу говірок грецького етносу, який мешкає на обстежуваній території, на студійовану ТГЛ не виявлено.

11. Просторова поведінка лексики на позначення рис людини у східностепових говірках Південної Донеччини засвідчує мінімальну диференціацію, мозаїчний характер говірок і наявність мікроареалів. Скартографовані матеріали дозволяють виділити на території Південної Донеччини п’ять мікроареалів: 1) північно-західний; 2) північно-східний; 3) південно-західний (у межах цього мікроареалу виділено як складову частину мангусько-азовський мікроареал); 4) південно-східний; 5) центральний. Межі між названими мікрозонами не завжди достатньо виразні. Досліджувані говірки диференціюються за відмінностями в репертуарі лексем-репрезентантів, за ареальними особливостями мотиваційних ознак, значень номенів, різних структурних типів номінативних одиниць (зокрема описових назв і простих атрибутивних словосполучень), а також за відмінностями в кількісній характеристиці запозичень і вторинних найменувань. Такі особливості ареальної поведінки антропономенів підтверджено матеріалами АУМ і мовознавчих студій дослідників різних ТГЛ українського східностепового континууму.

Висновки дисертації підтверджують спостереження й узагальнення В.В. Лєснової, здійснені на матеріалі антропономенів східнослобожанського простору щодо активних номінативних процесів у новожитніх українських говірках.

---

Межі ЛСГ на позначення зовнішніх якостей і фізичного стану людини, а також на позначення її внутрішніх властивостей, не завжди чітко виявлені, що уможливлює перехід номінативних одиниць з однієї ЛСГ до іншої, семантичне розгалуження слова.

Номени, позначені “зірочкою”, тлумачимо як такі, що мають мотивацію ‘подібність до предметів побуту’ чи ‘подібність до казкової або вигаданої істоти (предмета)’.

Номер населеного пункту (н. п.) подано відповідно до позначення його на карті.

Зробимо акцент на тому, що в народній свідомості лінива людина обов’язково неакуратна, тому найменування лінивої та неохайної людини (жінки) тісно пов’язані між собою і становлять один синонімічний ряд, до якого входять і стійкі вирази, що містять фаунономени, які посилюють емоційно-оцінну характеристику.