ОПТИМІЗАЦІЯ МЕРЕЖІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ В УМОВАХ РЕГІОНУ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, концепцію, завдання дослідження, його методологічні та теоретичні основи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, охарактеризовано джерельну базу, наведено дані про апробацію та впровадження результатів, публікації, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади оптимізації мереж загальноосвітніх навчальних закладів у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття» – представлено результати вивчення стану розробленості проблеми оптимізації освітніх мереж у педагогічній теорії і практиці, визначено чинники і тенденції формування мереж загальноосвітніх навчальних закладів в умовах регіону та етапи їх становлення і розвитку в окреслений період.

В основу дослідження покладено системний, інтегральний, міждисциплінарний підходи до аналізу провідних тенденцій розвитку освітніх мереж, у межах яких мережі загальноосвітніх навчальних закладів розглядаються як нелінійні складні адаптивні системи, що функціонують в умовах постійних турбулентних змін. Визначальні чинники впливу на їх функціонування та розвиток розглядаються з урахуванням соціально-економічних та соціально-демографічних змін, що спричинили необхідність оптимізації мереж загальноосвітніх навчальних закладів у кінці ХХ – на початку ХХІ ст.

На основі аналізу робіт вітчизняних і зарубіжних науковців з’ясовано, що окреслена проблема розглядалася фрагментарно і на сучасному етапі, зважаючи на актуальність, потребує системного дослідження.

Вивчення досвіду вдосконалення освітніх мереж дозволило встановити, що на відміну від постіндустріальних держав, де головними напрямами такого вдосконалення є широке освоєння інформаційних і телекомунікаційних технологій, створення нових типів навчальних закладів, інноваційних освітніх мереж, зміна системи управління освітою, в Україні ці процеси нерідко зводяться лише до реорганізації чи навіть закриття так званих «неперспективних» шкіл.

У дослідженні визначено головні чинники, що впливають на формування та розвиток мереж загальноосвітніх навчальних закладів: природно-географічні, соціально-економічні, соціально-демографічні, історико-побутові, культурологічні, організаційно-педагогічні.

У ході дисертаційного дослідження з’ясовано, що в 1951-1990 рр. становлення та розвиток мереж загальноосвітніх навчальних закладів у регіонах проходило в умовах жорсткої централізації практично без урахування місцевих потреб і особливостей. Як наслідок, у регіонах України сформувалися недосконалі мережі загальноосвітніх навчальних закладів, які не забезпечували рівного доступу до якісної освіти. У 1991-2009 рр. з прийняттям Закону України «Про освіту» право формування мереж закладів освіти було надано місцевим органам державної виконавчої влади та самоврядування, що визначило головну тенденцію їх розвитку – нарощування процесів децентралізації. Такий підхід створив реальні можливості для оптимізації мереж загальноосвітніх навчальних закладів у регіонах.

На основі структурно-функціонального підходу у процесі дослідження та вивчення архівних матеріалів і нормативних документів визначено основні тенденції (збільшення терміну навчання, зростання рівня професіоналізму, структурування організації процесу навчання за кабінетною системою, підвищення рівня системності в організації мереж, централізації та децентралізації залежно від загальної соціокультурної ситуації); розроблено періодизацію процесу становлення і розвитку мереж загальноосвітніх навчальних закладів у регіонах у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, що визначається такими етапами:

- 1951-1958 рр. – завершення переходу до загальної обов’язкової семирічної освіти;

- 1959-1966 рр. – забезпечення загальної обов’язкової восьмирічної освіти, поєднання навчання з продуктивною працею, рання професіоналізація;

- 1967-1975 рр. – запровадження загальної обов’язкової 10-річної середньої освіти, створення кабінетної системи;

- 1976-1985 рр. – розвиток мереж загальноосвітніх навчальних закладів, що забезпечували загальну обов’язкову 10-річну середню освіту;

- 1986-2000 рр. – перехід до загальної обов’язкової 11-річної середньої освіти, навчання дітей з шестирічного віку, розвиток мережі закладів нового типу, часткова професіоналізація;

- 2001-2009 рр. – запровадження загальної обов’язкової 12-річної середньої освіти, профільного навчання в старшій школі, зовнішнього незалежного оцінювання.

Доведено, що розвиток Житомирської регіональної мережі став типовим прикладом реалізації названих тенденцій на виокремлених у ході дослідження етапах, оскільки ця регіональна мережа, як і інші, не забезпечує рівного доступу до якісної освіти і потребує оптимізації.

У другому розділі – «Сучасний стан оптимізації мереж загальноосвітніх навчальних закладів в умовах регіону» – теоретично обґрунтовано та розроблено концептуальну модель, методику моніторингу і методичні рекомендації, визначено класифікацію напрямів, систему заходів і процедур оптимізації мереж загальноосвітніх навчальних закладів.

Оптимізацію мережі загальноосвітніх навчальних закладів визначено як цілеспрямовану зміну структур (інтегральних характеристик) мережі на основі врахування потреб і особливостей регіону з метою створення при наявному обсязі ресурсів максимально сприятливих умов для навчання і виховання школярів – ефективних варіантів освіти з можливостями забезпечення індивідуальної траєкторії розвитку учня.

У дослідженні запропоновано класифікацію напрямів оптимізації мереж, яка ґрунтується на визначенні рівнів впливу на їх структури: утворення нових навчальних закладів, їх реорганізація та ліквідація; створення опорних закладів, освітніх центрів та округів; урізноманітнення й удосконалення мережевих взаємодій; підвищення якості навчально-виховного процесу; рівня кадрового потенціалу; зміцнення навчально-матеріальної бази закладів; модернізація системи управління освітою.

У науковий обіг уведено поняття «вектора оптимізації освітньої мережі» (V_опт), який тлумачиться як комплекс основних заходів, що визначає загальний напрям оптимізації цієї мережі. Розроблено концептуальну модель оптимізації мережі (рис. 1), структурними компонентами якої є: визначення регіонального замовлення на освітні послуги, аналіз структур діючої мережі, регіональних чинників формування конкретних завдань і вектора оптимізації – комплексу заходів, що інтегрально визначають загальний напрям оптимізації мережі, створюючи при наявному обсязі ресурсів максимально сприятливі умови для навчання і виховання школярів.

Запропоновано систему заходів з оптимізації шкільних мереж, до яких віднесено: реорганізацію загальноосвітніх навчальних закладів у філії, «школи-родини», навчально-виховні комплекси, об’єднання, школи з продовженим днем, гімназії, ліцеї, колегіуми, спеціалізовані, вечірні школи, сателітні, опорні, базові навчальні заклади освітніх округів, освітні центри. Визначено напрями їх взаємодії з іншими освітніми закладами, установами соціальної сфери тощо.

Наведено результати аналізу оптимізації шкільних мереж у Коростишівському та Черняхівському районах Житомирської області як типових, що здійснюється на основі запропонованих автором підходів.