НУЛЬСУФІКСАЦІЯ В СЛОВОТВІРНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОГО ІМЕННИКА

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано предмет, мету, завдання роботи, подано відомості про методи лінгвістичного аналізу, встановлено наукову новизну дисертації, окреслено її теоретичне й практичне значення, а також висвітлено форми апробації одержаних результатів.

У першому розділі “Специфіка позиціонування нульового форманта в системі суфіксальної деривації іменника” розглянуто питання генези явища нульсуфіксації, висвітлено загальні проблеми словотвірного значення, проаналізовано основні принципи опису дериватологічної системи, визначено науково-теоретичні засади дослідження.

У сучасному мовознавстві використання терміна “нульсуфіксація” та позначене ним явище не викликають заперечень. Однак тривалий час нульсуфіксація як різновид афіксального словотворення залишалася поза увагою дослідників: такі іменники вважалися непохідними. Ця думка є панівною у граматиках кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (С.Смаль-Стоцький, Є.Тимченко, О.Синявський). Із середини минулого століття вчені порушують питання щодо існування нульового суфікса (проблемним було і визнання явища, і його назва) та пропонують різні терміни для позначення нульсуфіксального способу словотворення: “фонетико-морфологічний” (В.Виноградов, Б.Головін, К.Левковська); “конверсія” (М.Докуліл); “регресивне словотворення” (І.Ковалик); “синкретико-афіксальний” (Р.Ліхтман); “усічення” (М.Кравченко); “безафіксний”, “безсуфіксний” спосіб словотворення (І.Матвіяс) тощо. Протягом 70‑х – 80‑х років ХХ ст. в східнослов’янському мовознавстві відбувається утвердження назви “нульовий суфікс”, “нульсуфіксація” (В.Лопатін, Л.Третевич). З’ясовуються також критерії визначення напрямку мотивації слів. Так, одна й та ж лексема може бути похідною з погляду сучасного і твірною з погляду історичного, напр.: ходити > хід (сучас.) і хід > ходити (істор.). Г.Ніколаєв зазначає, що з точки зору діахронії мотиваційні зв’язки можуть змінюватися, зникати, знову з’являтися. Отже, йдеться про зміну паратактичних словотвірних відношень на гіпотактичні й навпаки.   

Основним критерієм визначення похідності є словотвірне значення; зокрема, для вторинних іменників властиві значення дії, процесу, стану, властивості, ознаки.

Словотвірне значення нульового суфікса широко представлене в транспозиції – це девербативні іменники зі значенням дії (бігати – біг, ходити – хода) і деад’єктивні похідні зі значенням опредметненої ознаки (зелений – зелень, синій – синь). Часто матеріально не виражений формант є показником дериваційного значення мутації, яке домінує в девербативах та деад’єктивах із предметним значенням, напр., назви осіб, місця, інструментів тощо (пророк; брід, спуск; струг; суш; довжа “глек продовгуватої форми”). При нульсуфіксальному способі словотворення також виокремлюють мутаційно-модифікаційну та транспозиційно-модифікаційну трансформації. Так, девербативи спільного роду мають значення з такими компонентами, що становлять собою результати мутації (“особа”), модифікації (“спільний рід”) і кваліфікації (“оцінність” характеристики), напр., чол. і жін., зневажл. – заброда, обжера, приблуда тощо. Транспозиційно-модифікаційні значення виявляються у випадках, коли нульсуфіксальні девербативи зі значенням “одиничність дії” утворені не від дієслів із семантикою однократності, а від твірних, що не пов’язані із завершеністю, моментальністю дії (пор. кивати – кив).

Зіставний аналіз нульсуфіксальних іменників та похідних із матеріально вираженими суфіксами, що співвідносні за семантикою,  побудований на основі таких параметрів, вироблених Т.Вендіною, О.Ревзіною та ін. дослідниками: 1) функційний обсяг суфікса (його семантичний спектр; здатність передавати різні типи значень – мутаційні, модифікаційні чи транспозиційні); 2) функційне навантаження суфікса (кількість лексем із нульовим суфіксом з певним значенням); 3) реалізація значення суфікса (виявлення сполучуваності суфікса з певним категорійним типом основ); 4) семантична орієнтація суфікса (семантичні нюанси, які передає окремий суфікс); 5) ємність семантичного поля (набір та кількість семантичних груп, які утворює певний суфікс); 6) продуктивність та активність нульового суфікса в різних лексико-словотвірних групах іменників сучасної української мови.

Серед словотворчих афіксів практично немає ідентичних – кожен із них унікальний, і виконує своє функційне, семантичне, диференційне та ін. призначення; однак словотвір, як і будь-яка інша система, є складною організацією різноманітних відношень, зокрема парадигматичних, що виявляється у вигляді антонімічних, синонімічних, омонімічних взаємозв’язків між дериватами та між формантами, тому в численних випадках можемо спостерігати синонімічність серед суфіксів (назви опредметненої дії – біг, виплата; навчання; прогулянка; боротьба тощо), значно рідше трапляються дублети: прилад – розширювач і розширник, процес – змив і змивання тощо.

Другий розділ “Словотвірна семантика та функціонування нульсуфіксальних похідних у контексті дериваційної системи українського іменника” присвячений описові лексико-словотвірних типів і підтипів нульсуфіксальних дериватів, дібраних із різних сфер функціонування української мови, на тлі семантично споріднених словотвірних типів і підтипів іменників з іншими (як продуктивними, так і малопродуктивними) суфіксами. Це дає можливість з’ясувати роль і місце нульсуфіксації у словотвірній системі українського іменника.

Виявлені нульсуфіксальні похідні аналізуються в межах трьох словотвірно-семантичних полів – абстрактності, предметності та суб’єктності.

2.1. Словотвірно-семантичне поле абстрактності

2.1.1. Мікрополе динамічності. Назви дії можуть бути представлені у двох площинах – за якістю дії (технологічний процес, дія з небажаним наслідком, обрядодія) і за інтенсивністю (тривала, одноактна, повторна та ін. різновиди дії).

