ОСКАРЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ТА УКРАЇНІ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ) Автореферат

Методи дослідження. У дисертації використано сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Основним методом при здійсненні дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, що дає змогу проаналізувати чинне законодавство та практику застосування категорії адміністративних послуг у Великій Британії та в Україні (підрозділи 1.2, 2.1). Методи класифікації та групування використано для визначення загальних ознак та рис адміністративних послуг (підрозділи 1.1, 1.3); методи системного та структурно-функціонального аналізу - при розгляді механізмів подання скарг та реагування органів місцевої влади на подані до них скарги (підрозділи 2.2, 2.3); функціональний метод - при дослідженні діяльності відповідних органів як способу реалізації їх компетенції у сфері роботи зі скаргами (підрозділи 2.2, 3.2); порівняльно-правовий метод - при виявленні співвідношення понять адміністративної послуги в Україні та публічної послуги у Великій Британії, здійснення аналізу досвіду оскарження адміністративних послуг у Великій Британії та визначення шляхів його використання в законодавстві України (підрозділи 1.1, 1.2, 3.1, 3.2); соціологічний та статистичний методи - для накопичення емпіричної інформації щодо сучасного стану питання надання та оскарження адміністративних послуг у Великій Британії та в Україні (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2).

Емпіричну базу дослідження становлять: сучасна практика надання адміністративних послуг в Україні та Великій Британії, про які йдеться в роботах українських і зарубіжних учених; вивчення даних інституту Омбудсмена та інших англійських джерел, що було узагальнено та відображено в наукових публікаціях, авторство яких, зокрема, належить дисертанту; статистичні й аналітичні дані МВС України; а також результати проведеного дисертантом соціологічного дослідження шляхом анкетування населення різних регіонів України як споживачів послуг (190 осіб з дев'яти областей України).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим питанню оскарження адміністративних послуг в європейських країнах, а саме у Великій Британії.

Зокрема:

вперше:

досліджено формальні процедури й механізми розгляду та вирішення скарг на дії (бездіяльність) та рішення органів публічної адміністрації у Великій Британії;

здійснено розроблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення системи надання та оскарження адміністративних послуг в Україні з урахуванням позитивного досвіду Великої Британії у цій сфері;

визначено процедури оскарження дій поліції через Незалежну комісію у справах скарг на дії поліції (Independent Police Complaints Commission) (IPCC) в Англії та Уельсі, Комісара Шотландії у справах скарг на поліцейських (Police Coplaints Commissioner for Scotland) та Поліцейського Омбудсмена в Північній Ірландії (Police Ombudsman for Northe
Ireland);

доведено доцільність створення в Україні нової незалежної від правоохоронних органів системи оскарження шляхом створення органу (комісії) для роботи зі скаргами громадян на послуги міліції. Найбільш близькою та оптимальною для України є модель Незалежної комісії у справах скарг на дії поліції Англії та Уельсу;

запропоновано стандарт надання адміністративних послуг структурним підрозділом МВС України, який полягає в детальному описуванні послідовності дій отримувача послуги та надавача послуги - адміністративного органу;

удосконалено:

теоретичні підходи щодо детермінації адміністративних послуг у сучасній правовій теорії, зокрема підтверджено теоретичні висновки щодо різної правової природи публічного управління й адміністративних послуг;

критерії оцінки якості надання адміністративних послуг шляхом пропозиції щодо затвердження адміністративними органами "Анкети споживача послуг", при заповненні якої держава матиме змогу визначити якість надання послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

дістало подальший розвиток:

дослідження правової природи адміністративної послуги;

положення щодо правового врегулювання публічних (адміністративних) послуг шляхом прийняття Закону про адміністративні послуги, Адміністративно-процедурного кодексу, Закону про адміністративний збір.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, можуть бути використані у:

- законотворчій діяльності: Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (акт впровадження результатів дослідження від 19 грудня 2011 р.) при розробленні та удосконаленні чинного законодавства у сфері якості надання адміністративних послуг, зокрема Закону України "Про адміністративні послуги", Адміністративно-процедурного кодексу України, Закону України "Про адміністративний збір" та підзаконних нормативно-правових актів з питань надання адміністративних послуг;

- правозастосуванні: у діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зокрема МВС України, при вирішенні питань підвищення якості надання адміністративних послуг;

