НОВАЦІЯ ЯК СПОСІБ ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета та завдання, предмет, об’єкт та методи
дослідження, наукова новизна, практичне значення роботи, апробація отриманих результатів та структура дисертації.

Розділ 1 «Розвиток вчення про новацію» присвячений розгляду основних етапів розвитку наукової думки та законодавства про припинення зобов’язань, зокрема, новацію у римському приватному праві, у російській та український доктринах та законодавстві «дореволюційного» періоду, у зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1. «Припинення зобов’язання новацією у римському приватному праві» досліджуються основні давньоримські доктринальні та законодавчі погляди на новацію, встановлюються основні характеристики цієї категорії.

Проаналізовані джерела римського приватного права та зроблений висновок про те, що новація як спосіб припинення зобов’язання стала першою ланкою до заміни осіб у зобов’язанні, на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цієї конструкції згодом народилась цесія. Тобто новація спочатку замінювала неможливий на той час перехід прав кредитора (її навіть називали «сурогат передачі прав вимоги»). Але новація мала самостійне значення як спосіб припинення договору та застосовувалась і тоді, коли давньоримським приватним правом вже було визнано цесію.

Обґрунтовано існування наступних видів новації у давньоримському приватному праві: а) вона може бути укладена тими самими особами, які брали участь і у попередньому зобов’язанні; у такому випадку нове зобов’язання не повинне бути цілком тотожним попередньому, – зміна може полягати, наприклад, у включенні або виключенні строку чи умови, або у звільненні боржника від застави чи поруки тощо; б) при новації може мати місце заміна колишнього кредитора – новим або колишнього боржника – новим. Новація між новими суб’єктами називалась novatio inter novas personas.

Встановлено, що для припинення зобов’язання новацією служив усний договір – так звана стипуляція. Але новація часто укладалась і за формою літеральних (письмових) договорів.

Новація у римському праві погашала дію раніше існуючого зобов’язання за умов: а) новація укладалась з метою погасити попереднє зобов’язання; б) у новому зобов’язанні був новий елемент порівняно з попереднім зобов’язанням; в) дійсності договору, що новується; г) тотожності боргу.

У підрозділі 1.2. «Розвиток вчення про новацію у російській та український доктринах та законодавстві до ХХ століття» досліджуються доктрини про новацію у «класичній» цивілістиці ХІХ- поч. ХХ століть.

Зроблено висновок про те, що на території сучасних України та Російської Федерації у давні часи про новацію, як спосіб припинення зобов’язання, не згадується. Але в більш пізні періоди новація як спосіб припинення зобов’язання хоч і не була передбачена законодавством Російської
імперії, однак мала практичне застосування, що пояснювалось застосуванням принципу свободи договору, а також мала доктринальне визначення.

Встановлено, що новація розглядалась як договір, домовленість, тобто воля обох сторін мала суттєве значення. Доведено помилковість точки зору про те, що відновлення зобов’язання відбувається навіть без безпосереднього оголошення на те волі його учасників (Д.І. Мейєр). Зроблено висновок про необґрунтованість думки про те, що новація веде до заміни осіб у зобов’язанні, оскільки змішуються інститути припинення зобов’язання і зміни осіб у зобов’язанні (Г.Ф. Шершеневич, К.П.Побєдоносцев).

Наслідками новації визнавали: по-перше, припинення первісного зобов’язання та виникнення нового зобов’язання; по-друге, колишнє зобов’язання припиняється з усіма наслідками, приналежностями тощо (допускається тільки за особливою згодою переносити право застави або забезпечення).

У підрозділі 1.3. «Доктрина та законодавство про новацію у зарубіжних країнах» досліджуються особливості законодавчого регулювання, практичного застосування та доктрини про новацію у законодавствах загального та романо - германського права.

Встановлено, що в англійському праві загальним інститутом є домовленість про припинення договору, яка може містити просту домовленість про припинення договору чи домовленість про новацію. Інститут новації застосовується, як правило, для заміни боржника у зобов’язанні.