1. Назви дії (найменування виробничих технологічних процесів, обрядових дій тощо) представлені нульсуфіксальними іменниками бесіда, біг, вплив, вибір, викуп, виплат/виплата, гра, їзда, праця та багатьма іншими. Іноді в лексикографічних джерелах нульсуфіксальні іменники зі значенням дії подаються з позначкою “розмовне”: випит “розпитування”, відгул, віддих “перепочинок” тощо. Крім загальновживаних іменників, у мові функціонує велика кількість нульсуфіксальних дериватів, що обмежені сферою вживання, – це різні шари спеціальної лексики (медична, військова, юридична, спортивна, церковна тощо): витин каменя, виділ “виділення майна на користь тієї чи іншої особи”, випал “процес надання міцності якомусь предметові під впливом вогню”, вис “гімнастична вправа на брусах, перекладині”, відправа “церковна служба”, відпуст “церковний обряд відпускання гріхів”, відчал судна. Широко представлена група “назви дії” і в діалектах: видій  “доїння”, виклад “лекція”, відвіт “відповідь”, відчит “доповідь, лекція”, вильот “роїння бджіл”, задох, замор “масова загибель риби”, загон “гоніння звіра на мисливця” тощо. Значна кількість розгляданих девербативів нині сприймається як застаріла, причому частина таких іменників, що були зареєстровані словниками к. ХІХ – поч. ХХ ст., не фіксується “Словником української мови” в 11 т., напр.: виправа “виправлення”, вгав, вгамова “заспокоєння”, вгноба, виготов “виготовлення”, вишук “дія за знач. вишукувати”, гуль “неробство”, лай “сварка” та багато інших. У той же час зафіксовані новотвори є свідченням продуктивності цього лексико-словотвірного типу: вислід “дослідження”, втек “втеча”, заувага “зауваження”, пропонова “пропозиція”, намага “намагання, зусилля” і под. Щоправда, деякі реактуалізовані нульсуфіксальні іменники та неологізми сприймаються як оказіональні назви, про їх поширення, функціонування і вкорінення в лексичній системі української мови можна буде говорити з часом. В українській мові функціонує чимало нульсуфіксальних дериватів pluralia tantum: вибори, розм. балаки “розмови”, мислив. випроби “навчання мисливських псів”, археол. розкопи, техн. завади (шумові), етн. проводи, обзори “оглядини” тощо.

Домінантними у творенні назв дії є суфікси ‑ння, ‑іння, ‑ення. Кількісна їх перевага порівняно з нульсуфіксальним формантом пояснюється, по-перше, дубляжем значення опредметненої дії за рахунок дієслівних кореляційних пар граматичної категорії виду. Тобто досить часто функціонують два, три чи більше номени із суфіксами ‑ння, ‑іння, ‑ення, що не мають особливої різниці в значеннях, пор.: дороблення – дороблювання – доробляння тощо. Іноді від однієї форми дієслова утворюється кілька іменників на ‑ння, напр., “дія за знач. заручити” – заручання і заручення. Відтак практично від кожного видового різновиду дієслова можна утворити іменник зі згаданими суфіксами. Тим часом, один нульсуфіксальний іменник може мотивуватися кількома дієсловами, напр.: пролом “дія за знач. проломити, проломлювати і проломитися, проломлюватися” тощо. По-друге, в активі сучасної української мови іменників зі значенням дії на ‑ння, ‑іння, ‑ення справді значно більше, ніж нульсуфіксальних, однак у розмовному мовленні, публіцистиці, у художніх творах, наукових текстах надають перевагу останнім. Як малопродуктивний для творення згаданих назв, кваліфікують формант ‑ка, що доволі часто надає словам розмовного відтінку (мандрівка, укладка). На периферії цієї мікрогрупи знаходяться утворення з суфіксами ‑ття (мають високий ступінь узагальненості, не вказують на тривалість, завершеність/незавершеність дії: шиття, прибуття), ‑ба (указують на узагальнене значення опредметненої дії: стрільба, ходьба), ‑ня (позначають тривалу, неприємну, часто хаотичну дію; мають виразний розмовно-просторічний характер: метушня, гульня), ‑иця (непродуктивний; складник застарілих або діалектних слів: торговиця “торгівля”, їхавиця “їзда”), ‑неча (непродуктивний; позначає інтенсивну, хаотичну дію: колотнеча) тощо.

Основною перешкодою для збільшення продуктивності нульового суфікса є його обмежене сполучення з іншомовними твірними основами, у той час як афікс ‑ння залишається в ядерній позиції поля завдяки своїй гнучкості, напр.: інвестування, інспектування, нікелювання, шліфування і под. 

 За таким же принципом у дисертації проаналізовані нульсуфіксальні іменники зі значенням “одиничний акт дії” (вдих, вибух, видих, викид, виліт, доторк, кив, мах, перескік, позіх, спалах, удар тощо), нульсуфіксальні похідні, що позначають повторювану (вимах “вимахування раз у раз чим-небудь”) та повторну дію (досів, досіл, перегін, перегляд, передій, передрук, перезапис, переор, пересів, іст. переділ “перерозподіл земельних наділів” і под.).

2. Назви стану, почуттів людини, взаємин між  людьми

Назви стану об’єктів і суб’єктів дійсності представлені великою кількістю нульсуфіксальних утворень, часто – з виробничо-професійної термінології: відмова (про стан приладу), відпад (садіння лісосмуги у місцях відпаду рослин), задума, замрія, напруга, насторога, нуд/нуда “нудьга”, розм. знеохота “стан байдужості до чого-небудь” і под., а також поодинокі діалектні та застарілі слова: дрема “дрімота”, доспів “достиглість” від доспівати “дозрівати; достигати” тощо. 

Понад 100 нульсуфіксальних іменників позначають назви почуттів людини, взаємин між людьми: глум, гнів, довіра, жаль, жах, поет. зажура, розм. засмута “смуток”, зневага, лінь, лють, насолода, осуд, образа, повага тощо. Пор. діалектні та застарілі слова: вжах “жах”, жада “бажання чого-небудь”, жур, жура “журба”, забаг “забаганка”, заздра “заздрість”, люба́ “любов” і под.

Меншою кількістю нульсуфіксальних дериватів представлена група найменувань “відчуття людини”: біль, запаморока “запаморочення”, знемога, мука, поет. виснага, діал. змора “виснаження” тощо.