- практичній діяльності та в євроінтеграційному процесі: зокрема, у практичній діяльності Управління міжнародної діяльності МВС України (акт впровадження результатів дослідження від 3 лютого 2011 р.);

- науково-дослідній сфері: при розробленні заходів щодо реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні в частині, у якій ідеться про адміністративні послуги;

- навчальному процесі: при викладанні дисципліни "Адміністративне право" в юридичних вузах, а також на курсах підвищення кваліфікації практичних працівників, при підготовці лекцій і навчальних посібників з окресленої проблеми.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки, на яких ґрунтується дослідження, а також рекомендації щодо вдосконалення вітчизняного законодавства було оприлюднено та обговорено на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Національної академії внутрішніх справ; науково-практичній конференції "Проблеми розбудови держави та громадянського суспільства в Україні" (Київ, 2010 р.); IV науково-практичному семінарі "Адміністративне право в сучасному вимірі" (Київ, 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення" (Київ, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції "Перспективи та пріоритети розвитку юридичної науки" (Запоріжжя, 2010 р.); II міжвузівській науково-теоретичній конференції "Правові реформи в Україні" (Київ, 2010 р.); V науково-практичному семінарі "Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки (Київ, 2011 р.); VI науково-практичному семінарі "Сучасний стан та перспективи розвитку адміністративно-правової науки (Київ, 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Сутність та значення впливу законодавства на розвиток суспільних відносин" (Одеса, 2012 р.).

Публікації. Основні положення дослідження дістали відображення в 12 наукових публікаціях, чотири з яких - у фахових виданнях, затверджених МОНмолодьспорту України, вісім - у збірниках тез науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена її метою, задачами, об'єктом і предметом, логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів, а також встановленими вимогами до оформлення дисертаційних робіт. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (185 найменувань на 19 сторінках) та 5 додатків (на 21 сторінці). Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з них загальний обсяг тексту - 192 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; наведено дані про наукову новизну, формулюється теоретичне і практичне значення основних положень наукової роботи, ступінь їх апробації; надано відомості про впровадження та публікацію результатів дослідження, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 Адміністративні (публічні) послуги в адміністративному праві України та Великої Британії складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Співвідношення понять адміністративної послуги в Україні та публічної послуги у Великій Британії" акцентовано увагу на тому, що теорію публічних послуг запозичено з досвіду розвинених держав (Велика Британія, США, Канада), де з 80-х років XX століття відбулася зміна пріоритетів у державній діяльності, а також у засадах формі відносин між владою і громадянами. Людина, її права та свободи визнані головною соціальною цінністю, а головним завданням публічної адміністрації визначено саме надання якісних послуг громадянам.

В Україні адміністративні послуги - це ті публічні послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Дисертантом виявлено, що у Великій Британії не виокремлюється поняття "адміністративна послуга" в такому значенні як в Україні. Усі послуги, які надаються публічним сектором і за надання яких відповідальність несе публічна адміністрація, називають у Великій Британії "публічними (адміністративними) послугами" ("public services"). До них належать також послуги, які надаються у таких сферах публічного сектора як комунальні послуги, побутові, соціальні, освітні.

Дефініція "послуги" акцентує увагу на виконанні саме обов'язків держави перед приватними особами, спрямованих на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. І це цілком закономірно, оскільки сама державна влада - це реалізація не тільки правомочностей, що зобов'язують громадянина, а й виконання певних обов'язків держави перед громадянином, за які вона цілком відповідальна перед ним. І таких обов'язків з її боку з'являтиметься дедалі більше в міру подальшої демократизації Української держави.

Дисертант дослідила підходи різних вчених до поняття та правової природи адміністративних послуг. В результаті підтверджено теоретичні висновки щодо різної правової природи публічного управління і адміністративних послуг.

Розглянуто критерії, за якими послуги детермінуються як адміністративні в Україні, ознаки та основні принципи, за якими має розвиватися система надання адміністративних послуг відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні.

Дисертант акцентує увагу на тому, що у Великій Британії вважають, що головне завдання адміністративного права - це підтримання рівноваги між необхідністю мати ефективну адміністративну владу та захистом окремих осіб і суспільства в цілому від зловживання цією владою. Відповідно до цього правовими нормами мають бути встановлені межі адміністративної влади, її суб'єкти та процедура їх діяльності.

