ОФОРМЛЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ: ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ

Короткий зміст

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рівень правового регулювання відносин власності та користування землею в Україні є одним із факторів, який відображає загальний рівень розвитку країни, прагнення до раціонального та ефективного використання земельних ділянок та ставлення до природних ресурсів в цілому. Реформування відносин власності на землю в Україні супроводжується відповідним реформуванням системи оформлення прав на земельні ділянки, внесенням змін до форми документів, які посвідчують права на земельні ділянки.

 Відповідно до ст. 14 Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. України Земельним кодексом України 2001 р. передбачені різні процедури набуття прав на землю, зокрема набуття права власності, права користування, сервітутних та інших прав на земельні ділянки. Кожна процедура має відповідні стадії, згідно з якими відбувається документальне оформлення вчинених особою, землевпорядними організаціями та органами державної влади дій правового та організаційного характеру. Відповідно до вищезазначених способів оформлення прав на земельні ділянки мають місце певні законодавчі колізії, що потребують теоретичного дослідження для їх усунення та мають своїм результатом підвищення ефективності реалізації конституційного права на землю через удосконалення регулювання оформлення прав на земельні ділянки, а разом із тим, рівня правового регулювання земельних відносин в Україні, що свідчить про актуальність обраної теми дослідження.

 Перш за все слід відмітити складність процедури та численну кількість документів, які необхідно оформити для отримання правовстановлюючого документу на земельну ділянку та його державної реєстрації. Певні позитивні зміни у напрямку удосконалення оформлення прав на земельні ділянки були зроблені у 2008 – 2009 р.р. із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16 вересня 2008 року, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 5 березня 2009 року, Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році» від 5 серпня 2009 року. Слід відмітити, що досі не прийняті Закони України «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр». З іншого боку, деякі закони фактично не застосовуються, що породжує невизначеність та неоднозначність. У зв’язку із прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. запроваджується нова система державної реєстрації прав на землю та правочинів із земельними ділянками. Основним документом, відповідно до якого особа визнається суб’єктом права власності на землю, є Свідоцтво про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. У цьому зв’язку виникає потреба визначити правову природу державного акта на право власності на землю.

 У контексті останніх наукових досліджень, вагомого значення набуває питання про право власності Українського народу на землю. Невирішеними залишаються питання розмежування комунальної та державної власності, оформлення прав користування земельними ділянками, підлягає більш детальному дослідженню оформлення обмежень та обтяжень прав на земельні ділянки.

 Для більш глибокого аналізу проблем та дослідження теми слід звернутися до міжнародних джерел, які регулюють оформлення прав на земельні ділянки та проаналізувати їх переваги та недоліки. Особливу увагу таке дослідження відіграє саме зараз, адже Україна прямує до членства у  Європейському Союзі і відбувається гармонізація законодавства із різноманітних питань, зокрема із земельних.

 Комплексного дослідження оформлення прав на земельні ділянки за законодавством України не провадилося. Науковою основою дослідження стали праці українських вчених у галузі земельного, аграрного та екологічного права – В. І. Андрейцева, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, Д. В. Бусуйок, О. А. Вівчаренка, О. В. Гафурової, А. П. Гетьмана, С. В. Гринька, В. К. Гуревського, В. М. Єрмоленка, Л. П. Заставської, І. І. Каракаша, Т. О. Коваленко, Т. Г. Ковальчук, В. В. Костицького, П. Ф. Кулинича, Н. Р. Малишевої, Р. І. Марусенка, А. М. Мірошниченка, В. Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, О. А. Поліводського, О. А. Самончик, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука та ін. Важливого значення для даного дослідження набули праці російських вчених Г. Є. Бистрова, С. А. Боголюбова, А. К. Голіченкова, Б. В. Єрофєєва, І. О. Іконицької, О. М. Козиря, білоруських вчених Н. А. Шингель, Н. Г. Станкевич та ін.

Враховуючи вищезазначене, дисертаційне дослідження на запропоновану тему матиме як теоретичне так і практичне значення і є актуальним.