Нульсуфіксальні іменники на позначення хвороб людей, тварин, рослин: заїди, застуда, звих, набряк, нарив, наріст “хвороблива пухлина”, недуга і рідко недуг “сильне нездужання”; часто фіксуються й народні найменування, що мають відтінок розмовності: захолода “простуда”, натік “набряк” і под. Найбільше трапляється дериватів, обмежених сферою використання, у медичній термінології: виворот “ненормальне розташування якого-небудь органа”, висип, заворот (кишок), вет. запал “хвороба свійських тварин”, налив “пухлина на нозі у коня” тощо. Пор. також говіркові й архаїзовані лексеми: гризь “ломота”, задих “астма”, лежа “тяжка хвороба, при якій лежать у постелі”, хворь “хвороба” тощо.   

Нечисленність однокореневих синонімів на позначення взаємин між людьми, почуттів, стану, що представлені дериватами із суфіксами ‑ння та нульовим суфіксом (разом вони складають ядро розгляданої групи), свідчить про відсутність суперництва між ними на цій ділянці словотворення. Малопродуктивні суфікси ‑ота (ломота, скорбота), ‑ба/‑оба (дружба, шаноба), ‑ощі (любощі, пустощі), ‑jа (довір’я), ‑ка (сплячка), ‑знь (боязнь) вступають у парадигматичні відношення з нульовим формантом, що виявляється як спільнокоренева синонімія; однак, незважаючи на схожість, своєрідне дублювання, розглядані деривати нетотожні, вони мають різне функціональне призначення, різне семантичне наповнення, напр.: заст., рідко дрема – дрімота; діал. жура – розм. журбота; туга – рідко тужба.

3. Лексико-словотвірний тип “назви звуків” містить такі нульсуфіксальні девербативи: брязк, вереск, викрик, висвист, вуркіт (вуркотати), розм. гик “гикання”, гогіт “гоготання”, гомін, грюк, гугіт (гуготіти), рідко гуд “гудіння”, дзвін, дзвяк, зойк, клекіт, поет. клик “поклик, клич”, крик, лепет, ляск, наспів, писк, регіт, рик, рип, свист та багато ін. Назви звуків активно творяться в діалектному мовленні: брех “гавкіт”; белькот “базікання”, згук, йойк “плач”, квиль “жалібний крик” тощо. До ядра розгляданої групи, крім нульсуфіксальних іменників, належать також деривати (як правило, стилістично нейтральні) з афіксом ‑ння (‑іння): бекання, булькання, цокання, шипіння. Іменники із суфіксом ‑іт складають невелику кількість назв звуків (бренькіт, лускіт). Щоправда, коло відповідних дериватів окреслюється дуже непослідовно й суперечливо: часто плутають віддієслівні іменники з суфіксом ‑іт (брязкіт, булькіт) та віддієслівні іменники, що закінчуються на ‑іт, утворені способом нульової суфіксації (гогіт, клекіт, регіт). На периферії поля також знаходяться похідні (як правило, стилістично марковані – розмовно-просторічного характеру) з формантами ‑нина, ‑ня, ‑нява, ‑неча: грюканина, тупотня, джеркотнява, гуркотнеча.

Отже, нульовий суфікс стає конкурентом іншим формантам у творенні назв дій, найменувань процесів у виробничо-професійній та технічній термінології. Нагромадження іменників на ‑ння в невеликому відрізку художнього тексту “надають мові твору небажаної офіційності, сухості, роблять його одноманітним” (Л.Дідківська, Л.Родніна). Тому нульовий афікс є потужним стилістичним засобом як у поезії, так і в прозі.

2.1.2. Мікрополе суспільно-політичних, релігійних, філософських та інших понять містить такі нульсуфіксальні девербативи: вигад, винахід, вислів, віра, довід, задум, розм. затія, мрія, назва, натяк, наука тощо, пор. також діалектні та застарілі слова: зв’язь “зв’язок”, відповідь “відповідальність”, видум “те, що видумане”, засуд “вирок” і под. Значна кількість лексем мікрополя абстрактних понять – це деад’єктивні іменники: книж. абстракт, безвихідь, заум “непотрібне мудрування”, політ. нейтрал “нейтральна держава” тощо. Ядро мікрополя абстрактних (релігійних, філософських і под.) понять складають десубстантиви із суфіксами ‑ізм/‑изм, ‑іст/‑ист, ‑ство, тому відприкметникові та віддієслівні суфіксальні (і нульсуфіксальні) утворення посідають медіальну зону або взагалі перебувають на периферії поля, як, напр., абстракти із суфіксами ‑ння (мислення), ‑ок (наслідок, порядок), ‑ина, ‑щина (давнина; буденщина).

Розглядані нульсуфіксальні абстракти використовуються, головно, у різногалузевій термінології. Часто вживаються абстрактні іменники з матеріально не вираженим суфіксом також у публіцистичних чи науково-популярних текстах.

2.1.3. Мікрополе опредметненої ознаки, властивості, якісного стану репрезентоване невеликою кількістю нульсуфіксальних дериватів на позначення кольорів: біль “яскраво-білий колір”, блакит/блакить, зелень, поет. лазур, синь; назв властивостей когось або чогось: велич, відвага, міць, поет. могуть, заст. бадьор “бадьорість”, звага “рішучість”. В українській мові функціонують поодинокі іменники на позначення якісного стану: безпека, безпорада. Ядро розгляданого мікрополя складають деривати зі стилістично нейтральними суфіксами ‑ість, ‑ізм/‑изм (мудрість, геніальність; мінімалізм, практицизм) та з формантами ‑ота, ‑ство, ‑изна, ‑ощі, які надають лексемам стилістичного відтінку зниженості, розмовності (тіснота; багатство; дешевизна; гордощі). Медіальну зону та периферію мікрополя репрезентують, переважно, деривати зі стилістично маркованими суфіксами – нульовий суфікс з відтінком книжності, урочистості, поетичності та форманти ‑ина, ‑щина, ‑інь, ‑еча, ‑иця (могуть; густина; провінційщина; теплінь, голубінь; порожнеча; важниця “важливість”).

У мікрополі опредметненої ознаки, властивості, якісного стану зрідка трапляються словотвірні однокореневі синоніми, які різняться між собою сферами вживання і стилістичною маркованістю: білість – розм. білина – білизна – рідко біль; синь – синизна – діал. синьота тощо.  