У ході дослідження розглянуто основні засади програми "Хартія громадян", яка запроваджена у Великій Британії лейбористською партією в 1991 році та встановила принципи, які повинні лежати в основі діяльності державних установ і організацій, що надають послуги населенню, а також зобов'язання уряду в даній області. До таких принципів віднесені чіткі стандарти послуг, відкритість і повнота інформації, надання консультацій населенню й можливість вибору послуг, їх корисність і ефективність.

У підрозділі 1.2. "Суб'єкти надання адміністративних послуг в Україні і Великій Британії" проаналізовано систему органів публічної адміністрації - суб'єктів надання адміністративних послуг в Україні та Великій Британії, розглянута їх система, види та повноваження.

Зауважено, що "адміністративним органом" може вважатися будь-який суб'єкт, а саме: установа; організація; підприємство, незалежно від форми власності, який на виконання закону чи у порядку делегування здійснює владні повноваження публічної адміністрації.

Дисертантом визначено, що суб'єктами надання адміністративних послуг в Україні на сьогодні є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади: міністерства, державні служби, державні агентства, державні інспекції; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; місцеві органи виконавчої влади - місцеві (обласні, районні в містах та міські - в містах Києві та Севастополі) державні адміністрації та територіальні органи центральних органів виконавчої влади; Рада Міністрів АРК Крим; органи місцевого самоврядування, яким делеговані повноваження надавати адміністративні послуги. Адміністративні послуги надаються переважно територіальними органами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Проте, навіть вищий у розглядуваній системі орган - Кабінет Міністрів України - сьогодні, в окремих випадках, виступає як вже згадуваний "адміністративний орган", приймаючи, зокрема, індивідуальні рішення, які стосуються вирішення справ конкретних фізичних або юридичних осіб.

Робиться наголос на тому, що децентралізація та деконцентрація повноважень щодо надання адміністративних послуг має бути принципом державної політики і в перспективі ж основний масив адміністративних послуг має надаватися виконавчими органами місцевого самоврядування, оскільки цей суб'єкт - вид публічної адміністрації є найбільш наближеним до громадян.

У підрозділі 1.3. "Перспективи нормативного регулювання адміністративних послуг в Україні" проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює питання надання адміністративних послуг органами публічної адміністрації, зокрема МВС, та перспективи її розвитку.

Зауважено, що у проекті закону "Про адміністративні послуги" збереглося чимало прогалин, наприклад, щодо оплати адміністративних послуг, розмежування державних та муніципальних послуг. Прийняття Закону України "Про адміністративні послуги" сприятиме становленню, впорядкуванню та подальшому розвитку системи надання адміністративних послуг на чітко визначених правових засадах, дозволить забезпечити потреби споживачів адміністративних послуг, захист гарантованих та охоронюваних законом їх прав та інтересів.

Акцентовано увагу на тому, що сьогодні правове регулювання адміністративної процедури в Україні здійснюється, як правило, на підзаконному рівні, і при цьому особливо гострою проблемою є захист прав та законних інтересів приватних осіб. Тому проект Адміністративно-процедурного кодексу України, як загальний законодавчий акт, що повинен урегулювати процедурні відносини між приватними (фізичними та юридичними) особами і публічною адміністрацією, потребує якнайшвидшого розгляду та прийняття. Принципи та правила, викладені у цьому загальному законі, повинні пронизувати будь-які інші нормативні акти, які стосуються відносин між приватною особою та публічною адміністрацією.

Встановлено, що в Україні відсутній системний нормативно-правовий акт, який би регулював питання оплати адміністративних послуг. Це призвело до виникнення неконтрольованої та вкрай проблемної ситуації у цій сфері. Споживачі адміністративних послуг, найчастіше, не знають юридичних підстав, за якими збирається плата. Зручного і прозорого доступу до актів, що затверджують порядок та розмір плати за адміністративні послуги немає, особливо якщо йдеться про акти центральних органів виконавчої влади, інші підзаконні акти чи рішення суб'єктів господарювання.

Дисертантом зазначено, що за рейтинговою оцінкою відповідей щодо механізму оплати послуг, обраних в анкетуванні респондентами-споживачами послуг, які надають підрозділи МВС, найбільший відсоток набрали положення про те, що послуги повинні надаватись безкоштовно, якщо це передбачено службовими обов'язками посадових осіб (30,1% від загальної кількості отриманих на дане питання відповідей) або пов'язано із виконанням громадянами обов'язків перед державою (27,1%). При цьому, положення про оплату послуг за собівартістю матеріальних затрат і часу обрало 9,5% опитаних.

