ОФИЦИАЛЬНОЕ ТОЛКОВАНИЕ ЗАКОНА Автореферат

Актуальність теми дослідження визначається значенням демократичних перетворень, що відбуваються в Україні, спрямованих на формування громадянського суспільства і правової держави, котрі ставлять нові вимоги до функціонування національної правової системи, процесу реалізації права, нерозривно пов'язаного з таким видом інтелектуальної діяльності як тлумачення нормативно-правових приписів. Реальне втілення конституційно закріпленого принципу верховенства права прямо залежить не тільки від того, наскільки точно правотворчі органи зуміють відбити у своїх нормативно-правових актах специфіку становлення українського суспільства, особливості його культури, менталітету, поєднавши їх із загальними закономірностями розвитку права, але й того, наскільки потім адекватно нормативні приписи будуть відбиті у свідомості суб'єктів права. Норми права можуть бути ефективним регулятором суспільних відносин тільки за умови, що вони, будучи відбитими в індивідуальній, груповій і суспільній свідомості, однаково і правильно сприйняті й усвідомлені людьми, що завжди є результатом установлення їх змісту, як наслідку відповідної інтерпретаційної діяльності.

Практика правореалізації показує, що дуже часто поширеними є факти неоднозначної, суперечливої, помилкової інтерпретації актів законодавства. У одних випадках це результат «сумлінної помилки», причиною якої є неясність, недостатня чіткість формулювань юридичних норм або ж низький рівень правової культури осіб – суб'єктів реалізації. У інших випадках спостерігається навмисне перекручування змісту законодавчих положень на догоду особистим або відомчим інтересам правозастосовника. Все це, безумовно, веде до зниження ефективності правового регулювання.

Важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є офіційне тлумачення закону. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб'єкт офіційного тлумачення усуває перекоси юридичної практики, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності і правопорядку.

У роки т.зв. радянського періоду розвитку юриспруденції ця тема не залишалася без уваги юристів-вчених. Так, завдяки зусиллям М.М. Вопленко, П.О. Недбайло, О.Ф. Черданцева, В.В. Лазарєва і багатьох інших питання офіційного тлумачення було досліджено достатньо глибоко і всебічно. Проте зміни, що відбулися в нашому суспільстві, однозначно потребують переосмислення, переоцінки багатьох положень теорії тлумачення, розробленої в СРСР.

Необхідно певною мірою врахувати в цьому плані також досвід, що накопичений у країнах СНД за часів пострадянської державності, а також досвід сучасних західноєвропейських демократичних держав.

Проблематика тлумачення в сучасних умовах актуалізована багато в чому і появою в механізмі держави нових органів, що можуть бути суб'єктами того чи іншого виду офіційного тлумачення (наприклад, Президент України, Конституційний Суд України). У роботах радянських і дореволюційних вчених у силу об'єктивних причин відсутні положення про подібні органи, тим часом багато питань, пов'язаних з визначенням їх місця у державному апараті, структурованому, насамперед, з урахуванням принципу поділу гілок влади, а також юридичної сили різних видів тлумачення, потребують наукового дослідження.

Динамізм суспільних відносин у сучасний перехідний період розвитку держави і суспільства призводить до того, що якісні показники законодавства не відповідають кількісним, воно нерідко відстає від потреб юридичної практики, має багато прогалин, колізій, тому розібратися в ньому без офіційного тлумачення часто досить важко. У зв'язку з цим актуальним є питання про те, у яких межах припустима адаптація законодавства до мінливих умов громадського життя шляхом офіційного тлумачення. Достатньо актуальним є також питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення в зв'язку із сучасними уявленнями про джерела (форми права).

Існує чимало й інших, пов’язаних з проблемами тлумачення, питань, аналіз яких, у зв'язку з їх актуальністю, розглянуто у дисертаційному дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає державним планам і програмам Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), «Основним напрямкам наукових досліджень у сфері держави і права на 1998-2000 роки», затвердженим загальними зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р., «Тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 р.р.», затвердженій наказом МВС України від 30 червня 2002 р. №635, і Головним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 р.р., схваленим Вченою Радою Національного університету внутрішніх справ (м. Харків) (протокол №3 від 23 березня 2001 р.).