2.1.4. Мікрополе абстрактів з кількісно-параметричним значенням та назв одиниць виміру. Одиниці виміру складають цілком сформовану й закриту групу лексем, у якій панівну більшість становлять народні, автохтонні, як правило, уже архаїзовані, назви, а також давні та нові запозичення й кальки, рідше трапляються відсубстантиви й нульсуфіксальні віддієслівні іменники. Основним способом творення згаданих назв є лексико-семантичний, напр., віз (сіна), відро, жменя. Абстракти з кількісно-параметричним значенням представлені такими нульсуфіксальними девербативами: виторг, вклад, запас, зріст, настриг “кількість настриженої вовни” тощо. Трапляються також терміни з різних галузей науки, техніки, виробництва: напруга “величина тиску”,  матем. вимір “величина, що вимірюється”, с.госп. надій “кількість надоєного молока” тощо, пор., говіркові та застарілі слова – засяг “радіус, віддаль” (засягати “охоплювати простір”), за́молот “плата за молотіння”, направа “напрям” і под.

Серед абстрактів з кількісно-параметричним значенням виокремлюється група нульсуфіксальних дериватів на позначення часових проміжків: завод “тривалість дії заведеного механізму”, захід “час, коли заходить сонце”, літ “період найінтенсивнішого розмноження летючих комах”, діал. ляги “час, коли лягають спати”, нагін “час, нагнаний у дорозі” тощо.

З прикметниковими основами поєднуються суфікси ‑ина (величина), ‑ість (опуклість), ‑ота (широта, довгота), з дієслівними – ‑ок (заробок, щипок). Чітко окреслену групу становлять девербативи із суфіксом ‑иця, (‑овиця), що позначають часові проміжки, переважно – виконання сезонних робіт: косовиця, возовиця. На цьому тлі нульовий суфікс має пріоритет, утворюючи стилістично нейтральні назви. Інші форманти перебувають на периферії мікрополя.

Таким чином, матеріально не виражений суфікс відзначається необмеженим потенціалом для творення похідних, що входять до словотвірно-семантичного поля абстрактності, причому велика кількість абстрактних найменувань з нульовим суфіксом “є специфічною рисою українського словотвору” (П.Білоусенко).

2.2. Словотвірно-семантичне поле предметності

2.2.1. До мікрополя інструментальності належать п’ять основних лексико-словотвірних типів дериватів із нульовим суфіксом.

1. Назви власне інструментів (ковальські, музичні, теслярські, ті, що використовуються в народних ремеслах, промислах, побуті тощо). Найпродуктивнішими для творення назв власне інструментальних найменувань є такі суфікси: ‑ак, який творить назви домашнього інвентаря (тесак, держак), ‑ø – найменування теслярських, ковальських, сільськогосподарських інструментів (дряпа, натяг, притир, продір, стиски, струг, схвати) та ‑иця/‑ниця – складник назв інструментів домашнього вжитку на кшталт копаниця. Ці дериватори активно утворювали згадані іменники як у літературній мові, так і в діалектах. Менш продуктивний суфікс ‑ець, який активізується в регіональному мовленні. Інші суфікси є малопродуктивними, напр., ‑ка (назви сільськогосподарського знаряддя), ‑ло (давні назви знарядь праці): закрутка,  точило, скребло тощо.

2. Найменування рибальських снастей, мисливського обладунку та їхніх частин: волок, завід, запал, перемета, підбори, плави. Нульовий суфікс (використовується здебільшого в діалектах) та формант -ка тут є одними з найпродуктивніших засобів. Інші ж суфікси входять до складу поодиноких утворень.

3. Назви приладів, пристроїв, механізмів та їхніх деталей. Цей лексико-словотвірний підтип містить найбільшу кількість нульсуфіксальних дериватів порівняно з іншими підтипами мікрополя nomina instrumenti: гніт, замок, засов, затиск, зачепа, накоти, скріпа, упор. Продуктивними є й суфікси -ач, ‑ка та ‑ник: змішувач, прядка, запобіжник, опильник. Не втрачає свою активність суфікс ‑атор, що приєднується до іншомовних основ (дозатор, регулятор). Активізація суфіксів ‑атор та -ер пояснюється мовними й позамовними чинниками (розвиток виробництва, інформаційних технологій тощо).

4. Назви транспортних засобів та їхніх деталей. Нульовий суфікс був продуктивним для творення назв транспортних засобів та їхніх деталей до середини ХХ ст.: кáти (санки), насад, підвода, скид, смики, упряж. Серед згаданих нульсуфіксальних дериватів є історизми, напр., віз та його частини (насад, переруб, заниз тощо). Решта суфіксів трапляється лише в поодиноких похідних цього лексико-словотвірного підтипу (літак, тягач, підйомник).

5. Назви посуду, предметів домашнього вжитку: дерга “тертка”, зріз “діжка”, зсипа, піднос, ухват. Одним із найпродуктивніших формантів для творення назв посуду та його частин як у діалектах, так і в літературній мові є суфікс ‑ка (і його аломорфи ‑шка, ‑йка), що продукує не тільки назви сільськогосподарських знарядь, але й найменування предметів домашнього вжитку (виварка, бійка “посуд для збирання масла”, дойка “дійниця”, тертка, лійка тощо). Значна кількість найменувань посуду утворена за допомогою суфікса ‑иця/‑ниця: мазниця, дійниця. Суфікс -ник в основному приєднується до іменникових основ (кашник, супник). Інші суфікси (‑ач, -ло) знаходяться на периферії цього угруповання (сікач “невеликий топірець”, м’яло).

Отже, виявлено понад  250 девербативних нульсуфіксальних nomina instrumenti. Найбільше утворено назв устаткування (прилади, пристрої, механізми та їхні частини), а в діалектах – назв мисливського й рибальського обладунку. Нульсуфіксальні nomina instrumenti використовуються в художніх, художньо-публіцистичних та науково-публіцистичних творах, але частіше – в спеціально-галузевих лексичних системах.

Загалом, нульовий суфікс має нижчий ступінь продуктивності у творенні назв інструментів порівняно з формантами ‑ач, -ка, -ник, -иця, -атор. Нині спостерігаються поодинокі випадки паралельного функціонування лексем із однаковими (або схожими) значеннями, але з різними суфіксами, пор.: затиск – затискач, затискувач; перевід – перевідник; покрив – покривка, покривало тощо.