Встановлено, що особливістю англо-американського права є те, що в ньому інститут новації застосовується, як правило, для заміни боржника у зобов’язанні. Деякою мірою переведення боргу в цій формі зберігає своє значення і у французькому праві.

Німецький цивільний кодекс не містить норм про новацію. Але на підставі загальних статей про припинення договору у практиці застосовується цей інститут.

Доведено, що найбільш докладно інститут новації врегульований у ЦК Франції, тому цей інститут достатньо розвинутий у французькому цивільному праві та розглядається як здійснена кредитором і боржником заміна одного зобов’язання іншим, котре, продовжуючи перше, є новим зобов’язанням. Розрізняють декілька видів новації: новація здійснена за допомогою заміни кредитора чи заміни боржника, а також новація здійснена за допомогою заміни змісту зобов’язання.

Розділ 2 «Загальні положення про новацію у цивільному праві України» складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню основних характеристик, ознак, правової природи новації як способу припинення зобов’язання.

У підрозділі 2.1. «Підстави припинення зобов’язань та місце новації серед підстав припинення зобов’язання» досліджені юридичні факти, які є підставами припинення зобов’язань, проаналізовані різні підстави припинення зобов’язання та встановлено місце новації серед цих підстав.

На відміну від сфери застосування новації в римському приватному праві та в різних правових системах сучасності у ЦК України відтворено просту (об’єктивну) новацію, що обумовлено наявністю в цивільному праві окремого інституту зміни осіб у зобов’язанні.

Встановлено, що припинення зобов’язання – це закінчення (зникнення) правового зв’язку між конкретними його суб’єктами, внаслідок чого останні втрачають суб’єктивні права та обов’язки, що складали зміст зобов’язального правовідношення.

Для припинення зобов’язання необхідною є наявність певної підстави — юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язують припинення зобов’язання. Безпосередньо у ЦК України встановлено низку підстав припинення зобов’язань.

Щодо термінології, яка використовується при зазначенні обставин, які припиняють зобов’язання, дисертант звертає увагу на те, що у ЦК України використовується термін «підстави» припинення зобов’язання, а в літературі також застосовується термін «способи» припинення зобов’язання. На думку автора, доцільно вживати термін «підстави» припинення зобов’язання до певних життєвих обставин, що спричиняють ліквідацію конкретного виду зобов’язальних правовідносин; а «способи» – щодо порядку їх юридичного оформлення, підтвердження.

Новація як спосіб припинення зобов’язання належить до групи «припинення зобов’язань за волею сторін». Серед цієї групи підстав припинення зобов’язання можна виділити дві підгрупи. У першу підгрупу входять наступні підстави: виконання, передання відступного і зарахування. Другу підгрупу способів припинення зобов’язань за волею сторін складають: новація, прощення боргу та домовленість сторін, що не підпадає під інші способи припинення зобов’язань за волею сторін.

При цьому новація характеризується подвійною правовою природою, адже вона виступає одночасно підставою для виникнення зобов’язальних правовідносин та підставою їх припинення.

У підрозділі 2.2. «Поняття та ознаки новації за цивільним законодавством України» розглянуті основні ознаки новації, які випливають зі змісту відповідних норм ЦК України, та на цій підставі запропоновано визначення поняття новації.

Автором не підтримано точку зору про те, що новацією є будь-яка зміна договору, якщо сторони за згодою між собою продовжують займати свої місця у правовідносинах. У цій ситуації складно відрізнити, чи має місце
новація або домовленість про заміну виконання, або зміна якихось інших умов зобов’язань (строк виконання, порядок платежу тощо). Новацію можна охарактеризувати як домовленість сторін про те, що первісне зобов’язання між ними припиняється, і замість нього між цими ж учасниками виникає нове зобов’язання. Новація характеризується, насамперед, виникненням нового зобов’язання.

Новація є консенсуальним, оплатним, двостороннім, організаційним договором, який має правоприпинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє та нове зобов’язання, вказівка на те, що нове зобов’язання виникає між тими самими особами, що й попереднє зобов’язання, і те, що нове зобов’язання виникає замість попереднього.

