ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан ії наукової розробки, розкривається зв’язок з науковими проектами, програмами і планами Інституту, формулюються мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

У першому розділі – “Теоретичні засади комунікативної діяльності органів влади” – узагальнюються теоретико-методологічні засади публічного дискурсу, досліджуються інструменти владного впливу та ефективність комунікативної діяльності органів влади в інформаційному суспільстві, оцінюється впливовість онлайн-спільнот на суспільні процеси.

Засоби розповсюдження інформації еволюціонували разом із розвитком людства. Щоразу зміна пріоритетного засобу розповсюдження інформації спричиняла перехід до нового етапу розвитку суспільства. Новітні засоби комунікації вирішують проблему координації та узгодження дій декількох відносно незалежних систем, що призводить до децентралізації, скорочення розмірів, створення більш гнучких соціальних систем, здатних витримувати прискорення змін у суспільстві. На думку дослідників (Д. Белл, Б. Гейтс, Н. Луман, Є. Тоффлер та ін.) у наші часи створюються нові засоби комунікації, в основу яких закладається індивідуальність та інтерактивність. Відповідним чином це впливає на форми, принципи, механізми державного регулювання комунікативної діяльності та інструменти владного впливу. Останні, на думку більшості науковців (Н. Луман, Ю. Хабермас та ін.), мають спиратись на рівноправний дискурс та двобічне погодження. Н. Луман виділяє три типи владного впливу у комунікаційних відносинах: авторитет (вплив, що об'єднує в часі), репутація (вплив, що об'єднує на базі історії), лідерство (вплив, що об'єднує на базі соціальної одностайності). Проте, варто розрізняти вплив влади та примус до конкретної дії.

Демасифікація потреб людини веде до урізноманітнення політичних вимог. Таку думку можна знайти у наукових працях Ю. Хабермаса і Є. Тоффлера. В той же час багаторічне концентрування уваги владних органів на технологічних проблемах та орієнтації “на маси”, разом із пріоритетом розповсюдження інформації через засоби масової інформації, не сприяли підвищенню ефективності взаємодії громадськості і влади. Недостатня увага до групових, культурних, ментальних аспектів комунікації та ігнорування індивідуальних особливостей суб’єктів комунікативного процесу при створенні послуг зумовили нездоланність бар'єрів у взаємодії влади і громадськості.

Перш за все, була відсутня орієнтація на споживача (або громадянина), а відповідно, споживач не отримував потрібні йому послуги. Зміна пріоритетів від орієнтації на надання послуг до сприйняття громадян як замовників послуг і визнання їх права вимагати та формувати перелік послуг і контролювати якість була підтримана країнами-лідерами впровадження електронних засобів комунікації на зустрічі Організації економічного співробітництва та розвитку. Такі парадигмальні зміни викликають низку питань, що стосуються: створення органами влади сприятливих умов для розширення участі громадян в суспільних справах, забезпечення їх включення у процес розробки державно-управлінських послуг та забезпечення їх високої якості; можливості трансформації публічного сектора під тиском громадськості у напрямку забезпечення відповідності та поєднання існуючої адміністративної організації, наявних культурних традицій, сформованого стилю комунікації вимогам суспільства; зміни розподілу відповідальності в організаційній структурі органів влади з метою якнайповнішого задоволення потреб громадськості. В дослідженні визначено два напрями актуалізації комунікативної діяльності органів влади:

- модернізація організаційної структури органів влади (самовідтворення соціальних систем з ієрархічною організаційною структурою не відповідає викликам інформаційного суспільства щодо інформаційного обміну. З іншого боку, повна реорганізація суспільних відносин загрожує існуванню соціальної системи, оскільки ієрархічним організаційним структурам властива інертність і ймовірний спротив окремих структурних одиниць. Саме тому пропонується введення до організаційної структури органів влади антиієрархічних елементів з метою створення більш гнучкої та адаптивної системи влади, збереження її цілісності);

- модернізація комунікативної практики та процесу розробки, надання послуг і контроль за їх якістю (механізм зворотного зв’язку, що враховує вплив громадян на органи влади, теоретично дозволяє зменшити “забюрократизованість” владних установ та прискорити реакцію на зміни у зовнішньому середовище. Зміщення пріоритетів в електронному врядуванні з орієнтації на надання послуг громадянам до сприйняття громадян як замовників і визнання їх права вимагати та формувати перелік й здійснювати контроль якості отриманих послуг потребує адекватних змін у процесі комунікації. У дослідженні онлайн-комунікація визначається як один з варіантів переходу органів влади та громадськості на якісно новий рівень співпраці).

