ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ ДІЯННЯМ У СФЕРІ ОСВІТИ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено її зв’я­зок з науковими планами та програмами‚ мету і завдання‚ об’єкт, пред­мет та методи дослідження‚ наукову новизну і практичне значення одер­жа­них результатів; наведено дані про апробацію, публікації та структуру роботи.

Розділ 1 «Правове регулювання протидії корупційним діянням у сфері освіти» складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено історичні умови виникнення і розвитку корупції як соціального явища, розкрито сутність механізму запобігання та протидії корупційним діянням, визначено коло суб’єктів запобігання та протидії корупційним діянням у сфері освіти.

У підрозділі 1.1 «Історіографія та сучасні підходи до адмініст­ративно-правового розуміння протидії корупції» з’ясовано, що існуванню корупції, яка супроводжувала розвиток освіти, вчені приділяли увагу в різні епохи, навіть досить докладно досліджували це явище в минулому сторіччі. Відзначено, що інтенсивний розвиток корупції в освітній сфері припав на 60–70-ті, особливо 80-ті роки ХХ ст.

Розглянуто теоретичні підходи до визначення сутності цього поняття. Попри перманентні спроби дослідити феномен корупції у сфері освіти, які простежуємо віддавна, це явище і досі не до кінця пізнано. Щоправда, над­зви­чайно динамічний за своїм характером феномен корупції завжди викли­кає зацікавлення в науковців-теоретиків і практиків.

Аналітично осмисливши сучасні підходи до феномену корупції, вста­нов­лено, що поняття корупції в освітній сфері як юридичного явища узалеж­нене від його розуміння й оцінювання з морально-етичних позицій. До­ведено: корупція у сфері освіти – це негативне соціальне явище, що по­лягає в умисному використанні особою займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи збагачення інших осіб всупереч інтересам держави та суспільства.

У підрозділі 1.2 «Адміністративно-правовий механізм запобігання та протидії корупції у сфері освіти» розкрито зміст і структуру адмініст­ра­тив­но-правового механізму запобігання та протидії корупції.

З’ясовуючи важливість здійснюваного за допомогою юридичних засо­бів, особливо адміністративно-правових, владного впливу на упорядкування, закріплення, охорону й розвиток суспільних відносин, недопущення пра­во­по­рушень, зокрема корупційних діянь, акцентовано увагу на необхідності чіткої визначеності понять «механізм правового регулювання» та «механізм адміністративно-правового регулювання». Аналітично розглянуто і дано оцін­ку тлумачень цих понять з позиції науки адміністративного права. До­ве­де­но, що органічними складниками механізму адміністративно-правового запобігання та протидії корупційним діянням у сфері освіти є: 1) адмініст­ративно-правові норми, спрямовані на запобігання та протидію корупції; 2) адміністративно-правові відносини, що виникають у процесі антико­руп­цій­ної діяльності; 3) реалізація норм адміністративного права щодо запо­біган­ня та протидії корупції. Функціональними елементами механізму адмініст­ративно-правового регулювання, що забезпечують відповідність пра­во­мір­ної поведінки учасників суспільних відносин, слід вважати: 1) акти за­сто­су­вання адміністративно-правових норм; 2) правову культуру і правову свідомість науково-педагогічних працівників; 3) законність у діяльності науково-педагогічних колективів та їхніх членів.

У підрозділі 1.3 «Суб’єкти запобігання та протидії корупційним діянням у сфері освіти» наведено характеристику суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупційним діянням у сфері освіти, а також розкрито основні засади організації їх взаємодії.

Зроблено висновок, що в Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб’єктів запобігання та протидії корупції розмежовано за їх функціональним призначенням, а саме: суб’єкти, відповідальні за форму­ван­ня, розробку, реалізацію та координацію антикорупційної політики держави; суб’єкти, які здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та роз­слідування корупційних правопорушень; суб’єкти, які беруть участь у за­по­біганні, виявленні та у здійсненні заходів щодо припинення корупційних пра­вопорушень.

Визначено, що особливе місце серед суб’єктів протидії корупції у сфері освіти посідає Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Проаналізувавши нормативно-правові акти цього відомства, встановлено, що проблеми корупції у сфері освіти в них зафіксовано, здебільшого, на рівні констатації факту існування цього негативного явища. Щобільше, сфор­му­льовані в них положення радше нагадують гасла або заклики до вияв­лен­ня та подолання корупції, а механізмів впровадження заходів запобігання взагалі не вказано.

