ОПІКА НАД МАЙНОМ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначено про зв'язок роботи з науковими програмами і планами, охарактеризовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію.

Розділі 1 «Загальна характеристика інституту опіки над майном за цивільним законодавством України» складається з трьох підрозділів та присвячений постановці проблем, висвітленню методологічних засад, а також вибору напрямків дослідження.

У підрозділі 1.1 «Генезис інституту опіки над майном у римському приватному праві» досліджено інститут опіки над майном, який виник ще у римському приватному праві з метою гарантування майнових прав спадкоємців підопічної особи. Опіка встановлювалася над неповнолітніми

особами, жінками, марнотратниками, а також над майном, яке тимчасово не мало хазяїна.

Виділено два етапи у формуванні інституту опіки за римським правом: 1) початок формування опіки та піклування у добу раннього римського права (права республіканського Риму), коли опіка та піклування не переслідували мету забезпечення інтересів недієздатної особи, а зводилися до права опікуна (найближчого родича та спадкоємця опікуваної особи) управляти майном опікуваного; 2) визначення основних засад регулювання відносин опіки та піклування у добу розвиненого (сформованого) римського права (права імператорського Риму).

У класичному римському праві векторна направленість цього інституту змінилася. Опікуни та піклувальники почали доповнювати недостатню дієздатність осіб, які були не спроможні самостійно вчиняти правочини, управляти своїми справами та майном. Визначальним призначенням опікуна та піклувальника було управління майном підопічної особи, а не турбота про її виховання.

У підрозділі зазначається, що римські юристи не вбачали принципових відмінностей між інститутами опіки та піклування, на відміну від нинішнього цивільного законодавства України. У найбільш загальному вигляді несхожість між опікою та піклуванням полягала у порядку діяльності опікуна та піклувальника. Опікун (піклувальник) вчиняв юридичні дії від імені та в інтересах підопічного. Відтак, по закінченні опіки або піклування, опікун (піклувальник) мав повернути підопічному належне йому майно та все, що він отримав під час управління ним. Піклувальник лише виражав згоду неформально, навіть не одночасно з вчиненням правочину.

З часом відмінності між опікою та піклуванням поступово стираються і зберігаються лише у тому, що для визнання юридичної сили за правочином, здійсненим неповнолітнім, вимагається тільки присутність опікуна (піклувальника).

У підрозділі 1.2 «Становлення і розвиток правового регулювання опіки над майном в Україні» зазначається, що на багатьох етапах свого розвитку інститут опіки над майном суттєво відрізнявся його від сучасного розуміння. Розвиток даного інституту безпосередньо пов'язаний з рівнем розвитку суспільства, формуванням державно-правових інститутів. Із початку його виникнення у системах звичаєвого права і до сьогодні інститут опіки над майном пройшов декілька періодів розвитку. Проте у вітчизняній юридичній літературі питання про періодизацію історії розвитку інституту опіки та піклування до останнього часу ставилося тільки до римського права.

Автором виділяються два етапи розвитку вітчизняного інституту опіки та піклування:

1) дореволюційний етап, який у свою чергу поділяється на:

- період звичаєвого права, коли норми звичаєвого права, пройшовши перевірку часом, увійшли до збірки звичаїв - «Руської Правди» Ярослава Мудрого;

2) післяреволюційний етап, який поділяється на:

- радянський період;

- сучасний період.

На підставі аналізу розвитку правового регулювання опіки над майном в Україні робиться висновок про те, що період незалежності України характеризується одночасною дією ЦК України, СК України і нормативно-правових актів, прийнятих до набуття ними чинності, всупереч Прикінцевим та Перехідним положенням ЦК України і Прикінцевим положенням СК України, і що такий стан законодавчого регулювання опіки над майном породжує багато колізій у правозастосуванні.

Підрозділ 1.3 «Поняття та сутність інституту опіки над майном за сучасним цивільним законодавством України» присвячений з'ясуванню природи та змісту інституту опіки над майном за сучасним цивільним законодавством.

У підрозділі визначається поняття опіки над майном як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб. У цьому розумінні опіка розглядається як комплекс превентивних та захисних норм, інших правових засобів, спрямованих на забезпечення і реалізацію суб'єктивних прав малолітніх, недієздатних осіб та осіб, які через тривалу відсутність у місці свого проживання не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, в їх нормальному (позитивному) розвитку, а також на забезпечення відновлення прав та інтересів у випадку їх порушення.

Зазначається, що опіка розглядається як альтернатива батьківській владі та турботі, правова конструкція якої максимально наближена до сімейної моделі взаємної допомоги. Проте у цивільному праві країн, де відбулася пряма рецепція римського права, акцент у відносинах опіки ставиться не на вихованні та турботі, а на управлінні майном підопічної особи.