У підрозділі досліджено ознаки, умови та наслідки новації. У літературі ці категорії часто ототожнюються, ознаки називаються умовами чи серед ознак називаються наслідки здійснення новації.

Ознаки новації випливають здебільшого зі ст. 604 ЦК України: 1) це спосіб припинення зобов’язання; 2) вона можлива лише між тими самими сторонами; 3) є двосторонньою угодою; 4) нове зобов’язання пов’язане з попереднім; 5) спрямована саме на заміну первісного зобов’язання новим, а не на зміну.

Більшість цих ознак новації одночасно є умовами її вчинення. Умови новації є необхідними та достатніми для вчинення новації. До умов новації варто віднести наступні: 1) нове зобов’язання повинне пов’язува­ти тих самих осіб, що і первісне; 2) сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов’язання іншим; «домовленість» про новацію, про яку йдеться у ч. 2 ст. 604 ЦК України – це договір про заміну зобов’язання; 3) вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов’язання; 4) на­явність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов’язково вка­зати у договорі, за відсутністю такого застере­ження первинне зобов’язання не припиниться, а буде діяти поряд із новим; 5) дійсність первинного зобов’язання, а недійсність первинного зобов’язання веде до недійсності і нового зобов’язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов’язаними первинним зобов’язанням; 6) зміна змісту зобов’язання, або має виконуватися те саме, але на iншiй правовiй пiдставi; 7) допустимість заміни первісного зобов’язання новим.

У підрозділі 2.3. «Наслідки новації та межі її здійснення» розглянуті загальний наслідок та спеціальні наслідки вчинення новації, встановлені випадки, які не передбачають можливості вчинення новації.

Встановлено, що з моменту підписання договору про новацію (якщо сторони не передбачили інший строк) колишнє зобов’язання буде вважатися припиненим, а нове – таким, що набуло чинності. З цього зроблений висновок про те, що правочин про новацію не може породжувати альтернативності колишнього та нового зобов’язань, тому що останні не можуть збігатися в часі.

Загальним наслідком новації є припинення первісного та виникнення нового зобов’язання. Спеціальні наслідки новації: 1) сторони не можуть вимагати виконання за первісним зобов’язанням; 2) за новим зобов’язанням боржник не може висувати проти вимог кредитора заперечення, що випливають зі старого зобов’язання; 3) припинення всіх додаткових зобов’язань, що забезпечують виконання первісного зобов’язання, якщо сторони не домовилися при укладанні новаційного договору про інше; 4) строки позовної давності плинуть спочатку.

Новація не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Ці випадки об’єднує те, що предмет і спосіб виконання відповідних зобов’язань визначаються законом, а не сторонами.

Розділ 3 «Відмежування новації від суміжних категорій» складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню основних характеристик інститутів, які схожі на новацію, встановленню їх загальних та специфічних ознак.

У підрозділі 3.1. «Відмежування новації від передання відступного» дисертантом підкреслено, що необхідність розмежування відступного та новації викликана потребами практики.

Встановлено, що ці категорії мають наступні відмінності. По-перше, укладання консенсуального договору про відступне передбачає існування альтернативного обов’язку: передати або предмет основного зобов’язання, або предмет відступного; новація передбачає припинення первісного обов’язку та виникнення нового, альтернативності тут не може бути. По-друге, на відміну від відступного при новації правовідносини припиняються не виконанням нового зобов’язання, а фактом його укладання. Передбачивши, що нове зобов’язання заміняє первісне й тому виконується після його припинення, законодавець визначив новацію як консенсуальний договір. Якщо договір про припинення зобов’язання передбачає, що момент укладання збігається з моментом виконання – це відступне. У такому зобов’язанні немає властивої новації ознаки, що передбачає дію нового зобов’язання після припинення первісного. По-третє, відступне передбачає заміну первісного предмету виконання зобов’язання на інший і не зумовлює виникнення нового зобов’язання. По-четверте, відрізняється мета: воля сторін при відступному
спрямована, насамперед, на припинення зобов’язання, у той час, як при новації – на виникнення нового. По-п’яте, головний критерій розмежування новації та будь-яких інших правових явищ - спрямованість волі сторін первісного зобов’язання на появу нового зобов’язання замість раніше існуючого. По-шосте, при новації додаткові зобов’язання припиняються разом із первісним – тобто при укладанні договору. При відступному ж (до моменту його надання) додаткові зобов’язання зберігають чинність.