Дисертантом здійснено аналіз розроблених та затверджених стандартів наступних органів виконавчої влади України: Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Державна міграційна служба, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство інфраструктури, Міністерство юстиції, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство культури, Міністерство соціальної політики, Пенсійний фонд, Міністерство фінансів, Фонду державного майна, Міністерство аграрної політики та продовольства. Проаналізовано 115 стандартів, що складає близько 70% існуючих стандартів. На основі цього аналізу надано пропозицію затвердити структурним підрозділам МВС стандарти адміністративних послуг, які вони надають, за розробленою дисертантом схемою.

Розділ 2 "Інститут оскарження адміністративних послуг у Великій Британії" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Поняття скарги за адміністративним правом Великої Британії" досліджено поняття скарги у Великій Британії, як складової адміністративної юстиції.

Визначено, що адміністративна юстиція у Великій Британії займається не тільки питаннями забезпечення засобів для задоволення скарг громадян. Вона також займається питаннями вдосконалення адміністративної практики, а, отже, й питаннями надання кращих послуг. Ефективність роботи публічного сектору, як і приватного, оцінюється таким чином, наскільки його робота відповідає потребам споживачів цих послуг. Якщо послуги не відповідають потребам, громадяни починають скаржитися.

Дисертантом досліджується ситуація щодо типів скарг, які подаються до департаментів на державному рівні у Великій Британії.

Основною тенденцією дослідження питання скарг на органи публічної влади у Великій Британії є зосередження дисертанта на формальних механізмах їх вирішення, вивчення слабких та сильних сторін із застосуванням правового підходу та дослідження "знизу доверху" з простежуванням "ланцюга скарг" - схеми органів, до яких може звертатися громадянин на місцевому рівні за задоволенням своєї скарги. Розглянуто роль цих органів, зокрема Омбудсмена, Консультаційної агенції, Радника (депутата органу місцевого самоврядування), Департаменту органу місцевого самоврядування, Департаменту юридичних послуг та Підкомітету з питань скарг.

Наводиться та аналізується концепція "поганого адміністрування державного службовця" в англійському праві. Основним завданням Омбудсмена у публічному секторі є розслідування випадків, в яких висуваються звинувачення у поганому адмініструванні державного службовця. Це поняття чітко не визначено в британському праві. Перший омбудсмен у Північній Ірландії надав, на думку англійських вчених, найбільш коректне визначення терміну "погане адміністрування": "адміністративна дія (або бездіяльність), яка базується на або здійснена під впливом неналежного розгляду (без урахування всіх значущих чинників) або поведінки. Самоуправство, намір або необ'єктивність, включаючи дискримінацію, є прикладами неналежного розгляду. Нехтування, невиправдана затримка, порушення при нагляді за відповідними правилами та процедурами, не взяття до уваги суттєвих факторів, порушення при запровадженні або здійсненні контролю за процедурами, коли це є обов'язком цього органу робити це, є прикладами неналежної поведінки".

У підрозділі 2.2. "Процедури оскарження адміністративних послуг" досліджено формальні процедури розгляду скарг на адміністративні послуги у Великій Британії: шляхи та методи подання скарг (особиста зустріч з Радником, через працівників Ради, шляхи оскарження по телефону, шляхи оскарження у письмовому вигляді); реагування органів місцевої влади на подані до них скарги, процедура роботи зі скаргами в департаментах, центральна процедура оскарження.

Дисертантом особлива увага приділяється питанню, яким чином реагують органи місцевої влади Великої Британії на скарги? Це здійснено шляхом вивчення: по-перше - процедур, практики та свідчень з чотирьох департаментів (технічних послуг, освіти, житлового господарства та соціальних послуг); по-друге - вивчення центральної процедури оскарження, запровадженої Підкомітетом з питань вивчення ефективності роботи (Performance Review Sub-committee). Виявлено, що не затверджено ніякої стандартної форми, спеціально створеної для подання скарг, хоча радники використовують форми Омбудсмена. Це було їх власним рішенням та Департамент з правових питань та з питань адміністративних послуг задоволений цим рішенням, оскільки зручно, коли скарги зареєстровано у єдиній формі.