Розділ 2 «Юридичні факти у правовідносинах опіки над майном» присвячений дослідженню поняття і видів юридичних фактів, як підстав виникнення, зміни і припинення правовідносин опіки над майном.

У підрозділі 2.1 «Загальні положення про юридичні факти у правовідносинах опіки над майном» проаналізовано проблематику юридичних фактів, які досліджуються з перших етапів їх формування - з появи фактів-передумов, під якими автор розуміє первинні юридичні умови, найбільш віддалені від безпосередньої підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин опіки над майном. Таким чином, автор розмежовує факти-передумови, юридичні умови та факти, що безпосередньо впливають на правовідносини з опіки над майном. З усіх запропонованих

класифікацій юридичних фактів і юридичних складів, які оцінюються в принципі як конструктивні, автор пропонує найбільш значимою визнати класифікацію за характером впливу на правовідносини і виділяти правоутворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі юридичні факти або їх склади, під якими розуміється не будь-яка, а лише така сукупність юридичних фактів, яка необхідна і достатня для виникнення, зміни або припинення правовідносин опіки над майном. Однак юридичне значення надається також правопритримуючим фактам, і з цих позицій у дисертації оцінюються норми ЦК України і СК України про осіб, які не можуть бути опікунами над майном.

У підрозділі 2.2 «Правоутворюючі юридичні факти та їх сукупність у правовідносинах опіки над майном» зазначається, що правоутворюючий склад у даних правовідносинах характеризується послідовним накопиченням елементів і, як правило, завершеністю. Процес послідовного накопичення елементів правоутворюючого юридичного складу у правовідносинах опіки над майном видається досить цікавим як у теоретичному, так і в практичному значенні, оскільки послідовність дій органів опіки та піклування, пов'язаних із призначенням опікунів над майном, являє собою «технологічний процес», який цілком може бути віднесений до числа соціальних технологій, а останні, у свою чергу, можуть бути також розцінені як юридичні технології в правозастосовчій діяльності.

Виділено три обов'язкові етапи і один факультативний у розвитку процесу накопичення всіх елементів правоутворюючого юридичного складу, кожен з яких передбачає наявність певних цілей, завдань і певне юридичне оформлення елементів зазначеного складу.

У підрозділі 2.3 «Правозмінюючі і правоприпиняючі юридичні факти у правовідносинах з опіки над майном» зроблено висновок про те, що у правовідносинах з опіки над майном правозмінюючі юридичні склади відіграють незначну роль. Набагато більш значимими є правоприпиняючі склади: звільнення або відсторонення опікуна (піклувальника) від покладених на нього обов'язків призводить не до зміни правовідношення із заміною суб'єкта, а до його припинення і до виникнення нового правовідношення, зважаючи на особливу значущість суб'єктного складу як елемента структури даних правовідносин. Припинення опіки над майном як правового стану веде до остаточного припинення правовідносин без виникнення нових правовідносин.

Таким чином, на думку автора, особливості правовідносин із опіки над майном зумовлені тим, що зміна суб'єкта правовідносин (опікуна чи піклувальника) є не правозмішоючим, а правоприпиняючим фактом з подальшим виникненням нових правовідносин.

Такою є позиція законодавця, який передбачив у подібних випадках прийняття акту про звільнення чи відсторонення опікуна над майном від виконання обов'язків і акту про призначення нового опікуна над майном.

У роботі докладно аналізуються проблеми розмежування підстав та правових наслідків повного припинення опіки над майном, звільнення особи від здійснення опіки над майном і відсторонення її від виконання обов'язків.

Розділі 3 «Суб'єкти правовідносин опіки над майном за цивільним законодавством України» присвячений дослідженню правового становища суб'єктів, які забезпечують охорону майнових прав фізичних осіб при опіці (осіб, щодо майна яких встановлюється опіка, опікунів та органів опіки та піклування).

У підрозділі 3.1 «Цивільно-правове становище учасників правовідносин опіки над майном» досліджуються теоретичні та практичні проблеми визначення кола учасників правовідносин опіки над майном та особливості їх цивільно-правового статусу.

Автор виділяє серед відносин опіки над майном публічно-правові відносини і приватно-правові відносини з елементами публічності; зовнішні та внутрішні правовідносини; особисті немайнові та майнові, речово-правові та зобов'язально-правові, абсолютні та відносні, цивільно-правові та сімейно-правові відносини залежно від критерію, покладеного в основу їх класифікації. У систему правовідносин з опіки над майном включаються також регулятивні та охоронні правовідносини. Таким чином, до загальної складної структури цілісних правовідносин з опіки над майном включається низка більш простих підструктур, що утворюють єдину систему правовідносин у даній сфері.

На цьому підґрунті визначаються коло учасників правовідносин опіки над майном та особливості їх цивільно-правового статусу.

Підрозділ 3.2 «Правоверегулювання діяльності опікуна над майном» присвячений аналізу правового становища активних суб'єктів правовідносин, носіїв активних прав і в абсолютній більшості - активних обов'язків.

