ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ АДАПТАЦІЇ РИНКОВОЇ АКСІОМАТИКИ ЕФЕКТИВНОГО РЕСУРСОВИКОРИСТАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі надана загальна характеристика та мета досліджуваної проблеми, підкреслено її актуальність і вагомість розробки, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – «Ресурсні мотивації економічної діяльності та умови їх запровадження у сферу виробничих відносин» – критично оцінено теоретико-методологічні основи формування і функціонування національної економіки в контексті зорієнтованості на аспекти соціалізації в розвитку суспільства та визначено зміст понять «ресурси» і «міра наближення показників ресурсовикористання до оптимального значення».

Людина є соціальною істотою, яка живе і діє в суспільстві або середовищі цивілізаційного перебування. У розділі критично оцінено наміри об’єднання окремих індивідів у спільноту. Людина існує в предметному середовищі, вибудованому завдяки діяльності. При цьому імпульсом активності суб’єктів суспільства є потреба. Під впливом потреб люди і суспільство в цілому набувають якостей динамічності, діють в напрямку їх задоволення. У своїй основі нагальні потреби, задоволення яких потребує як людина, так і суспільство, спонукають до активної діяльності як єдиного засобу відтворення людьми споживчих цінностей. Із приведеної констатації випливає методологічна база щодо віднесення усвідомлених потреб до інтересів. Дисертантом обґрунтована носійна конструкція інтересу з таких складників, як особистий і суспільний інтерес та механізм їх структурування. Прояв пріоритету інтересів залежить від розуміння соціального стану суспільства та соціальних умов щодо його поліпшення.

Автором підтримується позиція, за якою першопричиною і основою діяльності людини є не потреба, а діяльність людини і створювані нею в цьому процесі соціальні умови життя. Потреба і виробництво стають причиною одне для одного і водночас кожне опосередковує інше, що у своїй основі формує їх взаємозалежність. Індивідуум оцінює свою діяльність як результат співпраці з іншими індивідуумами через міру задоволення інтересу. За загальноприйнятими підходами діяльність ідентифікується з відтворенням сутності людської активності.

Опрацювання положень щодо інтерпретації активності людини в питаннях забезпечення власного добробуту через призму взаємовідносин по вісі «власник основних засобів – найманий працівник» підтвердило факт зміни підходів до тлумачення «результату діяльності підприємства» і сприйняття ролі ресурсів та ресурсовикористання у його формуванні. Дисертантом не підтримується концепція обмеженості матеріальних ресурсів через зростання цін на них і надлишку трудових ресурсів та основних засобів, через зорієнтованість на некваліфіковану робочу силу й зношені основні виробничі фонди. За тим станом, який склався в економіці, доцільно тлумачити «виробничі ресурси» як обмежені на даний час джерела задоволення виробничих потреб суб’єктів господарювання, залежні від ефективності їх використання. За такого сприйняття ресурсів усуваються обмеження до економічного зростання і задоволення потреб оскільки виробництво стає не тільки споживачем, а й продуцентом ресурсів. У контексті такого сприйняття виробництва запропоновано визначати не показники ефективності використання ресурсів безпосередньо, а їх зміни як міру наближення до оптимально можливих значень на конкретний момент часу в розрізі підприємств, територій і країни в цілому.

У другому розділі – «Оцінка забезпеченості ресурсами і їх використання суб’єктами господарської діяльності в умовах трансформаційної економіки» –критично оцінено стан виробничих ресурсів й міру забезпечення ними процесів виробництва, а також динаміку ефективності використання ресурсів виробництва в економіці в цілому та її секторах з визначенням умов та суб’єктів, що гальмують соціально-економічну динаміку.

Серед питань, пов’язаних з відтворенням потенцій та реалій виробничого сектору національної економіки, автор виділив проблему достатності наявних ресурсів і дослідив адекватність змін їх обсягів потребам продукування товарів і послуг. У період з 1990 по 2010 рр. кількість зайнятих в економіці за результатами авторського моделювання щорічно зменшувалася на 0,99 в. п. Індекси основних засобів і оборотних активів за характером зміни розділилися кожен на два нерівних періоди. За результатами моделювання у 1990 – 2002 рр. в середньому щороку вартість основних засобів зростала на 0,95 в.п., а в 2003 – 2010 рр. – на 5,9 в.п. Щодо обігових активів, то вони у 1990 – 1993 рр. за вартістю щорічно убували на 21,5 в.п, а у 1994 – 2010 рр. вже зростали на 8,7 в.п.

Дисертант визначає обмежувачем виробництва матеріальні ресурси. Ситуація на виробництві не змінилася від часів перебування України у складі СРСР, коли виробничо-господарська діяльність здійснювалася за штучно заниженими цінами на сировину, паливо, продукти тощо, але з його постійним зростанням цін. Як підтвердження дисертант наводить факт зменшення впродовж 1990 – 2010 рр. у натуральному вимірі обсягів виробництва чавуну у 1,6 рази, сталі без напівфабрикатів – у 2,8 рази, труб великого і малого діаметрів – у 3,3 рази.