2.2.2. Мікрополе локативності

1. Нульсуфіксальні назви місця з просторовим значенням: а) найменування сконцентрованої локалізації, що позначають розташування чого-небудь, конкретне місце, яке утворилося в результаті певної дії; частину поля, лісу, дороги тощо (брід, переїзд, прохід; міль, голя “гола вершина гори”); б) назви нечітко окресленого простору, ландшафту (випас, заплава, толока; топи; безмір, вись, гладь, глиб). Серед просторових нульсуфіксальних назв найчисленнішим угрупованням є лексико-словотвірний тип – “сконцентрована локалізація”, який представлений у літературній мові та різних говірках. Продуктивними для творення розгляданих найменувань є також суфікси ‑иця та ‑ище, що сполучаються з іменниковими, прикметниковими (житниця, просяниця, гречанище) та дієслівними (торговиця, руйновище) основами.

 2. Назви споруд, приміщень: а) найменування приміщень та їхніх частин для проживання, перебування людей (оселя, прибудова, сходи); б) номени на позначення споруд, що необхідні для повсякденного життя та виробничої діяльності людей (міст, торг); в) назви установ, закладів (заїзд “приміщення для зупинки, ночівлі проїжджих, із двором для підвід і коней”, суд, управа); г) найменування сховищ, приміщень для зберігання чого-небудь (погріб, склад, схов); ґ) назви приміщень для тварин (загін, притула, саж); д) назви споруд для виокремлення, позначення простору (загорода, пересип). Нульовий суфікс, маючи обмеження в сполучуваності з іменними типами основ, не зміг стати конкурентоспроможним засобом для творення назв приміщень певного призначення, підприємств, виробництв тощо. Тут пріоритети належать запозиченням та давнім власне українським утворенням із суфіксом ‑ня на позначення виробництв, установ: університет, санаторій; пекарня. Слабкі позиції нульового форманта й у творенні назв приміщень для тварин. Нульсуфіксальні іменники через свою специфічність (вони, як правило, передають загальне значення “приміщення для тварин”, без конкретизації для яких саме) перебувають на периферії цього поля, а його ядро складають десубстантиви з матеріально вираженими суфіксами, у значенні яких є пряма вказівка на те, хто там утримується: кролятник, поросятник.

Водночас функціональне навантаження нульового суфікса у віддієслівному словотворенні розподіляється таким чином, що в підгрупі “назви приміщень для людей” він створює потужну конкуренцію афіксам ‑ня і його похідним (‑арня, ‑івня, ‑льня) та ‑ник. Особливо високою продуктивністю відзначається нульовий формант у творенні назв складників приміщень, напр., звис, опора, підлога тощо.

3. Назви чітко окреслених місць – це т.зв. “предметна” локальність із вказівкою на конкретне місце, яке знаходиться на конкретному предметі, а саме: а) назви місця дефектів: випин, вирив “дефект на шіряних речах”, перегин, реп (на посуді); б) назва місця, що утворене внаслідок певної дії і яке чітко окреслене на предметі (тілі людини, тварини тощо): надкол, надріз, наплив “наріст на дереві”, стик. Назви чітко окреслених місць досить активно продукуються суфіксом ‑ина, який, поєднуючись із прикметниковими та дієслівними основами, утворює стилістично нейтральні деривати: лисина, сивина; дряпина, вм’ятина. Зрідка трапляються розглядані назви з формантом ‑ок (зарубок, наросток).

З понад 400 нульсуфіксальних назв місця найбільшу частку становлять віддієслівні іменники. До ад’єктивних основ тяжіє нульовий суфікс при творенні номенів на позначення нечітко окресленого простору, ландшафту; це коло дериватів частково перетинається з кількісно-параметричними абстрактами (вись, шир, глиб). У деяких розрядах, напр., “сконцентрована локальність”, “назви приміщень для людей”, “найменування приміщень для тварин”, “назви сховищ” спостерігаємо кількісну перевагу нульсуфіксальних регіоналізмів.

Нульовий суфікс входить до складу багатьох nomina loci з різних шарів лексичної системи української мови: слова загального літературного вжитку, лексеми спеціального використання (більше – в галузі сільського господарства, будівництва, менше – мисливства, рибальства, геології тощо), деривати з певним стилістичним забарвленням (розмовно-просторічні слова, поетичні), багатогранний вияв нульсуфіксації спостерігається й у великій кількості діалектних слів різних регіонів. Трапляються поодинокі архаїзми (завороть “водоворот”, перечепа “перешкода”, торг “ринок, базар”) та історизми (уділ “князівське володіння в давній Русі”, управа “установа, яка займалася громадськими й адміністративними справами”).

2.2.3. Мікрополе ботанічних назв. Основна маса ботанічних номенів утворюється від субстантивних, рідше – ад’єктивних основ. Відповідно, на нульсуфіксальні деривати припадає незначна доля у продукуванні згаданих назв, оскільки найчастіше нульовий суфікс сполучається з дієслівними основами. Серед ботанічних назв фіксуються такі віддієслівні нульсуфіксальні деривати: в’язь “зав’язь”, підбіл, діал. трепета “осика”, шелест, нуда, рева та деякі ін. Зрідка натрапляємо на відприкметникові похідні: біль “гриб”, екзот “рослина, не характерна для певної місцевості”, молочь, риж “рижик”.

Найбільш продуктивними є суфікси ‑ик, ‑ник, ‑ка (‑ачка), ‑ець, що утворюють десубстантиви та деад’єктиви, рідше – девербативи, панівна більшість яких обмежена територією вживання, пор.: сизик; жовтушник; золотячка; довгець, саджанець. Медіальну зону мікрополя ботанічних назв посідає нульовий суфікс, а також форманти ‑иця/‑ниця (золотниця, чорниця), ‑ло (душило). Менш продуктивними є афікси ‑уха/‑юха (лисуха, чистюха), ‑ач (ригач), ‑ень (золотень), ‑ак (дряпак), ‑ун (білун), ‑ук (синюк), що, як правило, надають дериватам негативного емоційно-експресивного значеннєвого відтінку.

Серед рослинних назв часто трапляються однокореневі деривати з різними формантами. Це пояснюється тим, що, по-перше, суфікси в ряді випадків є засобом диференціації значень (синюха – рослина, що має сині квітки; синяк – гриб синюватого кольору), а по-друге, практично в кожній українській говірці окрема рослина має своє словотвірне оформлення, пор.: літературні назви гриба – рижок і рижик, діалектні – риж, рижий, рижка, риджик, риз, ридз тощо.

