Обов’язковість судових рішень як конституційна засада судочинства України

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначення й утвердження самостійності судової влади на конституційному рівні диктують нагальну необхідність упровадження конституційних положень щодо її ролі й місця в організації та функціонуванні правосуддя. Звідси і необхідність поглиблення судової реформи, яка потребує подальшого розвитку, наповнення якісно новим змістом, удосконалення чинних правових інститутів і пошуку нових форм забезпечення реально незалежного правосуддя. У зв’язку з цим закономірним є здійснення конкретних кроків з реформування судової системи України, яка заслуговує на особливу увагу в умовах динамічного оновлення всіх видів судочинства та бурхливого розвитку вітчизняного законодавства.

Прийняття пакету законів „малої судової реформи” (2001 р.) та Закону України „Про судоустрій України” внесли істотні зміни у національне законодавство, спрямовані на реалізацію положень Конституції України, але, водночас, засвідчили, що подальшій розробці законодавства про судоустрій та процесуального законодавства повинна передувати нова концепція судово-правової реформи, яка дасть можливість розробити це законодавство на підставі єдиних принципів процесуальної діяльності, закладених у Конституції України.

Крім того, існуюча система судів загальної юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації основних засад судочинства, визначених Конституцією України, а також виконання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод щодо забезпечення права на судовий захист.

З огляду на вищезазначене, проблематика єдиного розуміння, тлумачення та впровадження конституційних засад судочинства є ключовим етапом на шляху реалізації завдань судово-правової реформи.

Однією із засад судочинства Конституція України (ст. 129) закріпила принцип обов’язковості судових рішень, який знайшов своє подальше відображення у Законі України „Про судоустрій України” та процесуальних кодексах. Але, не зважаючи на це, єдиний підхід щодо розуміння цього принципу у вітчизняному законодавстві відсутній. Універсальність тлумачення вказаної засади має важливе не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки, в контексті практики Європейського Суду з прав людини, обов’язковість судових рішень виступає однією із організаційно-правових гарантій доступності правосуддя та характеризує судову владу не лише з процесуальної, а й з організаційної сторони.

Слід зазначити, що комплексні наукові дослідження з окресленої проблематики в Україні майже відсутні. Окремі питання, які побічно торкаються тематики цього дослідження, відображені у наукових працях як радянських, так і сучасних українських та зарубіжних фахівців з різних галузей права, зокрема: М.Г. Авдюкова, С.С. Алєксєєва, А.В. Андрушко, В.Н. Бібіло, А.Т. Боннер, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, М.А. Гурвіча, Т.Н. Добровольської, В.В. Долежана, Л.Н. Завадської, П.П. Заворотька, О.С. Захарової, Н.Б. Зейдера, В.І. Камінської, Т.В. Каткової, Є.Г. Коваленка, А.М. Колодія, В.В. Кривенка, Р.Г. Кочар’янца, С.Л. Лисенкова, В.Т. Маляренка, Д.Я. Малєшина, І.Є. Марочкіна, М.М. Міхеєнка, О.Р. Михайленка, І.Б. Морозової, І.Л. Невзорова,  В.Т. Нора, М.П. Омельченко, А.Й Осетинського, І.Л. Петрухіна, Д.М. Притики, А.Л. Рівліна, В.М. Савицького, А.О. Селіванова, В.М. Семенова, А.К. Сергун, В.В. Сердюка, В.С. Смородинського, І.В. Тирічева, В.М. Тертишника, Є.В. Фесенка, С.Я. Фурси, Н.М. Чепурнової, Н.А. Чечіної, І.У. Чіналієвої, М.С. Шакарян, С.В. Щербак, В.П. Шибіко, М.Й. Штефана та інших.

Актуальність тематики, складність і дискусійність окремих її питань, їх недостатнє вивчення та необхідність належного правового регулювання і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках наукової теми Академії адвокатури України „Дослідження проблем захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина”, затвердженої Вченою радою Академії адвокатури України (протокол № 5 від 11 лютого 2002р.).