ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її зв'язок із науковими програмами, планами і темами; сформульовано мету і завдання дослідження; визначено його об'єкт, предмет; окреслено теоретичні засади та ступінь наукової розробленості теми; розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи; наведено дані про впровадження, апробацію і оприлюднення результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні основи комунікативної діяльності місцевих органів влади” – розкрито роль та значення інформації й комунікації в державно-управлінській діяльності; охарактеризовано сучасні соціально-комунікативні технології, їхні переваги, недоліки, можливості застосування у практиці владних органів; визначено складові комунікативної діяльності місцевих органів влади (МОВ), наведено загальну характеристику понятійно-категорійного апарату дослідження, зокрема розкрито сутність таких понять, як “інформація” і “комунікація”. Узагальнення наукової літератури з проблем комунікації дозволило визначити комунікативну діяльність МОВ як сукупність дій з формування й реалізації управлінських цілей щодо задоволення інформаційно-комунікативних потреб громадськості й самих МОВ на основі соціально-комунікативних технологій. У структурі  механізму комунікативної діяльності виділено чотири основних блоки: правовий, організаційний, ресурсний, інформаційний.

Комунікативна діяльність в індивідуальній і суспільній формі є складним багатогранним процесом інформаційного обслуговування МОВ, налагодження комунікації з “внутрішніми” (державними службовцями / посадовцями місцевого самоврядування) та “зовнішніми” (населенням і структурами громадянського суспільства) цільовими групами. Охарактеризовано соціально-комунікативні технології інформаційного обміну між органами влади і громадськістю (пропаганда, традиційний PR, маркетинговий PR), розкрито їхні переваги і недоліки. В інтересах громадськості владним органам доцільно використовувати клієнт-орієнтовану комунікативну технологію “маркетинговий PR”, яка передбачає оцінку стратегічної ролі окремих інструментів маркетингових комунікацій і їх оптимальне поєднання для ефективного виконання комунікативних програм. За допомогою маркетингового інструментарію можна успішно вирішувати питання інтеграції внутрішніх і зовнішніх комунікацій, централізації й систематизації даних щодо різних суб’єктів партнерських відносин. Управлінську модель, в основу якої покладено механізм взаємодії організації й середовища на засадах партнерства, можна вважати ідеальною, оскільки вона здатна змінювати стан не тільки об’єкта комунікації (наприклад, громадської думки), а й суб’єкта взаємодії.

Доведено, що комунікація МОВ здійснюється за допомогою механізмів її державного регулювання, послідовного запровадження комплексу правових та організаційних заходів із забезпечення цільової орієнтації впливу суб’єктів управління на об’єкти управління та їх зв’язки на місцевому рівні. МОВ мають використовувати інноваційні комунікативні форми і технології налагодження відносин із громадськістю, розвивати суспільні зв’язки з урахуванням загальної комунікативної політики держави з метою відновлення довіри людей до владних структур, налагодження продуктивної взаємодії з населенням. Дієвим чинником у вирішенні цих завдань є запровадження організаційно-правового механізму комунікативної діяльності.

У другому розділі – “Організаційно-правове забезпечення обміну інформацією між владою і громадськістю” – проаналізовано вітчизняне законодавство щодо регулювання комунікативної діяльності МОВ та сучасний стан організаційного забезпечення діяльності інформаційних підрозділів місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. В Україні сформовано значний масив нормативних актів, які прямо чи опосередковано регулюють інформаційно-комунікативну діяльність владних органів, правову основу якої становлять Конституція України та відповідні закони. На підставі їхнього аналізу виокремлено три основних напрями правового регулювання зазначеного виду діяльності: запровадження механізмів відкритості та прозорості в діяльність органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; забезпечення взаємодії місцевих органів влади з громадськістю; налагодження процесів збирання, оброблення, нагромадження, зберігання, поширення, захисту інформації та надання її споживачам. Переважна більшість законодавчих актів цього спрямування ухвалюється з метою покращення інформування населення та інформатизації надання публічних послуг. Поряд з цим, питанням формування двосторонніх симетричних зв’язків надається недостатньо уваги. Значна кількість законодавчих актів передбачає врегулювання правових засад побудови “вертикальних” субординаційних комунікацій місцевих державних адміністрацій й органів місцевого самоврядування з органами вищого рівня управління, удосконалення взаємодії керівництва органів влади з їхніми структурними підрозділами. При цьому недостатньо регламентованими залишаються положення про “горизонтальні” взаємозв’язки суб’єктів інформаційного обміну на місцевому рівні: характер і порядок взаємодії структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування і громадськості, процедура координації та реалізації внутрішньоорганізаційних комунікацій та ін. Тому у розділі обґрунтовано необхідність прийняття загального законодавчого акта, який би визначав понятійні, змістовні, зобов’язальні, регулятивні та контрольні засади комунікативної діяльності МОВ, а також напрями реалізації державної політики щодо задоволення комунікативних потреб громадян.

Аналіз та узагальнення зарубіжного досвіду щодо побудови відносин між державою і суспільством, зокрема Канади, Нідерландів, США, дозволив визначити перспективні напрями вдосконалення механізмів комунікативної діяльності МОВ в Україні: посилення прозорості діяльності владних органів та наближення їх до громадян-споживачів публічних послуг; формування організаційно-правових умов для розвитку діалогу між владою і громадськістю; перехід до партнерського співробітництва; підвищення відповідальності державних службовців за якість надання публічних послуг; запровадження інтегрованих комунікативних технологій і принципів маркетингу в діяльність владних установ; зміцнення зв’язку професійного навчання державних службовців із процесами демократизації управління тощо.

Розгляд функціональних повноважень та основних напрямів діяльності місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування свідчить про сформованість у цій системі мережі підрозділів, функціями яких є налагодження прямих і зворотних зв’язків із громадськими організаціями, громадянами, засобами масової інформації, іншими державними і недержавними установами, творчими спілками тощо. Але ці важливі комунікативні канали використовуються не на повну потужність, здебільшого для інформування населення, а не для встановлення двостороннього комунікативного зв’язку. Причини такого становища полягають у відсутності чітко визначених принципів і функцій комунікативної діяльності; недостатній забезпеченості системи МОВ фахівцями-професіоналами у сфері комунікації; недооцінці значення внутрішніх комунікацій; дублюванні функцій і повноважень різними підрозділами; недосконалому плануванні комунікативної діяльності, що не враховує стратегічні цілі органів влади, можливості дієвого контролю результативності проведених заходів та ін. З огляду на це, пропонується запровадження технології “маркетинговий PR” у діяльність МОВ, виокремлення принципів і функцій маркетингових комунікацій як пріоритетних з метою їх подальшої інтеграції у загальну систему управління комунікативною діяльністю інших суб’єктів державного управління й місцевого самоврядування.

Результати опитування громадськості свідчать про суперечності між цілями адміністративних реформ і реальними результатами комунікативної діяльності МОВ, характерними рисами якої є брак у державних службовців професіоналізму для налагодження ефективної комунікації з громадянами-клієнтами (53 % опитаних), надмірна політизованість інформування населення (47 %), невідповідність потребам споживачів публічних послуг (45 %), поширеність корупції (41 %), ненадійність зворотних зв’язків з населенням (35 %), бюрократизація управлінського апарату (33 %). Доведено, що подальша розбудова демократичного, правового, інформаційного суспільства в Україні можлива за умови подолання зазначених недоліків, удосконалення організаційно-правового механізму комунікативної діяльності МОВ, докорінної зміни підходів до розвитку комунікації, підвищення якості управлінських рішень і публічних послуг, відновлення довіри громадян до влади.