2.2.4. Мікрополе назв продуктів харчування. Серед найменувань продуктів харчування (назви страв і напоїв, а також назви складників, що входять до рецептури приготування цих страв) функціонують такі нульсуфіксальні девербативи: випік “випечений виріб”, відвар, рідко за́біл “сметана як приправа до рідкої страви”, розм. закусь “закуска”, запара “рідке тісто”, заправа “те, чим заправляють їжу” тощо. Функціонує ряд іменників, що обмежені територією вживання або активністю використання в сучасній українській мові: гаряч “гарячий напій, зроблений з води, меду і прянощів; збитень”, загреба “корж, випечений у жару”, захолод “холодець” і под.

У творенні назв продуктів харчування досить продуктивним є суфікс ‑иця, що, сполучаючись із прикметниковими й ад’єктивізованими дієприкметниковими основами, утворює переважно діалектизми: варениця, смажениця, солониця. Стилістично нейтральні назви творяться за допомогою малопродуктивних суфіксів ‑ник (вареник), ‑ина (квашенина), ‑во (вариво, морозиво, печиво) тощо.

2.2.5. Мікрополе дериватів – назв речовин, сировини містить такі нульсуфіксальні девербативи: випар “газоподібна речовина”, висів “те, що висівають”, завись “суміш рідини з твердими частинами, які перебувають у завислому стані”, гар, дерть, мазь, накип, поет. налив “сік, яким наповнилися плоди” тощо. Більшість нульсуфіксальних іменників зі значенням речовинності належить до різногалузевої термінології: вар “згущена варінням смола”, відходи, жмаки “відходи після переробки технічних культур”, відклад “осад”, мисл. ваба “принада”, археол. відщеп “уламок кам’яної породи, відбитої рукою людини” тощо. Пор. говіркові: відмока “луг, у якому намочується білизна”, лім “хмиз” (ломити) і под. Фіксується незначна кількість нульсуфіксальних деад’єктивів: біль “білі нитки”, зелень “зелена фарба” (пор. фарм. брильянтова зелень “антисептичний засіб”), каламуть “каламутна рідина” тощо.

Ядро розгляданого мікрополя формують деривати з нульовим суфіксом та формантом ‑ина і його варіантами ‑овина, ‑атина, ‑ятина, причому ряд утворень з останніми двома суфіксами має значення речовини із семантикою негативної ознаки: рідина, сировина; трухлятина. Суфікс ‑иця (‑ниця) є складником відприкметникових, рідше – віддієслівних, іменників, які застаріли або вживаються у вузькоговірковому мовленні: волосяниця “тканина з волосся”, вівсяниця “вівсяна солома”, гречаниця “гречана солома”. Інші суфікси є малопродуктивними або непродуктивними: ‑иво – паливо; ‑ло – чорнило; ‑ка – шерстянка, замазка, розтирка; ‑ат – конденсат; ‑ота – кислота тощо.

 2.2.6. Мікрополе дериватів, що позначають явища природи, фізичні явища містить такі девербативні нульсуфіксальні утворення: відплив, приплив (води), жара, завія, розм. заморозь, засуха, злива, наморозь тощо. Значна кількість розгляданих нульсуфіксальних дериватів обмежена територією вживання: вилив “повінь”, замета “заметіль”, намерз “іній” і под. Це мікрополе містить невелику кількість деад’єктивів з формантом ‑иця, що мають переважно народнорозмовний характер або архаїзувалися: вітряниця “буря”, веселиця “веселка”. Зрідка трапляються розглядані найменування з суфіксами ‑ок (заморозок, світанок), ‑ень (студень діал. “холодний вітер”) та деякі інші. 

2.2.7. Мікрополе дериватів на позначення збірності представлене такими віддієслівними дериватами: розм. заваль “залежалий товар”, зав’язь “маленькі, недостиглі плоди”, рідко збрід, зневажл. набрід “нікчемні, шкідливі для суспільства люди, які випадково зібралися разом”, квіт “багато квіток” і под. Часто збірність позначають нульсуфіксальні деад’єктиви: дріб “дрібні свинцеві кульки” (пор., діал. дріб “свійська птиця”), загал “широка громадськість; усі”, зелень (про овочі і трави), ледач “ледачі люди”, молодь, непотріб, юнь тощо.

Основний масив категорії збірності формують деривати, утворені поєднанням суфіксів із субстантивними основами: ‑ство (селянство), ‑ва (мишва), ‑ня (дітлашня), ‑ота (кіннота), ‑ія (інженерія) та деякі інші. У віддієслівному ж та відприкметниковому суфіксальному словотворенні назв збірності на чільній позиції перебуває нульовий суфікс. Інші, матеріально виражені, форманти у розгляданих девербативах та деад’єктивах трапляються рідше: ‑ота, який творить похідні з розмовно-просторічним відтінком, часто з негативним емоційним забарвленням (біднота, голота), стилістично нейтральний формант ‑ина та його варіант ‑ятина, що надає дериватам негативного стилістично-експресивного відтінку (садовина; гнилятина), ‑еча (малеча), ‑няк ( молодняк), ‑тя (дрантя), ‑ань (ламань) тощо.

2.2.8. Інші найменування. В українській мові функціонують віддієслівні деривати зі значенням результатів фізичної або інтелектуальної дії – це назви різноманітних документів: повідомлень, усних або письмових угод (витяг, відгук, договір, дозвіл, донос, заборона, закла́д “парі”, запит, заповіт, нагорода, наказ тощо). Пор. також діалектні та застарілі слова: закріпа “підпис, печатка”, заріб “заробіток”, відпис “письмова відповідь на лист”, уклад “договір” і под.

Незначна кількість віддієслівних нульсуфіксальних іменників позначає прикраси, одяг, взуття та їхні деталі: викот “виріз на одязі для шиї”, вилога “комірець”, відлога “капюшон”, защип “дрібна складка на одязі”, напуск “частина одягу, яка нависає, виступає над чим-небудь”, наряд “одяг (перев. святковий, гарний)”, діал. завій “чалма”, діал. затула “капюшон” тощо.

2.3. Словотвірно-семантичне поле суб’єктності (назви істот) охоплює назви осіб (чоловічої, жіночої статі й спільного роду), міфічних істот, а також назви тварин. За граматичними, семантичними та морфологічними ознаками назви рослин відносять до категорії неістот.