Обґрунтовано необхідність створення спеціального державного орга­ну з протидії корупції – Державної служби розслідувань, до компетенції якої належало б запобігання, розкриття та розслідування корупційних право­по­ру­шень в освітній сфері.

Розділ 2 «Адміністративно-правова характеристика корупційних діянь у сфері освіти» складається з трьох підрозділів, у яких схаракте­ри­зо­ва­но види корупційних діянь в освіті, розглянуто їх об’єктивні й суб’єктивні ознаки.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно-правова характеристика видів ко­руп­ційних діянь у сфері освіти» запропоновано класифікацію корупційних діянь у сфері освіти за: 1) ситуативною залежністю того, хто дає, від того, хто одержує предмет проступку; 2) характером взаємодії суб’єктів ко­рум­по­ва­них відносин у сфері освіти; 3) статусом особи, яка пропонує вдатися до корупційних діянь; 4) способом організації та вчинення корупційного про­ступ­ку; 5) обсягами і масштабами об’єктів у сфері освіти, на які посягає коруп­ція; 6) стійкістю корумпованих зв’язків у сфері освіти; 7) наявністю по­середника між суб’єктами корумпованих відносинах. Окрім того, на­ве­де­но характеристику кожного з названих видів корупційних діянь у сфері освіти.

Зауважено, що доцільно визнати науково-педагогічних працівників державними службовцями, оскільки це дасть змогу підвищити авторитет педагогічної діяльності та посилити відповідальність за вчинення ко­руп­цій­них діянь.

У підрозділі 2.2 «Об’єктивні ознаки корупційних діянь у сфері освіти» проаналізовано теоретичні положення щодо ознак корупційного діяння, які уже тривалий час є предметом дискусій серед науковців. Зокрема, об’єктив­ною ознакою адміністративного корупційного правопорушення визнано йо­го суспільну шкідливість, або суспільну небезпечність. Зауважено, що коруп­ційні діяння у сфері освіти варто зарахувати до адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Це випливає з того, що, по-перше, систематичність вчинення корупційних діянь призводить до утво­рен­ня складних корупційних зв’язків (коли ідеться про вступ до вищого на­вчаль­ного закладу (далі – ВНЗ), то в цей процес можуть бути втягнуті дві і більше посадові особи); по-друге, для корупційних діянь у сфері освіти харак­терна масовість, коли в корупційні зв’язки одночасно вступає група сту­дентів. А така ситуація є вкрай небезпечною, оскільки там, де корум­по­ва­ні відносини мають масовий характер, вони витісняють правові, етично-моральні відносини між студентами та викладачами, перетворюються на правило поведінки. Це призводить до того, що факти корупції у сфері освіти сприймають досить спокійно і розглядають як надійні та дієві способи роз­в’я­зання проблем. Поширеність корупції та призвичаєність до неї студентів пере­творює її на елемент повсякденності, звичаю, традиції.

На основі аналізу ознак адміністративного проступку встановлено, що адміністративно-карний корупційний проступок у сфері освіти за його об’єк­тивними ознаками визначає посягання на встановлений порядок під час виконання особами обов’язків у сфері гарантування та реалізації права гро­ма­дян на освіту.

У підрозділі 2.3 «Суб’єктивні ознаки корупційних діянь у сфері осві­ти» визначено коло суб’єктів вчинення корупції та з’ясовано суб’єктивну сторону корупційних діянь у сфері освіти.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії ко­руп­ції» особами, які не є державними службовцями або посадовими особами міс­цевого самоврядування, але надають публічні послуги (п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 4), є працівники закладів освіти. Крім того, до посадових осіб юридичних осіб публічного права, які не зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 4, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, слід зарахувати ке­рів­ни­ків вищих навчальних закладів, їхніх заступників, деканів і їхніх за­ступ­ни­ків, завідувачів кафедр. До осіб, які постійно або тим­часово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-роз­по­ряд­чих чи адміністра­тив­но-господарських обов’язків, або осіб, спеціально упов­новажених на ви­ко­нання таких обов’язків у юридичних особах при­ват­ного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до цього ж Закону (п. 3 ч. 1 ст. 4) належать керівники вищих навчальних закладів приватної форми влас­ності, їхні заступники, декани і їхні заступники, завідувачі кафедр.