Зміна парадигми в е-врядуванні відбувається на тлі підвищення авторитету та зростання впливовості онлайн-спільнот. Їх вплив на діяльність органів влади стає все більш помітним у всьому світі і в Україні, зокрема. Онлайн-спільноти мають, у порівнянні з традиційними громадянськими об'єднаннями, певні переваги щодо впливу на державотворчі процеси – ширші можливості щодо створення та поширення інформації. Їх коригуючий вплив є більш оперативним і більш прийнятним для органів влади. Онлайн-спільноти (online community) також відомі як віртуальні спільноти (virtual community) або як кібер-спільноти (cyber community). Їх можна визначити як групи людей, що об’єднались за власними уподобаннями або спільністю інтересів та обмінюються інформацією й взаємодіють один з одним за допомогою електронних засобів мережі Інтернет. Онлайн-спільноти створюють унікальне середовище, у якому деякі атрибути особистого спілкування замінені, а інші відсутні зовсім. Соціальна ідентичність, представлена в особистому спілкуванні вербальними та візуальними засобами, в залежності від використаного засобу електронного спілкування може бути відсутня. Відповідно, її місце займає невизначеність особи, що може значною мірою мотивувати відкрите проголошення власного ставлення до процесів і фактів. Така особливість онлайн-спільнот обумовлює зростання чисельності їх членів та вільне створення нових і поширення попередніх знань.

Зазначені тенденції розвитку комунікативного простору України та нові можливості публічного діалогу зумовлюють перетворення прямої комунікації органів влади і онлайн-спільнот в нагальну потребу, а ефективна взаємодія органів влади і громадськості в мережі Інтернет набуває загальнодержавного значення.

У другому розділі – “Еволюція електронної комунікації органів влади і громадськості” – систематизовано проблеми та визначено можливі шляхи удосконалення державного регулювання онлайн-комунікації у відносинах “влада – громадськість”, з’ясовано можливості застосування світових стандартів організації інформаційних потоків у державному регулюванні комунікативних відносин в Україні, досліджено відповідність законодавчої бази України умовам відкритості та доступності публічної інформації в мережі Інтернет.

Рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та практика їх використання свідчать про поступове перетворення інформаційних технологій на ефективний та надійний засіб управління, використання якого не становить надзвичайних технічних складностей, а успіх залежить від організаційно-правового забезпечення цих процесів, а не технічних інновацій. Доведено, що е-врядування є необхідною складовою модернізації системи державного управління (згідно з результатами проведеного SWOT- та PEST-аналізу). Проте, існують загрози е-врядуванню, критичними елементами стратегії впровадження якого є:

- модернізація правового та організаційного забезпечення публічної комунікації в частині формалізації та стандартизації взаємодії органів влади і громадськості за допомогою засобів електронної комунікації та зміна парадигми в е-врядуванні – еволюція сприйняття громадян не як споживачів, а як замовників послуг;

- цифрове розмежування в доступі до інформації першого, другого і третього рівнів (останній тип розмежування становить особливу загрозу у майбутньому);

- безпека офіційної комунікації між громадянами або їх об'єднаннями та органами влади: безпека обміну інформацією, безпека збереження даних в органах влади та ідентифікації сторін під час онлайн-комунікації.

Висновок проведеного SWOT- та PEST-аналізу щодо необхідності стандартизації процесів управління корелює із світовим досвідом впровадження е-врядування. У контексті інтеграційних прагнень України особливого значення набувають запровадження європейських норм і стандартів реалізації державної інформаційної політики. Виокремлено три типи стандартів, що дозволяють регламентувати комунікацію, створити захищену від зловмисників процедуру обміну інформацією та прискорити швидкість реакцію на зміни у зовнішньому середовище:

- ISO 17799/27000 Управління інформаційною безпекою;

- ISO 15489 Інформація та документація: управління записами;

- ISO 18044 Управління інформаційною безпекою через зворотній зв'язок.

Деталізація основних та допоміжних комунікаційних процесів у практиці впровадження стандартів ISO здійснюється за методикою моделювання процесів IDEF0, яка разом із стандартами ISO є світовою “метамовою”, що уможливлює інтеграцію країни у світову співдружність і полегшує порозуміння, завдяки уніфікації відповідних процесів та їх опису.

Порівняльний аналіз правового забезпечення доступу до інформації в Україні та світі дозволяє стверджувати, що законодавство України в частині доступу до інформації не повністю відповідає сучасним тенденціям. Ефективне поєднання активного і пасивного доступу, анонімність і законодавчий захист “інформаторів” та можливість контролю за діяльністю публічних органів влади знайшли лише часткове відображення у нормативно-правових актах України. З одного боку, компенсувати недосконалість правової бази і мотивувати органи влади усіх рівнів до сприйняття нововведень можуть онлайн-спільноти, котрі використовують переваги створення та поширення інформації на новому етапі розвитку електронних комунікацій web 2.0. З іншого боку, досліджена динаміка активності публічних осіб в мережі Інтернет (ведення персональних блогів) свідчить про спрямованість до відкритості та співпраці із громадськістю у особі онлайн-спільнот. Тенденція до персональної відкритості та готовності до діалогу посадових та публічних осіб певною мірою компенсує недосконалість правого забезпечення комунікаційних процесів. Їх удосконалення, надання правого статусу електронним документам, схваленим онлайн-спільнотами, дозволить підвищити ефективність взаємодії органів влади та громадськості. З огляду на тенденцію до децентралізації та обґрунтовану необхідність розширення участі громадськості у прийнятті управлінських рішень, найбільш потрібною така взаємодія буде на місцевому рівні.