2.3.1. Мікрополе назв осіб

1. Назви осіб – виконавців дії. До назв діячів належить незначна кількість віддієслівних похідних із матеріально не вираженим суфіксом, що позначає особу (або сукупність осіб), яка виконує дію. Ці деривати чоловічого або жіночого роду в основному мають розмовно-просторічний, говірковий характер: варта, збір “група людей, яких зібрали в одне місце”, обслуга, охорона, пророк тощо.

У віддієслівному словотворенні до найпродуктивніших належать деривати з суфіксами ‑ник, ‑ильник, ‑івник/‑овник, ‑ач/‑яч. Нульовий суфікс, який не зміг стати конкурентоспроможним засобом у творенні розгляданих назв, разом із ‑ець, ‑тель,‑ій належить до менш продуктивних формантів.

2. Назви осіб – носіїв ознаки, властивості за дією представлені нульсуфіксальними деад’єктивами, що часто мають розмовно-просторічний відтінок: маля, недоук, нелегал, неформал, нуда “нудна людина” тощо. 

Серед найменувань носіїв ознаки виокремлюються нульсуфіксальні назви спільного роду (часто з відтінком зневажливості), які творяться від основ дієслів, прикметників та ад’єктивізованих дієприкметників: базіка, вереда, заблуда, забрьоха, завида, загреба “жадібна людина”, заїка, зайда, каліка, непосида, нюня, обжера, підлиза, приблуда, причепа, рева, швендя та інші; значна кількість таких дериватів обмежена територією вживання: принда (приндитися), варава (варавити “репетувати”), заздра “заздрісна людина”, каприза, ляпа “базіка”, набрида “надокучлива людина”, теревеня “балакуча людина”, транжира і под. Відприкметникових нульсуфіксальних іменників nomina communia, як правило, з розмовно-просторічним відтінком, значно менше: зажера “зажерлива людина”, настира “надокучлива людина”, нахаба, нечепура “нечепурна людина” і под.

Іменники з матеріально вираженими суфіксами характеризуються ширшим діапазоном вияву експресії. Зокрема, суфікс ‑ка, поєднуючись із дієслівними основами, надає дериватам переважно зневажливо-збільшуваного, презирливого відтінку: випивака, гуляка, кривляка, писака. Зневажливість або іронічність у поєднанні з відчуттями прихильності, співчуття передає суфікс ‑яга, який сполучається з дієслівними, рідше – з прикметниковими основами: бродяга, трудяга; симпатяга. Суфікс “осуду та іронічно-фамільярної прихильності” (М.Леонова) ‑ло (‑ало, ‑ило, ‑йло) творить іменники від дієслівних основ: базікало, зубрило і под. Інші суфікси (як правило, з фамільярно-осудливим, згрубіло-збільшеним, презирливим або іронічним відтінком), поєднуючись із дієслівними та прикметниковими основами, творять незначну кількість назв осіб спільного роду, наприклад: ‑ко (забудько; глушко), ‑уга/‑юга (хапуга, жадюга, ледацюга), ‑оха (мандрьоха, чистьоха), ‑иця (п’яниця) та деякі інші.

Таким чином, ядро лексико-словотвірного типу “назви осіб спільного роду” складають нульсуфіксальні іменники, близькоядерну позицію посідають деривати із суфіксами ‑яга, ‑ло; похідні з іншими суфіксами перебувають на периферії цієї групи.

За таким же принципом в дисертації описано мікрополе назв міфічних істот (ляк, мана “тінь злого духа”, мара “злий дух” (марити), привид, діал. відь “нечиста сила”, замана “нечиста сила, що приманює”, пожера “змій” тощо) і мікрополе зоологічних назв (найменування комах – цвірк, свірк “цвіркун”, скак “коник”; птахів – гук “бугай водяний; гукало” від гукати “голосно кричати”, кувік “сич”, трух “індик” від труситися, чернь “чернушка”; риб та земноводних тварин – обжира “щука”; скока, кряка, кумка – “жаба” і под.).

ВИСНОВКИ

1. Нульсуфіксація є вагомим складником системи суфіксального творення іменників української мови, її специфіка виявляється в опозиції нульового суфікса до інших формантів за показниками матеріального вираження. Нульовий суфікс – універсальний словотворчий засіб: на відміну від матеріально виражених формантів, він має багатофункційні вияви у вигляді кількох словотвірних моделей, відтак може бути засобом творення іменників чоловічого, жіночого, середнього та спільного роду, а також дериватів із неповною граматичною парадигмою – іменників pluralia tantum.

2. Функційний обсяг нульового суфікса широко окреслюється транспозицією (виловлювати – вилов, їздити – їзда; широкий – шир, синій – синь) та мутацією (критикувати – критик, пророкувати – пророк). Матеріально не виражений суфікс може передавати поєднання різних типів словотвірних значень: модифікаційно-мутаційних (рева, завида – додатковий стилістичний відтінок зневаги; молодь, збрід – додаткове значення збірності), транспозиційно-мутаційних (вимолот – “дія” і “вимолочене зерно”: первинне значення дії переходить у вторинне – результат дії). 

Нульовий суфікс виявляє тяжіння до сполучування з дієслівними основами (базіка, каприза; витік, насип, обвал, перехід; розмова, від’їзд), рідше поєднується з прикметниковими та дієприкметниковими твірними основами (зелень, міць, пріль, гниль, вись, глиб). Така обмеженість зумовлює зменшення кількості нульсуфіксальних утворень в окремих словотвірних розрядах: найменуваннях приміщень; філософських, релігійних, політичних течій, напрямків; збірних номенах тощо, де перевага у словотворенні згаданих назв належить іншим суфіксам, які поєднуються з іменниковими твірними основами.

3.  Нульовий суфікс належить до поліфункційних афіксів: він формує розгалужену систему словотвірних типів у межах трьох словотвірно-семантичних полів – абстрактності, предметності та суб’єктності.

Найбільш численний лексико-словотвірний тип – це девербативи на позначення незакінченої тривалої дії, що становлять великий масив активної лексики в сучасній українській мові; нульсуфіксальні іменники мають сему опредметненої дії, яка абстрагована від діяча, мислиться поза часом, і, у панівній більшості випадків, репрезентують нецілеспрямований рух (біг, їзда, рух, хода).