Розділ 3 «Адміністративно-правові заходи протидії корупційним діянням у сфері освіти» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто адміністративно-правову спрямованість і широко використовуваних у проце­суальній практиці заходів, і нових заходів запобігання, що відповідають спе­цифіці освітньої сфери.

У підрозділі 3.1 «Заходи протидії корупції у сфері освіти: види та сут­ність» відзначено, що аналіз сучасних підходів до розуміння заходів про­тидії корупції уможливив їх класифікацію за певними критеріями. Ска­жімо, залежно від галузі права, якою передбачено антикорупційні заходи, їх можна поділити на конституційні, кримінально-правові, адміністративно-пра­вові, цивільно-правові, дисциплінарні, фінансові, податкові, кри­мі­на­ліс­тич­ні, оперативно-розшукові, процесуальні. За методом впливу – на ті, що не пов’язані з примусом, і примусові. За сферою застосування антикорупційні заходи класифікують як правові, політичні, економічні, ідеологічні, психо­ло­гічні, організаційні.

Адміністративно-правові заходи протидії корупції у сфері освіти становлять систему, до якої входять заходи адміністративного примусу та організаційно-правові заходи, спрямовані на запобігання вчиненню коруп­цій­них діянь через усунення причин їх виникнення.

У підрозділі 3.2 «Особливості організаційно-правових антикоруп­цій­них заходів у сфері освіти» наголошено на тому, що зменшення й об­ме­жен­ня корупційних виявів серед науково-педагогічних працівників можливі за умови застосування широкого спектра організаційно-правових заходів анти­ко­рупційного характеру.

Організаційно-правові заходи протидії корупційним діянням у сфері освіти визначено як засоби та способи впливу на учасників навчально-ви­хов­ного процесу з метою запобігти вчиненню корупційних діянь.

Організаційно-правові заходи протидії корупційним діянням у сфері освіти поділено на: заходи, спрямовані на вдосконалення системи освіти (запровадження зовнішнього незалежного оцінювання); заходи, спрямовані на оптимізацію поведінки учасників навчального процесу (прийняття Ко­дек­су професійної етики науково-педагогічних працівників та планування і реалізація в кожному ВНЗ заходів протидії корупції); заходи, спрямовані на забезпечення правомірності поведінки юридичних і фізичних осіб (вста­нов­лен­ня адміністративної відповідальності за зумисне нав’язування пропозицій та надання послуг з написання контрольних, курсових, дипломних, магістер­ських робіт, рефератів).

У підрозділі 3.3 «Характеристика заходів адміністративного при­му­су у протидії корупційним діянням у сфері освіти» обґрунтовано засто­су­ван­ня заходів запобігання і припинення корупції, а також адміністративної відпо­відальності за вчинення корупційних діянь.

Заходи запобігання умовно поділено на: заходи запобігання корупції під час вступної кампанії; заходи запобігання корупції упродовж навчаль­но­го процесу та на його завершальному етапі.

Система заходів запобігання корупції під час навчального процесу має охоплювати: вивчення й дотримання науково-педагогічними працівниками антикорупційного законодавства; проведення роз’яснювальної роботи ке­рів­ницт­вом ВНЗ з питань запобігання корупційним діянням та залучення працівників правоохоронних органів до цієї роботи; забезпечення дієвого відомчого та позавідомчого контролю за діяльністю ВНЗ; доведення до пра­ців­ників і студентів ВНЗ фактів вчинення науково-педагогічними праців­ни­ка­ми корупційних діянь та притягнення їх до відповідальності; своєчасне і пов­не розслідування вчинених корупційних діянь, з’ясування причин та умов їх вчинення, вжиття заходів щодо їх усунення та запобігання; засто­су­ван­ня оперативних заходів щодо притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних корупційних правопорушень.

На відміну від заходів запобігання, до заходів адміністративного при­пи­нення вдаються у разі виникнення протиправної ситуації, тобто коли потрібно уже застосовувати до правопорушника заходи адміністративної від­повідальності у вигляді штрафу, а в окремих випадках – у поєднанні з кон­фіскацією.