ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ МЕХАНИЗМЫ МОТИВАЦИИ ПЕРСОНАЛА ПИЩЕВЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ: ТЕОРИЯ, МЕТОДОЛОГИЯ, ПРАКТИКА

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні засади формування і функціонування економічних механізмів мотивації персоналу харчових підприємств» досліджено вплив економічних законів на процес функціонування промислових підприємств в сучасних умовах, обґрунтовано взаємодію системи мотиваційних інтересів з економічними й соціальними аспектами ефективного розвитку харчових підприємств, досліджено сучасний стан і способи підвищення ефективності харчового виробництва на основі розвитку систем мотивації

Дослідження сучасних характеристик функціонування харчових підприємств довело, що матеріальна мотивація персоналу є  одним з головних інструментів підвищення ефективності їх функціонування. У зв'язку з цим стратегія мотивації, а також методи її реалізації повинні бути в центрі економічних і фінансових реформ.

В сучасних умовах ціна робочої сили, як найважливішого мотивуючого компонента росту ефективності харчового виробництва й ринкової економіки, опосередковується через причинно-наслідкові зв'язки. Вони відповідають рівню розвитку промислового виробництва. Причому особиста матеріальна зацікавленість у рості ціни робочої сили, як найважливішого фактору мотивації персоналу до підвищення ефективності промислового виробництва й добробуту працівників, впливає на його рівень і процес розподілу отриманих благ відповідно до кількості і якості праці персоналу. Важливу роль набуває їх відповідальність за випуск продукції, що відповідає ринковим вимогам. Одночасно кількість і якість предметів споживання залежить від обсягів і співвідношення фондів нагромадження й споживання. Зростає рівень вимог до результативності й особистого внеску кожного працівника. Вони стають більш дієвими у випадку створення умов, що сприяють росту ціни робочої сили.

Діючі соціальні й історичні умови розвитку харчових підприємств сприяли формуванню переконань найманих робітників у тому, що задовольняти свої потреби (не тільки фізичні) вони можуть, беручи участь у процесі виробництва. При цьому ціна їх виробничих зусиль повинна постійно зростати (навіть в умовах зменшення рівня цін на споживану продукцію й надані послуги). Це пояснюється мотивацією підприємств до прискорення часу обігу грошей з метою одержання додаткового прибутку.

Соціально-економічна необхідність розподілу фонду споживання залежно від результативності виробництва обумовлена процесом взаємодії закону про ціну робочої сили, концепції розподілу по праці, особистої зацікавленості й інших системам економічних інтересів персоналу й факторів мотивації на харчових підприємствах. Головним способом підвищення рівня результативності виробництва є конкурентні відносини, які активно мотивують найманих робітників до всебічного розвитку й практичного прояву своїх здібностей, у тому числі й до високопродуктивної праці.

Значну роль у процесі регулювання фонду споживання (як одного з факторів мотивації персоналу) повинна відігравати держава. Розроблювальні заходи забезпечують пряму залежність між рівнем мотивації, який необхідно істотно підвищити в цей час і розвитком виробництва. Він одночасно забезпечує розвиток духовних, соціально-культурних, матеріальних і інших потреб і інтересів найманого персоналу. Матеріальною основою їх забезпечення є ефективний ріст сукупного суспільного продукту. Найбільш значимими способами мотивації є такі, які впливають на процес управління харчовим підприємством і виробничою діяльністю персоналу.

Рівень мотивації персоналу коливається в певному діапазоні. У відповідності з законом неухильного підвищення продуктивності праці й збільшення потреб він повинен відображати рівень виробничого внеску найманого персоналу в розвиток відповідних підприємств. У зв'язку із цим рівень його мотивації повинен гарантувати задоволення потреб залежно від результативності праці з урахуванням економічних, фінансових і інших ресурсів, оскільки кошти на мотивацію персоналу утворюються з фонду індивідуального споживання й виражають його певну частку в національному доході. Цьому сприяє оптимізація співвідношення між фондами споживання й нагромадження (у тому числі за рахунок зниження рівня оподатковування).

Визначення процесу мотивації персоналу як вартісного вираження основної частини необхідного продукту, варто вважати застарілою. У теперішній час у процесі харчового виробництва значну роль відіграють робітники непромислової сфери. Тому вони як економічний елемент створюють необхідні умови не тільки для відтворення робочої сили, але і є частиною прибавочного продукту.

В умовах ринку соціальна сутність мотивації персоналу полягає в тому, що вона є основним і постійним джерелом грошових доходів персоналу, росту його добробуту за рахунок підвищення ефективності індивідуальних і колективних, кількісних і якісних результатів виробництва.

Економічні й соціальні фактори, перебуваючи в процесі взаємодії, забезпечують провідну роль процесу мотивації персоналу в розвитку однорідних і суперечливих напрямків промислового виробництва, а також розподільних відносин. Тому необхідно, таким чином, впроваджувати заходи щодо підвищення рівня мотивації, щоб обов'язково забезпечити постійний приріст прибутку підприємства.

З урахуванням перспективного розвитку харчових підприємств  необхідно підсилити не тільки роль мотивації персоналу, але й акціонерів у поліпшенні техніко-економічних і фінансових показників діяльності. Тоді соціально-економічна сутність підвищення ефективності харчового виробництва полягатиме не тільки в тому, що вона є головною формою розподілу необхідного продукту, що надходить в індивідуальне споживання працівників відповідно до їхніх кінцевих результатів діяльності. А також розширило її значимість як економічної категорії ринкового способу ведення господарства й сприяло б скороченню рівня бідності найманого персоналу.