Оцінка найбільших протиріч у принципах та методах функціонування Світової Організації Торгівлі

Короткий зміст

Все більше місце в глобальному світі посідає Світова Організація Торгівлі (СОТ). Це природно, оскільки зовнішня торгівля, як і раніше, залишається основною формою світових господарських зв'язків та основним джерелом доходу і надходження фінансових ресурсів для розвинених, й особливо для тих країн світу, що розвиваються.

Про сучасну ефективність роботи організації можна судити за результатами її діяльності (Додаток З).

Але, здійснивши значний якісний прорив у розвитку системи міжнародного обміну товарами і послугами, СОТ на сьогоднішній день не може запропонувати успішні та дієві методи, спрямовані супроти нових хвиль протекціонізму, що захльостують світ із початку 90-х рр. ХХ ст. до наших днів. У дійсності умови для економічного розвитку країн Півдня, шляхом експортної орієнтації їхніх економік, стають більш обмеженими. Виражаючи вузькі протекціоністські інтереси, країни Півночі створюють неймовірний економічний дисбаланс, що тільки стримує світове економічне зростання.

На жаль сьогодні СОТ з ряду причин, що будуть нижче розглянуті, і в багатьох інших випадках є лише статистом у бурхливих торгових війнах як між сильнішими суб'єктами міжнародної торгівлі — країнами великої вісімки, так і в односторонній дискримінації, спрямованій проти розвинених країн і тих, що розвиваються, котрі тільки й сподіваються на успішну експортну торгівлю, що є по суті найважливішим джерелом надходження капіталу до національних доіндустріальних економік [112; 226].

Ця глибока переконаність може бути підтверджена досить яскравими й ілюстративними прикладами.

"Бананова війна" між США і ЄС є одним із таких прикладів. США контролюють до 70% світового ринку бананів. Їх не влаштовують пільгові правила імпорту цих фруктів країнами ЄС з АКТ (Африка, Кариби, острівні держави Тихого океану). За оцінкою США, прямий збиток від застосування цих правил для американських фірм складає щорічно 191,4 млн дол, а втрачена вигода — 520 млн дол. У відповідь у квітні 1999 р. Вашингтон оподаткував цілий ряд увезених із Європи товарів — від шотландських кашемірових тканин до італійських сирів — 100%-ним митом. Штрафні санкції для ЄС становлять близько 0,5 млрд дол і побічно підривають експортний потенціал Кот д'Івуару, Камеруну, держав Карибського басейну. Процедури вирішення подібних конфліктів у СОТ поки "буксують", що дає можливість США приймати, зі схвалення СОТ або без нього, однобічні заходи у відповідності зі ст. 301 Закону про торгівлю США від 1975 р. [113; 42].

Ця бананова війна між ЄС і США тривала шість років. Лише в 2001 р. сторонам удалося домовитися про взаємні поступки: США пішли на зняття штрафних санкцій в обмін на згоду ЄС пустити на свій ринок американські компанії та контрольованих ними латиноамериканських виробників бананів. Проте, за час розгляду, американська бананова компанія Chiquita встигла збанкрутувати.

У липні 1999 р. вибухнув інший скандал — через оброблену гормонами яловичину. У відповідь на заборону ЄС увозити таку яловичину, адміністрація США оподаткувала 100%-ним митом ряд європейських продуктів інших товарних груп (рокфор, томатні консерви, шоколад, соки фруктові, конфітюри тощо). Санкції оцінюються в 116,8 млн дол. У порядку компенсації втрат американських експортерів яловичини ЄС погоджувався з уведенням мит на загальну суму лише в 53 млн дол. Американські санкції не стосувалися Великобританії, але істотно ущемляли інтереси Франції, Німеччини, Італії та Данії. СОТ й у цій дуже резонансній ситуації не зуміла себе проявити як організація здатна успішно врегульовувати міжнародні торгові спори [113; 42].