Оцінка інноваційного потенціалу промислового підприємства Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, розкрито об’єкт, предмет, методи дослідження, висвітлено наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, визначено особистий внесок здобувача, наведено результати апробації дослідження, повноту викладених результатів в опублікованих працях, структуру роботи.

У першому розділі «Методологічні засади оцінки інноваційного потенціалу промислового підприємства» на основі наукового узагальнення та систематизації теоретичних підходів виділено ситуаційні проблеми і передумови стратегічного розвитку інноваційного потенціалу промислових підприємств, розглянуто методологічні засади його оцінки: принципи, концепції, методи. Розвинуто методологію кількісної оцінки інноваційного потенціалу на засадах урахування напрямів та інтенсивності впливу складових потенціалу як процесу на результативність стратегії інноваційного розвитку підприємства.

Перехід української економіки на інноваційний шлях розвитку сьогодні не є предметом наукової дискусії. Цей процес ґрунтується на Законі України «Про інноваційну діяльність», де низкою статей регламентується положення, що ключовим фактором розвитку повинно бути інвестування у сфери з високим рівнем потенціалу нововведень. У той же час, проведений аналіз тенденцій інноваційної активності підприємств вітчизняної промисловості (їх інноваційних витрат та обсягів впровадження інновацій) за 2000-2011 рр. та її порівняння з рядом провідних країн світу дозволив зробити наступні висновки: По-перше, за рівнем інноваційної активності, станом виробництва високотехнологічної продукції, обсягами фінансування науки, розвитком інфраструктури інноваційного підприємництва Україна значно відстає від провідних країн світу, по-друге, підвищення ефективності в інноваційній сфері обумовлюється, в тому числі, необхідністю відбору проектів тільки для підприємств, що мають певний потенціал для нововведень. Його доцільно оцінювати кількісно для підвищення ступеня обґрунтованості прийняття рішень.

Оцінка інноваційного потенціалу обумовлюється науковими підходами до цієї економічної категорії. Виявлено, що на методологічному рівні є невизначеності сучасного термінологічного апарату по відношенню до категорій «інновація» та «економічний потенціал». Різні підходи до трактування поняття «інновація» дозволяють класифікувати її за різними ознаками, зокрема є стратегічне та процесне трактування, соціальне, функціональне, з точки зору конкурентної переваги та ін. По відношенню до економічного потенціалу може бути виділено декілька концептуальних підходів: ресурсний, інституціональний, процесний. Кожний з них є методологічним базисом наукових позицій, теоретичних моделей та суджень, в тому числі щодо окремого різновиду економічного потенціалу – інноваційного з позиції його проявлення і характеристик. Відповідно до виявленої методологічної неоднозначності категорії «інноваційний потенціал» доведено відсутність єдиного методологічного підходу до його кількісного визначення. У практичній діяльності оцінка інноваційного потенціалу являє собою ситуаційний акт порівняння інноваційних інвестиційних можливостей.

У наукових дослідженнях сучасного інноваційного менеджменту виділяють різні рівні дослідження потенціалу (на національному, регіональному, галузевому рівнях та окремого підприємства), що виходять з різних його проявів, не пов’язуючи їх один з одним. Відповідно, методи оцінки, що формуються виходячи з моделей інноваційного потенціалу по окремих рівнях, ґрунтуються на відомих угрупованнях статистичної та управлінської звітності. Автором показано, що потенціал підприємства для нововведень необхідно оцінювати одночасно з двох позицій - сприйнятливості до інновацій та можливості їх реалізації, що робить доцільним поєднання на методологічному рівні двох підходів різних рівнів з метою формування нового методу оцінки. Сприйнятливість сьогодні виділяється науковцями і практиками у якості підходу до оцінки інноваційного клімату на регіональному та галузевому рівнях. Обґрунтовано, що її можливо не тільки розглядати на рівні оцінки потенціалу окремого підприємства, а і доцільно використовувати у якості складової одночасно з показниками, які відображують спроможність підприємства реалізовувати інновації.

Під сприйнятливістю інноваційного потенціалу підприємства запропоновано розуміти форму і ступінь визнання інновацій, тобто на скільки виробнича система зацікавлена у їх впровадженні. Вона включає в себе усвідомлену менеджментом та виробничим колективом підприємства потребу інноваційного оновлення інфраструктури, фондів, робочої сили і таке інше. Реалізовуваність інноваційного потенціалу розглядається як готовність наявних у підприємства матеріально-технічних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів до втілення інноваційних продуктів або технологій.

Саме ці два угрупування показників мають методологічну узгодженість не тільки по відношенню до сутності економічної категорії «інноваційний потенціал» підприємства, а і надають можливість кількісно комплексно всебічно оцінити перспективи впровадження інновацій. Це дозволяє зробити висновок, що сприйнятливість і реалізовуваність є властивостями інноваційного потенціалу. З іншого боку, ‑ вони являють собою процесну інтерпретацію інноваційного потенціалу, яка відображує результати, що отримуються певним шляхом: від спонукування інновацій до перетворення ресурсів в ході виробничих процесів. Таким чином, за своєю сутністю властивості інноваційного потенціалу доцільно розглядати, як сукупність складових процесу, характеристики яких забезпечують трансформування потенціалу в результат – інновацію (рис. 1).