Зроблено висновок про те, що оскільки опікуни та піклувальники - це носії активних суб'єктивних прав і активних юридичних обов'язків, регламентація їх становища здійснюється за допомогою імперативно-дозвільних норм. І хоча за останній час кількість дозвільних норм істотно збільшилась, однак, переважне значення мають імперативні норми, оскільки метою опіки над майном є, насамперед, захист прав і законних інтересів підопічних. Тому, крім розпорядчих норм, у правовому регулюванні діяльності опікунів і піклувальників існує чимало обмежень і заборон. Є досить багато положень про їх юридичну відповідальність, причому норми про цивільно-правову відповідальність сконструйовані таким чином, що вказівка на принцип провини в них або зовсім відсутня, або виражена настільки в неявній формі, що цілком допускає висновок про його обмежену дію.

У роботі докладно характеризується коло осіб, які можуть і не можуть бути призначені опікунами та піклувальниками, а також їхні права та обов'язки. Звернено увагу на те, що багато функцій піклувальників, встановлених законом, не поширюються на осіб, обмежених судом у дієздатності, зокрема, функція з охорони їх майна, що, на думку автора, є недоліком чинного законодавства.

При аналізі правового статусу опікуна над майном особи, яка відсутня у місці постійного проживання (визнана безвісно відсутньою), автор виходить з того, що така опіка над майном за своєю юридичною природою є покладенням на опікуна встановлених законом обов'язків адміністративно-правового характеру перед органом опіки та піклування з метою охорони майна. У зв'язку з цим додатково обґрунтовується позиція, що в усіх випадках дії опікуна здійснюються не від імені відсутньої особи, а від імені органу опіки та піклування, який уповноважив опікуна на виконання цих дій. Опікуни при здійсненні своїх повноважень щодо такого майна повинні діяти виключно в інтересах підопічних (власників майна), діяльність опікунів поставлена під контроль спеціально створених державних органів - органів опіки та піклування.

У підрозділі 3.3 «Правовий статус осіб, щодо майна яких встановлюється опіка» робиться висновок про те, що особливістю правового становища підопічних у даних правовідносинах є майже повна відсутність обов'язків. Зазначені особи є носіями активних суб'єктивних прав.

У підрозділі наголошується на тому, що аналіз хоча і невеликої за обсягом, але вельми значущої за змістом інформації про права підопічних дає підстави стверджувати, що такі права існують, хоча вони не завжди викладаються в явній текстовій формі, що знижує ефективність їх сприйняття й усвідомлення самими підопічними. Особливістю їх правового статусу є відсутність у них будь-яких обов'язків, яким би кореспондували права опікунів і піклувальників. Підопічні є носіями активних суб'єктивних прав у відношенні опікунів і піклувальників - права на власні дії та права вимоги, - а останні зобов'язані вчиняти певні дії і рідше - утримуватися від їх вчинення, тобто не перешкоджати підопічним у здійсненні їх майнових прав.

На думку автора, на відміну від правового статусу малолітніх та недієздатних осіб, щодо майна яких встановлюється опіка, встановлення опіки над майном осіб, відсутніх у місці постійного проживання або визнаних безвісно відсутніми, не змінює їх правового статусу. Правовий статус останніх є відносним, оскільки положення закону базуються на презумпції наявності повного правового статусу особи, визнаної безвісно відсутньою.

Підрозділ 3.4 «Правове становище органів опіки та піклування у правовідносинах опіки над майном» присвячений аналізу повноважень зазначених органів, проблемам нагляду з їхнього боку за діяльністю опікунів і
піклувальників та контролю за діяльністю самих цих органів та їх юридичної відповідальності.

У роботі звернуто увагу на суперечливість становища органів опіки та піклування як учасників цивільних правовідносин, у тому числі і правовідносин, пов'язаних із діяльністю з опіки та піклування. З одного боку, вони беруть активну участь у різних цивільних правовідносинах від імені публічних утворень. З іншого боку, вони не мають власного інтересу і самі по собі не володіють цивільною правосуб'єктністю. Піддаючи критичній оцінці спроби законодавця і правозастосовчої практики наділити ці та подібні органи статусом юридичної особи, дисертант обґрунтовує відсутність у даних органів статусу юридичної особи і цивільної правосуб'єктності. Тим не менше, сам по собі цей факт ще не вирішує проблему їх участі у цивільно-правових відносинах. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання про особливу, виняткову правоздатність таких органів, яка тільки почала розроблятися в науці цивільного права.

На думку автора, відповідні органи мають правоздатність іншого роду, відмінну від загальної правоздатності, яка дозволяє заповнювати відсутність ознак юридичної особи і виконувати державні функції в цивільному обороті. Тому вона є надспеціальною або може називатися винятковою правоздатністю.