У третьому розділі – “Пріоритетні напрями актуалізації комунікативної діяльності органів влади” – визначено напрями вдосконалення організаційно-правового механізму комунікативної діяльності органів влади, деталізовано можливості формалізації процесу оприлюднення публічної інформації, розроблено схему девіртуалізації онлайн-ініціатив та запропоновано практичні рекомендації щодо формування комунікативного середовища “влада – громадськість”.

Онлайн-комунікація є похідною від «реального світу», але розвиток онлайн-спільнот все більше впливає на своє першоджерело. Вдосконалення механізмів комунікації створює ефект економії пізнання (economy of cognition), за рахунок підвищення ефективності процесу опосередкованого отримання інформації (у даному випадку – це комунікація в онлайн-спільнотах). Ускладнення суспільних відносин в онлайн-спільнотах є іншим боком еволюції комунікації. Впорядкування численних комунікацій є проблемою для формальних структур, але онлайн-спільноти не відносяться до них. Відмінності між стилем інформаційного обміну в онлайн-спільнотах та практикою розповсюдження даних в засобах масової інформації є результатом перенасичення інформаційного поля мережі Інтернет. Звичний поділ на активний і пасивний доступ до інформації є справедливим для засобів масового розповсюдження інформації та «реального світу». В онлайн-спільнотах пасивний доступ або отримання незатребуваної інформації розглядається як порушення моральних норм, які діють в мережі Інтернет, та сприймаються як рекламне повідомлення. Негативне ставлення до незатребуваної інформації є результатом інформаційного перевантаження. Тому така класифікація не відображає специфіку комунікації в онлайн-спільнотах, доцільним є диференціація за походженням ініціатора комунікації:

- комунікація, ініційована органами влади;

- комунікація, ініційована громадянами або їх об'єднаннями, що представлені онлайн-спільнотами;

- комунікації, що не була ініційована жодною із сторін.

На основі розробленої класифікації побудовано схему девіртуалізації онлайн-ініціатив як складовий елемент організаційно-правового механізму комунікативної діяльності органів влади. Пропонується два шляхи девіртуалізації ініціатив онлайн-спільнот:

- девіртуалізація онлайн-ініціатив, яка здійснюється їх членами і вимагає звернення чи інформаційного запиту до органів влади у письмовій формі або інших дій, спрямованих на реалізацію розробленої ініціативи (у випадку членства у онлайн-спільноті публічних осіб);

- девіртуалізація онлайн-ініціатив безпосередньо в органах влади – надання прийнятим в онлайн-спільнотах ініціативам безпосереднього правового статусу є перспективою зміцнення їх взаємодії з органами влади, але зараз не врегульовано процес отримання та верифікації цифрових підписів, в той час як правова база уможливлює запровадження електронного документообігу.

Відкрите опрацювання онлайн-ініціатив створює передумови для запровадження зовнішньої порівняльної оцінки ефективності діяльності посадових осіб органів влади (бенчмаркінг), як фактора посилення громадського впливу на формування управлінської еліти та мотивування посадовців до розвитку комунікації. Такі особливості онлайн-комунікації, як слаба структурованість інформаційних потоків та достатньо високий рівень інформаційного шуму, надають можливість саме посадовцям стати лідерами думки в таких онлайн-спільнотах. Для цього є наступні підстави:

- посадовці є реальними особами, які апріорі користуються деяким рівнем довіри з боку громадян та онлайн-спільнот;

- посадовці несуть відповідальність за свої повідомлення більшою мірою, ніж анонімний співрозмовник в мережі Інтернет;

- сам статус посадовців визначає певні владні повноваження, а члени онлайн-спільнот, звертаючись до них, підтверджують їх статус, посилюючи тим самим їх владу;

- посадовці оперують більшим обсягом інформації і можуть її селекціонувати для потреб інших.

Проте, онлайн-комунікація тісно пов'язана з проблемами модерації (рецензування) повідомлень. Пожвавлення дискусій уможливлюють зростання популізму, однак надмірне рецензування може трансформуватись в цензуру. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом запровадження механізму рубрикації інформації, коли співрозмовники самостійно створюють необхідні рубрики та можуть обирати повідомлення, які їх цікавлять. Як підсумок запропонованих змін, в розділі запропоновано зведену схему прямої комунікації органів влади та онлайн-спільнот