Обстежений матеріал дає підстави стверджувати, що нульсуфіксальні іменники широко представлені в усіх стилях і сферах функціонування сучасної української мови: розглядані деривати трапляються в офіційно-діловому, публіцистичному (науково-публіцистичному, художньо-публіцистичному, інформаційно-публіцистичному) та епістолярному стилях. Деривати з матеріально не вираженим суфіксом зрідка використовуються в конфесійному стилі, що пояснюється своєрідністю церковно-релігійного мовлення (вживання старослов’янізмів та запозиченої лексики). Нульовий суфікс є засобом творення слів загального літературного вжитку, лексем спеціального використання (з галузей техніки, сільського господарства, мисливства, рибальства, будівництва, медицини тощо), дериватів із певним стилістичним забарвленням (розмовні, поетичні слова), похідних, обмежених активністю вживання (архаїзми, історизми та неологізми). Велика кількість нульсуфіксальних іменників використовується у виробничо-професійній, технічній, медичній термінології (вибіл, випал виробів, відбій, відгін, засіл, обсмол, витин каменя “хірургічна операція”, висип, кесарів розтин). Нульовий суфікс відзначається високою активністю і в творенні термінів гуманітарного профілю: виклик, виділ, доказ, позов – юридичні терміни, виступ, відозва, задум, огляд – літературознавчі терміни тощо.

Розмовно-побутове та говіркове мовлення теж представлене значною кількістю похідних з матеріально не вираженим суфіксом, численні нульсуфіксальні деривати потрапляють у художнє мовлення, вони відзначаються високою частотою вживання в прозі та інтенсивно використовуються в поезії.

 4. Ємність семантичного поля нульового суфікса вимірюється строкатою розгалуженою системою таких словотвірних типів та підтипів: 1) назви опредметненої дії, включаючи її різновиди – виробничі процеси, обрядодії, одноактну, повторну дію, 2) назви звуків; 3) назви стану, почуттів людини та взаємин між людьми; 4) абстрактні поняття (як результат мислетворчості людини); 5) назви опредметненої властивості, кольорів; 6) кількісно-параметричні номени, одиниці виміру; 7) найменування інструментів, устаткування (прилади, механізми), мисливського й рибальського обладунку, транспортних засобів, посуду та предметів домашнього вжитку; 8) назви місцин, приміщень і різноманітних споруд; 9) ботанічні назви; 10) назви продуктів харчування та напоїв; 11) назви речовин, матеріалів, сировини; 12) найменування явищ природи; 13) збірні назви; 14) назви осіб чоловічого, жіночого й т.зв. спільного роду та найменування міфічних істот; 15) зоологічні назви, а також інші поодинокі деривати на позначення одягу, взуття, прикрас, документів тощо.

5. Нульовий суфікс творить стилістично нейтральні іменники (50% від загальної кількості виявлених дериватів), панівна більшість яких позначає дію, а також формує вагому частину кожного зі згаданих словотвірних типів. Фіксується чимало нульсуфіксальних похідних, що належать до різногалузевої термінології.

Стилістичною маркованістю вирізняються нульсуфіксальні назви осіб спільного роду, що мають відтінок зневажливості чи глузливості й використовуються у розмовно-побутовому мовленні, художніх творах, зрідка – у публіцистиці. Близько 20% нульсуфіксальних похідних, незалежно від значення, мають розмовний характер (відскік, гик, заблуда, загад, муть, надоїда).

Лексеми, що обмежені територією вживання в сучасній українській мові, наповнюють усі згадані словотвірні типи. Найбільше регіоналізмів фіксується в межах мікрополя nomina loci – назви приміщень, сховищ, посуду (навєс “ґанок”, погреб; притула, придєл, причепа – “господарські прибудови до основної будівлі”, заїзд, закат, закот, заход, підкат – “приміщення для зберігання сільгоспреманенту”, запера “будівля для снопів, соломи; приміщення для сільгоспреманенту”, зáсип “призьба”, насип “долівка”, ухват “рогач”, зріз “різновид діжки”, зсипа “різновид корзини для зерна”; звара “посуд для води”, довжа “глек продовгуватої форми”) та серед найменувань мисливського й рибальського обладунку (завід, переміть, перемета, підхват, хапа – “риболовні снасті”; грузи; підбори “мотузки на риболовній сітці”; смик “вудка без вудилища”; одрєз, вріз, уріз “гвинтівка з обрізаним стволом”; запал “частина рушниці”; звід “пастка з пружиною для лову лисиць та вовків”).    

6. Місце нульового форманта в суфіксальній системі української мови визначається кількома чинниками: конкурентоспроможністю (що виявляється в словотвірній синонімії, пор., білість – білизна – біль), виконанням цілої низки функцій – творення іменників як стилістично нейтральних, так і стилістично маркованих, можливістю виступати засобом диференціації значення (синь – синяк – синька – синюха) тощо.

У межах нульсуфіксальної словотвірної підсистеми української мови виявлена умовна внутрішня опозиція: повнота/неповнота граматичної парадигми за показниками числа. Так, іменники з матеріально не вираженим суфіксом типу вилов, випал, відгін, напруга не вживаються у формі множини; тим часом, нульовий суфікс може бути засобом творення плюративів, пор.: вибори, з’їди, ліки, ноші, спец. жмаки, розм. балаки, гулі, миги тощо.

7. У деяких сегментах суфіксальної системи нульовий суфікс стає потужним конкурентом матеріально вираженим формантам, наприклад, у творенні назв опредметненої узагальненої дії, одноактної дії, осіб спільного роду. Особливо сильні позиції матеріально не вираженого суфікса у творенні термінів: часом, з-поміж кількох синонімічних суфіксальних утворень, перевага у використанні надається нульсуфіксальним дериватам.  

8. Висока інформативність у поєднанні з компресією, мовною економією, що притаманна матеріально не вираженому суфіксу, забезпечують інтенсивне використання нульсуфіксальних дериватів у сучасній українській мові. Місткість розгляданих утворень, їхня форма (короткі, зручні для спілкування та писемної фіксації) дозволяють використовувати до 5 іменників із матеріально не вираженим суфіксом в одному реченні.

Останнім часом нульовий суфікс зміцнює свої позиції в продукуванні новотворів, розширюючи семантичний діапазон за рахунок сполучуваності з іншомовними основами.

9. Нульовий суфікс є одним із виразників національної специфіки української мови,  важливим засобом формування термінологічної та розмовно-побутової лексики, забезпечує виразність висловлення у художніх творах, публіцистиці й епістолярії.