У підрозділі 2.3. "Суб'єкти супроводження скарг щодо адміністративних послуг" проведено аналіз повноважень суб'єктів, які супроводжують весь процес роботи зі скаргами: від подання скарги до винесення рішення по ній.

Визначено, що суб'єктами супроводження скарг щодо адміністративних послуг у Великій Британії є: радники, консультаційні (допоміжні) агенції (або юрисконсульти) та члени Парламенту.

Наше дослідження частково базується на припущенні, що пошук допомоги ймовірно є важливою складовою процесу, коли незадоволення переростає у скаргу. Отже, залучення консультантів, адвокатів, спеціалістів, які працюють зі скаргами, формує базу подальшого дослідження ланцюга скарг. Вивчено питання, до якого ступеня громадяни з незадоволенням шукають допомоги інших. У цьому контексті найчастіше люди зверталися до радників (членів Ради), на другому місці - консультаційні агенції, та юрисконсульти та члени Парламенту - на третьому.

По кожному з випадків контакт з юрисконсультами та Членами Парламенту було здійснено після того, як оскарження до Ради зазнало невдачі. Однак, втручання юрисконсультів та Членів Парламенту не здійснило вплив на позицію Ради. Юрисконсульти залучаються тільки на етапі, коли незадоволення переросло в спір; на етапі, коли громадянин незадоволений відповіддю Ради на скаргу та вирішив просуватися з проблемою далі. Непередбачувані витрати на залучення юрисконсультів є стримувальним фактором для деяких скаржників, які, тому, можуть відчувати, що вони мають прийняти позицію Ради, хоча й неохоче.

Здійснивши аналіз дослідження суспільства (опитування), здійсненого англійськими науковцями, зроблено висновок про те, що радники та консультаційні агенції є найбільш важливими суб'єктами супроводження скарг щодо адміністративних послуг.

Розділ 3 "Оскарження актів поліції" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Підстави оскарження дій (бездіяльності) та рішень посадових осіб поліції (міліції)" здійснено аналіз діяльності системи поліцейських органів Великої Британії. Вони являють собою Скотленд-Ярд, поліцейські департаменти графств, транспортна та територіальна поліції Північної Ірландії. До основних функцій МВС цієї країни належать: підтримання закону й порядку, забезпечення ефективної поліцейської служби, контроль та управління службами тюрем, нагляд за пожежною службою, розробка нового законодавства з питань компетенції МВС.

Дисертантом з'ясовано, що діяльність МВС Великої Британії стосовно поліцейської служби, крім Скотленд-Ярду, вирізняється децентралізованим характером, що, з одного боку, дозволяє оперативно вирішувати питання "на місцях", а з іншого - не сприяє ефективному розв'язанню глобальних завдань з огляду на складність організації взаємодії.

Акцентовано увагу на тому, що однією з особливостей британської поліції є децентралізований характер її управління. Поліцейська служба Великої Британії складається з оперативно незалежних поліцейських одиниць, або інакше, "управлінь констеблів", які відповідають за вирішення різних завдань на місцевому рівні (Регіональна поліція): від поліцейської діяльності на місцях до корпоративного розвитку; від ведення кримінальної статистики до попередження та припинення побутового насилля; від боротьби з вимаганням до захисту прав людини; від організації дорожньої поліції до проведення розшукових та рятівних операцій.

Визначено, що не зважаючи на те, що структури Регіональної поліції Англії та Уельсу, Північної Ірландії та Шотландії існують окремо одні від інших, принципи їх формування фактично однакові.

Здійснено аналіз підстав, форм та механізмів для роботи зі скаргами проти поліції, які існують в світі. Тут може бути повне саморегулювання, коли поліція регулює розслідування щодо скарг без зовнішнього впливу на цей процес. Є й навпаки, системи, коли скаргами проти поліції займається орган повністю незалежний від поліції, який повністю відповідає за розслідування всіх скарг проти поліції. Також існують гібридні системи, в яких варіюється ступінь внутрішнього та зовнішнього розслідування та цивільний контроль, нагляд та аудит роботи зі скаргами. В деяких з таких гібридних системах функція нагляду здійснюється після проведення внутрішнього розслідування поліцією. При цьому типі системи поліція займається розслідуванням та вирішенням скарг. Функцією органу, який здійснює контроль, є нагляд за процесом з метою визначення, чи був процес справедливим, неупередженим та ретельним, та накладені санкції - належними. В системах іншого типу, зовнішній елемент забезпечує наглядову функцію, він може включати незалежних експертів, які супроводжують офіцерів поліції при розслідуванні ними скарги. Деякі системи дозволяють проведення незалежного розслідування стосовно серйозних скарг, в яких, наприклад, йдеться про смерть або тяжке ушкодження. Всі ці моделі можуть бути застосовані тільки на індивідуальних справах, або також вони можуть забезпечувати більш загальний контроль за стратегією та процедурами в поліцейських підрозділах.