У підрозділі 3.2. «Відмежування новації від інших схожих правових інститутів» встановлено, що практичне значення має співвідношення новації та зміни зобов’язання за згодою сторін.

Зроблено висновок про те, що від новації варто відрізняти зміну змісту зобов’язання, яка відбувається шляхом внесення змін та доповнень, що стосується кількісної або якісної сторони виконання, наприклад, строків виконання або предмета виконання, з тим, що саме зобов’язання зберігає свою чинність. Усі зміни до договору вчиняються в тій самій формі, що й договір, у той час як при новації нове зобов’язання повинне відповідати вимогам, встановленим до договорів даного виду. На відміну від новації при зміні договору характер правового зв’язку між сторонами не змінюється. Припинення зобов’язання новацією можливо тільки за згодою сторін. Зміна договору також здійснюється на підставі домовленості сторін, якщо інше не передбачено ЦК України, іншими законами або договором. Крім того, новація та зміна договору розрізняються за формою здійснення.

Розглянуто проблему відмежування новації від зміни окремих умов зобов’язання за допомогою укладання додаткової угоди до договору. Встановлено, що додаткова угода сторін до договору за відсутності у сторін наміру на новацію не припиняє первісного зобов’язання. Позовні вимоги в даному випадку заявляються, а строки позовної давності обчислюються на підставі первісного зобов’язання; продовжують діяти забезпечувальні зобов’язання. Не є новацією і пролонгації договірних відносин учасників на новий строк.

Новацію варто відрізняти від переведення боргу. В останньому предмет зобов’язання залишається незмінним, а права та обов’язки сторін передаються новій особі.

Таким чином, новація є випадком припинення зобов’язання за домовленістю сторін. Вона на відміну від інших підстав не припиняє остаточно правового зв’язку між сторонами, поширюючись на завершення лише конкретного їх виду із перевтіленням в інший вид зобов’язальних зв’язків.

Розділ 4 «Новація боргу у позикове зобов’язання» складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються найбільш типові випадки новації у цивільному праві – новація боргу у позикове зобов’язання.

У підрозділі 4.1. «Загальні положення про новацію боргу у позикове зобов’язання» встановлено, що новація боргів, які виникли з різних договорів, у позикове зобов’язання є типовим прикладом новації.

Зазначається, що новація боргу у позикове зобов’язання традиційно передбачається у вітчизняному цивільному законодавстві. Сторони оплатного зобов’язання вправі за взаємною згодою замінити існуючий борг зобов’язанням позики, зрозуміло, з дотриманням загальних умов (і обмежень), передбачених ст. 604 ЦК України. Така можливість заснована на принциповій однорідності зобов’язань, що передбачають передачу (сплату) грошей або речей, із зобов’язанням позики.

У правових джерелах триває дискусія стосовно правової природи новації боргу в позикове зобов’язання. О.А. Красавчиков вважав, що позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності не отримані від позикодавця або отримані в меншій кількості, ніж зазначено в договорі. На думку Д.В.Мурзіна та Н.Ю. Мурзіної, юридично такий договір позики (що виник з іншого договору) дуже уразливий, оскільки посилатися на розірвані договори як на підстави боргу не можна. При цьому позикодавець позичальникові ніяких грошей не передавав, і при стягненні боргу позичальник може послатися на безгрошовість позики. Інші автори вказують та те, що положення закону про новацію не можуть застосовуватися при перетворенні наявних боргів за договором купівлі-продажу, оренди або іншої підстави в договір позики, тому що останній договір є реальним і не може бути укладений без передачі грошей або речей, внаслідок чого позичальник може порушити питання про заперечування договору позики за безгрошовістю, доводячи, що гроші він у дійсності від позикодавця не одержував (О.О. Мельников).

Однак, хоч дійсно договір, що виник внаслідок новації боргу з іншого зобов’язання, не передбачає передачі коштів або речей позикодавцем позичальнику, але це не веде до зустрічного заперечення однієї зі сторін нового зобов’язання, що договір позики є безгрошовим, оскільки у ЦК України прямо передбачено можливість виникнення позикового зобов’язання, не дивлячись на його «безгрошовість».

Відповідно до ст. 1051 ЦК України за безгрошовістю може оспорюватися тільки договір позики, а не саме позикове зобов’язання. Дисертантом підтримано точку зору В.В. Семенова про те, що різні підстави виникнення позикового зобов’язання припускають і різні підстави для заперечування. Інакше кажучи, якщо позикове зобов’язання виникло з договору позики, то заперечувати безгрошовістю можна договір позики. У разі, коли позикове зобов’язання виникло при новації боргу в позикове зобов’язання, заперечувати можна договір новації, але не за безгрошовістю (відсутній договір позики), а через відсутність первісного зобов’язання (боргу).

У підрозділі 4.2. «Особливості укладення новаційного позикового договору» досліджуються порядок та умови укладення договору новації боргу у позикове зобов’язання. У даній ситуації, що являє собою окремий випадок новації, зобов’язання, що існувало між сторонами зобов’язання, припиняється, а замість нього виникає нове зобов’язання – позики, в якому боржник за первісним зобов’язанням займає становище позичальника, а кредитор – позикодавця.

Виходячи з положень чинного законодавства та норм ЦК України, у разі новації боргу в позикове зобов’язання від­носини новації регулюються нормами, що відносяться як до новації, так і до позики. Так, у випадку заміни боргу договором позики, новаційний договір має вчинятися з додержанням вимог про новацію і здійснюється в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Найчастіше договір позики особи оформляють за допомогою розписки, що судом, зазвичай, вважається належним оформленням новаційного договору. Необхідно також враховувати, що новація передбачає дійсність як новаційного договору, так і первісного, що підтверджує тісний зв’язок обох зобов’язань. Новація боргу в позикове зобов’язання має здійснюватися з дотриманням вимог ст. 604 ЦК, що регулює особливості припинення зобов’язання за домовленістю сторін. Як і будь-який інший договір, новаційний договір може бути забезпечений за допомогою акцесорних зобов’язань, наприклад, поруки чи залогу.

У підрозділі 4.3. «Новація у вексельних відносинах» встановлено, що новація грошових зобов’язань у зобов’язання, які засвідчені векселем, не є типовим прикладом новації. Проаналізовано питання чи є видача векселя дією, що припиняє основне зобов’язання, або ж паралельно існує поряд із вексельним зобов’язанням також і зобов’язання, що виникло з основного правочину. У першому випадку можна кваліфікувати видачу векселя як новацію зобов’язання або ж заміну виконання; у другому випадку може йти мова про можливість видачі векселя для одержання платежу, а не замість платежу.

Дисертантом не підтримана точка зору про те, що у розглянутій ситуації найбільш ефективною є новація грошового зобов’язання у вексельне. Вчені вважають, що первісне зобов’язання припиняється встановленням між сторонами нового вексельного зобов’язання, а правоприпиненим юридичним фактом є факт видачі та прийняття векселя. Тому векселедержателеві належить тільки право на одержання виконання за векселем, обґрунтовувати свою вимогу зобов’язанням з основного договору він не може. Виключенням із правила про припинення боргового зобов’язання новацією на вексельне
є випадок видачі векселя зі спеціальною метою забезпечення виконання боржником свого зобов’язання за основним договором.

Однак вчені не враховують, що вексельна угода (за відсутності прямої вказівки сторін) не новує основну угоду, оскільки для будь-якої новації необхідна домовленість сторін про новацію, що повинна містити явно виражений намір піддати зобов’язання новації. Видача (передача) векселя має розглядатися як додатковий засіб розрахунків, і тільки у випадку, коли сторони уклали договір про новацію, основний договір припиняється.