Визначено, що адміністративним оскарженням у сфері діяльності ОВС України слід розуміти подання і розгляд звернень, у яких міститься: а) вимога щодо поновлення прав, порушених діями або бездіяльністю працівників ОВС; б) вимога про захист законних інтересів, порушених діями або бездіяльністю працівників ОВС.

Зроблено висновок, що в Україні міліція регулює розслідування щодо скарг без зовнішнього впливу на цей процес. Результати проведеного анкетування свідчать, що переважна більшість опитаних (93,6%) вважають за доцільне створення окремого незалежного органу (комісії) для роботи зі скаргами громадян на послуги міліції. Ця система потребує вдосконалення.

У підрозділі 3.2. "Особливості оскарження на адміністративно-політичних територіях Великої Британії та на території України" здійснено аналіз систем оскарження дій поліції в Англії та Уельсі, Шотландії, Північній Ірландії та в Україні.

Визначено, що в Англії та Уельсі працює Незалежна комісія у справах скарг на дії поліції (Independent Police Complaints Commission) (IPCC). Згідно з цією новою системою (раніше на цій території Англії та Уельсу вже було дві системи для роботи зі скаргами на дії поліції, які також досліджені дисертантом) скарги подаються безпосередньо жертвою або громадянами, які були свідками, наприклад, неналежної поведінки поліцейського. Тобто, скарги можуть подаватися третьою стороною від імені скаржника. Також, у скаржників з'явилася можливість подавати скарги напряму до комісії так само, як і до відповідного поліцейського підрозділу. З'явилася можливість у скаржника подавати скаргу напряму до Комісії у разі відмови відповідного поліцейського підрозділу задокументувати її. Також ця нова система передбачає постійне інформування скаржника про хід його справи. Скаржники мають право звертатися до Комісії в разі невдоволення результатами розслідування, проведеного в поліцейському підрозділі. Комісія потім вирішує, чи є доцільним проведення незалежного розслідування.

Розглянуто чотири існуючі процедури роботи зі скаргами на території Великої Британії.

Визначено, що в Шотландії існує своя система оскарження дій поліції. Скарги стосовно кримінальної поведінки з боку поліцейських розслідує Регіональний прокурор (Regional Procurator Fiscal), відповідальний за територію, на якій служить офіцер. Адміністративними скаргами на дії поліції (щодо неналежної поведінки) займається Комісар Шотландії у справах скарг на поліцейських (Police Coplaints Commissioner for Scotland). Це є автономна неурядова організація, яка здійснює нагляд за системою обробки скарг некримінального характеру, які подані громадянами проти поліцейських підрозділів у Шотландії.

У ході дослідження встановлено, що в Північній Ірландії прийнята така модель роботи зі скаргами на дії поліцейських, яка містить в собі цілком незалежну систему розслідування. Її вважають найбільш передовою моделлю нагляду за роботою поліції у всьому світі. В цій моделі враховані зміни в процесі роботи зі скаргами та потреби щодо підзвітності поліцейської служби. Там працює Поліцейський Омбудсмен Північної Ірландії (Police Ombudsman for Northe
Ireland).

Омбудсмен має широке коло повноважень, включаючи доступ до та вилучення документації або майна. Він також має зобов'язання надавати статистичну інформацію про скарги. Також він має здійснювати моніторинг за формами та тенденціями скарг та має повноваження надавати рекомендації щодо покращення практики. Омбудсмен має повноваження також здійснювати публікацію спеціальних звітів. Дисертантом здійснено аналіз процедури роботи зі скаргами на дії поліції Поліцейського Омбудсмена Північної Ірландії - органу, який є повністю незалежним від поліції та повністю відповідає за розслідування всіх скарг проти поліції.

Розглянуті особливості провадження з розгляду і вирішення адміністративних справ по скаргах громадян, зокрема в ОВС.